Місто на Дністрі, єврейське минуле та музей в підземеллі: історія однієї експедиції. ВІДЕО

13:53
Автор: Микола Геркалюк

Місто, розташоване на берегах двох річок та населене чудовими людьми. Тут пам’ятають і шанують діячів національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. Тут досить неспішний темп життя, а вже на сусідньому березі Дністра розташована інша країна. 

Це все місто Ямпіль, що на самому півдні Вінницької області. Після завершення експедиції “Поділля Incognita 2” ми вже й не планували досліджувати віддалені куточки Вінниччини найближчим часом. Аж поки вінницький генеалог Віктор Долецький не запропонував поїхати разом з ним до Ямполя.

Передісторія

Віктор Долецький з Центру вивчення генеалогії “Пращур” займається дослідженням родоводів. Один з його клієнтів, нащадок ямпільського єврейського роду Голгерів, замовив дослідження свого родоводу. 

– Ми давно вже досліджуємо цей рід. Одним із завершальних етапів дослідження буде поїздка до Ямполя та дослідження того чим живе місто. Клієнт хотів зрозуміти чи є ще там елементи єврейства. Ну, і пошукаємо сліди Голгерів, – розповів нам Віктор.

Йому вдалось з’ясувати, що рід Голгерів досить довго проживав у Ямполі. Напередодні Другої світової війни одна з дочок Шаї та Хаї Голгерів вийшла заміж та переїхала на Лівобережжя. Саме в її родині через кілька поколінь народився майбутній клієнт Віктора. Доля тих Голгерів, які залишились в Ямполі, достеменно невідома.   

Дослідження чийогось родоводу – річ досить клопітка і вимагає багато часу. Так, поїздка до Ямполя була запланована Віктором ще минулого року, втім постійно переносилась в силу різноманітних обставин. Аж ось з самого ранку 29 липня команда в складі самого Віктора, краєзнавця Андрія Баніта, водія Юрія, а також нашої фотографки Марини та автора цих рядків відправилась на південь. 

Перші враження про Ямпіль

Наш водій обрав маршрут на Ямпіль через Тиврів та Томашпіль. Дороги там посередні: є декілька сяк-так відремонтованих ділянок, а загалом це шляхи поміркованої зношеності. Вже на самому в’їзді до Ямполя ми зауважили, що місто розташоване в долині і що довкола тут дійсно гарна природа. 

Саме місто зустріло старенькими приватними будинками. Біля одного ми навіть зупинились, тому що Андрій Баніт впізнав у ньому елементи єврейської архітектури. Власник будинку спершу здивувався тому, що п’ятеро незнайомців ходять біля його паркану і щось там розглядають. Але після пояснень він дозволив зайти на територію двору і познімати зблизька. 

 

Далі ми відправились на зустріч з працівниками місцевого краєзнавчого музею. Проте його не одразу вдалося знайти. З’ясувалось, що Віктору дали адресу музею в місті Ямпіль Сумської області. Вже пізніше, в музеї нам розповіли, що їм інколи відправляють посилки в сумський Ямпіль, це досить типова помилка. 

Поблизу музею ми одразу зауважили пішохідну зону в самому центрі міста. Вона значно менша за іллінецьку, але доволі затишна. 

А поруч встановлено пам’ятник Богдану Хмельницькому, створений з місцевого білого пісковика. Справа в тому, що Ямпільщина славиться своїми запасами пісковика різних видів. Якщо вірити розповідям місцевих жителів, то ямпільський пісковик навіть закуповують для реставрації королівських палаців у Великобританії. 

 

Ігор Абрамович: чим Ямпіль кращий за Каліфорнію?

В музеї нам порадили зустрітись з Ізею Абрамовичем – представником однієї з трьох єврейських родин, які залишились в Ямполі.

Коли йому зателефонували, він погодився зустрітись, але сказав, що він “щойно скупався”, тому потребує часу на підготовку. Десь через годину, впродовж якої місцеві музейники розважали нас історіями про Ямпіль, Молдову, археологічні розкопки та все на світі, Ізя Абрамович нарешті приїхав. Це виявився жвавий 83-річний чоловік, який виглядає молодше свого віку і має чудову пам’ять. Він одразу наголосив, що він Ігор, а не Ізя. 

