Віталій Янковий, міждисциплінарний художник та дизайнер з Вінниці, став одним із десяти учасників міжнародної резиденції ANABASIS. Його роботу – “геотег входу до місця пам’яті” – ексклюзивно розмістять на платформі anabasis.space, і побачити її можна буде вже з 23 листопада.
У коментарі Vежі митець розповів про свою участь у німецько-українській резиденції, про те, в чому полягала ідея роботи, і як він її втілив. Однак описати це кількома словами, як от “геотег входу до місця пам’яті”, буде, мабуть, не зовсім коректним. Тому що ця робота – про місця пам’яті (і пам’яті трагічної), їхню непомітну присутність і те, як вони співіснують із нашим безтурботним споживанням та бажанням розчинитися у комфорті.
Робота Віталія Янкового – геотег – виглядає як 3D об’єкт доповненої реальності. Він має дуже химерну форму, глянцеву поверхню і чорний колір. Саме так митець візуалізував свій мікс емоцій від перебування у близькості до “місця пам’яті”. Що це за місце – далі. Але завдяки тому, що цей геотег інтерактивний і втілений як ефект в Інстаграмі, інші можуть змінювати його (колір, розмір чи швидкість анімації) залежно від власного міксу емоцій.
Понад те, створюючи цей проєкт у рамках резиденції, Віталій Янковий працював із творчістю Пауля Целана і темою постгуманізму.
ANABASIS
Афіша – gedankendach.de
Власне, резиденція ANABASIS була інспірована саме Паулем Целаном, одним із найважливіших німецькомовних поетів ХХ століття, який народився 1920 року у Чернівцях. Серед майже 70 охочих мисткинь і митців, що працюють із новими медіа, організатори відібрали 9 учасниць та учасників з Німеччини й України та одну українську мистецьку групу.
Протягом двох тижнів (з 19 липня по 1 серпня) митці зустрічалися онлайн із запрошеними експертами, дискутували й працювали над власними проєктами. Протягом кількох наступних місяців вони завершували роботи. А вже за кілька днів, 23 листопада, у день народження Пауля Целана, відбудеться запуск онлайн-платформи anabasis.space, на якій презентують 10 діджитал-робіт художників. Серед інших там представлять роботу й Віталія Янкового з Вінниці.
Пауль Целан (1920-1970)
– Розроблена нами концепція торкалася як творчості Пауля Целана, так і окремих аспектів постгуманізму, з якими працювали мисткині та митці на тлі ключової ідеї резиденції, а саме – “блукання незвіданими територіями” як маркера конструювання ідентичностей сьогодні”, – розповів співкуратор проєкту ANABASIS Олександр Сушинський.
Зокрема, описуючи проєкти на сайті anabasis.space, роботу Віталія Янкового він назвав “кастомізацією трагедії, що проблематизує розважальний підхід й конструювання чуттєвості”.
Проєкт ANABASIS втілює ГО “Українсько-німецьке культурне товариство м. Чернівців” при Центрі Gedankendach у співпраці з Інститутом німецької культури та історії Південно-Східної Європи при Мюнхенському університеті імені Людвига-Максиміліана (Institut für deutsche Kultur und Geschichte Südosteuropas, IKGS). Підтримує проєкт Європейський Союз за програмою House of Europe.
ANABASIS Віталія Янкового
Віталій Янковий – художник, дизайнер, дослідник цифрової та побутової культури. Живе і працює у Вінниці. Є випускником курсу “Сучасне мистецтво” Школи візуальних комунікацій і лауреатом III Мистецтвознавчого конкурсу Stedley Art Foundation. Він фокусується на відео есе, анімації, 3D та малюванні. Інтерв’ю з Віталієм можна прочитати у журналі “KORYDOR” за ЦИМ посиланням, а подивитися на його роботи – за ЦИМ посиланням.
Далі – пряма мова митця.
“Сліди травматичної пам’яті присутні в кожному місті”
Мене зацікавило те, що це резиденція відштовхується від персони Пауля Целана. Я є його читачем вже багато років… І дуже радий, що пройшов відбір, тому що це рідкісний приклад резиденції, де є потужна освітня складова. Запрошеними спікерами були люди з академічного середовища закордонного: германісти, літературознавці, філософи… Власне, після онлайн-частини освітньої я зрозумів, що мої уявлення були дуже обмежені, і насправді Пауль Целан один із найскладніших авторів, яких можна собі уявити…
Він вважається iconic-автором, який працює з травмою Голокосту. І мені здався цікавим момент, що якраз ця тема Голокосту, і взагалі сліди травматичної пам’яті, присутні буквально в кожному місті… І це речі, які досить часто не артикульовані, або які можна проігнорувати.
Фото, зроблене Віталієм Янковим в Одесі влітку 2021 року
Моя робота відштовхується насправді від випадку. Я їздив літом в Одесу на кілька днів, і гуляючи середмістям, десь в районі вулиці Малої Арнаутської випадково знайшов місце, де прямо над вивіскою “Музей Голокосту” висить вивіска “Хостел Комфорт”. Тобто, ці два заклади буквально співіснують у фізичному просторі. І мене зацікавило, як ось цей комфорт, відпочинок, бажання насолоджуватися життям, безтурботно споживати і розважатися сусідить і співіснує з якимось слідами травматичної пам’яті…
У Вінниці теж є музей Голокосту, який розташований на сусідній вулиці від місця, де я зараз живу. І це музей, в якому немає вивіски. Біля нього щодня проходить купа людей. І це ніби теж якийсь маркер, який ігнорується в просторі.
“Шукаю вхід до місця пам’яті, щоб зробити його видимим”
Ще одна важлива тема в роботах Пауля Целана – це відчуття ось цього метафізичного ландшафту. Знову ж таки, у своїй художній практиці я звертаюсь якраз до переміщень у міському ландшафті з цифровими пристроями (зазвичай з телефоном), і потім намагаюсь якось прорахувати цифрові сліди, які залишаються від цієї дії.
