Оксана Мельник, менеджерка та маркетологиня, допомагає іншим просто так – без нагород і публічних фоторепортажів. “По іншому не вмію” пояснює Оксана, і каже, що допомагати іншим – це в першу чергу брати відповідальність.
За п’ятнадцять років волонтерства вона, як фея, перетворювалася на хрещену маму для багатьох людей, яких знаходила вона сама, або які шукали її. Вона давала прихисток жінкам та дітям, вчила годувати груддю молодих дівчат, збирала одяг та їжу для тих, хто цього потребує. А ще вона вміє слухати.
Оксана виховує двох дочок, працює в сфері маркетингу і менеджменту, а ще організовує благодійні події та терапевтичні зустрічі для тих, хто пережив домашнє насильство. В її будинку місяць жила жінка з дітьми, яка переховувалася від чоловіка кривдника. Оксана допомагає людям вирватися з “лап” домашнього насильства та для багатьох стає першою безпечною сходинкою до нового гідного життя.
Оксана Мельник – SMM та PR менеджерка, маркетологиня, бренд-менеджерка, організаторка та ідейна натхненниця різноманітних заходів, проектів та зустрічей, голова БФ, засновниця агенції #МаміТреба.
Вона багато жартує, відповідає “в лоб” і сміється над своєю голеною головою. “Коли люди дивляться на мене дуже довго, я їм кажу, хай підійдуть ближче”. Оксана стриже своє волосся, аби підтримати вінничанку з рідкісною хворобою, в знак солідарності. Каже, що волосся – абсолютно не обов’язковий атрибут жінки.
Про домашнє насильство, сором, агресію, вміння говорити та сприймати себе – читайте у нашому інтерв’ю з вінницькою “феєю” Оксаною Мельник.
Про домашнє насильство, “говорящих мужчин” та вміння “говорити ротом”
Завдяки “сарафанному радіо” та різним групам підтримки жінки знаходять Оксану і просять підтримки. Не тільки матеріальної, але й психологічної. Каже, що жінки, які потерпали від домашнього насильства найбільше хочуть просто виговоритися.
Я думала, що домашнє насильство може бути тільки в родині. Коли жінка чи чоловік уже отримали штамп, і ти розумієш, що нікуди не дінешся. Але зараз молодь теж до цього схильна. Є дівчата, яких гамселили хлопець, але вона виходить за нього заміж. Є дівчата, яких при зустрічаннях не те що б’ють – реально гамселять. Рвуть речі, б’ють телефон, залишають синці. А ще звинувачують, що це вона змусила його бити.
Стан жінки, які терплять домашнє насильство, завжди однаковий – їй страшно, вона не знає, що робити. Соромно признатися світу, що її б’ють, соромно просити про допомогу. Але коли їм “припече” синяком чи якимись подіями, тоді вони вмикають мозок. Зазвичай тоді, коли у них є діти.
Навіть розлучаючись з чоловіком, жінка залишається жити з ним – люди залежні один від одного, як мінімум коштами і житлом. Є розумні люди, які можуть жити в окремих кімнатах, домовлятися і шукати виходи з ситуації. Але більшість людей цього не вміє. Тобто не вміє “говорити ротом”.
Мені дуже дивно, що в таких ситуаціях не вмикається інстинкт збереження – вберегти себе і свою дитину. Тому що коли біля моєї голови випадково пролетів пульт і розбився об стіну – то я зрозуміла, що ніяких вибачень я приймати не буду.
Я бачу, що більшість випадків домашнього насильства стається після п’яти-десяти років шлюбу. Ось ця межа – 30-40 років, коли все набридає, і чоловік не знає, що йому ще робити. Він не одразу був тираном, це ж проявляється потім. Бо він вправно це приховує. І воно розвивається, чимось підкріплюється.
“Розумний” чоловік вчиняє саме моральне насильство над жінкою, тому що розуміє, що синці та побої можна “зняти” (освідувати в поліції). Такий чоловік або слабкий, або реально хворий. Але є “говорящі мужчини” – наприклад, мої знайомі, дорослі чоловіки, які вміють обговорювати, питати і закривати якісь питання.
В одній психологічній групі нам порадили купити боксерську грушу. Немає грошей – взяти старі джинси, наповнити їх піском чи тирсою і бити на підлозі. І жінці і чоловіку треба кудись дівати агресію. І добре, якщо хтось може комунікувати її в щось інше.
Чому жінки звертаються до мене? Уже навіть спеціалісти в цій сфері дали мені відповідь – жінки мені довіряють. Вони не йдуть до поліції, а шукають виходи на мене чи інших волонтерів.
“Мовчи, доню”
Жінки, яких б’ють, мовчать, бо в основному соромно зізнатися батькам. У когось батьки живуть в селі, жінки думають: “і як з позором цим я повернуся додому, мене ж так гарно заміж видавали, всім селом?”. Або мама каже: “мовчи доню, не ганьби нас”. Також через те, думаю, що у жінок самооцінка низька. Чоловік її понизив – “ти без мене нічого не можеш, діти нікому не потрібні”.
