В неділю, 31 жовтня, у Вінниці в рамках третього дня “AIR Fest Vinnytsia” відбулася дискусійна панель “Ревіталізація колишнього кінотеатру “Росія””. Мета дискусії полягала в тому, щоб зрозуміти досвід інших міст у процесі відновлення “мертвих” об’єктів інфраструктури та спробувати зрозуміти ‒ який подальший розвиток може чекати на колишній кінотеатр “Росія” у Вінниці.
Відтак, про можливі варіанти розвитку, історію та теперішній стан “Росії” ‒ в нашому репортажі.
Тут варто зазначити, що після дискусії учасникам запропонували влаштувати невеличку екскурсію кінотеатром. І перш, ніж говорити про досвід з інших регіонів, варто взагалі зрозуміти, з яким об’єктом радянської спадщини доводиться мати справу вінничанам.
Відома і невідома “Росія”: короткий екскурс кінотеатром
Кінотеатр “Росія” був збудований в 1970 році, до сотої річниці від дня народження Леніна. Проєкт будівництва було зроблено в 1965 році, і за п’ять років кінотеатр, який спочатку мав назву “Лунник”, був повністю завершений.
За словами історика Леоніда Марущака, на сьогодні дослідникам не вдалось віднайти підтвердження того, що реалізований проєкт кінотеатру включав в себе будівництво сходів. Спираючись на пакет документів 1970 року з ДНАББ ім. В.Г. Заболотного, існує версія, що за первісним проєктом кінотеатр мав бути орієнтований центральним фасадом в бік вулиці Соборної, тоді відомої, як вулиця Леніна, а не в бік Центрального мосту. Відтак, прив’язка кінотеатру до сходів, ймовірно, відбулася згодом. Самі ж сходи, вірогідно, проєктувалися та будувалися не для кінотеатру. В результаті, видозміна первісного проєкту, локальна прив’язка та адаптоване просторове рішення сформували оригінальний та неповторний комплекс епохи модернізму, що помилково досі маркують як “типовий проєкт”.
За словами архітектора та модератора дискусійної панелі Олександра Коротких, без урахування будівлі, площа території кінотеатру становить майже два гектари. Сам об’єкт має площу в 3,5 тисячі квадратних метрів, з яких тисяча “квадратів” ‒ площа самої зали на 1200 місць.
Кінотеатр був спроєктований таким чином, щоб все відбувалось потоково. Так, окрім головного входу, був облаштований вхід з боку кінотеатру, який сходами виводив глядачів прямо у вестибюль на другому поверсі. Також сама зала має два входи з обох боків.
‒ Так вийшло, що в кінотеатр можна заїхати з вулиці. Тут мінімальній підйом, а з того боку навіть сходинок немає. По амфітеатру по схилу можна було потрапити до холу другого поверху. Тобто, чисто випадково кінотеатр вийшов інклюзивний, ‒ розповідає під час екскурсії об’єктом Леонід Марущак.
У вестибюлі могли накопичитись близько 80% від усієї кількості відвідувачів. Тобто, понад 800 людей могли зібратися в холі в очікувані сеансу, а 1200 людей, що перебували в залі, могли вийти, навіть не перетинаючись з тими, хто очікує у вестибюлі.
Також існує ще підземний поверх. В радянські часи там передбачалось бомбосховище, відтак, територія там теж чимала. Хоч на сьогодні недоступна і захаращена.
Тут варто зауважити, що кінотеатр був одним з небагатьох на той час, де було облаштовано широкоформатний екран. Також біля зали було облаштовано проєкторну кімнату, звідки відбувався синхронний переклад іноземних фільмів.
