Поки весь світ 14 лютого поширював вітальні валентинки в офлайні та соцмережах, у вінницькому фейсбуці почався дещо інший флешмоб – антиукраїнський.
Серед дня в одній з найбільших вінницьких груп “Вінничани”, з відверто провокаційною метою і крупним планом була опублікована заборонена в Україні символіка, головний символ проросійських терористів, т.зв. “георгіївська стрічка”, більше відома як “колорадська”.
Можливо, це і не заслуговувало би особливої уваги (позаяк людей з розумовими відхиленнями або ж з антиукраїнською позицією) в Мережі завжди вистачало. Однак користувачів найбільше обурив той факт, що провокаційний пост окремого користувача пройшов премодерацію (попереднє узгодження – авт.) адміністраторів цієї, знову ж таки, однієї з найбільш масових вінницьких груп, що об’єднує понад десять тисяч мешканців міста.
Окрім того, що на знак протесту люди почали масово видалятися з групи, як виявилося, антиукраїнського спрямування, адміністрація групи отримала в свій бік серйозні запитання і, що очікувано – погрози від деяких юзерів. Дехто з яких, крім іншого, брав участь в АТО на Донбасі, тож реагував на подібну пропаганду в міській групі особливо болюче. Однак замість вибачень, адміністрація банально блокувала тих, хто виступив проти проросійської пропаганди, а один з адміністраторів групи почав поширювати “колорадські” настрої ще далі.
Судячи з усього, приводом для антиукраїнської пропаганди з боку Юрія Кірюшкіна став випадок з вінницьким священиком Московського патріархату Курмояровим, на якого вже відкрили адмінпровадження за поширення забороненої символіки. Тобто в даному випадку ми маємо справу не з імпульсивним вчинком, а свідому підтримку антиукраїнського заклику церковника: уродженець Росії Курмояров якраз і закликав поширювати терористичну символіку українським сегментом Фейсбуку.
Це, як то кажуть, фабула.
А мораль наступна: з огляду на зростаюче і вже показове беззаконня центральної влади, зокрема в частині виправдання найбільш помітних проросійських діячів в Україні, суспільство чимдалі радикалізується. Агресія, спровокована антиукраїнськими діями формально українських судів та чиновників, в першу чергу буде вилита на тих їхніх “ідейних поплічників”, до яких легше “дотягнутися”. Подібні флешмоби, якщо їхні автори та учасники не будуть максимально швидко та показово покарані в правовому полі, рано чи пізно спровокують реакцію в офлайні та викличуть ескалацію конфлікту, коли вже ніхто не згадає першопричини.
Не варто забувати, що ми живемо в умовах війни та наявності великої кількості ветеранів, побратими яких гинули від куль терористів, розцяцькованих саме такими колорадськими стрічками. Тому в подібних випадках пояснення про “символ побєди” сприймаються зовсім інакше, ніж на це очікують “флешмобери”. У той час як бійці, що повернулися з фронту, вочевидь не обмежаться гнівними коментарями в онлайні.
Про те, як подібні речі сприймають безпосередні учасники війни, дуже влучно написала Олена Білозерська – відомий боєць-доброволець, що воює на Донбасі від початку АТО. Нижче – уривок її поста щодо випадку, коли АТОвець зарізав чоловіка, котрий до цього спровокував з ним конфлікт на автобусній зупинці:
“Це ненормальна ситуація, коли по одних і тих самих вулицях ходять фронтовики, деякі з яких по два-три роки просиділи на першій лінії; ходять люди, які запросто можуть сказати: “Ми вас туди не посилали”, “Задовбали вже зі своєю війною” і т.д., і люди, які щиро вважають, що у перших двох категорій однакові права, в тому числі на свободу слова і самовираження. Сама ця ситуація неминуче провокує конфлікти, деякі з яких закінчуються трагічно.
Шановні поборники тези “Закон має бути один для всіх” (чомусь майже завжди цивільні)! Для того, щоб закон був один для всіх, він має, по-перше, БУТИ. І по-друге, ПРАЦЮВАТИ. Якби після кожної фрази на кшталт “Ми вас не посилали” слідував негайний дзвінок в СБУ, “прийом” ватника, на перший раз профілактична бесіда і запис у які-небудь “списки неблагонадійних” – АТОшник, випадково почувши таке, лише розсміявся б на дивака-самогубця, йому б і на думку не спало бруднити об нього руки. Не наявність, а саме абсолютна безкарність вати породжує оці трагедії”.
Це перший аспект проблеми. А другий полягає у синхронності та підкреслено-цинічному характері подібних онлайн-провокацій. Не потрібно бути експертом, аби зауважити: подібні “вкиди” як правило активізуються перед максимально болючими для української політичної нації, датами. Зокрема цього разу це відбулося в середині лютого: в часи найзапекліших протистоянь на київському Майдані чотири роки тому. Інколи складається враження – далеко не лише з огляду на “вінницький інцидент”, – що проросійський елемент випробовує нас на толерантність: як далеко можна зайти, наскільки брутально можна потоптатися, як глибоко можна встромити цю колорадську стрічку в ще болючі історичні рани українського суспільства? Якщо такі персонажі одразу зустрічають опір – вони моментально відступають і заявляють, що “я – не я”, “нічого такого не було” і “вам це здалося”. Якщо ж спостерігають відсутність реакції – обов’язково будуть продовжувати тиснути, допоки не спровокують реальне насилля “против русскоязичних”: їхню головну мету.
Так сталося і цього разу: автор посту спочатку запевняв, що це є його усвідомлена позиція, а за тим, коли реакція публіки стала максимально зрозумілою – заявив про “злам акаунта”. Попри те, що брехню про “хакнутий акаунт” дуже швидко було доведено.
Українці, які вже звикли, що держава показово відмовляється захищати український інтерес, мобілізується для того, аби реагувати на подібні прояви самотужки. Зупинити вихід конфлікту в офлайн зможе лише оперативна та адекватна реакція правоохоронців.
Як повідомила речниця вінницької поліції Анна Олійник, правоохоронці вже задокументували цей факт і не залишать його без уваги. Будемо сподіватися, що так і станеться.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.