-
15 Серпня/ 20:15
Vinnytsia
Публікація15.08.1920:15
“Для океану ти ніхто”: історія вінничан, які перетнули Атлантику на вітрильному катамарані. ФОТО
Двоє вінничан, Володимир та Анастасія, ще в дитинстві мріяли про навколосвітню подорож. Згодом вони виросли, одружились і почали поступово здійснювати свою мрію. Спочатку були маленькі мандрівки в межах області, але географія подорожей постійно розширювалась: зараз вони вже відвідали 49 країн і перетнули Атлантичний океан на вітрильному катамарані.
Саме перетин Атлантики, як ніщо інше, наблизив Володимира та Анастасію Бровків до подорожі навколо світу. Адже така мандрівка передбачає морські переходи, а без досвіду за цю справу краще не братись.
– Минулого року виникла ідея покататись на яхті, але друзі сказали, що це дуже дорого. А виявилось, що дорого тому, що потрібен шкіпер. Якщо вивчитись і самому стати шкіпером, то буде значно дешевше, – розповідає Володимир.
Він записався на спеціальний курс у київській школі “Yacht Travel”. Після чотирнадцяти занять, присвячених теорії, вони з Анастасією відправились до Туреччини на практику. Там впродовж двох тижнів вони тренувались швартуватись, керувати вітрилами тощо.
Подорож Атлантикою стала можливою, коли Володимир і Анастасія знайшли Олександра та Ольгу Солярчуків з Києва. Ті вже тричі перетинали Атлантичний океан і якраз готувались до четвертого разу, тому вінничани вирішили до них приєднатись. Власне, саме Олександр Солярчук став головним організатором мандрівки та капітаном екіпажу. П’ятим у команді був ще один Олександр.
Окрім спеціальних знань та практичних навичок для перетину океану потрібне відповідне судно. Таке вдалося знайти в компанії “Alboran charter”, яка займається здачею в оренду різноманітних суден для морських мандрівок по обидва боки Атлантики.
– Вони використовують свої судна по максимуму, – каже Володимир. – В Середземномор’ї сезон закінчується десь наприкінці жовтня, а розпочинається в квітні. На Карибах навпаки – влітку сезон штормів. Тому, коли є охочі перейти Атлантику, компанія здає їм в оренду судна для перегону на Кубу восени, та весною для перегону з Куби на Середземне море.
Для мандрівки обрали вітрильний катамаран Voyage 440. Окрім вітрил він оснащений дизельними двигунами, а його довжина становить 13,4 метра. На борту є чотири двомісні каюти з окремими санвузлами, кают-компанія, а для приготування їжі – плита на чотири конфорки. Катамаран оснащено автоматичною ідентифікаційною системою (AIS), що дозволяє запобігати випадковим зіткненням суден.
Підготовка і початок мандрівки
Катамаран було заброньовано ще в серпні 2018 року, а подорож мала розпочатись в травні 2019 року. Цей час пара витратила на підготовку.
– Активно готувались, переглядаючи відео тих, хто вже перетинав Атлантику, перечитуючи їхні тексти, – розповідає Володимир. – З’ясовували до найдрібніших деталей що саме нам знадобиться: одяг, який не промокає і термобілизна, відповідні продукти тощо. Готували себе фізично і морально. До цього ми ще не бували в морі так, щоб не було видно берегу.
– В нас було дві валізи по 23 кілограми кожна і ручна поклажа. Валіза Володимира була наповнена всім, що необхідне для яхтингу та риболовлі, а в мене більшість місця займали продукти, – пригадує Анастасія.
За словами Володимира, частину продуктів їм довелось везти з собою ще з України. На Кубі, звідки вони збирались стартувати, ту ж саму гречку знайти практично неможливо.
Зрештою, 2 травня вінничани прибули до Гавани, а звідти відправились до містечка Сьєнфуегос. “Острів свободи” загалом їм сподобався, особливо привітні люди, але неприємно вразили порожні полиці в магазинах та завищені ціни для туристів.
Окрім продуктів, одягу, особистих речей, аптечки команда катамарану брала з собою близько 600 літрів води – по 200 літрів у трьох баках, 400 літрів дизельного палива в баку та ще 300 в каністрах.
– Стартували ми 5 травня десь об 11 годині. Нам потрібно було зробити чек-аут з Куби, тому перед відправленням пішли на митницю, де нам поставили штампи, що ми виїхали з країни. Потім ми йшли вздовж узбережжя, а поблизу Гуантанамо довелось вийти в нейтральні води. Колись наші знайомі проходили там ближче до берега і отримали попередження від американських військових, що краще відійти далі в море.
