– Минулого року виникла ідея покататись на яхті, але друзі сказали, що це дуже дорого. А виявилось, що дорого тому, що потрібен шкіпер. Якщо вивчитись і самому стати шкіпером, то буде значно дешевше, – розповідає Володимир. 

– Вони використовують свої судна по максимуму, – каже Володимир. – В Середземномор’ї сезон закінчується десь наприкінці жовтня, а розпочинається в квітні. На Карибах навпаки – влітку сезон штормів. Тому, коли є охочі перейти Атлантику, компанія здає їм в оренду судна для перегону на Кубу восени, та весною для перегону з Куби на Середземне море.    

– Активно готувались, переглядаючи відео тих, хто вже перетинав Атлантику, перечитуючи їхні тексти, – розповідає Володимир. – З’ясовували до найдрібніших деталей що саме нам знадобиться: одяг, який не промокає і термобілизна, відповідні продукти тощо. Готували себе фізично і морально. До цього ми ще не бували в морі так, щоб не було видно берегу.

– В нас було дві валізи по 23 кілограми кожна і ручна поклажа. Валіза Володимира була наповнена всім, що необхідне для яхтингу та риболовлі, а в мене більшість місця займали продукти, – пригадує Анастасія.  

– Стартували ми 5 травня десь об 11 годині. Нам потрібно було зробити чек-аут з Куби, тому перед відправленням пішли на митницю, де нам поставили штампи, що ми виїхали з країни. Потім ми йшли вздовж узбережжя, а поблизу Гуантанамо довелось вийти в нейтральні води. Колись наші знайомі проходили там ближче до берега і отримали попередження від американських військових, що краще відійти далі в море.  

– Грубо кажучи, вздовж південного узбережжя Куби ми увійшли до протоки між Кубою та Гаїті й напряму вийшли на Теркс і Кайкос. Через зустрічний вітер було некомфортно, ми не могли йти під вітрилами. Впродовж перших двох днів сильно відчували на собі морську хворобу. Аби цього позбутись треба пити спеціальні пігулки і дивитись на горизонт під час вахти. Коли заходиш до каюти, то краще лягти, закрити очі й трохи поспати, – розповідає Володимир. 

– На суші дуже багато часу забирав “custom clearance” (митне оформлення), тому що місцеві чиновники нікуди не поспішають. Паспортний контроль ми пройшли швидко, а у випадку з митним оформленням нам сказали, що чиновник прийде о третій годині. О третій з’ясувалось, що чиновник прийшов, переніс усе на наступний день і пішов собі. Тому ми стояли під жовтим прапором, що означає, що ми перебуваємо в процесі оформлення і що нас будь-якої миті може перевірити поліція. Але нас ніхто не перевіряв, – розповідає Володимир. 

– На вахті ти контролюєш горизонт, курс, розминаєшся із зустрічними суднами відповідно до морських правил. Від людини на вахті залежать життя решти членів екіпажу, тому що вони в цей час або відпочивають або готують їжу. Доволі легкою і приємною вважалась вечірня або призахідна вахта. Після неї, з півночі до 4-ої ранку була вахта, яку ми називали собачою, але потім перейменували в зоряну. Вона найважча. Під час цієї вахти обов’язково потрібно одягати рятувальний жилет і пристібатись до катамарана. Ну і ранкова вахта, яка теж досить приємна. Денні вахти значно простіші, під час них навіть можна було з кимось помінятись і трохи відпочити, – описує Володимир. 

– Сніданок, обід і вечеря в нас були тільки в строго визначений час, не можна було поїсти коли заманеться, – каже Володимир. – Всі продукти чітко розписані, тому ми знали чого і скільки можна з’їсти за один раз. Наприклад, по одному манго в день. Сухофрукти ми видавали порціями на вахти, а з’їси ти свою порцію одразу чи розтягнеш на чотири години – то вже твоя особиста справа.     

– У нас із Олександром був чемпіонат з нардів, – пригадує Анастасія. – Всі дуже багато фотографували, тому що краєвиди неймовірні. Я почала багато писати. Ольга, дружина капітана, навчила мене в’язати. Колись думала, що взагалі ніколи не навчусь, а тут все вийшло. Володимир багато часу приділяв риболовлі. Цим займався тільки він. Незважаючи на те вахта в нього чи він спить, чи ще щось, його слух настільки натренувався сприймати скрип волосіні, що коли він тільки чув цей звук, то кидав усе і біг до спінінгів. Ми сидимо на палубі, ще нічого не чуємо, а Володимир вже стоїть в трусах, як спав, зі спінінгом в руках. Через це Олександр спочатку жартома називав його професійним коханцем, але після кількох упійманих рибин почав називати професійним риболовом. 

