У Вінниці добігає кінця проєкт “Boost_4_Culture”, який став освітньою платформою для митців та креативщиків не лише з Вінниці, а також набирає обертів проєкт з ревіталізації території колишнього дитячого санаторію імені Коцюбинського, що на Старому місті. Обидва проєкти, в основі ідей яких стоять представники Мистецького об’єднання “PLAI”, в певному моменті перетнулись – адже саме на території санаторію відбудеться остання лекція з освітнього проєкту та буде присвячена процесам ревіталізації різноманітних просторів.
Відтак, про певні результати та плани на майбутнє щодо “Boost_4_Culture” та які перспективи території закинутого дитячого санаторію, також відомої як “Територія SUN”, ми поспілкувались з очільницею Мистецького об’єднання “PLAI” та співзасновницею артпростору “ПІЧ” Олександрою Венславовською.
“Запит є”: про освітній проєкт та важливість шкіл неформальної освіти у Вінниці
Veжа: Почнемо з “Boost_4_Culture”, він має от-от завершитись. Скільки було освітніх подій, скільки людей залучилось, які, можливо, є проміжні результати? Чи є перспективи на майбутній проєкт?
– Варто сказати, що це був для нас неочевидний проєкт. На момент, коли ми писали його і взагалі з’явилась ідея зробити освітню програму, ми таким не займались ніколи. Раніше в нас був більше фокус на івент-менеджмент, були фестивалі, почалась повномасштабна війна – ми займались різними гуманітарними питаннями, потім в нас був проєкт підтримки релокованих громадських організацій – Антикризовий хаб. І от в продовження цього хабу в нас з’явилась ідея повернутись до культурної спільноти, до своєї профільної діяльності, і створити проєкт саме для вінницької мистецької професійної спільноти. Створити умови для неформальної освіти саме в питаннях культурного менеджменту.
Ми запланували 10 освітніх лекцій, чотири резиденції та п’ять культурних подій. Резиденції вже відбулись, в нас вже є певні результати, можна робити певний зріз, але ще немає аналізу. І ми вже реалізували 9 лекцій, залишилась ще одна. І теж є певний результат або, принаймні, наше бачення результатів. Адже ми побачили, як реагує аудиторія, як ці теми підіймаються і який ефект це має для нас. Культурні події відбувались поміж освітніх для певного нетворкінгу, для того, щоб ми щось більше розказали в неформальній атмосфері.
Хоча, думаю, в рамках “Boost_4_Culture” набагато більше подій відбулось, ніж було заявлено в програмі. І це є дуже хорошим результатом проєкту – коли ми виходимо за рамки того, що обіцяли зробити. Відповідно, це демонструє, що це не був проєкт заради проєкту, це проєкт для того, щоб відбулись певні зміни.
Якщо говорити про резиденції: перша стосувалась проєктного менеджменту в культурі та створення власного бренду – це резиденція, яка мала на меті зрозуміти, як нам працювати з проєктом як з окремим “тілом” та як нам в цьому проєкті створити свій бренд власної діяльності.
– До речі, в результаті “Boost_4_Culture” в нас ще має вийти каталог, ми зараз над ним працюємо, і це, думаю, буде перший синхронізований та задокументований друкований матеріал про вінницьку спільноту, про події, що відбулися, і про процес освітнього проєкту, про лекторів, які приїхали сюди, і взагалі про те, як це мистецьке життя відбувається під час війни і що ми хотіли б змінити та до чого ми прагнемо. Це буде документування того, що в 2024 році у Вінниці відбувся проєкт, в якому насправді дуже багато людей взяли участь. Важко говорити конкретними цифрами, але це точно більше, ніж ми обіцяли грантодавцям. У вересні було приблизно по 100 людей на відкритих лекціях, коли ми говорили про креативні індустрії та взагалі про культурні теми, про які в нас лише починають говорити.
