"Немає нічого страшнішого на світі, крім голоду": у Вінниці показали спогади свідків Голодомору. ФОТО

24 Листопада 2018 12:36

Автор: Дар'я Гоц

У Вінниці на виставці при Державному архіві показали декілька сотень документів та листів про чорну сторінку історії України – Голодомор.

Окрім офіційних і нині розсекречених документів, можна почитати спогади вінничан, які стали очевидцями тих років. Про те, що “люди мерли, як мухи”, як батьки вбивали своїх дітей, як у селян забирали навіть заховані подушки, як їли жаб та гнилу картоплю, щоб вижити.

– Жорна… Вони ще й досі крутяться гуркотливо в моїй душі, змушуючи здригатися серце від жахливого спомину. Гур-гур-шурх… Гур-гур-шурх… Крутяться, труться один об одного круглі сірі камені, тяжко, повільно перетираючи зметені по закутках комори, перемішані з пилом зернятка, і поволі сиплеться з-під тих каменів сіре, як свята земля, борошно …. Не спить, жорнує батько. Ми з братом, двоє малюків, незважаючи на пізній час, теж не спимо, сидимо поруч і голодними оченятами дивимось на тонесенький струмінь, що час від часу слабенько стікає з жолобка жорен. А під грудьми аж ниє від голоду … – зі спогадів М. Гальчинської, Чечельницький район.

У невеликому приміщенні Державного архіву Вінницької області, що по вулиці Пирогова, облаштували виставку, яка розповідає про Голодомор на Вінниччинні у 30-х роках. На столах та у шафах декілька сотень документів, спогадів та свідчень про голодні роки. Насправді, документів в архіві значно більше, але вони просто обмежені у місці та не можуть показати все. Виставка існує вже декілька років і постійно поповнюється новими документами. Цього року додали свідчення очевидців голодних років. Усі спогади раніше збирали студенти Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського.

– В селі творилися жахливі речі. Томаш Шаповалов їв людеї, з’їв і мого брата Степана. Взагалі голодний люд їв усе: буряковий меляс, кропиву, листя з дерев, цвіт акації, котів, собак, горобців. Особливо страждали ті, хто не хотів йти в колгосп, малі діти і старики. Їх муки словами не можна передати, – зі спогадів Кароліни Томчук з Шаргородського району.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Лишається тільки жити”: у Вінниці нагородили істориків та свідків Голодомору

На виставці не лише зі спогадів вінничан відомо про факти людоїдства у роки голоду. Показано копію актового запису про смерть трирічної Ганни Романенко з книги записів актів цивільного стану Сосонської сільради, де вказано, що її зарізав батько для їжі. З тієї ж причини було вбито ще одного семирічного хлопчика. Причиною смерті трирічного Миколи Турчика вказано “від голоду”, до свого року не дожив Ілько Сташко.

– Місцева влада не давала людям жити. Приходили додому і буквально все забирали: столи, стільці, ліжка, килими, подушки. Дві подушки закопали на городі, три місяці були закопані, і ті знайшли й забрали. Кукурудза своя вродила – забрали. … Мама за день посивіла, як стояла біля груби, що на ній було – те і осталось. Все підчистили. Їсти не було що, кропиву мішками носили, варили і їли, бараболю гнилу добували і пекли млинці з неї… – Ганна Бабійчук, Теплицький район.

Серед офіційних документів, які раніше зберігались під грифом “цілком таємно” є, наприклад, звіти про продовольчі труднощі по кожному селу, відомості про масові виходи із колгоспів, спеціальні повідомлення про “випадки голоду та смерті” у різних районах Вінницької області, кількість голодуючих сімей, випадки смертей та вбивств від голоду.

– Одна із головних причин Голодомору – небажання селян входити у колгоспи. Влада, щоб змусити їх це робити, просто пішла на фізичне знищення, щоб залякати всіх небажаючих і практично потім без спротиву все було зроблено. Звісно, були повстання, але вже не так, як у 1929 чи 1930 році, – розповів старший науковий співробітник Валерій Франчук.

З повідомлень районних організацій, на 16 березня 1933 року з 41 населеного пункту Калинівського району голод вразив половину.

– В 1933 мені було всього дев’ять років. Я добре пам’ятаю, як батько з матір’ю плакали, сім’я наша залишилась без кусочка хліба. Так звані уповноважені, як їх називали в той час, забрали все з продуктів: корову, дві свині, пару коней, клуню, сарай. … Ми залишились в своєму куточку голодні і голі, тому що забрали всю одежину, яка була, – Ксенія Корицька-Деревяненко, Піщанський район.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вони пережили Голодомор: свідків геноциду 30-х років сьогодні нагородили у Вінниці

Можна знайти документ ще 1928 року, який передає загальні настрої селян щодо компанії колективізації і їхні реакції на план хлібних заготівель. Ще одна доповідна записка того ж року у Вінницький окружком повідомляє про факти голодування населення.

На іншому документі вказано смертність населення у 17 районах Вінницької області з 1932 по 1934 рік і на більшості територій кількість загиблих зростала у декілька разів. Наприклад, якщо протягом 1932 року загалом у цих районах померли 25 658 людей, то вже за 1933 рік – 92 114.

– Дві сестри і брат померли в голодовку … Ноги від голоду були такі опухші і в мене, і в сестри, що тріскалась шкіра і текла якась юшка з ніг. Ідеш вулицею і страшно дивитись: той іде й впаде, бо сил не має, і ніхто не допомагає встати бо сам ледве йде, той лежить під тином і просить: “Дайте що-небудь в рот кинути”, того можна побачити мершого. Дуже жалко було дивитись на малих дітей, опухших, як колоди. І тільки промовляли словами: “Дайте кусочок млинця, хочем їсти”. Дай Боже, щоб такого більше не бачили ні ми, ні діти, бо немає нічого страшнішого на світі, крім голоду, – зі спогадів В. М. Заселян, с. Лука-Мелешківська.