Очеретяний Кіт: «Налягайте на весла: мандри – це чесний наркотик, який ковбасить не по-дєтскі»

Коли тільки згадуєш про цю команду – відразу насичуєшся особливими відчуттями, а в голові лунають мотиви, які ніколи не сплутаєш з жодними іншими.

Їхні тексти підкорюють своєю щирою простотою та справжніми життєвими історіями. Ми вирішили навідатися на одну із репетицій «Очеретяних котів», щоб відчути як твориться та вдосконалюється очеретяний формат та народні пісні.

Близькість до природи відчувається у мотивах їх пісень, тому не дивно, що творчий процес досить часто відбувається саме в своєрідній резиденції «котів» – селі Демидівка.

Восьма ранку у місті — це зазвичай час пік, коли всі поспішають на роботу та метушаться, але в Демидівці все інакше.

Фронтмен гурту Роман Кріль зустрічає нас разом із собакою Ельзою, яка, до речі, знялась в одному із кліпів гурту. Запрошує на кухню, де флейтист та гітарист Микола Доляк вже готує ароматну каву. Поки частина гурту ще відпочиває (бас-гітарист Володимир Войчишин та барабанщик Андрій Войтюк), разом із Романом йдемо на “легендарний” край городу, де продовжуємо нашу розмову, а якщо говорити точніше — ми дозволили Роману просто розповісти про те, що важливо для нього, гурту та української музики.

Це був філософськи-музичний ранок під спів півнів, квакання жаб, ароматну каву та свіже демидівське повітр‘я. Здається, що все поблизу цієї хати насичено атмосферою очеретяних котів.

«Налягай на весла» – мандри, як спосіб зібрання історій

З огляду на те, що нещодавно в гурту з  понад 20-річною історією вийшов новий альбом, ми не могли не поговорити про нього. Адже цього разу до створення деяких композицій долучилися друзі гурту: «Гайдамаки», «ДахаБраха» та Катя Chilly. Ще два яскравих дуети записано з Тонею Матвієнко та Мавкою (Ірина Скрипнікова). Першу композицію «Електричка», яку шанувальники гурту знають ще з кінця 90-х, записано разом з автором Анатолієм Секретарьовим, якому у 2017 році виповнилось сімдесят. Крім цього в альбомі є композиція «Піють півні» з Міськом Барбарою («Мертвий півень»).

• Ми давно знайомі з ними і логічно було би колись створити проект, в якому всі змогли би взяти участь. По-перше, це непогана ідея, тому що можна вирішити складну художню задачу, там де є зміна динаміки, є якась нова ідея. Можливо, якась традиція. Ми представили п‘ять різновидів традиції, яка починається з Сашка Лірника, котрий грає відповідно на лірі, – розповідає Роман Кріль.

Роман говорить, що ще одна ідея — це можливість створення більш широкої аудиторії за рахунок того, що кожен із музикантів має свою аудиторію і це допоможе розповсюджувати «очеретяний формат».

• Не так наш, як взагалі формат, який пішов ще від Анатолія Секретарьова, так звана “пісня про життя” чи “змістовна пісня”. В ній є більш складна фабула, грубо кажучи – сценарій, але вирішено це все дуже тонко, майже на поетичному рівні, проте це все одно пісенний текст. Він не перевантажений, нема зайвих нюансів, – говорить фронтмен «Очеретяного кота».

Ця традиція сформувалася в нас на Поділлі від Павла Нечитайла та Олега Сухарєва. Саме «Очеретяний кіт» був провідником цього жанру і завдяки залученню друзів-музикантів поширює цей формат.

Над піснею, «Їхали чумаки», яка в новому альбомі зазвучала з допомогою Каті Чілі та гуртів «Гайдамаки» і «ДахаБраха» Роман працював декілька років.