Сучасне фото з проєкторної
1956 року в СРСР колектив НДКФІ (Науково-дослідницький кіно-фото інститут) разом з студією “Мосфільм” створили систему широкоформатного кіно. Базувалась вона на західних 70-мм системах “Todd-AO” та “Super Panavision 70”. Головними відмінностями були: використання власного виду 70-мм кіноплівки та розрахунок на рівні, а не викривлені екрани кінозалів. (Вікіпедія)
Кінопокази тривали в “Росії” офіційно до 1995 року. Але з проблемами вінницький взірець радянського модернізму почав стикатися за 15 років до цього. Широкоформатні фільми були надто дорогими у виробництві, тому в середині 1980 років три з п’яти кінопроекторів КП-30В були замінені на МЕО-5Х чехословацького виробництва. Це дозволило демонструвати 35-мм фільмокопії будь-якого формату та дало вінницькій “Росії” ще кілька років життя.
Загалом, після розпаду СРСР у Вінниці кінотеатр на 1200 місць став просто непотрібний, враховуючи, що населення міста становило трохи більше 300 тисяч мешканців. Протягом років кінотеатр переходив з рук в руки приватних власників, аж ось, у 2021 році, цей об’єкт у центрі міста знов потрапив у комунальну власність. І знову актуальним стало питання, що з цією територією робити.
‒ В цілому, ми маємо три об’єкти. Тобто, простір навколо, і на фестивалі він частково використовувався. Простір підземний, це зовсім інша історія. Там в’їзд буквально автомобіля. Можна заїхати з Магістратської. І ми маємо цей простір всередині, який можна собі розділити. Зал окремо може собі працювати, вестибюль окремо може працювати. (Олександр) Шемет зі своїм клубом може окремо створювати події. І у вестибюль на другому поверсі теж можна окремо зайти через зовнішні сходи. І взагалі можна наскрізь пройти через залу, ‒ описує Олександр Коротких масштаби території.
Варто зауважити, що протягом попередніх понад 25 років кінотеатр не стояв зовсім закинутим. В різні часи тут були і нічний клуб “Наутілус”, і меблевий магазин, і ресторан “Підкова”, який під керівництвом згаданого вище Олександра Шемета потрохи функціонує і донині. Він же Соціально-Культурний Волонтерський Центр “Блокпост Підкова”.
На території кінотеатру, за словами Леоніда Марущака, свого часу збиралися також місцеві сектанти. Сам Марущак разом з ініціативною командою вперше в 2015 році ініціював тут мистецький проєкт “Резиденція над Богом”. Загалом, ініціатива була організована українським кризовим медіа-центром в рамках проекту “Культурна дипломатія між регіонами України”. Назва проєкту не мала релігійного підґрунтя, а лише “відсилає” нас до історичної назви річки Південний Буг.
Тоді ж на фасаді кінотеатру з’явилися дві літери “ДЕ” авторства Олександра Єльцина. Як годиться мистецтву, літери мали щонайменше подвійний посил. Відтак, “ДЕ” означало, водночас, слово “декомунізація”, але і питання: “Де поділась табличка?”.
Сам проєкт “Резиденція над Богом” повторювався ще кілька разів та був першим проєктом мистецького руху “ДЕ НЕ ДЕ”.
Окрім того, галявина перед кінотеатром є місцем проведення реконструкторських боїв від клубу “Аркона”.
На сьогодні значна частина території кінотеатру потребує термінового оновлення. І якщо частину території активістам “Мистецького об’єднання “PLAI”” вдалося “облагородити” перед початком фестивалю, всередині кінотеатр все ж потребує термінового ремонту. Зокрема, на верхньому поверсі кінотеатру окремі кімнати захаращенні будівельним сміттям. Дах кінотеатру, з якого хоч і відкривається мальовничий пейзаж на Південний Буг та Соборну, також потребує ремонту, а місцями тут вже проростають молоді дерева.
