Минулої п’ятниці, 21 січня, у Вінниці відбувся спільний виступ письменника з Івано-Франківська Тараса Прохаська та музиканта з Вінниці Миколи Доляка. Під час їхнього спільного проєкту “Так Але – Але не так” Тарас Прохасько зачитував тексти зі своєї книжки “Так, але…”, а Микола Доляк виконав кілька композицій, написаних на тексти зі збірки.
Літературно-музична зустріч розпочалася близько 19:00 на “Малій Сцені” ресторану “Трофей”, що на вулиці Театральній. Організатори події – ГО “SUN”.
Після того як відвідувачі розсілися по м’яких стільцях, на сцені з’явився вінницький письменник та культурний менеджер Богдан Куценко, який розпочав інтерв’ю-розмову з Прохаськом. Під час неквапливого спілкування письменник-франківець розповідав про літературу, свою “нову-стару” книжку та “правила користування” до своєї літератури. Письменник пояснював, що хотів, аби його література не завантажувала пам’ять, а створювала настрій, який дозволить читачу “зануритися у своє”.
– Найкращі читачі – забувають те, що вони читали. Чим вони більше читають, тим більше забувають. Тому у ще найкращих читачів потому формується дуже витиснена витримана бібліотечка, яку вони постійно забувають, але яку хочуть перечитувати. Своя добірка, яку читаєш, не пам’ятаючи, що там було. Але знаєш, що там щось таке є.
Мій підхід до літератури такий, що я хотів би не передавати інформацію. Я хотів би робити літературу, яка подібна на якусь процедуру чи на якусь практику. Коли читаєш і занурюєшся в це, то на цей короткий час читання, воно дає якесь налаштування. Якби сказали популярні журналісти – “певний камертон”. Тобто ти даєш читачам певний поштовх.
Мені б хотілося, аби те, про що я пишу, не розповідало про те, що я пишу. Хочу, аби воно, як та перша куля у деяких іграх на більярді, розбивала ось цю піраміду, щоб вона була тим поштовхом, який спонукає читача через кілька речень почати згадувати свою історію. Пам’ятати своє, породжувати своє. Щоб воно розбило цю кригу неконтакту з тим, що є всередині. І щоби воно зробило якусь діру, пробоїну, щоби через неї валило своє.
Отримавши таку “інструкцію”, в парі з повільним темпом розмови та тьмяним світлом, зустріч швидко почала набувати медитативного настрою. Це також дозволило висмикнути себе з потоку буденних переживань про “потім” та “колись” та зосередитися на “тепер”. Філософські та водночас “земні” розповіді Прохаська змушували задумуватися про різне, кожен про своє.
Нагадаємо, вперше з цим проєктом митці виступили минулого жовтня під час фестивалю “Air Fest” у Вінниці. Тоді ж слухати Прохаська прийшло багато людей, але через «фестивальну» атмосферу та прохідну залу вслухатися у слова письменника було важче. У цьому ж залі тиша та тьмяне світло налаштовувало відвідувачів на концентрацію та розслаблення водночас.
Опісля сорока хвилин розмов на сцену вийшов Микола Подоляк, який зіграв свої композиції, написані на мотиви оповідань Прохаська. Музика Миколи Подоляка з гурту “Очеретяний кіт”, які створюють теплу та “земну” музику, органічно поєднувалася з текстами Прохаська. Деякі композиції чергувалися з зачитуванням своїх текстів Прохаськом, або ж з історією, пов’язану з цим оповіданням. Історії були пов’язані з випадковими зустрічами, містами та дитинством серед гір у Делятині, що в Івано-Франківській області.
– Коли я пишу про свої місця, мені би хотілося, щоби не ішлося про те, що ці місця гарні, цікаві. А щоб акцент стався на тому, що може бути своє місце. Коли я пишу про своє місце, мені б хотілося щоби у читача почався потік чи занурення, переживання, згадування та усвідомлення про своє. Щоб читач відчув, що в нього теж є своє таке місце, і абсолютно нічим не гірше.
Опісля виступу та гучних оплесків відвідувачі почали розходитися хто куди, водночас поруч зі сценою почала вибудовуватися черга з тих, хто хотів підписати книгу та перекинутися словами з автором.
Фото авторки, відео – Ніколь Куценко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.