Політична реклама
Ще задовго до місцевих виборів багато аналітиків намагалися уявити конфігурацію майбутніх місцевих рад, зокрема й на Вінниччині та у самій Вінниці.
Як правило, такі “прогнози” опиралися на рейтинги добре відомих традиційних всеукраїнських політичних сил. Проте чим ближче до дня голосування, тим більше в Україні почало з’являтися “місцевих” партій, які об’єднали в собі місцеві політичні еліти або й просто небайдужих до власного міста, громадян.
Серед інших на Вінниччині з’явилася “Партія Вінничан”, яка відразу сплутала карти “традиційним” політичним гравцям. І вже за кілька місяців діяльності абсолютно нова політична сила наростила собі рейтинг, якого вже зараз може бути достатньо для проходження в міську та обласну ради.
Що це за партія, чому в ній опинився лідер “ТіК” Віктор Бронюк, як вони добираються кандидатів та ким фінансуються, а ще – чому Микола Філонов не став координатором команди президента Зеленського на Вінниччині – у великому інтерв’ю із засновником “Партії Вінничан” Миколою Філоновим – сьогодні на Vежі.
“Наша мета – створити “чисту” політичну силу без негативного шлейфу”
– До початку цьогорічної виборчої кампанії про цю політичну силу практично ніхто не чув. І тут раптом: “Партія Вінничан”, Віктор Бронюк, багато реклами,.. Ця ідея виникла спонтанно коли Ви дізналися, що скоро будуть місцеві вибори?
– Ми почали цим займатися десь півтора роки тому, хоча можливо ідея “крутилася” раніше. Я раніше працював з достатньо відомими національними політиками і в цьому сегменті на місцевому рівні завжди була проблема. Бо що б не вирішувалося на місці – є в Києві умовний Петро Олексійович або Юлія Володимирівна і останнє слово завжди залишалось за партійними лідерами в Києві.
Тому виникла ідея створити партію, де не буде столичної «надбудови». Тому що часто ми спостерігали, як в тій же обласній раді за вказівкою з Києва ініціювали і приймали суто політичні рішення, як то звернення до Президента чи до парламенту. Ці рішення ні на що не впливають, але це завдання Києва. Хоча деякі з таких рішень напряму шкодили інтересам Вінниччини. Тому Партія Вінничан – це не суто партія Філонова чи Бронюка. Хоч Віктор Бронюк, до речі, ще з 2006 року брав участь в різних потітехнологічних командах, тобто він людина досить близька до виборів. Просто його знають з іншого боку.
Відтак ми зареєстрували партію, почали працювати і це певною мірою такий соціальний експеримент зокрема щодо здатності людей до самоорганізації. Бо в нас є приклади Майдану, добровольців, але в політичному сегменті такої самоорганізації не було. І з цієї точки зору партія Вінничан вже відбулася. Тому що я займався розбудовою партій і в масштабі України і Вінницької області, і це перша партія, яку люди добровільно настільки активно шукають, пишуть, знаходять і телефонують. І ці люди – вони не пройдисвіти, які зазвичай багато з’являються в нових політичних проектах. А це люди досить потужні, зі своїми командами, професійні.
Що ж стосується ідеологічної складової: одна з ідей була дати можливість мешканцям Вінницької області стати кандидатами від нормальної, «чистої», позитивної політичної сили, в якої немає негативного шлейфу. Бо я приміряв цю історію на себе і розмірковував, до якої партії я мав би бажання приєднатися, аби стати депутатом міської чи обласної ради? Я подивився на існуючі політичні партії і в мене не було відповіді на запитання, з ким би я готовий був балотуватися. Зокрема і з точки зору того, як вони формували списки, хто туди заходив і з якої партії вони туди «перескакували».