Одна з бічних кімнат на верхньому поверсі кінотеатру
Вид на Вінницю з даху “Росії”
Попередні дії щодо колишнього кінотеатру “Росія” та тендер
Тут варто зауважити, що на сьогодні є нюанси і у використанні означення “колишній”, коли йдеться про кінотеатр. Так, Леонід Марущак зазначає, що назва “колишній кінотеатр “Росія”” є не зовсім коректною, оскільки статусу кінотеатру будівлю ніхто не позбавляв. Водночас, в “Концепції інтегрованого розвитку міста Вінниці до 2030 року” є проєкт, який називається “Створення і реалізація концепції культурно-мистецького центру на базі колишнього кінотеатру “Росія””. Так само термін “колишній” вживається в тендерній документації, про яку йтиметься далі.
На сьогодні, перш ніж презентувати якусь концепцію майбутнього території в центрі Вінниці, планується здійснити низку досліджень.
‒ Забігаючи наперед, до кінця року ми плануємо з “GIZ’ом” провести низку заходів, в тому числі лабораторію, до якої запросимо всіх учасників, й інших, хто має відповідний досвід і теоретично може бути корисний в цьому. В кінці року плануємо провести цю триденну лабораторію, щоб випрацювати дорожню карту, ‒ каже Леонід Марущак.
Варто зазначити, що ще 25 жовтня на сайті публічних закупівель “ProZorro” було опубліковано тендер на “Передпроєктні дослідження для розробки концепції розвитку території колишнього кінотеатру “Росія””. Автор замовлення ‒ КП “Агенція просторового розвитку”. Очікувана вартість робіт ‒ 198 тисяч гривень. Кінцевий строк виконання робіт ‒ 9 грудня. Наразі вже є один зареєстрований учасник торгів, однак через невідповідність документації його пропозицію було відхилено.
Як йдеться в документації, мета досліджень: “Створити комплексне бачення потенціалів розвитку території колишнього кінотеатру “Росія”, враховуючи контекст сусідніх територій в історичному центрі міста”.
Цілі:
Оцінити основні магніти, зони активностей, конфлікти і маршрути мобільності в історичному центрі міста поруч із колишнім кінотеатром “Росія”.
Визначити основні характеристики, цінності та невід’ємні функції простору, споруди колишнього кінотеатру “Росія”.
Визначити та активізувати основні зацікавлені сторони (stakeholders) навколо проєкту “Створення і реалізація концепції ревіталізації культурно-мистецького центру на базі колишнього кінотеатру “Росія”.
Визначити основні потенціали розвитку території колишнього кінотеатру “Росія”, враховуючи контекст сусідніх територій в історичному центрі міста.
Запропонувати бачення системи потенційних громадських просторів та напрямки їхнього розвитку, бачення розвитку мережі пішохідних маршрутів та їхні взаємозв’язки в контексті історичного центру міста.
Задачі:
Проаналізувати “Комплексну інтегровану стратегію розвитку міста” та стратегічні документи, кадастрові дані та карти.
Зібрати та оновити просторові дані про вік будівель, історичні, архітектурні пам`ятки та інші важливі об`єкти району навколо, функції перших поверхів будинків навколо, функції всіх поверхів будинків, доступність публічних просторів, ділову активність перших поверхів, активність фасадів, вуличну інфраструктуру, озеленення, публічні простори та зв`язки між ними, вуличні дерева в периметрі дослідження (див. схему 1).
Провести аналіз забудованості кварталів – відсоток забудови, відношення загальної площі споруди до площі ділянки (BCR та FAR аналізи).
Провести дослідження активностей користувачів в громадських просторах історичного центру міста.
Дослідити пішохідні потоки за допомогою дослідження потоків в будній та вихідний день в районі дослідження.
Проаналізувати та оцінити актуальну мобільність з макромоделі міста та проєктів мікромоделювання, веломережу, завантаженість доріг, інтенсивність руху, громадський транспорт, швидкісний режим та пропускну здатність.
Дослідити потреби зацікавлених сторін через глибинні інтерв’ю, провести опитування мешканців інструментом онлайн мапування.
