Відома на весь світ ілюстраторка не знайшла місце для виставки у рідній Вінниці

Вона увійшла до списку 75 найкращих ілюстраторів, котрі представлятимуть свої роботи на Болонській ярмарці ілюстрації, є однією із засновниць клубу ілюстраторів Pictoriс, працює з видавництвами, але так і не змогла влаштувати виставку у рідній Вінниці через відсутність приміщення.

Ім’я Анни Сарвіри з початку цього року на слуху у багатьох, про неї пишуть топові українські медіа, вітають у соцмережах та запрошують на ефіри. А все тому, що дівчина родом із Вінниці, єдина з ілюстраторів представлятиме нашу країну на найпрестижнішій Болонській виставці ілюстрації, яка кожного року збирає тисячі авторів, ілюстраторів, графічних дизайнерів, видавців і перекладачів з різних країн і континентів з метою презентації останніх трендів ілюстрації і нових імен.

Роботи Анни Сарвіри були визнані одними з найкращих серед понад трьох тисяч робіт митців з 18 країн, представлених цього року. Переможці отримають нагороду у вигляді публікації їх ілюстрацій в щорічному каталозі, який поширюється серед видавців по всьому світу, і можливість завоювати міжнародну нагороду Fundación SM з чеком у 30 000 доларів. Після ярмарку виставка вирушить у Японію, Китай і США.

До перемоги йшла 10 років

Шлях Анни до Перемоги – це майже 10 років постійної роботи над собою, самокритики, що призвели врешті до впевненості, цілеспрямованосі та завзятості.

• Завзятість зіграла велику роль. Звичайно, коли не беруть на виставку, засмучуєшся. Я думаю, що в цьому випадку, для будь-якої творчої людини важлива ще й віра в себе. Кудись не брати можуть з різних причин – ти справді не дотягуєш до цього рівня, або було багато більш талановитих робіт, може, не підходиш по стилю, в решті-решт, може просто не щастити. І тут важливо не образитися на весь світ, а просто працювати далі. І, напевно, потрібна здорова частка самокритичності – я після того як з’їздила на вставку зрозуміла, що там дуже сильні роботи і мені ще малювати і малювати.

Любов до ілюстрації у дівчини з’явилась ще дитинства. У Вінниці Анна закінчила художню школу, але потім пішла в фізико-математичну гімназію, проте творчість таки перемогла і Анна потрапила до Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури у Києві.

• Читати і малювати я любила з дитинства. Напевно, через те, що мене завжди оточувало багато хороших книг. І батьки підтримували, що дуже важливо, – говорить ілюстраторка.

Одним із основних проектів Анни є клуб ілюстраторів Pictoriс, заснований у 2013 році. Учасники клубу займаються організацією міжнародних виставок ілюстрації на Книжковому Арсеналі, влаштовують різноманітні лекції та майстер-класи, регулярно співпрацюють з закордонними ілюстраторами. Одним із знакових проектів є «Діячі України» – виставка портретів відомих українців, яка побувала у багатьох містах країни. Загалом Pictoric відіграє важливу роль у житті ілюстраторки.

• Для мене це можливість малювати і виставляти те, що подобається, шанс знайомитися з новими ілюстраторами. І взагалі працювати в такій команді дуже цікаво, йде постійний обмін інформацією, ми ділимося один з одним якимись своїми знаннями і знахідками. Навіть суперечки це добре, з’являються нові ідеї. Не думаю, що у нас є якась конкуренція або боротьба за владу. Над усіма проектами ми працюємо разом, у всіх різні обов’язки, – розповідає Анна про роботу у Pictoric.

«У Вінниці не змогли знайти місце для виставки»

На питання про те чи планується виставка або відкриття школи ілюстраторів у Вінниці, Анна відповідає, що великою проблемою є саме майданчики для виставок у місті.