– Ізя Абрамович?

– Ігор, – виправляє чоловік

– Ігор Ізя Абрамович?

– О, абcолютно вірно. Ти не в міліції служиш?

 

Виявилось, що Ігор Абрамович пам’ятає окремих Голгерів, які жили в Ямполі: 

– Тут жив Шая Голгер з жінкою і це в нього було два сина: Аркадій і Муня. Пам’ятаю Лемеля Голгера, він мав сина Ліпу і дочку Фусю.  

Він згадував й інших Голгерів. Виявилось, що людей з таким прізвищем тут було досить багато. Окремі з них точно були родичами саме тих Голгерів. З’ясувалось навіть, що Ігор Абрамович підтримує контакт з Голгерами, які наразі проживають в Ізраїлі. Віктор стверджує, що це далекі родичі його клієнта. Далі розмова перейшла на тему ямпільського єврейства загалом. 

– Після війни (Другої світової – авт.) тут ще залишались євреї. Потім повиїжджали всі. Я сам в Америці був і повернувся. В мене брат в Сан-Дієго, в Каліфорнії жив. Я туди був виїхав. Пожив сім місяців, – далі Ігор Абрамович розводить руками і замовкає.

На запитання Віктора чи тут краще він продовжує розповідь:

– Мені тут краще. Ти там німий, глухий і нікому не треба. Тут я вийшов – і всі мене знають. Ми виїхали в 1996-му і повернулись наступного року. Жінка дуже не хотіла повертатись, але куди вона дінеться.    

Далі Ігор Абрамович вирішив показати нам старі баржі, якими колись переправлялись через Дністер і оглядовий майданчик, звідки відкривається вид на річку та Молдову. 

Старі баржі, Дністер та прикордонна зона

Дорогою до Дністра Ігор Абрамович показав нам, де раніше в Ямполі розташовувалась фортеця (до неї ми ще повернемось) і розповів про життя під час німецько-румунської окупації. 

– Тут було гетто, – показує на одну з вуличок Ігор Абрамович. – Німці пішли, і з румунами нам було легше. В 41-му році нас звідси виселили. За Вапняркою є село Шарапанівка, то ми там три роки в конюшні провели. Мені було 6-7 років, я пам’ятаю. Зранку зайшли румуни і сказали збиратись. Брати з собою якісь речі заборонили.

Біля Дністра ми побачили старі, витягнуті на берег баржі. До появи Дністровської ГЕС, ця частина Дністра була судноплавною. Тут розташовувалась ямпільська пристань, а поруч була поромна переправа. 

– Пам’ятаю, як Дністер колись розливався і затоплював місто. В 41-му році вода аж до фортеці доходила (близько 1 км від річки – авт.). Раніше Дністер замерзав, зараз вже не замерзає, бо з водосховища спускають воду. По льоду можна було машинами їхати, не те що ходити.

Ми і купатись любили в Дністрі колись. Це ж гірська річка, вода чиста була. А як зробили ГЕС, то вже й не скупаєшся, бо вода грязна, – каже Ігор Абрамович. 

Від старої пристані ми поїхали до межі Ямполя та села Пороги. Тут на підвищенні облаштовано оглядовий майданчик, звідки відкривається неймовірний краєвид на Дністер та сусідній, вже молдовський берег. 

 

Поруч розташований пункт пропуску Ямпіль-Косеуць. Враховуючи близькість кордону, тут скрізь можна побачити знаки “Прикордонна зона”. Ігор Абрамович розповів нам про старовинний єврейський цвинтар, але відмовляв нас туди їхати: “Там три могили і прикордонна зона. Не хочу туди їхати…”. Тому на цьому етапі ми з ним попрощались і поїхали далі. 

Старі цвинтарі

Давній єврейський цвинтар розташований на околиці села Пороги. Завдяки місцевим жителям, нам таки вдалося його знайти і ми одразу побачили, що тут є більше “трьох могил”. 

Цвинтар розташований біля пагорба і тягнеться майже до самого берега Дністра. За словами Андрія Баніта, це кладовище могло з’явитись ще в XVII столітті і користувались ним до середини ХІХ століття.