Очевидний ефект від цього проєкту, щонайменше, полягає в тому, що ми залучили сильних лекторів, які є представниками інституцій всеукраїнського рівня, є професіоналами в своїй сфері і з багатьма з них в нас почалися паралельні проєкти. Адже вони побачили обличчя міста саме через людей, які залишаються тут, прагнуть змін та роблять щось для досягнення цих змін. Це персоналії, кожна з яких має певний ресурс, і з якими можна колаборуватись заради нових проєктів.
Дуже сильним відкриттям стала для нас лекція по фандрейзингу, хоч це і дуже затерта тема в інформаційному просторі. Але в нас лектором була Оля Валянік – директорка фонду “Ангар.Україна”, який, як для невеликого фонду, робить прям нереальні збори. Є відомі фонди Притули та “Повернись живим”, але є й менші фонди, які збирають, при цьому, 10, 15, 30 мільйонів. Вразило те, як креативно вони до цього підходять. Оля розказала дуже цікаву історію з їхніх зборів для ЗСУ: в неї був чоловік військовий, і перед Великоднем вони подумали про те, що з настанням свят люди перестануть донатити, а збори все одно відкриті, і що б таке вигадати, як залучати людей, щоб вони донатили кошти. І вони вирішили, що треба йти під церкву. Взяли кошики: в один поклали турнікети, в інший – “Мавік”, ще щось. Умовно, влаштували такий акціонізм і назбирали під церквою 100 тисяч гривень.
Ясно, що це кейс якоїсь конкретної особистості, конкретної організації, але це вражає тим, що, насправді, навіть в цей час ми вигадуємо всі ці проєкти. Це такий шлях: коли ти хочеш щось змінити – ти починаєш креативити.
– І, я думаю, точно має бути продовження проєкту “Boost_4_Culture”, але ми зараз не розуміємо, в якому форматі це може бути. Мені видається, що лекція на три години – це замало, що ті теми, які були підняти протягом майже року, пропрацьовані дуже поверхово. Я думаю, з цими всіма напрямками треба працювати у форматі неформальних шкіл або таборів, курсів тощо. Просто дуже важко пропонувати людям курси, ще й за гроші. Тому це безкоштовно. Думаю, будь-які донори, які підтримують освітній рух в Україні, можуть підтримати такі неформальні школи. Але ми поки ще не вигадали, як це має бути, на базі чого, яка може бути аудиторія. Це все треба проаналізувати.
Те ж стосується резиденцій. Резиденції в нас потрібні однозначно. В нас це були: резиденція, присвячена проєктному менеджменту, візуальне мистецтво, перформативне та кіномистецтво. Ми не ставили за мету якісь надзвичайні результати. Треба було просто зробити зріз, чи є у місті люди, з якими далі можна працювати. І вони є. Це дуже складно, бо раніше не було такого. Не було підґрунтя. По суті, ці резиденції створили можливість “прощупати” аудиторію. Наприклад, на резиденцію з перформативного мистецтва подались лише дві людини з Вінниці. Решта були з інших міст.
Ми завжди говорили про те, що треба залучати людей до Вінниці або повертати їх до Вінниці. І це працює найкраще у форматі проєктів. Якщо у Вінниці відбувається резиденція, якщо вона позиціонується, як всеукраїнська, однозначно, будуть люди, які зацікавляться темою і приїдуть у Вінницю. Це природній процес. Так само і з кіномистецтвом – є люди, які цим цікавляться та могли б знімати кіно. Просто для них потрібно створити умови. Для того, щоб розвивалось кіномистецтво у Вінниці, потрібна організована школа, куди запрошуватимуться профільні спеціалісти: режисери, оператори тощо, і де кожна тема розбиратиметься окремо: тут ми пишемо сценарій, тут ми займаємось операторською роботою і так далі. Адже є люди, які зацікавлені в більш технічному аспекті кіновиробництва, хтось хоче прописувати сценарії, а треті хочуть режисерувати.