• Накопичувати я почав із Каті Чілі та “Очеретяного кота” і це було декілька років тому. Я подивився, мене ніби все влаштовувало, але от щось не пускає, щось не в кайф. І кілька років це не в кайф, не в кайф. Одного разу ми сиділи на студії Сергія Тягнирядна і я поміняв звук.
• В той час Сергій Ярмола сказав нам, що «Хлопці, у вас там є класна пісня «Їхали чумаки». Я розповів йому, що в нас там ще й Катя співає і ми вирішили разом записати. Тут я розумію, що з‘явилися «Гайдамаки» і це клас, але все одно щось не відпускає. Катя вона глибока дуже, вона складна, а не вистачає щось ще такого. Я зателефонував подругам із гурту Даха Браха і запропонував зібратися. Вони прийшли, записали дуже лагідно, майже в унісон цей куплет дахабрський і воно все стало на свої місці. От так буває, що складний проект, потребує складних рішень. Буває, що простих рішень, але тут простих рішень не вийшло, тим більше, що треба були паузи по півроку, коли ти не знаєш, що взагалі туди вставити, – розповідає Роман Кріль.

За словами Романа, пісня «Їхали чумаки» вийшла дуже художньою і там кліп чи навіть кіно просто «напрошується».

• Ми б дуже хотіли знайти когось, хто зможе зробити якесь адекватне відео. Зважаючи на те, що всі працюють волонтерськи, щоб залишити по собі якісний український продукт, то хочеться, щоб ідею сформував безпосередньо якийсь режисер, тобто щоб він долучився як майстер, а не як виконувач якихось техзавдань і тому подібне, – говорить Роман.

  Налягай на весла — це така епічна штука, коли ти мандруєш вздовж Дніпра і своїх спогадів, чіпляючи те чи інше. Це така 3D чи 7D творчість, яка дозволяє нам в цій жанровій палітрі показати нашим слухачам, як це класно  – мандрувати в творчості, це ж чистий наркотик. Тебе від того колбасить не по-дєтскі, ти розумієш, що це якийсь такий екстаз і чесність, і моральність яка

Очеретяні пісні

Загалом “очеретяні пісні” мають два напрямки: основний — це змістовна пісня: маленькі мемуари, які можуть бути метафоричними, емоційними чи як есе. Що стосується другої частини — це народні пісні.

• Від організації «Музичний батальйон» я займаюся тим, що працюю над фольклорними піснями, але вирішую їх не фольклорно, а саме осучаснюю. Я вже використовую і характерні гармонії мої, грубо кажучи, не оспівую стандартно трьома акордами, а можу робити заміни якісь, якщо це дозволяє інтонаційний тон і воно виходить по-крільовськи так. Таким чином ми робимо і чумацькі та дунайські пісні, – розповідає Роман Кріль.

У гурту є чотири автора — Роман Кріль, Анатолій Секретарьов, Павло Нечитайло та іноді Олег Сухарєв.

• Ну Пашу я знаю, знаю як він жив приблизно, знаю цю атмосферу, ми з ним якось синхронні, тому відчути його пісню можу навіть не дивлячись на те, що в нього поетично дуже складні метафори і часто вони не мають рішення буквального. Вони розгалужуються на кілька нюансів і кожен там має своє. Це таке завдання більше на відчуття, ніж на логіку. Ну ми, принаймні, вибрали такі тексти. Окрім «Дорожка в Катюжанку», там все зрозуміло, – говорить фронтмен гурту.

Самому Роману більше властивий жанр есе, в якому є елемент поезії, але замало метафор. Автор розповідає, що поезія любить більш високий стиль і це найкраще виходить в Анатолія Секретарьова.

• Загалом є чотири складові «очеретяних пісень» – відчуття часу, відчуття де і як це було написано, відчуття автора та сторонні споглядання. Знаєте, інколи потрібно відпустити пісню, щоб вона дозріла. Так, в принципі, із всіма піснями. От тільки «очеретяна» пісня дозріває швидше.

Українська пісня на Сході та Півдні

«Очеретяний кіт» неодноразово виступали на Сході. Окрім цього, разом із «Музичним батальйоном» Роман Кріль готує велику акцію в Ізмаїлі. Музикант розповідає, що там доволі складна політична ситуація: Росія проводить акції, підбурює болгар і самі болгари «натякають» на якусь автономію.

• Це такий сепаратизм певний і ми намагаємося культурно поєднати як Музбат всі ці регіони. Ми ж і на заході, і на сході буваємо. Одеська область взагалі дуже складний регіон, окрім Белгород-Дністровська, де дуже багато українських сіл і відповідно нормально присутня Україна, люди спілкуються українською. А ще там чарівні тузловські лимани, на які нас часто запрошують грати на мистецькі планери. Ближче до Дунаю ситуація складніша, ніби вони не дуже лізуть в конфлікт, але й не особливо нас приймають, – розповідає Роман.