Острови Теркс і Кайкос та повільні чиновники
Загалом подорож передбачала десять зупинок, а на кожен з переходів передбачалась конкретна кількість днів. Враховуючи можливі форс-мажори, до кожного переходу передбачили один запасний день. Для перебування на суші було виділено добу, максимум півтори. Але завдяки чіткому дотриманню графіку, команда в подальшому мала можливість затримуватись на суші трохи довше.
Перший перехід тривав п’ять діб, за цей час команда дісталась із кубинського Сьєнфуегоса до островів Теркс і Кайкос.
– Грубо кажучи, вздовж південного узбережжя Куби ми увійшли до протоки між Кубою та Гаїті й напряму вийшли на Теркс і Кайкос. Через зустрічний вітер було некомфортно, ми не могли йти під вітрилами. Впродовж перших двох днів сильно відчували на собі морську хворобу. Аби цього позбутись треба пити спеціальні пігулки і дивитись на горизонт під час вахти. Коли заходиш до каюти, то краще лягти, закрити очі й трохи поспати, – розповідає Володимир.
На підході до острову порвався штуртрос, через що катамараном стало неможливо керувати за допомогою штурвалу. Але на судні передбачено спеціальний важіль, за допомогою якого пером керма можна керувати напряму. Команда вирішила не здійснювати ремонт на ходу, хоча була така можливість, тому що до суші було вже близько.
– На суші дуже багато часу забирав “custom clearance” (митне оформлення), тому що місцеві чиновники нікуди не поспішають. Паспортний контроль ми пройшли швидко, а у випадку з митним оформленням нам сказали, що чиновник прийде о третій годині. О третій з’ясувалось, що чиновник прийшов, переніс усе на наступний день і пішов собі. Тому ми стояли під жовтим прапором, що означає, що ми перебуваємо в процесі оформлення і що нас будь-якої миті може перевірити поліція. Але нас ніхто не перевіряв, – розповідає Володимир.
Незважаючи на зіткнення з острівною бюрократією, мандрівники мали час, аби трохи полежати на пляжі та погуляти островом. Коли вони йшли вздовж дороги, то схвилювали місцевих жителів, які зупинялись і запитували чи нічого поганого не трапилось. Як виявилось, на островах Теркс і Кайкос, де живе досить багато заможних американців, які пересуваються на автомобілях або яхтах, не прийнято просто так ходити пішки.
Що робити на катамарані посеред океану?
Розпорядок дня і ночі в екіпажу вітрильного катамарану був строго визначений заздалегідь. Найважливішими були чотиригодинні вахти, які несли всі члени екіпажу, але в першу чергу чоловіки.
– На вахті ти контролюєш горизонт, курс, розминаєшся із зустрічними суднами відповідно до морських правил. Від людини на вахті залежать життя решти членів екіпажу, тому що вони в цей час або відпочивають або готують їжу. Доволі легкою і приємною вважалась вечірня або призахідна вахта. Після неї, з півночі до 4-ої ранку була вахта, яку ми називали собачою, але потім перейменували в зоряну. Вона найважча. Під час цієї вахти обов’язково потрібно одягати рятувальний жилет і пристібатись до катамарана. Ну і ранкова вахта, яка теж досить приємна. Денні вахти значно простіші, під час них навіть можна було з кимось помінятись і трохи відпочити, – описує Володимир.
Окрім основних вахт були передбачені ще побутові вахти, під час яких потрібно було готувати їжу та прибирати.
– Сніданок, обід і вечеря в нас були тільки в строго визначений час, не можна було поїсти коли заманеться, – каже Володимир. – Всі продукти чітко розписані, тому ми знали чого і скільки можна з’їсти за один раз. Наприклад, по одному манго в день. Сухофрукти ми видавали порціями на вахти, а з’їси ти свою порцію одразу чи розтягнеш на чотири години – то вже твоя особиста справа.
Основними видом дозвілля в мандрівці океаном були відпочинок, спілкування та споглядання краєвидів. Враховуючи, що катамаран – це обмежений простір і там нікуди один від одного не дінешся, всі одразу домовились, що про політику, релігію та спорт не розмовлятимуть. Окрім цього члени екіпажу читали книги або слухали музику, зрідка переглядали фільми на планшеті.