І ще стоїть питання «всеукраїнського зашквару». Тому що на місці може бути нормальна команда у будь-якої партії, а в Києві вихідці з цієї партії – вони відверто чудять. І тоді місцеві партійці стають заручниками такої ситуації й ті столичні «зашквари» потім переходять на них.
Ми спілкувалися з партійцями і я їм про це відверто говорив: ми створюємо таку партію, щоб потім через 5-10-15 років не було соромно, що ви від неї балотувалися. Сьогодні це залежить від всіх нас, адже якщо ми самі не зашкваримося і не зробимо собі негативну історію, то її просто не буде.
– Який у вас зараз рейтинг, Ви ним задоволені?
– Ми не проводили власних соцдосліджень, тому що це досить дороговартісна процедура і для Вінницької області йдеться про суму 8-9 тисяч доларів. Тому ми опираємося на дані всеукраїнських агенцій, які включають нас в опитування. І всі останні такі результати засвідчили те, що ми перебуваємо на межі проходження в міську та обласну ради.
А якщо говорити по районах, то я на 100% розумію, що в нас буде багато депутатів у районах. Для нас це буде однозначна перемога, тому що зараз у нас представників у місцевих органах влади немає, але я впевнений, що тепер вони будуть.
“Ми не працюємо за принципом “Я дерусь, потому что я дерусь”
– “Партія Вінничан” не висуває кандидата на міського голову. Чому?
– Це була проблема, тому що з точки зору позиціонування партії Вінничан було б логічно, аби була людина, яка балотувалася б на міського голову. Але я завжди був противним принципу щоб щось робити лише заради того, щоб робити. Тому що за великим рахунком у самому місті ситуація набагато краща, ніж в багатьох інших обласних центрах. Я працював у багатьох обласних центрах і справді – приємно повертатися у Вінницю, без реклами будь-кому, хто зараз її очолює.
Але різниця між районним центрами і Вінницею дуже велика. Тому нам дивно було спостерігати за цією великою чергою кандидатів на міського голову Вінниці, яка вже є. Бо по-перше це виглядає ніби з відомого роману Дюма «Я дерусь, потому что я дерусь». А друга причина – це тому, що їм сказало партійне начальство висуватися кандидатами в мери без жодних шансів на перемогу. Я наприклад не розумію, навіщо йти, щоб програвати.
Але зараз ми стали свідками, коли, наприклад, одна відома партія, яка бере участь в усіх виборах всюди, цього раду просто не пішли на вибори в обласну раду. Багато хто думав, що це може якась випадковість, але потім ми побачили, що майже все керівництво цієї партії бере участь у виборах вже до міської ради, а не в обласну.
Це пояснюється дуже просто: бюджет Вінниці понад п’ять мільярдів. Забудова, тендери – все це сьогодні концентрується в обласному центрі. Тому в мене таке враження, що людям цікавіше заробляти. А обласна рада – це більше про політику і управління на рівні області, в якій безліч проблем. І це проблеми, які накопичувалися десятиліттями.
Проте нас цікавить більше область і ми будемо висувати кандидата на посаду голови обласного виконкому. Звісно, якщо ця реформа децентралізації завершиться. Бо якщо партія влади сьогодні програє місцеві вибори, ця реформа може бути не закінчена і до виконкомів справа не дійде. Якщо вони забезпечать собі більш-менш нормальний результат – тоді, можливо, вони відпустять ці повноваження. Інакше це буде якийсь колапс.
– Скільки зараз коштує взяти участь у виборчій кампанії у Вінниці, аби мати пристойний результат?
– Це можуть бути хоч кілька мільйонів в місяць, але все залежить від того, яка партія і які ставляться задачі. Давайте так: лише реєстрація списку кандидатів до обласної ради коштує 268 тисяч гривень + застава до міської ради – 67 тисячі. Це вже близько 400 тисяч.
Але насправді за гроші в Україні виграти вибори, на щастя, неможливо. Адже якщо б в Україні можна було б виграти вибори лише маючи великий бюджет, то всі вибори вигравали би проекти, скажімо, Ріната Леонідовича.