Схема периметру досліджень
Окрім того, під час дискусії учасники з Дніпра, Житомира та Львова висловили свої ідеї щодо того, які кроки можна зробити, аби вберегти територію кінотеатру “Росія” від недобросовісної забудови.
Зокрема, на думку львів’янина Михайла Лемека, одного з ініціаторів проєкту ревіталізації колишнього трамвайного депо у Львові, вінницькій команді варто розуміти, на яку аудиторію їй потрібно розраховувати під час створення плану щодо колишнього кінотеатру “Росія”. Не менш важливо також популяризувати проблематику локації.
‒ На більшості подій, на яких я був, я намагався розповідати історію нашого місця, що там було та що буде далі. Через брак комунікації люди починають вигадувати. Я вже колекціоную версії того, що має бути на нашому місці: аквапарк, базар, ТРЦ, ‒ каже чоловік.
Так, на його думку, залу на 1200 місць можна перспективно використати як локацію для бізнес конференцій.
‒ Чи є багато майданчиків, де місто може прийняти ІТ-конференцію на 1000 людей? У Львові ми побачили, що є запити на конференційні локації. Що готові приїжджати з інших країни. Наприклад, Європейська асоціація медичних працівників приїздить у Львів проводити свою бізнес-конференцію. Одночасно вивчаючи країну, місцеві контексти та привозячи сюди гроші: для готелів, ресторанів, конференційних зал. Підвал кінотеатру – це можуть бути майстерні, фоє – це нетворкінг, де може бути якісна їжа та якісна кава, ‒ каже львів’янин.
Водночас, активісти з Дніпра пропонують спробувати присвоїти будівлі кінотеатру статусу пам’ятки архітектури.
Варто зазначити, що в минулі роки вже з’являлися окремі проєкти щодо того, що може бути на місці колишнього кінотеатру. Тобто, йшлося не скільки про відновлення будівлі, скільки про будівництво нових об’єктів на її території або про розбудову будівлі кінотеатру.
Вдалі і не дуже: історії об’єктів “мертвої” інфраструктури зі Львова, Дніпра та Житомира
Як вже було згадано на початку матеріалу, в третій день “AIR Fest Vinnytsia” на дискусійну панель були запрошені гості з різних міст України. Таким чином, довідавшись про досвід з інших регіонів, у Вінниці хочуть спробувати зрозуміти ‒ що робити з “Росією” далі. Та як вберегти локацію від забудови “висотками”.
Зокрема, приклад останнього розвитку був у Дніпрі. В подібній ситуації опинився колишній кінотеатр “Салют”, збудований до 200-річчя міста тоді ще Дніпропетровська в 1976-му році. На межі 1990-2000 кінотеатр перейшов у приватне володіння і кілька разів був перепроданий. На сьогодні кінотеатру вже не існує у фізичній площині – кілька місяців тому його знесли під забудову багатоповерхівками. Однак, місцевий активіст Данило Галкін створив проєкцію для VR-шоломів, і тепер побачити кінотеатр як всередині, так і ззовні можна лише у форматі віртуальної реальності.
Зазначається, що дії забудовника були настільки швидкими, що міська спільнота навіть не встигла зреагувати на події.
Свого часу історія кінотеатру “Салют” мала і місце такому собі перформансу з боку місцевих митців. За словами Данила Галкіна, у 2019 році, після чергової пожежі, яка виснажила ресурси будівлі, на вікнах та вхідній групі колишнього кінотеатру з’явилися ґрати. Тоді ж місцеві активісти, ніби прогнозуючи сумну долю локації, на меморіальній дошці вивели напис “Про*бан в 2019”. Цей напис зберігався на ній до цього року, коли забудовники демонтували кінотеатр, а меморіальну дошку повернули творчій спільноті вже без нього.
