Будда з німбом, принцеса на горошині та кольорові лотоси: у Вінниці триває виставка вінницької художниці Наталі Соми. ФОТО

19:40
Автор: Олеся Яненко

Різнокольорові флюоресцентні лотоси, коти у позолоті та Будда з німбом – у Вінниці триває виставка картин вінницької художниці Наталі Соми «Будда казав, що нічого не казав». Мисткиня розповіла про своє життя у Вінниці, техніки, з якими працює, та становище жінок-художниць у суспільстві. 

Наталя – одна із тих художниць, які працюють «тихо» у місті та не привертають до себе забагато уваги. Каже, що не любить «тусовки», а надає перевагу працювати у своєму саду та будувати глибокі зв’язки з найближчим оточенням.

У Вінниці її картини виставлялися на груповій виставці в краєзнавчому музеї, під час «Air Гоголь фесту», а також в арт-кав’ярні «Синій кактус». Її картини перебувають в колекціях України, Англії, Америки. Окрім живопису, Наталі малює діджитал-малюнки та продає їх через інтернет. Її оточення – це швидше вінницький «андеграунд», а не заслужені художники, на виставках яких виступають чиновники та благодійники.

Персональна виставка організована в мистецькому просторі “ПІЧ”, створеному ГО “Мистецьке об’єднання “PLAI”.

 

 

 

 

 

Наталі Сома про виставку:

За час року пандемії я створила власний, фантазійний світ. Його реальність базується на моїх роздумах про всесвіт і проявлений розум в ньому. Люди взаємодіють з чимось більшим, тотальнішим, чим вони є.. Ця взаємодія існує в їхньому житті як даність, великий фестиваль прояви духу, сяйва, зоряного неба, бескінечного космосу. Достатньо буде зупинитись і затамувавши подих почати дивитись на природу, небо, космос через своє серце.

На Сході говорять, за межами всього стоїть свідомість, нерухомий Будда.
Відкинувши “егоїзм”, допустити існування інших вимірів, інших форматів більш розвинених, вільних, зоряних проявів свідомості. Я захоплююсь, надихаюсь від таких роздумів, приймаю і радію за можливість контактувати з Цією цілою тотальністю.

 

 

 

– Мені взагалі Вінниця дуже подобається. У мене тут є будинок близько до центру, там є сад, струмочок – це моє місце сили. Я не дуже люблю метушню, мегаполіс. А Вінниця – це щось середнє, такий «маленький мегаполіс», якесь таке ком’юніті дуже релаксуюче.

Я не дуже люблю тусовки самі по собі. Я намагаюся не дуже зближатися з людьми, остерігаюся руйнівних впливів на своє життя. Я дуже ціню свій стан, коли немає ворожнечі. Хай це трошки снобізм, але я обираю спілкуватися з людьми вибірково. Тому мені дуже підходить Вінниця.

Розповідає, що народилася у Вінниці, тут і закінчила художню школу. Свого часу разом з подругою-художницею розписувала приватні будинки та тематичні ресторани в Одесі, виготовляла світильники з вітражного скла. Займалася керамікою, виготовляла трипільських баб.

Сома – це творчий псевдонім, який означає «напій, який п’ють боги» або божественний нектар, рецепт якого втрачений.

Наталі цікавиться східними релігіями все життя. Працює з технікою зістарювання картин, з фактурними пастами, золотими та срібними поталями – це блискучі листки з металу, імітація сусального золота. Її роботи досить різні – тут є і Будди, лотоси та інші східні мотиви, є казкові теми – як от принцеса на горошині, а також натюрморти та коти у золотому колі. “Раніше працювала з маслом, останнім часом акрилом, який є безпечнішим”.

 

 

– Я поєдную товсті шари з тонкими. Роблю так, ніби десь товстий шар відпав. Я покриваю тонкими шарами багато разів, використовую лесирування (техніка отримання глибоких переливчастих кольорів за рахунок нанесення напівпрозорих фарб поверх основного кольору, – прим. ред.). Я роблю різні фактури, фарба затікає в якісь заглиблення, створюючи красиві поєднання.