Якщо одні сприймають поїздки на Схід як певне місіонерство, то Роман Кріль дуже проти цього. Музикант говорить, що не потрібно думати про якусь місію — потрібно просто співати щиро. Аргументуючи це тим, що якщо музикант буде про це думати, про певну відповідальність, то це ще й  навантаження на нервову систему, адже не всюди гарно приймають.

• Я, як викладач, студентам і учням кажу “Тримайтеся подалі від тогомісіанства, співайте те, що ви любите, даруйте любов, тому що, якщо підете за хрестом і будете оце здавать кров, то від вашої нервової системи будуть самі залишки, оскільки сприймають не завжди добре і виходить, що все воно зрештою отримує тільки страшні удари по его”.
• Ті, хто не може бути прозорим, а сподіваються на якийсь результат, спасєніє, медальку за отвагу, вони садять дуже сильно нервову систему і відповідно можуть отримати що хочуть, але є дуже багато цікавих речей, які можна робити без відчуття місіанської штуки, – емоційно розповідає Роман.

Він також додає, що у чоловіку гуманітарії  сидить дитина, яка хоче проїхатися на Rolls-Royce і ще «в космос махнуть».

• Звичайно, такий дебілуватий стан може бути у всіх. Але для цього в нас є Демидівка. Коли в селі попрацюєш на землі, вже нема ніякого пафосу, відчуття, що ти герой такий, є відчуття, що ти ось зараз будуєш стіну і крепко-крепко замахався. І тоді ти вже просто сідаєш і пишеш пісні чи розшифровуєш якісь народні пісні. Це взагалі для мене такий кайф, тому що писали їх дуже талановиті хлопці і дівчата. Ну я думаю, що хлопці, але шкода, що ніхто з того народу, що ці пісні зробив народними, не цінували автора, – говорить Роман.

Демидівка — як місце сили

Для «Очеретяних котів» село Демидівка — це своєрідне місце сили. Роман Кріль розповідає, що музика має бути частиною життя і бажано не музичного, а буденного. Наприклад, ще однією функцією будівельника чи чогось такого, що дає силу і результат. Саме, коли є фізична робота вона набирає своєї сили, яку не можна виміряти.

• От запитали мене колись на одному шоу, як нам так органічно вдається поєднувати блюз і народні мотиви. А грається ж і те, і інше 15 років, тому воно обростає так, що вишиванки вплітаються в ці блюзові негритянські тони і перетворюється все на абсолютно органічну штуку.
• Ти нічого не робиш, воно має бути частиною життя. От зробили ми з чуваками цей зал і розумієш, що воно вийшло. Це таке маленьке відчуття перемоги дає пісням неймовірну силу. Ти сідаєш, рук не відчуваєш, мілізми вже не висапуєш, але розумієш, що кожна нота набрала такої емоційної сили, що звучить інакше. Я не назвав би це харизмою – це зовсім інша штука, вона дає насичення пісні в тембрах, в емоції, але як це описати? В кельвінах, у ватах, у вольтах? Можливо й існує якась одиниця щирої передачі, але я думаю навряд, – розповідає музикант, а поруч в Демидівці кукурікають півні, прокидається село, а на ставку квакають жаби. Ніби саме село підтверджує, що тут твориться по-особливому.

Роман розповідає, що в Анатолія Серкетарьова є геніальна ідея стосовно ідеальної роботи — це баржа. Щоби була ріка, фізична робота, можливість бачити містечка, колоритних сильних людей. Тому що основа для автора — це зйом ось тих історій і саме характерних людей за способом життя та за мораллю. Вони є основою багатьох пісень «Очеретяного кота», таких як «Кіномеханік», «Дядько з Осокірки» чи «Медея».

• «Кав’ярня-невдаха» із нового альбому також має в собі образи дуже сильних енергетичних людей, але вони не мають освіти, грають на любітєля, їм, звичайно, потрібно займатися, але вони не можуть вижити за рахунок музики, тому їхня щирість відчувається, але вона не на широкий загал, – розповідає Роман.

«Я мушу створювати компроміс між ремеслом і творчістю»

Роман не приховує те, що для того, щоб пісня стала продуктом, потрібно давати ще й бізнесову основу, але коли цим займається сам музикант виходить не дуже, бо це своєрідна фрустрація. Хоча гурту інколи доводиться це робити.