Наразі тут можна побачити десятки старих, зарослих мохом надгробків. Багато з них похилені або й взагалі розбиті. Всі написи тут зроблені на івриті або ідиші, окрім цього багато могильних плит прикрашені різноманітними орнаментами. 

 

 

 

 

Якщо ж піднятись на пагорб поруч з цвинтарем, то можна побачити краєвид ще більш захоплюючий, ніж з оглядового майданчика. Звідси значно краще видно сам Ямпіль. 

Неподалік, на околиці Ямполя розташоване більш сучасне кладовище. На його єврейській частині багато могил датовані другою половиною ХХ століття. Саме тут Віктор Долецький сподівався знайти могили ямпільських Голгерів. Майже одразу ми натрапили на кілька поховань Голгерів, але це були або віддалені гілки родини, або люди з таким самим прізвищем.

Загалом вдалось знайти аж сім могил Голгерів. Дві з них, де поховані Лемель та Шмуль Мейліховичі можуть бути ціллю пошуків генеалога. Цю інформацію генеалогу потрібно буде ще перевірити і підтвердити або спростувати свій здогад. 

Ямпільський замок та музей “всього на світі”

Після відвідин кладовищ ми вирішили пообідати і відправились до першого ж закладу, який нам трапився. Це було кафе “Роксолана”. На цьому етапі ми усвідомили, що про карантин в Ямполі або не чули взагалі, або вже забули. Людей в масках довкола не було, а в закладі харчування не помітили жодних оголошень про карантин, дотримання дистанції чи масочний режим. 

По обіді ми відправились до одного з давніх ямпільських підземель.

Воно розташоване на місці, де колись існувала міська ратуша, а поруч була ямпільська фортеця. Вважається, що замок тут з’явився ще в другій половині XVI століття і був частиною системи оборони краю. На початку наступного століття власник цих земель Ян Замойський перебудовує замок і витворює дві лінії оборони: замкову та міську. 

Під час Національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького, Ямпіль став одним з центрів повстанського руху. Саме тут, за словами місцевих краєзнавців, провадились перемовини з приводу шлюбу сина Богдана Хмельницького Тимоша з донькою правителя Молдови Розандою. 

В березні 1651 року польське військо захопило Ямпіль і протягом однієї ночі знищило до 10 тисяч місцевих жителів. В наш час про ці події пам’ятають. На одній з площ міста встановили хрест з написом: “Ямпільчанам, жертвам трагічних подій в ніч з 5 на 6 березня 1651 року”. 

По боках від пам’ятного знаку встановлено погруддя Данила Нечая та Івана Богуна. 

Якщо ж повертатись до замку, то відомо, що до початку ХХ століття він майже повністю занепав.

Іван Абрамович розповів, що точно пам’ятає місце розташування замку і пригадує, як виглядала ця двоповерхова споруда. Він говорив про прямокутник між вулицями Богдана Хмельницького та Соборною. Наразі тут розташована ціла купа різноманітних магазинів та закладів, адже сам замок розібрали. У величезному підвалі поруч з територією колишньої фортеці місцеві активісти облаштували козацький музей “Підземелля”.   

Знайти цей музей вкрай важко, адже жодних вказівників чи табличок немає. Працівниця краєзнавчого музею повела нас в магазин автотоварів, чому ми сильно здивувались. Однак, з’ясувалось, що саме через магазин, власники якого займаються музеєм, можна потрапити в підземелля. 

Перше, що відчуваєш на вході до підвалу – це прохолода. Коли на вулиці +33, то в такому місці перебувати надзвичайно приємно. До речі, в радянські часи тут було щось на зразок овочевої бази – овочі зберігались тут досить надійно, завдяки природній прохолоді. 

В музеї можна побачити найбільш несподівані речі. Експонати сюди приносять всі охочі.

Поруч з українським прапором з підписами бійців сучасної війни на сході країни можна побачити зброю часів Другої світової. Трипільська кераміка тут спокійно уживається поруч з радянськими одностроями, табличками з недекомунізованими назвами вулиць, шоломами і використаними боєприпасами з фронту російсько-української війни. 

Побачити тут можна і прапори інших країн: США, Молдови, Ірландії, Франції, Китаю тощо. В музеї кажуть, що це подарунки від іноземних туристів. 