– У нас із Олександром був чемпіонат з нардів, – пригадує Анастасія. – Всі дуже багато фотографували, тому що краєвиди неймовірні. Я почала багато писати. Ольга, дружина капітана, навчила мене в’язати. Колись думала, що взагалі ніколи не навчусь, а тут все вийшло. Володимир багато часу приділяв риболовлі. Цим займався тільки він. Незважаючи на те вахта в нього чи він спить, чи ще щось, його слух настільки натренувався сприймати скрип волосіні, що коли він тільки чув цей звук, то кидав усе і біг до спінінгів. Ми сидимо на палубі, ще нічого не чуємо, а Володимир вже стоїть в трусах, як спав, зі спінінгом в руках. Через це Олександр спочатку жартома називав його професійним коханцем, але після кількох упійманих рибин почав називати професійним риболовом.
– Риба стала частиною нашого раціону. Ми робили з неї сашімі, смажили її або маринували. Ловив рибу вахі (8-9 кг), махі-махі, тунця, кілька разів траплялись блакитні марліни, але витягти їх не вдалось. Не те спорядження, – каже Володимир.
Бермудський трикутник та бермудська гостинність
Наступною зупинкою мали стати Бермудські острови. Дорогою туди катамаран пройшов фактично по бісектрисі Бермудського трикутника. Вже за чотири години після відправлення земля зникла з горизонту, а попереду було ще чотири дні шляху.
– Це був один з найспокійніших переходів, – пригадує Володимир. – Години три-чотири був сильний вітер і великі хвилі, а у всьому іншому досить комфортно. Траплялись острівці з водоростей діаметром 5-6 метрів. Я намагався їх обходити, тому що вони заважали риболовлі.
– На цьому переході трапилось дуже мало кораблів і не було жодної яхти. Ми йшли, а довкола нікого: ні дельфінів, ні китів. Таке відчуття, ніби сам-один у всьому світі. Одного разу, під час вахти, я побачила пляшку з посланням, яка пропливала повз, але катамаран не так легко зупинити, тому пляшку понесло далі, – каже Анастасія.
Митне оформлення на острові Сент-Джордж минуло без ексцесів та затримок. Але тут мандрівники помітили досить кілька заарештованих яхт. Виявилось, що багато хто намагається провезти на своєму судні наркотики або навіть нелегально перевезти людей.
Команда пришвартувала катамаран в Гамільтоні й після вечері відправилась досліджувати острів. В одному з барів мандрівників пригостив коктейлями місцевий житель, який виявився власником бару. У відповідь вони пригостили його кубинським ромом. В підсумку, як пригадує Володимир, вони дуже добре і весело посиділи, а пізніше й потанцювали.
Наступного дня українці з’ясували, що на Бермудах скажені ціни. Так, два маленьких бургери та два пива обійшлись їм у 85 доларів.
Найдовший перехід, шторм і проблеми з прісною водою
Третій перехід вважався найважливішим та найбільш складним, адже мав тривати 14 днів.
– Ми вже знали, що найважливішим є збереження в цілості оснащення судна, розуміли як все працює. Страху як такого не було. Попереду нас чекав циклон – вони бувають там досить часто – тому готували маршрут так, щоб максимально його обійти. Не було часу сидіти і чекати, коли він повністю пройде, – з посмішкою пригадує Володимир.
Зрештою, мандрівникам вдалося пройти по краю циклону, що на практиці означало півтори доби восьмибального шторму. Хвилі подекуди сягали висоти дев’яти метрів, а швидкість вітру становила 35 вузлів.
– Під час шторму на палубу можна виходити лише в рятувальному жилеті і завжди потрібно пристібатись. Раз на три-п’ять хвилин палубу накривало великою хвилею, – розповідає Володимир.
Окрім шторму, виникла інша проблема – нестача прісної води.
– В нас досить швидко закінчилась вода. Вся проблема була в опріснювачі, – розповідає Володимир. – Коли ми спорожнили перший з трьох баків, то увімкнули опріснювач, щоб наповнити порожній бак. Він мав би видавати 80 літрів на годину, але натомість видавав літрів десять. Вмикати ми його могли тільки тоді, коли йшли на двигунах, тому за добу не вдавалось набрати повний бак води. В підсумку, на шостий день переходу в нас був тільки один бак води і довелось жорстко економити. Тому посуд мили в морській воді, їжу варили в морській воді та й прати доводилось теж нею. Від душу на цей час відмовились.
Втім, під час цього переходу траплялись й хороші речі. Серед іншого, мандрівники нарешті побачили дельфінів, які супроводжували катамаран, одного разу їм трапились кити, а іншого – акула.
Азорські острови і шлях на материк
Третій перехід закінчився на Азорських островах, а саме на острові Фаял. Він є досить популярним серед трансатлантичних і навколосвітніх мандрівників. Тамтешній порт розмальований посланнями від цілих поколінь морських мандрівників. Свій слід залишили і вінничани.