Треба “говорити ротом”. Треба говорити чоловіку, чому тобі боляче, що тобі болить. Треба пояснювати дітям, що мамі боляче, треба просити про допомогу своїх сусідів і рідних.
Я благаю вас – якщо ви чуєте дитячі чи дорослі крики, байдуже, викликайте поліцію. Так, лякають штрафами за хибний виклик, але у мене завжди в пріоритеті стоять діти.
Найнеобхідніша допомога для жінок – це вислухати. Вони дякують за те, що я їх просто вислухала і не сказала “йди додому, розбирайся з ним і мирися”, “у всіх так само” чи “нічого страшного”. Я їм раджу поговорити з фахівцем, їхати до мами, або розповідаю про реабілітаційний центр. Кажу куди можна подзвонити, де надають допомогу.
Я – комунікація між жінкою і органами влади, щоб туди привести її, тому що мені жінки довіряють. Коли вони зі мною – тоді їм не страшно. Бо я даю їм якісь гарантії. Я їм пояснюю, що на деякий час, наприклад, можна віддати дитину в дитячий будинок та налагодити своє життя – жінка ж сама вирішує, віддавати дітей чи ні, ніхто ж дітей не забирає. Але їм реально там буде краще.
Жінки бояться того, що у них заберуть дітей. Якщо у жінки немає житла, то це не проблема, якщо якийсь час діти побудуть окремо. Ми таке вже практикували. Все заради безпеки дітей.
Я в доньках виховую самооцінку. Вчу, що вона нікому нічого не винна. Дочка знає свої межі, де їй комфортно, де не комфортно. Знає, чи її обіймати чи ні, чи говорити з кимось, чи ні.
Про нагороди і розлучення
У мене вдома немає майже ніяких нагород, дипломів чи подяк. Для мене подяка – це спілкування з цими людьми, з дітьми, яким я допомогла. Хлопці дали мені прізвисько, я в телефоні у них записана як “Оксана Фея”. Вони знають, що я, як фея, можу все повирішувати. Інші дівчата кажуть, що “ти така, яка є“, нічого не приховуєш. Я правда говорю все в лоб, ну а навіщо витрачати час?
Після того, як ми зробили закриту зустріч для жінок, мені написали двоє чоловіків. Я з ними зустрілася і вони мені сказали, що їх жінки дома б’ють. В одному випадку чоловіка б’є колишня дружина. Чому вони мовчать? Я не знаю. Бо діти дома, ніби заради них мовчать, але я в це не вірю. Стосунки між чоловіком і жінкою є тільки їхніми, і діти туди не впливають. Чоловіки теж про це починають говорити, а значить їм це болить.
Дві жінки після такої зустрічі подали на розлучення. Я завжди вітаю тих, хто розлучається, бо вірю, що краще бути окремо, але щасливими.
Про Іру Химич, волосся, “рога і копита”
Іру я побачила в “Дитячій планеті” і звернула на неї увагу. Потім в соцмережах в спільних друзях побачила маму Іри і запропонувала зустрітися, мої діти теж зацікавились нею. Ми пішли в “Дитячу планету”, щоб дітям було комфортно. Іра на мене подивилася, спиталася як справи. А пізніше запросила додому їсти смажену картоплю. “І суп у нас є!”, говорила Іра. Мама сказала, що якщо вона запрошує, то я пройшла фейс-контроль. І ми поїхали.
Волонтерка підстриглась «під нуль», аби підтримати 7-річну вінничанку з рідкісним захворюванням. ВІДЕО
Коли Іра приходить в “Дитячу планету”, отримує задоволення, емоції, вона паралельно з тим бачить “нездорові” погляди дорослих. Діти з нею граються і ні про що не думають, але прибігає мама, оцінює Іру, забирає свою дитину і біжить, мало не хреститься. Батьки невиховані, і так само не виховують дітей. Я бачу, наскільки вона страждає від цього. Вона розуміє, що вона не така, як ми. Але вона хоче бути, такою я ми. Але в цьому випадку я не “фея”.
Я її запитала, “хочеш я буду схожа на тебе?”. Вона сказала хочу. Два роки тому я постриглася вперше, у неї на очах. Через три тижні задля Іри постриглися мої діти, вони заради щирої дружби зробили відважний вчинок. Пишаюся ними.
В Іри була мрія стати блогером, я завела її ютуб-канал, намалювали логотип. Там вже 600 підписників! І ви підписуйтеся. Вона сама придумала назву “Рога і копита”. У нас є перукарня, а влітку працює кафе – готуємо з кульбаби, піску та яблук.
Я їй пояснюю про внутрішню красу, а не зовнішню. І її мама пояснює, що волосся – це не головне. Я стараюся з Ірою ходити без шапки, бо вона бачить, як на мене теж дивляться люди. Я кажу їм “ви добре мене роздивилися, чи мені підійти ближче?”. Бувають дуже прискіпливі погляди.