 

Гімназія, музична школа і старий млин

Спираючись на свідчення про те, що родина Голгерів мешкала в приміщенні “горкому”, ми відправились шукати Ямпільську музичну школу, де раніше працювали радянські владні установи. А на шляху нам трапилась гімназія Ямпільського району. 

Вже біля музичної школи наш краєзнавець Андрій Баніт заявив, що не бачить в будівлі жодних елементів єврейської архітектури. 

– Наші Голгери мешкали на центральній вулиці, а ця ніколи центральною не була. І в нас чітко сказано про “горком”, а тут були інші структури, – каже Віктор.  

Йдучи далі по сліду Голгерів, ми відправились до старого млина. Ця родина колись володіла млином в Ямполі, а зараз тут зберігся тільки один старий млин, тому таку зачіпку точно варто було перевірити. 

– Ми не знаємо чи це саме той млин, але цікаво, що така стара будівля тут збереглась. Можна буде перевірити кому належав цей млин, можливо Голгери були колись серед власників, – розповідає Віктор. 

Поруч зі старим млином розташоване невеличке підприємство з виробництва олії. Місцеві мешканці нам розповіли, що в Ямполі рафіновану олію майже ніхто не використовує. Та й навіщо, адже є так звана домашня. 

Старий млин та олійня були побудовані на березі річки Русава. Це притока Дністра і друга річка на берегах якої розкинувся Ямпіль. Місцеві наголошують, що назву річки варто вимовляти з наголосом на “у”. 

 

Римські леви та завершення генеалогічної розвідки

Останньою нашою зупинкою в Ямполі став корпус краєзнавчого музею, де на вході встановили двох кам’яних левів.

Місцеві краєзнавці стверджують, що цих левів місту подарував сам Папа Римський кількасот років тому. Одні кажуть, що був подарунок у відповідь на поставки зерна з Ямполя прямо до Ватикану, а інші стверджують, що це відзнака за вірну службу католицькій церкві. Не забуваймо, що ці землі колись керувались польською шляхтою. 

Як би там не було, а в ХХ столітті левів скинули в Дністер. Вже трохи пізніше, коли на річці будували рятувальну станцію, скульптури знайшли і встановили на вході до станції. Згодом левів забрали до входу в музей.

Але й на цьому їхня історія не завершується. Якщо вірити одному з краєзнавців, цими скульптурами зацікавився ромський барон з молдавського міста Сороки. Щоб заховати їх і зробити більш непоказними, левів періодично фарбують в білий колір. 

– В мене не було значних очікувань від цієї поїздки. Ми знайшли старожила і ці родини Голгерів, про які він згадав, є родичами наших Голгерів. Це я вже перевірив по базі. Ми знайшли Голгерів на кладовищі і побачили будівлі, які могли належати цій родині. Ну і сучасний Ямпіль побачили, що теж важливо, –  підбив підсумки своєї розвідки Віктор. 

З приводу ж туристичного потенціалу Ямполя всі погодились, що їхати сюди заради самого міста не варто. Втім, якщо поїхати в Бушу або просто проїжджати повз, то Ямпіль вартий уваги в першу чергу завдяки Дністру і краєвидам.

І не забуваймо про людей. За всіх жителів Ямполя сказати неможливо, але ті, хто показував нам місто виявились дуже приємними і щирими людьми. Спілкування з ними створює гарне враження про місто, тому для Ямполя це величезний плюс.

Фото Марини Сербінович

Відео Миколи Геркалюка та Марини Сербінович

 

Читайте також: Зоряна рана України, авіаційний палац і «золотий» Кобзар: перший день подорожі “Поділля Incognita-2”. ФОТО, ВІДЕО


Читайте також: Перлина у хащах, “вашингтонський” палац та забуті в селах літаки: другий день “Поділля Incognita-2

Читайте також: Тисячолітні печери, сільрада в палаці та “забутий” Новодністровськ: третій день “Поділля Incognita-2”

Читайте також: Галицьке море, помираюча садиба Когана і подільська шаурма: четвертий день “Поділля incognita-2”

Читайте також: Єврейський “Малий Стамбул”, рожева неоготика і “пташиний” Бар: фінал “Поділля Incognita-2

 

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.