Бий, тікай, завмри: як війна впливає на психіку людей та як допомогти собі впоратися

17:06
Автор: Олеся Яненко
Become a Patron!

Близько 5-ої ранку 24 лютого українці потрапили в абсолютно нову реальність. Реальність, в якій у нас вибили з-під ніг землю. Психіка, яка любить відчуття безпеки та контролю, здригнулася. 

Кожен в силу своїх психічних можливостей справляється зі стресом, як може, і відчував різне – страх змінювала злість, злість змішувалася з безпорадністю. Дехто йшов у військо та почав волонтерити, дехто їхав з країни чи міста, інші – впадали у ступор. 

Ми поспілкувалися з нейробіологинею та психологинею, аби в першу чергу зрозуміти – що таке війна для психіки та що з нами усіма відбувається. Таке розуміння зможе стати першим рятівним жилетом, який почне тримати вас на хвилях паніки та тривоги. 

Для тих, хто відчуває дискомфорт та вину за те, що зараз у безпеці, ми спробуємо пояснити, що таке “синдром вини вцілілого”. Ми також пояснимо, чому усі українці та українки (які не шкодять своїй державі) – важливі частинки організму України. 

Що війна робить з нашими мізками?

Як розповіла Veжі нейрофізіологиня (ВНМУ ім. М.І.Пирогова) Ольга Чайковська, війна – це фактор колосального потрясіння для психіки. Під час війни одна з основних потреб людини – потреба в безпеці – вибита з-під ніг. Страх – це якраз те, що має включатися і рятувати нас від небезпеки, від стресу.

Існує три основних захисних реакції на стрес: бити, тікати або завмерти. ” І це ми бачимо зараз – хтось завмирає і вариться у своїх мізках, хтось біжить, щось робить хаотично, а хтось б’ється”, – каже психологиня та психотерапевтка Валерія Козюбіна

– Треба розуміти, що всі реакції – це нормально, і не треба себе насилувати й робити те, що умовно “треба робити”. Тобто навіть реакція ступору – вона теж нормальна. Це значить, що треба дати час психіці “відійти”.  Якщо немає сил – то просто лежати. 

Це як інструкція в літаку: спочатку надягни маску на себе, а потім на близьких.

Тобто спочатку попіклуйтеся про себе – відлежіться, плачте – треба давати усім емоціям вихід. Якщо настав ступор або замороження, то треба побути в цьому ступорі – після цього має статися перезарядка і з’являться внутрішні ресурси щось робити.

Задавайте собі й іншим питання: “Що ти зараз відчуваєш?”. Уже від проговорювання своїх переживань нам стає легше.

Скролінг та зона твого контролю

Вторгнення в країну – це глобальне порушення кордонів кожного з нас, яке викликає агресію та потребує контрдії.

Спеціалістка з нейрофізики каже, що ми еволюційно влаштовані так, що відчуваємо себе добре та комфортно тоді, коли контролюємо ситуацію. Зараз загальна ситуація не контрольована, тому треба знайти свою зону контролю — те, що можеш контролювати саме ти.

Важливо при цьому пам’ятати, що кожна людина має різні реакції та можливості – психологічні та фізичні. Хтось може і хоче взяти до рук зброю і робить це. Хтось може писати заклики до міжнародних спільнот, хтось може як мінімум не заважати та не поширювати фейки в соцмережах.  “У всіх людей різні можливості й тут немає правильних рішень. Те, що ти можеш робити – ти робиш. Не можна порівнювати себе з іншими”.

Натомість постійний перегляд новин – не є дією, а пасивним спогляданням та ілюзією контролю. Спеціалістки кажуть, що постійний перегляд військових новин може травмувати психіку та погіршувати стани так само як участь у бойових діях. 

Пані Ольга каже, що під час участі в реальних подіях у людини є можливість так чи інакше реагувати на них, змінюючи їхній хід. “Хто брав участь в Революції Гідності, добре знають, що приходиш туди – тобі перестає бути страшно. Бо психічну енергію (агресію) перенаправляєш в дію. Треба задати питання – що я можу робити добре? Якщо починаєш думати глобально про те, що ти не можеш нічого зробити, це може загнати в дуже важкий стан”.

— Нас багато, ми всі робимо щось потрошки. Навіть написавши нашим близьким “як ти?”, “ти в безпеці?” — це вже дуже багато значить, такі маленькі дії варто помічати. І з них треба почати.

Слідкувати за новинами треба дозовано та чергувати з іншими видами діяльності, кажуть спеціалістки. Якщо під час звичайних побутових дій виникає відчуття вини, варто ще раз нагадати собі: так ви допомагаєте собі, після чого можете краще допомагати іншим. 

Якщо не зловживати цим, новини та соцмережі також мають і позитивний вплив – так можна тримати зв’язок з іншими, дізнаватися важливу інформацію, наприклад, про сирену чи переміщення ворожих військ. Соцмережі також допомагають волонтерами влаштовувати свою роботу. 

Синдром вини вцілілого

Це відчуття вини у людей, які пережили травмуючі небезпечні події та врятувалися. Вже зараз ми можемо спостерігати такі стани у людей, котрі змогли виїхати за кордон або в більш безпечні міста. Цей синдром небезпечний тим, що у наслідок нього можуть виникати депресивні стани, панічні атаки, каже психотерапевтка Валерія. 

Що робити? Варто прояснити собі такі речі: по-перше, кожна людина має стільки ресурсу, скільки має, і робить рівно те, що може і вважає за потрібне. По-друге – кожна ваша дія, яка не шкодить нікому, важлива. Можете стріляти – стріляєте, можете замітати будинок – замітайте.

Діліться та розповідайте про своє відчуття вини, і ви принаймні зрозумієте, що ви не одні. І головне – вину має відчувати лише ворог, а не мирні люди, які стали жертвами ситуації.

Безкоштовна психологічна допомога

У Вінниці можна отримати психологічну підтримку за телефонами “гарячої лінії”.

Для отримання психологічної консультації звертайтесь за номерами телефонів: 067-431-20-31; 096-211-30-85; 093-788-04-59; 067-766-79-96; 063-644-54-32, 67-04-60.

Також можна буде телефонувати 15-60. Кабінети консультацій за адресами: вул. Соборна, 50; вул. Брацлавська, 85; вул. Космонавтів, 30.

Окрім цього вінницький психотерапевт Петро Вдовкін опублікував номера телефоні психологів, які надають психологічну допомогу:


✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.