Нині мікрорайон Сабарів – це компактно розташована приватна забудова у південній частині Вінниці на березі Південного Бугу. Та ще раніше цей район був селом і, за однією з версій, з’явилось воно раніше, ніж Вінниця.
Як повідомляє “Музей Вінниці”, одна з перших згадок про Сабарів датується 1545 роком. Тоді в описі Вінницького замку згадували маєтність Івашка Вороновицького. То було село Саборів, яке розташоване в закруті річки Бог. Припускається, що Вороновицький володів цими землями разом із Миском Степановичем, володарем П’ятничан.
На думку історика Валентина Отамановського, Саборів існував принаймні від початку XVI століття. Зокрема, він розвивав теорію, що поселення могло виникнути ще наприкінці XIIІ століття, проте аргументи на користь такої теорії не збереглися.
Зазначається, що назву села – Саборів або ж Сабарів – у документах XVI-XVII століття часто перекручують. В оригіналі Литовської метрики та в її копіях, для прикладу, Сабарів називали Цаборовом. Водночас, у 1582 році Сабарів належав пану Семену Сабаровському, і у 1603 році село вже вважалося успадкованими землеволодіннями роду Саборовських. Відтак, зважаючи на різні варіанти назви цього поселення, ймовірно, йдеться про один і той же ж рід. А на мапі Гійома де Боплана 1650 року село позначене як “Sebarov”.
За повідомленням істориків, у першій чверті XVIII століття Сабарів належав Міхалу Радзімінському, який в 1725 році передав це село своїй доньці Анні у заставну оренду (як посаг з нагоди її одруження з Міхалом Ґрохольським). Згідно з передшлюбним контрактом, посагом вважались саме кошти, тому протягом двох років молодята мали отримати 10 000 злотих прибутку від села. Згодом Анна успадкувала Сабарів разом з іншими володіннями батька. Як наслідок, мінімум на декілька десятиліть він став частиною маєтностей Ґрохольських.
Як цитують музейники «Топографічний опис Подільської губернії 1799 року», Сабарів у перші роки російської окупації був таким:
“Село Сабарів. Спадкове поміщика Антона Войцехова сина Гутовського, перебуває в його володінні, має розташування частково по крутому і частково по похилому схилу і лежить на правому березі річки Бог, у ньому дерев’яна церква православна… школи немає, а тільки священницький дім з невеликим садом. Крім цього, у володіннях священнослужителя є виділені церкві орні землі в полі по 6 днів та косовиці на 6 косарів. Дерев’яна корчма, у ній євреї продають панське вино. Сільський панський економічний дім. У ньому окрім покоїв клуня з током, комора, стайня і шопа, де утримується невелика кількість рогатої худоби. При ньому [при економічному домі] два наливних млина на двох греблях”
Як йдеться у описі, тодішній Сабарів з трьох сторін був оточений вкритими лісом пагорбами і це робило «приємний для зору вид». А ось з четвертого боку – протікала річка Бог.
У дописі додають, що у селі загалом було 32 двори та одна шляхетська садиба. Мешканців налічувалось 207 і переважна більшість з них були підданими.
Про подальшу долю Сабарова в “Музеї Вінниці” планують зробити додаткові публікації.
Фото – зі сторінки “Музею Вінниці” у Facebook
Дякуємо!
Тепер редактори знають.