Розповідає, що виставку в “ПІЧ” хотіла влаштувати ще на весняне рівнодення: «Я хотіла якийсь магічний день. Саме перед рівноденням стався карантин. Тому я обрала літнє сонцестояння. Це дуже містичний день, в цей день кажуть «Да буде сонце», «да буде світло». Я таким чином запустила меседж в простір, що в нас буде все добре”.

– Виставки приносять певний аналіз. Це глибокий аналіз очима всіма відвідувачів, які приходили. Десь можна побачити помилки, дещо надихає на нове. Виставка – це якась точка. Мені подобається, що я змогла показати те, що я за рік зробила, мій персональний погляд на життя.

Частина її картин на цій виставці додатково оброблена “флюром” – флюоресцентними фарбами, які світяться в ультрафіолеті. Відтак деякі картини виглядають по особливому, якщо світло в залі вимкнути. «Я ледве не розплакалася, коли побачила, як люди в темноті знімали на телефони мої картини».

– Я відчуваю велике щастя, що я можу виставити це в «Печі», що людям кайфово, що тут все органічно та мирно.

 

 

Космічний Будда. “Тут вийшло порушення канонів, бо Будду не малюють з німбом. Це ж ніби наша традиція”.

Попри те, що купувати картини в Україні є все ще не зовсім поширеним явищем, художниця може заробити зі свого мистецтва –  вона продає картини, малює графіку, яку продає через інтернет-сервіси. «Є люди, які мене знають і постійно підтримують». Розповідає, що малює близько двадцяти років, і хоч виставки були й раніше, лише зараз починає все більше «заявляти про себе».

– Раніше я думала, що треба малювати тільки тоді, коли є натхнення. А коли його немає – то малювати не варто. Це дуже заважає розвитку і прогресуванню в цьому напрямку. Бо натхнення приходить під час роботи.  Хоч-не-хоч – натягуй полотно, ґрунтуй, роби пасту, дороблюй те, що не дороблено. Мені тепер так подобається. Коли ставиш лише на натхнення – це не для розвитку. Моя дочка виросла, тепер в мене більше часу і я почала займатися цим професійно.

Я впевнена за свою творчість, я знаю свій шлях. Я не роблю того, в чому я не впевнена. Я роблю все через серце, я думаю про картини перед тим, як малювати. У мене немає регламенту. Я щаслива, бо я роблю лише те, що я хочу, і малюю лише те, що я хочу.

 

 

 

 

Розповідає, що мріє влаштувати спільну виставку жінок-художниць та мисткинь Вінниччини. «Жінкам-художницям по статистиці важче, адже більше продається картин чоловіків. Можливо, це просто така тенденція світу, що він такий маскулінний, патріархальний».

– Дуже показовий фільм «Поллок» про відомого художника. У нього була дружина, теж художниця, і вони були невідомі. Вона почала йому допомагати, а свій живопис “закинула”. Мені здається, що жінки просто багато відволікаються і просто світ, свідомість людей влаштована так, що вони готові довіряти більше чоловікам, аніж жінкам.

Наталі каже, що, на її думку, найважливіше для митця – це увага. “Хоча, думаю, художник все-таки сам має пробиватися. Якщо ти про себе не заявиш – ніхто до тебе не прийде. Потрібно заявляти про себе, входити в колаборації, шукати підходящу компанію художників, з якими будеш спілкуватися. Хоча це справа кураторів галерей, які мають відстежувати художників, влаштовувати спільні виставки”.

Виставка картин Наталі Соми “Будда казав, що нічого не казав” триває у мистецькому просторі “ПІЧ” (вулиця Пушкіна, 25), відвідати її можна орієнтовно до кінця наступного тижня, 11 липня. З художницею можна зустрітися з 15:00 до 18:00 в просторі. Вхід безкоштовний, можна залишити донейт.

Фото Марини Сербінович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.