Звісно, без грошей важко, але гроші не гарантують проходження до влади. Згадайте хоча б кампанію Королевської: це була одна з найдорожчих кампаній у Європі, але вони не пройшли.
Якщо говорити про мінімум-максимум, я думаю що мінімально – це 300-600 тисяч гривень на всю кампанію. А максимальної цифри немає.
– Ви вже скільки витратили?
– Я думаю, ми станом на зараз вмістилися в 25-26 тисяч доларів. У нас обмежені дуже бюджети, але я думаю що вся кампанія нам обійдеться в 30-35 тисяч доларів.
– Що це за гроші?
– З самого початку кампанії це були кошти особисто мої і Бронюка, ми про це відверто говоримо. Він вже багато років затребуваний як артист, з великою кількістю гастролей та виступів, тому мав можливість витратити на кампанію свої кошти.
Я взагалі в політичне життя і на державну службу прийшов з бізнесу. Відколи я почав активно займатись політичною діяльністю та пішов на держслужбу, бізнесом продовжила займатись дружина. Її свідоцтво про підприємницьку діяльність, якщо не помиляюсь працює з 2001 року. Тому мінімальні можливості самофінансування політичної роботи у нашої родини теж є.
Але що здивувало і мене, і Віктора (Бронюка- ред) – це що потягнувся бізнес. І це не та історія, коли всі розказують що «нас фінансує малий та середній бізнес».. У нас це реальна історія. От вчора, буквально, кілька бізнесменів нам перерахували 150-160 тисяч гривень. Це дуже відома кампанія не лише в Україні. При тому ми не брали жодних зобов’язань. А вони просто запитали, для чого нам партія – ми розказали. Їх це переконало. А з їхнього боку мотивація була наступна: «наш бізнес зацікавлений в розвитку громад». Можливо в це важко повірити буде читачам, які нас будуть читати, але це реальна ситуація. Така позиція бізнеса говорить про зрілість вінничан. І не тільки політична, а й суспільну.
Але таких людей – з десяток і в принципі ми за рахунок своїх коштів і коштів середнього бізнесу спокійно цю кампанію проходимо, при тому що в нас немає великозатратних складових, як в багатьох. У нас немає великої кількості поліграфії, багатьох агітаторів, членів виборчих комісій – бо це мільйони.
Але є певна перевага в медіа. Тому що Віктор медійний, є увага до нього ЗМІ, в тому числі центральних, вона себе виправдовує. І в мене є певний досвід медіакампаній. Тому я просто хочу дочекатися результату. Попри те, що ми всі налаштовані на перемогу, нас запитують, а що буде, якщо вам не вистачить якихось піввідсотка для проходження в міську раду – нічого страшного не станеться. Життя ж продовжується, це не останні вибори. А питання про діяльність партії Вінничан – воно визначене: ми будемо працювати і на наступні, і на вибори, які будуть за ними. Але переважно у міжвиборчий період, тому що виграти вибори – це лише 10% результату. А 90% – це вже робота в радах, міжпартійні якісь речі. І треба ж довести те, що обіцяв. Тому ми дуже обережні в обіцянках.
“В ОДА я відчував себе Сергієм Бубкою поруч з любителями, або юніорами. І справа не в мені. А в управлінській еліті.“
– Ви працюючи в медіа очевидно дуже добре маєте знати, як люди ставляться до депутатів, як люди ставляться до будь-якої влади, що б вона не робила. Прямо скажемо – не дуже вдячна «професія» бути депутатом. Вам воно це навіщо?
– В мене є певні особисті пріоритети та амбіції, те, де я повинен реалізуватись. Зрозумілий для мене шлях, який я хочу пройти особисто. За роки роботи в ОДА я бачив, на якому рівні там все перебуває. Тоді, в 2014-му, зарплата помічника голови ОДА становила близько півтори тисячі гривень. Ну, це ж смішно. Тому завдяки цьому я не особливо дивувався тому стану речей, який був тоді в ОДА.