Ще один приклад ‒ це історія дніпровського Палацу Ілліча, який вважався найкращим і найбільшим прикладом споруд у стилі конструктивізму. Активістка Катерина Русецька розповідає, що бізнесмен з Києва, який придбав ділянку з палацом, на початку нібито навіть не знав, що йдеться про пам’ятник історичної архітектури. І використовувати він планував ці 19 тисяч квадратних метрів будівлі в якості складських приміщень. Однак, згодом взявся за реставрацію об’єкту, а на сьогодні там вже теж відбуваються культурні події. Ініціативна група намагалася вплинути на підприємця, аби реставраційні роботи відбувалися з дотриманням певних вимог. Однак, попри його обіцянки, їх дотримано в повній мірі не було: на пам’ятці архітектури встановили вікна з металопластику, а всередині – хромовані перила.
В якості ж успішного прикладу Катерина Русецька згадує проєкт “Центр сучасної культури” в Дніпрі. Активістка є співзасновницею ГО “Культура медіальна”, яка займається організацією “андеграундного” фестивалю сучасної музики та мистецтва в місті. За словами Катерини, з 2013 року організація запрошувала митців як з України, так і з-за кордону, і намагалася влаштовувати заходи в різноманітних умовно закинутих приміщеннях. Так, за її словами, одного разу місцеві підприємці запросили її команду до однієї з історичних будівель міста площею приблизно на дві з половиною тисяч квадратних метрів з внутрішнім подвір’ям на понад тисячу квадратних метрів. Наразі проєкт перебуває в процесі реалізації, а сама команда уклала контракт з власниками будівлі на 5 років.
Візуалізація простору
Детальніше про цей та інші проєкти ГО “Культура медіальна” можна дізнатися за ЦИМ посиланням.
Ще один успішний кейс ‒ це історія ревіталізації території старого трамвайного депо у Львові, де наразі за підтримки інвесторів місцеві активісти намагаються реалізувати проєкт “LEM station”. За словами Михайла Лемака, ситуація довкола проєкту доволі унікальна. Об’єкт належить місту, однак в проєкт без права викупу інвестують сторонні інвестори. Відомо, що об’єкт розташовано майже в центрі Львова, а відтак ‒ є привабливою локацією для забудовників.
Загалом, цей об’єкт був свого часу першим трамвайним депо та першою електричною станцією в місті. Станом на 2015 рік переважна більшість території була закинутою. Зрештою, в 2018 році команда “LEM station” підписала договір з “Львівелектротранс” про створення креативного простору у старому трамвайному депо. Так, на базі об’єкту планується створення офісів, фудкортів, зони мистецьких експозицій, зони для роботи, спілкування та відпочинку, коворкінгу, арт-центру, медіа-лабу тощо.
Схема території депо
Детальніше про проєкт та історію депо можна дізнатися за ЦИМ посиланням.
Ще одна історія ‒ це історія ревіталізації житомирського заводу “Електровимірювач”. Історія майже типова: велетенська територія на мапі міста, де виробництво переживає занепад, а переважна більшість локації була закинутою. Наразі місцева ініціативна група, до якої увійшли архітектор Роман Сах, а також Костянтин Кучабський, працює над тим, аби у приміщеннях колишніх лабораторій і складів розбудувати інноваційний парк “Вимірювач”. Обидва активісти приїхали до Вінниці презентувати свою ініціативу та поділитися досвідом пошуку інвестицій в цю ідею.
Також нещодавно проєкт “Ukraїner” присвятив історії житомирського заводу окремий випуск. З лонгрідом же на тему житомирського заводу можна ознайомитися за ЦИМ посиланням.
В якості підсумків можна б зазначити, що після майже тригодинної дискусії у Вінниці отримали чималу користь від інформації, як можна впоратися з масштабними об’єктами “мертвої” інфраструктури, не руйнуючи її. Але чи пасуватиме цей досвід в реаліях самої Вінниці ‒ стане відомо згодом.
Фото – автора, з архіву VeжА, сайту dp.vgorode.ua та надані Леонідом Марущаком, відео – YouTube-каналу “Ukraїner” та архіву VeжА
Дякуємо!
Тепер редактори знають.