– Риба стала частиною нашого раціону. Ми робили з неї сашімі, смажили її або маринували. Ловив рибу вахі (8-9 кг), махі-махі, тунця, кілька разів траплялись блакитні марліни, але витягти їх не вдалось. Не те спорядження, – каже Володимир. 

– Це був один з найспокійніших переходів, – пригадує Володимир. – Години три-чотири був сильний вітер і великі хвилі, а у всьому іншому досить комфортно. Траплялись острівці з водоростей діаметром 5-6 метрів. Я намагався їх обходити, тому що вони заважали риболовлі. 

– На цьому переході трапилось дуже мало кораблів і не було жодної яхти. Ми йшли, а довкола нікого: ні дельфінів, ні китів. Таке відчуття, ніби сам-один у всьому світі. Одного разу, під час вахти, я побачила пляшку з посланням, яка пропливала повз, але катамаран не так легко зупинити, тому пляшку понесло далі, – каже Анастасія. 

– Ми вже знали, що найважливішим є збереження в цілості оснащення судна, розуміли як все працює. Страху як такого не було. Попереду нас чекав циклон – вони бувають там досить часто – тому готували маршрут так, щоб максимально його обійти. Не було часу сидіти і чекати, коли він повністю пройде, – з посмішкою пригадує Володимир.

– Під час шторму на палубу можна виходити лише в рятувальному жилеті і завжди потрібно пристібатись. Раз на три-п’ять хвилин палубу накривало великою хвилею, – розповідає Володимир. 

–  В нас досить швидко закінчилась вода. Вся проблема була в опріснювачі, – розповідає Володимир. – Коли ми спорожнили перший з трьох баків, то увімкнули опріснювач, щоб наповнити порожній бак. Він мав би видавати 80 літрів на годину, але натомість видавав літрів десять. Вмикати ми його могли тільки тоді, коли йшли на двигунах, тому за добу не вдавалось набрати повний бак води. В підсумку, на шостий день переходу в нас був тільки один бак води і довелось жорстко економити. Тому посуд мили в морській воді, їжу варили в морській воді та й прати доводилось теж нею. Від душу на цей час відмовились. 

– Я рекомендую і Сан-Мігел і Мадейру. Це місця, які обов’язково варто відвідати. Коли ми брали автівку на прокат на Мадейрі, нам сказали, що для огляду острову вистачить семи днів, але двох тижнів буде мало. Такий в них місцевий гумор, – пригадує Володимир. 

– На Ібіці ми пришвартувались в містечку Сан-Антоніо. Там на набережній вечорами збираються тисячі людей, аби помилуватись заходом сонця. А потім починаються дискотеки. Коли гуляєш містом, в провулках сильно відчутний запах марихуани, вона там легальна, – каже Володимир.  

Ще на Азорах ми купили собі квитки на літак з Мальорки до Борисполя на 3 липня. По часу ми встигали, але по дорозі почули, що в SkyUp, а саме їхні квитки ми купили, можуть відібрати ліцензію. Це був маленький форс-мажор, але все обійшлось. 

На Мальорці ми вже мали відчуття, що все закінчилось. Здали катамаран цілим і неушкодженим. Було і радісно, і сумно від того, що це кінець подорожі.  

– Коли ти в океані, розумієш, що ти лише маленька трісочка і що для океану ти ніхто. На допомогу ніхто не прийде. Навіть якщо щось трапиться, то гелікоптери літають тільки на 300-400 кілометрів від берега. В разі катастрофи потрібно передавати сигнал “Mayday”, але найближче судно в кращому випадку буде на відстані 10-12 годин ходу. Ще велике питання чи прийде це судно на поміч, тому що за цей час нас може знести дуже далеко. Шукати в океані маленький катамаран, який з двох-трьох миль взагалі не видно, дуже важко. Тому все залежало тільки від нас. Думки дуже сильно відрізнялись від міської метушні. Там ти нікуди не поспішаєш і думаєш про те, як зробити свій перехід максимально комфортним і безпечним. Якщо тут ми можемо перебирати їжею, то там це ролі не грає: вівсянки на сніданок або супу на обід цілком вистачає, – ділиться думками Володимир. 

– Я перебувала в стані дзену в океані, – пригадує Анастасія. – Не було ні минулого, ні майбутнього. Це неймовірно, цієї миті починаєш цінувати будь-яке добре слово або жест. Те, що не цінується в повсякденному житті, тут сприймається інакше. Дуже багато різних думок було, тому й почала писати. Внутрішня трансформація така.