• Здається, ми не дуже псуємо собі музичний фон, але більше з‘являється адаптивних пісень, як, наприклад, «Дорога на Мар’їнку». Це пісня про те, як ми їздили з Хорею Козацькою до Мар’їнки, тоді все засипало снігом і ми заблукали у цих степах. Там є відчуття гармонії, яка там абсолютно доречна, але я люблю більш джазові, більш складні композиції, коли емоції та лінії розвиваються і кожну інтонацію, кожен тон можна підкреслити іншим станом, іншим відчуттям, іншим акордом.

• Але якщо брати статистику сприйняття, то це взагалі не сприймається, тобто я мушу створювати компроміс між ремеслом і творчістю. Ну і воно собі так працює, головне при цьому не принижувати ані себе, ані кого. Це має бути органічно. Мені повезло з тим, що я не відчуваю сором за спрощення акордів, я відчуваю, що це просте, але правильне рішення, – розповідає музикант.

Як і в кожному гурті, в «Очеретяних котах» є свій скептик. Роман розповідає, що їх барабанщик Андрій Войтюк часто говорить, що «це занадто довго, його ніхто слухати не буде».

• Він коли сідає на барабани, то перетворюється на бога, а так він любить побухтіти трохи. Але це людина, яка вміє створювати грув, пульсацію, відчуття руху, а таких барабанщиків дуже мало у цій країні. Барабанщиків технічних вистачає, а створюючих грув дуже мало. А створюючих грув, пульсацію, такий кач на чотири піано (це дуже тихо) взагалі я не знаю жодного. Зважаючи, що я не люблю, коли колбасять, для мене це було ідеальне рішення, тому що він як порхає. Іноді здається, що він неритмічний, збивається з ритму, але він ніби відштовхує, ніби літає, як балерон. Це такий кайф, я дуже люблю цю манеру. Я просто не розумію, як він це робить, бо в нього виглядає це так, ніби він нічого взагалі не робить.

«Ми співали для всіх — від СБУшників до бандитів»

«Очеретяний кіт» ніколи не принижує своїх слухачів, для кожного концерту підбирається свій матеріал. Він не може бути однаковим для тих, хто прийшов в паб послухати музику та поїсти і для тих, хто готовий слухати і сприймати кожне слово.

• Ми дуже часто граємо в клубах, де всі їдять. Ми живемо з того, дуже часто ми не можемо їхати усім складом за ті гроші, але все можемо приїхати дуетом і матеріал підбирається адекватний. Не співається те, що співається там, де слухають. Все ж таки, крім тексту є ще емоційна складова, яка робить свій контакт, якщо навіть людина не відчуває слова, вона відчуває просто пульсацію та ритм. Ми ж грали ж просто для всіх — від СБУшників до бандитів, тобто для кожного можна підібрати свій матеріал. Головне на перших піснях себе розкачати, не починати поки ти не кайфанеш від свої гітарки, він тембру, від того як хрипиш в мікрофон і передаєш емоцію тут і зараз, – розповідає Роман.

У «Очеретяного кота» немає чіткої програми, для одних вони можуть грати «Черемшину» у власній обробці, а для інших – «Кіномеханіка». Часто саме публіка та її настрій вирішує те, що сьогодні прозвучить під час виступу.

• Ми маємо бути більш професійними, інакше ми будемо займатися чистою творчістю, а ми не можемо собі цього дозволити, адже живемо не за рахунок стипендій. В мене ще є підтримка тому що, іноді я використовую такі прекрасні завдання, як тлумачення української народної пісні, але хлопцям треба за щось жити, тому ми мусимо бути адекватними. Хоча в ідеалі було б класно, якщо б ми займалися тим, що на грані наших можливостей творчих. Щоб це був продукт найбільшої якоїсь якості, що ми можемо видати в свої роки, – говорить фронтмен «Очеретяного кота».

Про спільні проекти

Окрім спільних суто музичних проектів, минулого року «Очеретяний кіт» презентував новий музично-поетичний проект разом із поетом Богданом Куценко. Богдан давній друг «котів» і не один раз приїздив в Демидівку, де Роман інколи підігрував йому на гітарі під час читання. Вперше проект офіційно зазвучав на фестивалі Coda Fest у Вінниці.