• Про виставку поки не думала – якщо чесно, не знаю, як зараз з виставковими просторами в Вінниці. Ми намагалися зробити виставку «Діячі України» і не вийшло саме через те, що не змогли знайти місце. Але, звичайно, це було б здорово, зробити виставку в рідному місті. Ну, а школа, це дуже глобальне питання, думаю, найближчим часом навряд чи цим займуся. Занадто це трудомістка справа.

Анна визнає, що останнім часом є позитивний бум на книговидання та ілюстрацію в Україні і це призводить до того, що з’являються нові цікаві роботи, а самі митці постійно розвиваються.

• Так, і ілюстраторів, і видавництв стало більше. І в Україні зараз попит на все українське, що дуже радує. Адже ілюстрація не тільки книжкова буває – принти для одягу, блокноти, листівки, плакати, дитячі іграшки – все це теж частина роботи ілюстратора. А те, що конкуренції більше – це здорово, підвищується рівень робіт, з’являються різні стилі. Наприклад, зараз студенти Художньої Академії роблять дуже сильні роботи і, думаю, через пару років вони заявлять про себе.

Сучасного українського ілюстратора Анна характеризує, як справжнього трудоголіка.

• Можу сказати, що всі мої знайомі ілюстратори багато працюють – і ночами, і в вихідні. І багато читають, і встигають вчити іноземні мови, і кудись подорожувати, і виставки робити. Не уявляю, коли вони це все встигають. Трудоголіки, не інакше.

Головне – знайти баланс між комерцією та роботою для душі

Анна розповідає, що в основному стиль в кожного ілюстратора різний. Звичайно, з одного боку, є якісь загальні тенденції, з іншого –  на художників завжди впливають чужі роботи. А зараз, коли є Інтернет і люди багато подорожують, то можна постійно бачити щось нове. Загалом, мисткиня відзначає, що наявність великої кількості різних напрямків ілюстрації це чудово, адже можна знайти щось своє.

Як і в багатьох творчих людей у Анни є свої ритуали, коли вона працює.

• Я люблю працювати під музику, в абсолютній самотності, щоб ніхто не відволікав. І, звичайно, п’ю багато кави і чаю.

Для дівчини ілюстрація – це  основна робота. Звичайно, вона має проекти для душі та комерційні, проте намагається знаходити баланс, щоб не втратити натхнення.

• Часто буває, робиш кілька проектів одночасно – один для грошей, інший для душі. Згодом, вчишся знаходити баланс, з’являються проекти, які і робити подобається, і гроші приносять. Головне, щоб в комерційні замовлення не затягнули з головою.

Анна проілюструвала багато книг видавництва «Грані-Т», зокрема твори Галини Вдовиченко «Мишкові Миші», Михайла Яснова «Неслухняний дідусь», «Казки Індокитаю», Тетяни Стус (Щербаченко) «Їжак Вільгельм», бестселер «Панночка», «Пуп Землі, або Як Даринка світ рятувала». Ілюструвала «Монетку» Ані Хромової для видавництва Братське, закінчує ілюстрації до збірки «Геть дорослих!»  Сергія Прилуцького. Скоро вийдуть з друку «Короткі історії»  для видавництва Основи.

• У нас зараз з’явилося багато цікавих дитячих письменників. Мені ось Оксана Лущевська дуже подобається, але поки з нею не працювала. Взагалі, дитяча література зараз дуже сильно прогресує – письменники, ілюстратори, видавці, їх стає більше, і роблять вони дуже цікаві проекти. Для мене це свято якесь, – ділиться враженнями про роботу над ілюстраціями Анна.

На Bologna Children’s Book Fair 2017 навесні Анна повезе ілюстрації до книги Сергія Прилуцького та Олени Степаненко «Геть дорослих!»

Хочеться вірити, що відома тепер на весь світ ілюстраторка таки зможе знайти майданчик, щоб влаштувати виставку в рідному місті.

Фото з особистої сторінки Анни Сарвіри