Відверто, більше половини працівників – це «зранку п’ємо каву – до обіду чекаємо зарплату». Розворушити, налаштувати людей на роботу дуже важко. І будучи присутнім на більшості нарад з «вищим ланцюгом» виконавчої влади області, я часто ловив себе на думці, що я відчуваю себе Сергієм Бубкою. Який може «взяти 6», а вони не можуть з четвертої спроби взяти три метри.
І це не тому що Філонов такий супер-розумний, чи дієвий. Я говорю про управлінську кризу, яка відбулася не сьогодні. Ще гірша ситуація в районах, коли багато голів адміністрацій в районах, можливо це комусь не сподобається, але це були як ведмедики на велосипедах. Вони були порожні, непідготовлені, я не знаю, як вони потрапляли на ці посади. Це біда.
Знаєте, коли я був малий, мені здавалося, що міністр, народний депутат – це якийсь дуже розумний дядько. А коли я почав з ними знайомитися особисто, я зрозумів, що помиляюсь. Бо Ви і я – ми б виглядали на їхньому фоні непоганими управлінцями.
Тому в мене є особисті цілі, які я хочу пройти. А з політичної точки зору йдеться про політичну суб’єктність мешканців Вінницької області. Бо як показала виборча кампанія – ми здатні до самоорганізації і здатні бути суб’єктами. Адже досьогодні вінничани були лише об’єктами політичного процесу.
Якщо ця суб’єктність буде позитивна – то я готовий йти з цією партією далі на багато років вперед\. Якщо негативна – то я передам повноваження голови партії комусь іншому і не буду брати в цьому участь. Але позаяк як на сьогодні й від мене залежить доля цієї партії, я буду намагатися робити так, щоб вона була позитивна. І не дам схибити колегам..
– Партія Вінничан давала заклик до політичних сил про об’єднання. Навколо чого і заради чого?
– В нас було два заклики. Перший – це до всіх проукраїнських рухів і політичних партій. Це щодо подолання 5% бар’єру ОПЗЖ в обласну раду, про відсотки партії Шарія в Києві – для мене така ситуація взагалі незрозуміла.
Для мене незрозуміла ситуація, коли ти інколи включаєш якісь телеканали і бачиш прізвище найближчих соратників Януковича, при чому не самих нейтральних. а справжніх апологетів того режиму. На них більшість українців вже негативно не реагують: от я ще реагую, а більшість – вони вже до цього ніби й звикли. Принцип вікна Овертона працює: потрошки-потрошки, це вікно все більше відкривається і українцям можна через нього донести вже будь-яку інформацію.
Уявити собі цих людей в 2014-2015 році по телебаченню або в обласні раді або навіть кандидатами – було складно. При тому, що в нас є громадянське суспільство, в нас є учасники АТО, але вони всі в певні мірі зневірені.. І ми всі “варимося” кожен в своєму інформаційному коконі.
І в цих людей проблеми інші: прогодувати свої сім’ї, не захворіти особливо в умовах «ковіду». І поки люди живуть зовсім іншим життям, всі українці чимось зайняті, є певна проросійська колона, яка це використовує.
Я не можу сказати що в нас прямо дуже багато проросійських апологетів. Але десь у 70-80% випадків ці проросійські партії просто використовуються як зручна франшиза для заходження в раду. «Мені головне пройти, а потім якось розберусь» – ось такий принцип діє. Репутаційні якісь втрати цих людей не цікавлять – їм головне умовно стати міським головою або завести свою більшість у раду.