Чоловіча поезія та музика для витонченої публіки: завершення літсцени CodaFest’у

• Тут я розумію, що пішов від гармонії, тобто те, що між собою створює атмосферу, а місце псевдомелодії дав сам Богдан. А вже Миколі дав вторинну мелодію на гармонію, щоб вона підкреслювала ідею.

• Для мене це легко, тому що є певна технологія, я знаю як це робиться і знаю, що це наспівується години за три, але потім дороблюється рік чи два. Потім я зрозумів, що це не перший такий випадок, коли поезія переходить із формату поетичного вечора по суті в пісню, тому що емоційна привабливість музики створює так, що ти слухаєш і відчуваєш насолоду як від пісні, але це не реп. Ми вже до того, як взяли гітари зрозуміли, що вже йде гра, бо є любов. А там, де є вона, вже є музика. Головне не паритися про те, як я це буду робити. Так і з Куценком було, – розповідає про процес створення Роман.

Окрім цього, багато проектів виникає саме під час Демидівських вихідних. Сюди все частіше приїздять не прості туристи-слухачі, а професіонали. Хтось грає у гурті, хтось пише вірші, хтось фотографує або малює. Тут вони можуть підглянути один в одного щось, поділитися досвідом. «Демидівська тусівка» – це не кількість, а якість.

Як твориться «очеретяна» музика

Зазвичай, гурт «Очеретяний кіт» репетирує у Києві, так як барабанщик Андрій Войтюк сам зі столиці. Нам пощастило потрапити на одну із унікальних репетицій — безпосередньо в хаті у Демидівці. Невеличка кімната, в якій на стінах висить багато музичних інструментів, фото музикантів, стоїть старий диван та книжкова шафа.

В такому мініатюрному приміщенні вміщається чотири дорослих чоловіки та купа техніки. А вже за декілька хвилин починають лунати «котячі» мотиви. Гармонія тут існує у всьому: в музиці, у взаємодії один з одним та навіть у словах, які м‘яко сплітаються у нові історії, в яких кожен знайде свою «нитку», за яку можна міцно вчепитися. Флейта, електронна, акустична, бас-гітара та легкий ритм барабанів створюють неймовірний настрій пісні.

Тут панує легкість та абсолютне взаєморозуміння. Найбільше між собою спілкуються барабанщик Андрій та гітарист і вокаліст Роман.

• Що сьогодні будемо вчити? – жартома говорить Андрій Войтюк і тут же починає наспівувати «ти така висока, як вісімдесятметрова шпала, а я курдупель малий», цим самим створюючи грайливий настрій в колективі. Андрій проговорює ноти, а решта музикантів підтягуються.

 

У текстах «Очеретяного кота» окрім глибокого сенсу, є простота й гумор. Вони вміють створювати навколо себе власну атмосферу, яка через декілька хвилин передається і нам. Ніби всередині грає джаз, блюз і все це з легкими етнічними мотивами. Навіть «Червона рута» у них звучить по-своєму та не набридає. Хоча й хлопці не дуже люблять її грати, а коли репетирують, то завжди посміхаються.

• Я вважаю атлічний дубль, – говорить Роман після чергового «прогону» пісні.

Родзинкою «котів» є ще й те, що вони мультиінструменталісти, що ми й бачимо під час репетиції, коли вони змінюють інструменти і творять вже іншу музику з іншими емоціями.

Після того, як музиканти «проганяють» дві композиції» роблять собі невеличкі перерви. Одну пісню вони можуть репетирувати близько 20 хвилин, аби довести її до абсолютної цілісності.

Нам пощастило почути чотири пісні, серед яких є веселі, настроєві та легкі, так і більш стримані та побудовані на внутрішній напрузі, як от «Шлях на Мар‘їнку» із нового альбому.

Саме під час репетиції розумієш наскільки багатогранними можуть бути учасники гурту та наскільки між ними міцний зв‘язок. Адже слів тут звучить небагато, але з кожною новою спробою пісня насправді набирається специфічною енергетикою та стає сильнішою. І це не можна пояснити слова, а потрібно просто відчути.

Здається, тут все грає разом з ними — і собака Ельза, і коти на стінах, і навіть квіти. Демидівка — це дійсно їх місце сили, місце, де народжуються нові пісні, оживають народні та… очеретяні.

Фото Андрія Завертаного