[Ця] моя робота полягає у тому, що через google-карти я шукаю вхід до місця пам’яті й намагаюсь візуалізувати геотег, щоб зробити це місце видимим. Це ніби візуалізація якихось речей, які проігноровані, які недооцінені.
“Profane / profund memory”. Скриншот відеороботи Віталія Янкового
Я не дуже компетентний, щоб працювати з самими місцями пам’яті, тому мене цікавить якраз місце біля входу, така транзитна точка, де можна спокійно пройти повз, а можна й звернути на це увагу. Тобто це такий пограничний стан, де життя, яке продовжується, буквально контактує зі смертю. Насправді це дуже складна тема. Вона й морально тяжка. Тому я не захожу на територію цих місць пам’яті. Мене цікавить саме точка контакту.
Про вхід до єврейського кладовища у Чернівцях
Коли в мене було питання вибору місця, де можна поставити геотег, я знайшов таке місце у Чернівцях. Організатори резиденції – із Чернівців, і так само Пауль Целан родом із Чернівців, там є літературний центр Целана (я їздив його дивитися)… І це місце – єврейське кладовище. Воно досить старе. Там можна знайти поховання ще кінця 19 століття. І насправді це якесь неймовірне місце візуально. Там можна побачити, як форма, як візуальність, як видовищність пам’ятників (таких, у романському стилі) повністю відваджує від думок про те, що це власне поховання. Відваджує від думок, що ти перебуваєш поруч зі смертю. Тобто, якась естетика повністю закриває пам’ять, і ти можеш розчинитися просто у формі…
3D-об’єкт у доповненій реальності
Мудборд відеороботи Віталія Янкового
Геотег реалізований як 3D-об’єкт, що переводиться у доповнену реальність. Його можна буквально фізично поставити через ефект в телефоні і мінімально кастомізувати: змінити колір, розмір, швидкість анімації… Тобто, персоніфікувати його і перетворити в якусь свою таку “іграшку” – поза межами контексту, де він був зроблений.
Для сайту робота виглядає як відеоанімація з закадровою начиткою (приблизно на 4 хвилини). На відео можна буде побачити як я ставлю цей геотег [перед входом до єврейського кладовища], а потім переношу його в інший контекст, у місця комфорту в самому місті. Там є моменти, коли, наприклад, запис шуму з кафе повністю закриває цю закадрову начитку. І це ніби як комфорт, відпочинок і споживання заглушають собою якісь нудні роздуми про пам’ять.
На сайті буде ще текст, буде можливість цей геотег покрутити як 3D-об’єкт, і буде лінк на ефект в Інстаграмі. Тобто, можна буде перейти і сконтактувати з ним безпосередньо через камеру свого телефону.
“Поза межами місця пам’яті геотег перетворюється в іграшку”
“Profane / profund memory”. Скриншот відеороботи Віталія Янкового
Таким чином, поза межами точки, де він встановлений, цей геотег існує вже просто як форма. Він перетворюється у щось інше, і з місцем пам’яті його поєднує тільки знання глядачем контексту – звідки він взятий. Геотег перетворюється по суті в іграшку, в такий трохи інопланетний глянцевий об’єкт, з яким можна взаємодіяти через телефон.
Для того, щоб візуалізувати геотег, я брав відстань до стійки 4G і дуже суб’єктивний критерій – мікс емоцій від перебування в близькості до місця пам’яті. Там є 6 параметрів, наприклад, емоція інтересу, чи емоція подивування. Їх дуже складно описати чи виміряти. Вони дуже суб’єктивні. Тому мені складно зрозуміти, які емоції він викликатиме у глядачів… Тому важливо дати цей об’єкт глядачу, щоб розуміючи, звідки цей об’єкт взятий, він теж якось з ним провзаємодіяв і прийшов до цих думок: де пам’ять переходить у споживання, і на скільки це важливо для кожної людини індивідуально.
“Перетворення пам’яті в атракціон досить поширене в культурі”
“Profane / profund memory”. Скриншот відеороботи Віталія Янкового
Знову ж таки є ось цей момент перетворення місць пам’яті в туристичні локації. Наприклад, концтабори у Польщі, куди водять спеціальні тури… Чи так само Личаківське кладовище у Львові, де беруть гроші за вхід. Чи церква-усипальниця Пирогова у Вінниці, де люди платять гроші, щоб подивитися на труп… Тобто, це перетворення пам’яті, смерті, в атракціон, досить поширене в культурі.
І я намагаюся теж якось виробити до нього ставлення, тому що з одного боку важливо побувати в таких місцях, а з іншого – там завжди є фоном ось ця якась туристична атрактивність, коли людина починає споживати пам’ять як певний туристичний досвід: купуючи сувеніри, роблячи селфі… Тобто в певному сенсі це теж профанує пам’ять.
Оскільки об’єкти в доповненій реальності сприймаються в першу чергу якраз як іграшка, як атракціон, мені здалось, що буде цікаво спробувати використати цю механіку в роботі.
Власне ця робота – про те, як сама пам’ять перетворюється в атракціон, і наскільки легко це робиться; про співіснування бажання розчинитися у комфорті та бажання пам’ятати.
Щоб взяти участь у запуску платформи, 23 листопада о 20:00 годині варто перейти за посиланням anabasis.space. Крім робіт резиденток і резидентів, там можна буде дізнатися про історію проєкту та поспілкуватися з організаторами і декотрими із митців за допомогою функції чату, що буде доступна на сайті тільки в день запуску.
Фото надані Віталієм Янковим
Дякуємо!
Тепер редактори знають.