Але ця проблема є. На наше звернення відгукнулося багато людей, зокрема і зі «Свободи», до рядових членів якої я ставлюсь з великою повагою. Але керівники таких проукраїнських партій – вони не пішли на контакт, хоч ми і не пропонували об’єднуватися саме навколо «Партії Вінничан». Ми пропонували як мінімум координувати наші дії, погоджувати кандидатів сильних на певні округи. Тобто не заважати один одному щонайменше.
А друге звернення стосувалося пропозиції після місцевих виборів створити координаційну платформу місцевих партій. Які могли би координувати певні дії, можливо навіть для спільного походу на вибори в парламент, якщо це буде дозволяти законодавство. Нашу ідею помітили, але записали нас в “проект Коломойського”, можливо тому, що про це написали на сайті ТСН
“Бронюк домовився із Зеленським про координування команди президента на Вінниччині. Але потім все “переграли”
– Розкажіть про цю історію між Бронюком та Зеленським. Кажуть, що у Віктора і Зеленського була домовленість, аби Бронюк координував тут діяльність Зекоманди. Але щось пішло не так.
– Я можу про неї розповісти як безпосередній учасник тих подій і називати речі своїми іменами.
Віктор був одним із перших, кому задовго до президентських виборів Володимир Зеленський запропонував бути координатором президентських виборів у Вінницькій області. Бронюк відповів, що допоможе чим зможе і запропонує людей, які можуть бути корисними і буде за них відповідати перед Зеленським. І так само відповідати перед тими людьми, яких він може порекомендувати.
Рекомендував він на координатора президентських виборів зокрема мене. Тоді це виглядало непереконливо, тому що це було задовго до виборів, але я інтуітивно відчував, що Зеленський виграє.
Відбулася в мене кілька разів зустріч з його найближчими представниками, зараз це перші особи в Офісі Президента і в «Слузі народу», ми зрозуміли одне одного щодо того, що нам потрібно робити. Домовилися, вдарили по руках. А через деякий період нам зателефонували і сказали, що щось там перегралося і «ми закриємо людьми з «Кварталу», щось таке.
І потім з’явилися ті люди, які з’явились. Після цього було дещо і сумно і смішно спостерігати і за президентською, і за парламентською кампанією «Слуги народу». Тому що коли ти з телеекранів чуєш одне, а на місцях відбувається інше – то все зрозуміло.
Я не знаю, хто приймав рішення щодо цієї історії, тому що на зустрічах була ще одна людина, яку називають «тіньовим куратором» президентської команди. Я думаю що питання стояло у фінансах, яке йому (Зеленському – ред.) тут на місці забезпечили, і «бабло опять победило добро».
“Такі як ми, дратуємо багатьох”
– Чому люди, попри значне розчарування в Зеленському та «Слузі народу», знову йдуть в ці партії? Вони не звертають увагу на ці репутаційні ризики?
– Я тут трошки з Вами не погоджусь, тому що я не побачив потужних кандидатів у президентській партії на Вінниччині. Наприклад. Якби мені пропонували навіть першим номером списку «Слуги народу» на цих виборах – я б точно не пішов. І з точки зору репутації і все інше, хоч і не вважаючи себе якимось суперпотужним.
Але я не побачив сильних людей у цих списках. Тобто про свою репутацію і політичну гігієну таки багато хто дбає. Але багато активних людей не потрапили взагалі нікуди. Тобто вони не знайшли собі підходящого політичного партнера і я десь шкодую, що партія Вінничан не стала для них таким проектом. На жаль, ми ще не стали цим «блакитним океаном» у цій вінницькій політиці. Але це може бути пов’язано з якимись особистими питаннями: певних легенд, ярликів, моїх особистих з кимось відносин. Тому що варитись у Вінниці в якійсь інформаційній і політичній площині, мати свою позицію, не боятись про неї говорити, досягати самому все – це 100% купа негативу від інших. Від людей, які самі не звилки нічого робити, в яких батьки заможні наприклад і проклали шлях на посади та політику своїм дітям.. Тобто в них по життю все добре, і такі як ми просто їх дратують. «Ну як це вони, партію зробили?». Це наша вінницька ментальність.