– Схожа ситуація і з візуальною резиденцією. Насправді, в чому суть цих резиденцій: це все – експерименти. Коли ми говоримо про Вінницю, про те, що відбувається, то нам потрібні пілотні проєкти, потрібно створювати лабораторії, експериментувати й накопичувати матеріал, поки ми не доростемо до рівня створення конкурентоспроможного продукту. І матимемо можливість виходити на всеукраїнський або, може, одразу – на міжнародний рівень. Ми з перших днів повномасштабної війни наголошуємо, що треба говорити про українське мистецтво. Але для того, щоб говорити і пропонувати мистецтво, його треба створити, і хтось має це робити. Тому люди для нас – це найголовніший ресурс. Можна накупити камер та техніки, але якщо немає людини, яка візьме це в руки, то результату особливого не буде. Штучний інтелект, звісно, теж є, але я – за людський ресурс.
Я дуже радію, що виходить робити такі проєкти під час повномасштабної війни, хоча це дуже-дуже складно: бути в цьому інформаційному просторі й паралельно генерувати та втілювати ідеї, які взагалі не про війну. Але якщо ми зупинимось і не будемо, попри все, це робити, то що буде? Як казала одна моя знайома: Чи писались книги під час війни? Писались. Чи видавались? Видавались. Чи ставились вистави? Ставились. Це все було під час, певно, будь-якої війни. Ми перебуваємо в аналогічних умовах. І це щастя, що ми тут є, є команда та люди, з якими можна працювати.
“Триває створення вінницької атмосфери”
Veжа: Як можна оцінити зворотній зв’язок від учасників проєкту? Про що були ті паралельні проєкти, які почали з’являтись в процесі? І як люди реагують на ці ініціативи, окрім того, що долучаються? Як, умовно кажучи, вони продовжують те, про що почули та дізнались?
– Ми створювали анкети для фідбеку, і люди здебільшого писали про те, що не вистачає інформації. У вінницькому інформаційному просторі дуже мало освітніх проєктів, до яких можна долучитись, отримати певний багаж інформації та, при цьому, не їхати в Київ. Коли була лекція з операційного менеджменту – одна, мабуть, з найскладніших – люди казали про те, що раніше цієї теми ніколи не торкались. Адже коли в тебе вже є організації або ти лише хочеш її створити, працювати над глибокими аспектами буває дуже складно. Але через цю складність ти рухаєшся до того, щоб щось змінювати.
Ці лекції стали причиною для того, щоб подивитися на свою діяльність по-інакшому. Наприклад, деякі художники після резиденції з проєктного менеджменту, напевно, вперше створили своє портфоліо, що для художника дуже важливо. Буває, художник працює 10 років, хтось його просить скинути свою “СV-шку” (Curriculum vitae, резюме – авт.), а він просто не знає, як себе позиціонувати навіть.
До речі, лекції відвідувала не лише мистецька спільнота, а й представники різних комунальних інституцій, музеїв. До прикладу, ми працюємо з департаментом культури і хочемо, щоб вони теж долучились до цього. І для людей з комунальних закладів це теж була додаткова інформація, про яку вони раніше ніде не могли почути, хіба що в інтернеті.
– Загалом, ці лекції – це, скоріше, передмова. Вхід в тему. Учасники почали користуватись тими інструментами, яких раніше в них не було. Навіть на локальному рівні є контент, є персоналії, але вони не вміють себе промотувати. А якщо вони себе не промотують, ані Україна, ані світ нічого про них не дізнається. І окремих менеджерів не існує. Коли ми аналізуємо вінницький культурно-мистецький ландшафт, розуміємо, що є окремі елементи, але самої екосистеми ще не існує. Щоб її скласти, треба ще ґрунтовніше заглибитись в кожну з піднятих тем. Щоб в художника, який має писати картини, був менеджер. Щоб були менеджери, треба їх десь навчити. Щоб їх навчити, треба запропонувати освітні програми. А як їх пропонувати і кому?
Насправді, проєкт “Boost_4_Culture” підняв більше питань, ніж дав результатів. Проєкт, покликаний навчити людей, виявився більше дослідницьким. Ми побачили, що є попит. Лектори з інших міст підкреслювали, що, наприклад, в тих же Чернівцях ніколи б в житті не зібрали аналогічну аудиторію. В нас дуже серйозна відвідуваність була. Восени, взимку та на початку весни в нас стабільно було понад 50 людей в аудиторії. І це непоганий результат для маленького та непромотованого проєкту. Отже, є ґрунт для того, щоб працювати далі. Але треба визначити найважливіші та найперспективніші вектори і напрямки у Вінниці. Треба визначити сильні сторони Вінниці. Зараз, можна сказати, лише триває створення вінницької атмосфери.