Про впевненість в собі та внутрішню силу
Жіночність – це наповнення жінки. Я вважаю, що я доросла до того стану, коли можу ділитися зі своїм наповненням з іншими, від мене не відбавиться. Тому до мене звертаються ось ці жінки, бо відчувають мою внутрішню силу. Так, я можу говорити, що я внутрішньо сильна. Так, я інколи хочу на ручки і плачу. Мені інколи страшно і важко, і я не знаю, чи я впораюся.
Інколи я тижнями можу ходити без макіяжу, бо мені цього хочеться. Мені було завжди байдуже, що думають інші. Люди повинні приймати один одного такими, які вони є. Ми ж сприймаємо нетрадиційну орієнтацію? Веганів, сироїдів?
Хочу сказати, що коли я одягаю вечірню сукню, я отримую більше уваги, аніж інші дівчата. У мене залицяльників стало ще більше, ніж було!
Про тих, кого рятує
Дванадцять років назад ми з друзями ходили по місту і продавали повітряні кульки. Так назбирали 5 тисяч гривень і з моїми знайомими зробили дитячий майданчик. Він там досі ще стоїть. А дитячого будинку у Вороновиці вже немає, на жаль. (Дитбудинок згорів два роки тому. В тому ж році заклад ліквідували. – прим. ред.)
Я зрозуміла, що можу допомогти, коли захворів півторарічний хлопчик з Вороновиці, ми його поклали в лікарню у Вінниці, але його не було з ким лишити. Я з ним лягла в лікарню, на тиждень, а потім возила ліки ще цілий рік. Медсестра сказала, що я його й врятувала.
Одна вагітна дівчинка з Вороновиці жила у мене на дачі з хлопцем своїм, платила лише за світло і воду. Мама дівчинки вигнала її з хлопцем на вулицю. Вона народила і ми забезпечили дитину одягом, навчили маму годувати груддю. Дівчина не мала материнської уваги та любові, але ми просто її підтримали і все показали.
Також у мене є Юра, який сидить в тюрмі п’ятий рік. Ми з ним спілкуємося постійно. Він, не маючи фейсбука, вітає мене з днем народження без будь-якого нагадування. Він вихованець дитячого будинку, який за крадіжку телефону сів на п’ять років. А правосуддя сказало – “ну він ж “дєддомовский”. Я Юру морально “тримаю”, як можу, розказую про новини з міста, про свої справи. Йому треба спілкування.
Минулої зими ми усією Вінницею збирали йому посилку з продуктами. Для того щоб в тюрмі з тієї посилки ніхто нічого не забрав, я написала на ній “Від усієї Вінниці та вінничан”.
Я хочу, щоб в дитячих будинках не було дітей. Колись я мріяла побудувати дитячий будинок. Такий як реабілітаційний центр, де можна було б надати психічну допомогу дитині, родині, щоб вони справилися з труднощами і забрали дитину назад в сім’ю.
ДОВІДКА
Коли просити про допомогу?
Якщо в сім’ї вас б’ють, змушують займатися сексом без вашої згоди чи бажання, погрожують, знущаються, залякують, переслідують, принижують, забороняють або примушують працювати, позбавляють права лікуватися, забороняють навчатися чи обмежують будь які ваші права та свободи.
Куди дзвонити?
Якщо ситуація критична і необхідне термінове втручання – дзвоніть в поліцію 102.
Інші служби, де можна отримати подальшу безкоштовну юридичну та психологічну підтримку особи, які постраждали від домашнього насильства:
- Вінницька мобільна бригади соціально-психологічної допомоги – (0432) 67-04-60, 093-900-15-60, 098-900-15-60. Основними завданнями мобільної бригади є реагування та надання соціально-психологічної допомоги постраждалим, а саме: надання безпечного місця перебування, юридична консультація, психологічна допомога, соціальний супровід та робота з кривдником. Зокрема, завдання служби також передбачають реагування шляхом кризового та екстреного втручання.
- Безкоштовні “Гарячі лінії з попередження домашнього насильства”: 0 800 500 335 – національна, 116 123 – з мобільного, 0 800 75 04 75 – у Вінницькій області.
- Якщо ви погано себе почуваєте і не можете розібратися, що робити, за цими номерами можна отримати кризову психологічну підтримку: 7333 – національна “лінія довіри” Lifeline Ukraine, а також 0 800 500 335 або 116 123 – організація “Ла Страда-Україна”. За цими номерами можна анонімно поговорити з психологами, які порадять куди звернутися з тією чи іншою проблемою.
- Вінницький міський центр соціальних послуг для сім’ї, дітей та молоді – 0432 67 04 60.
Дзвоніть, поки не знайдете допомогу.
Жінкам, які постраждали від домашнього насильства і яким немає де жити, надається безкоштовний прихисток у спеціальному притулку. Телефони: 067-382-87-45 та 050-444-68-08. Або дзвонити у Вінницький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: (0432) 67-04-60, або до ВОПО «Джерело надії»: (0432) 61-22-80 (телефонувати з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 17:00).
Фото Ольги Мірошниченко і надані Оксаною Мельник
Дякуємо!
Тепер редактори знають.