За словами Анастасії та Володимира, на Азорах завершилась основна і найважча частина подорожі. Попереду було ще багато зупинок, але більша частина Атлантичного океану вже була позаду.
Попрощавшись з Олександром, який залишив команду на Азорських островах, мандрівники, вже вчотирьох, відправились на острів Сан-Мігел, а звідти на Мадейру.
– Я рекомендую і Сан-Мігел і Мадейру. Це місця, які обов’язково варто відвідати. Коли ми брали автівку на прокат на Мадейрі, нам сказали, що для огляду острову вистачить семи днів, але двох тижнів буде мало. Такий в них місцевий гумор, – пригадує Володимир.
Наступною зупинкою став Гібралтар. Якщо на островах Теркс і Кайкос та Бермудах, які як і Гібралтар є британською територією, достатньо було американської візи, то тут вона не допомогла – на митниці їх не пропустили. Втім, вже за кілька днів мандрівникам таки вдалось потрапити на клаптик британської землі. Справа в тому, що їм необхідно було дозаправитись, а для цього судна тимчасово пропускають до місця заправки, а члени екіпажу тим часом можуть сходити на землю.
Після Гібралтару наступними зупинками стали Картахена та Аліканте на середземноморському узбережжі Іспанії. Далі була Ібіца і фінал всієї мандрівки на Мальорці. Після двох місяців подорож добігала кінця.
– На Ібіці ми пришвартувались в містечку Сан-Антоніо. Там на набережній вечорами збираються тисячі людей, аби помилуватись заходом сонця. А потім починаються дискотеки. Коли гуляєш містом, в провулках сильно відчутний запах марихуани, вона там легальна, – каже Володимир.
Ще на Азорах ми купили собі квитки на літак з Мальорки до Борисполя на 3 липня. По часу ми встигали, але по дорозі почули, що в SkyUp, а саме їхні квитки ми купили, можуть відібрати ліцензію. Це був маленький форс-мажор, але все обійшлось.
На Мальорці ми вже мали відчуття, що все закінчилось. Здали катамаран цілим і неушкодженим. Було і радісно, і сумно від того, що це кінець подорожі.

“Не бійтесь мріяти, адже мрії здійснюються”
Зараз, коли після подорожі минуло вже більше місяця, Володимир і Анастасія згадують про океан з ностальгією.
– Коли ти в океані, розумієш, що ти лише маленька трісочка і що для океану ти ніхто. На допомогу ніхто не прийде. Навіть якщо щось трапиться, то гелікоптери літають тільки на 300-400 кілометрів від берега. В разі катастрофи потрібно передавати сигнал “Mayday”, але найближче судно в кращому випадку буде на відстані 10-12 годин ходу. Ще велике питання чи прийде це судно на поміч, тому що за цей час нас може знести дуже далеко. Шукати в океані маленький катамаран, який з двох-трьох миль взагалі не видно, дуже важко. Тому все залежало тільки від нас. Думки дуже сильно відрізнялись від міської метушні. Там ти нікуди не поспішаєш і думаєш про те, як зробити свій перехід максимально комфортним і безпечним. Якщо тут ми можемо перебирати їжею, то там це ролі не грає: вівсянки на сніданок або супу на обід цілком вистачає, – ділиться думками Володимир.
– Я перебувала в стані дзену в океані, – пригадує Анастасія. – Не було ні минулого, ні майбутнього. Це неймовірно, цієї миті починаєш цінувати будь-яке добре слово або жест. Те, що не цінується в повсякденному житті, тут сприймається інакше. Дуже багато різних думок було, тому й почала писати. Внутрішня трансформація така.
Наразі пара вже встигла здійснити коротку морську мандрівку біля узбережжя Греції та готується до яхтингу з друзями у вересні. Втім, головним планом на майбутнє залишається здійснення спільної мрії – навколосвітньої подорожі. Окрім цього пара мріє відвідати всі країни світу, які вважаються безпечними. Кажуть, що не хочуть їхати туди, де можуть виникнути якісь проблеми через стан справ у країні, щоб “не псувати собі подорож зайвими проблемами”.
Всім, хто хоче почати мандрувати, пара радить не боятися мріяти, адже мрії здійснюються. Подорожувати можна де завгодно, головне тільки розпочати.
Більше про мандри Володимира та Анастасії можна дізнатись на їхній сторінці в фейсбуці.
Фото Марини Сербінович та надані Володимиром і Анастасією
Читайте також:
У Вінниці «LEVEL 80» організовує серію зустрічей з успішними представниками різних професій
Дякуємо!
Тепер редактори знають.