Про колишній санаторій та можливі перспективи території
Vежа: Про Територію SUN. Вже були три резиденції там, поки що триває дослідження. Яка мета досліджень і чи вже є якісь початкові результати? Про щось можна говорити предметно?
– Можна сказати, що це проєкт, який в подальшому може стати методологією для взаємодії на інших подібних об’єктах. Закинутих санаторіїв або об’єктів такого ґатунку в Україні вистачає. Ідея цього проєкту полягала також в тому, що ми не залучаємо консалтингових компаній, які б написали концепцію розвитку території, задача – написати її, щоб зрозуміти, куди ми рухаємось, і працювати з цією концепцією комплексно. Ми збираємо експертів і професіоналів з різних напрямків в три тематичні резиденції:
- Туризм і креативні індустрії;
- Екологія і ландшафт;
- Урбанізм і ревіталізація.
В кожної резиденції був свій куратор та сталий набір учасників, які є різними за фахом: архітектори, екологи, креативники. Експертів залучаємо як з інших міст України, так і на локальному рівні, які працюють в партнерських інституціях, які дотичні до певних тем.
– Під час цих резиденцій ми досліджували питання цих територій дуже грунтовно. Ми обрали концепцію гібридну, де туризм і мистецтво, і де соціоорієнтований розвиток території є пріоритетним. Потім ми розглядали місце з точки зору екології: інвентаризували територію на предмет того, які там є рослини, тварини та комахи, описали це все зі спеціалістами. Та намагались з’ясувати, як ми можемо компілювати розвиток цієї території, коли людина не шкодить екосистемі, а її підсилює. І коли екосистема гармонійно поєднується з людською діяльністю.
Третя резиденція стосувалась наявних приміщень, економічного розвитку цієї території, системи управління, бізнес-плану, як це все буде працювати, щоб це все не було комерціалізовано на території, щоб не було забудови. Останнє – взагалі “червоні лінії” проєкту. І щоб це не було місцем виключно фестивального руху, коли всі тварини “братимуться за голови” від того, що відбувається. До того ж, аудиторія проєкту – це також однозначно мешканці Старого міста, це люди, які “прикіпіли” до території завдяки фестивалю “Ticket to the SUN”. І зараз немає остаточного рішення, що це буде так, як було до цього.
Ми розглядаємо декілька варіантів, куди ми можемо рухатися, і один з них – це екологічні практики, все, що стосується на цій території в плані дикої природи, яка вже “взяла верх”. Дослідити її треба дуже обережно і залишити в такому вигляді, як вона є, й підсилити просто. Також присутня тема “Території SUN” як воріт у Сабарівський масив, як локації на межі міста і лісу. Є підґрунтя для реабілітації ветеранів та їх сімей, і ми будемо глибше занурюватись в цю тему.
Я думаю, для цього буде окреме дослідження, і куратори нам радять зробити його на базі тих організацій, які тут працюють. Але поки ми тут досліджуємо, на Бакоті (Хмельницька область – авт.) Андрій Зоїн зробив уже перший табір для реабілітації військових та ветеранів. Це просто люди, які приходять, дивляться на річку й слухають пташків. Іноді треба поговорити з психологом, а іноді – просто побути в тій атмосфері, де ти спокійний та в безпеці. І наша територія має цей ресурс, просто залишаються ще питання інклюзії.
– За результатами резиденцій ми разом із Сергієм Корнелюком, експертом, який складатиме цей документ, створюємо презентацію. В нас обов’язково в подальшому будуть громадські слухання, це все буде проговорено публічно. Спільно з департаментом маркетингу й туризму Вінницької міськради ми дуже плідно працюємо. Це може стати гарним прикладом комунально-громадської взаємодії, адже наразі ми лише підсилюємо одне одного. Ми, як громадська організація, запропонували свої ресурси, у міста, в департаменту, який опікується цією територією, є свої ресурси. І коли ми об’єднуємось, ми можемо більш ефективно шукати рішення. Але лише тоді, коли ми на партнерських засадах працюємо.