– Багато партій зараз заявляють про те, як вони відбирають кандидатів. Вони проходять різноманітні перевірки, походження майна, власності..
– Блеф.
– Ну, принаймні про це заявляють. Ви як відбираєте кандидатів і чи розробили якісь механізми, фільтри, для того, щоб убезпечитись від зрад?
– Насправді сьогодні парламент, як би до нього не ставилися, подбав про Партію Вінничан. Тому що в новому виборчому кодексі посилені функції імперативного мандату. Тобто сьогодні історії, коли люди прийшли до міськради, банально продались за тисячу доларів і проголосували не так, як фракція – їх вже немає. Є вже механізм, коли людина не просто виходить з фракції, а перестає бути депутатом. Тому на цьому етапі ми вже перестраховані.
Друге – ми ще раніше з Віктором Бронюком погодили свої позиції і домовилися, що нікого спеціально в партію не шукаємо. Натомість ми говоримо, що “ми є” і чекаємо людей, які самі звернуться до нас і хто нас влаштує з точки зору особистої довіри і репутації. Тобто ми нікого не будемо просити, а будемо чекати, поки люди самі прийдуть і повірять. Це спрацювало і сьогодні це перший проект в області, де нам не потрібно було шукати, вмовляти людей приєднатися.
І на певному етапі люди «повалили» з районів, ми навіть не встигали фільтрувати всіх. Але ми зробили медійну заяву і на конференції підкреслили: якщо будуть якісь випадки негативні для репутації, в побуті, в соціумі якась поведінка негідна… Ми не говоримо навіть про корупцію лише. Але якщо такі факти будуть мати місце – ми миттєво дякуємо, прощаємося і рухаємося далі.
Ми не убезпечені від цього, але розуміємо, що в таких ситуаціях робити. «Шашкою махати не збираємося», але якщо буде підтверджена інформація – ми прощаємося з такою людиною.
– Ви можете стисло, без довгих програмних тез, а простими словами пояснити виборцю, що ви будете конкретно робити у Вінницькій міській раді. Які питання ви туди йдете конкретно вирішувати.
– Ми запустили сайт для ідей – «15 ідей для міста Вінниці» де збираємо зокрема пропозиції. Але ми не збираємося знищувати те, що вже є хороше в місті. Якщо вже є гарні напрацювання – ми за те, щоб все добре залишилося добрим і зробити ще кращим.
У нас звісно є програма і я можу вам її хоч на память прочитати. Але переважна більшість виборців цих програм ніколи не читають. Тому ми сьогодні говоримо трохи по-іншому: ми створили «Партію Вінничан» не для Філонова, не для Бронюка, не для Качора. Ми створили її для вас. Приходьте, ми зрозуміємо, що ви людина-фахівець у якісь справі або поки не маєте яких великих досягнень, проте маєте велике бажання щось змінити. На якомусь етапі ми підключаємо і таких людей.
Ми створили партію, для того щоб люди прийшли і почали своїми громадами керувати. Ми говорим: ідіть до нас, ми вам допомагаємо, ми шукаємо ресурс, допомагаємо з медіа, а ви приходьте і працюйте спільно та самоорганізовано.
– Ви за кого будете голосувати серед кандидатів у мери Вінниці?
– Не встигаю ще всіх подивитися.) Мені важко зараз сказати про таємницю свого волевиявлення, але кількох людей з цього переліку я знаю особисто. Напевно, я свій вибір все ж зроблю в кабінці, хоч вже зараз розумію, кого підтримую. На жаль, це не кандидат від нашої партії.
Але я думаю, що є дуже велика вірогідність того, що та людина, яка стане міським головою після цих виборів – на наступних виборах виявить бажання балотуватися саме від «Партії Вінничан».
Фото Марини Сербінович
Дякуємо!
Тепер редактори знають.