Veжа: Наскільки сильно на території відновилась природа за період, фактично, занедбаності (якщо не брати до уваги короткі періоди фестивалів)?
– Насправді, це якесь диво. Тут природа настільки взяла верх над людським аспектом, що ця “дикість”, фактично, і втілює ті напрямки екологічної сталості, якої ми прагнемо, цього нового підходу до екосистеми, де людина не є центром уваги. Ми так свою діяльність плануємо, що ця природа буде в пріоритеті. Але дуже цікаво, що це все вимірюється ще й грошима, адже, фактично, деякі аспекти не потребують людського втручання та, відповідно, додаткових витрат. Наприклад, мертві дерева тут стають джерелом нового життя, домівкою для комах, і їх не потрібно додатково утилізувати. Сильно скошувати траву також немає необхідності.
Натомість, можна створити умови для досліджень та більш глибинного занурення, досліджень того, що є для нас зараз не зовсім близьким. “Територія SUN” може стати майданчиком, де ми експериментуватимемо, де можна створити демонстраційну територію та подивитися, де, наприклад, тиха зона або ще щось. Там дуже багато птахів, які живуть в певній відокремленій атмосфері, і це теж може мати певний реабілітаційний ефект.
– Природа на території відновилась максимально – ми говоримо зараз про те, чи новоутворений підлісок залишати чи забирати. І це питання в усвідомленому та професійному підході. Десь, звісно, доведеться його частково упорядкувати та забрати, але точно “червоною лінією” є заїзд на територію будівельної техніки. Безумовно, деякі будиночки доведеться перебудувати, якесь будівництво має бути, але це точно не може бути бульдозер, який заїхав на територію та все перекопав.
Якщо ми говоримо про певні екологічні рішення в плані туризму та поєднання з креативними індустріями або будь-якими соціальними моменти, то якщо буде передбачено якийсь прокат спорядження – то це велосипеди, але в жодному разі не квадроцикли. Якщо це дитячий майданчик – то це точно не пластик, а щось альтернативне. Якщо табори, то це освітні табори. Загалом, територія має бути більше розвиткова, а не розважальна.
Veжа: Чи є якийсь відкритий чи не відкритий запит від представників бізнесу, відколи почалась розробка проєкту щодо території?
– Поки не було жодного запиту, і ніхто з цим зараз не працює. Ми взагалі лише підходимо до того, яка частина території може бути комерціалізована, щоб вона могла існувати не за державний бюджет, а наповнюватися хоча б з кількох джерел: грантових програм, комерційної складової і так далі. Перший час це буде експериментальний якийсь період, але це все буде зрозуміло, лише коли ми фіналізуємо все те, що дослідили, коли ми подивимось на загальну картину. І тоді ми зможемо визначити, з ким ми можемо партнеритись та кому це може бути цікаво, ухвалювати конкретні рішення.
– Про те, що це буде якийсь інвест-проєкт, і ми все віддамо в одні руки, точно не йдеться. Та, і швидше за все, з такою територією це буде нереально. Якщо віддамо в одні руки, то де гарантія, що людина, яка візьметься, дотримається визначеної концепції так, як мало би бути. Хочеться, щоб це був хороший проєкт для міста, для людей, спільноти, для залучення партнерів ззовні. Це може бути парк, який може бути інноваційним парком європейського значення. І в нас для цього є всі можливості.
Нагадаємо, в суботу та неділю, 29-30 червня, на території колишнього дитячого санаторію імені Коцюбинського відбудеться вікенд “Територія SUN: Відновлення”. На ньому заплановано презентувати концепцію ревіталізації колишнього дитячого санаторію імені М. Коцюбинського та представити пілотні активності в рамках майбутньої її реалізації. Детальніше з програмою вікенду можна ознайомитись за ЦИМ посиланням.
Фото – Євгена Симоненка
Дякуємо!
Тепер редактори знають.