Вони поєднують театр і музику, гострі соціальні теми та іронію, дістають на поверхню свої відчуття та процеси в суспільстві. П’ятеро друзів-акторів створили власний театр «Пральня», а згодом стали соціальним рейв-бендом під керівництвом режисера Влада Троїцького. Вже цими днями вінничани матимуть змогу побачити обидва проекти у власному місті.
«ЦеШо» як проект з’явився у 2016 році. Саме тоді режисер таких відомих колективів як Dakh Daughters і DakhaBrakha Влад Троїцький взявся за нових підопічних. Тепер «ЦеШо» – це і актори театру «ДАХ» і самостійний музично-театральний проект. За час свого існування вони встигли проїхатися з туром Америкою, підкорити декілька українських фестивалів, а нещодавно взяли участь у Євробаченні і однозначно стали одними із найбільш яскравих учасників Національного відбору.
Після нього їх полюбили, не зрозуміли, зненавиділи, відчули та оцінили, але байдужими цей колектив залишити не може. П’ятеро акторів-музикантів і п’ять зменшених їхніх копій у вигляді ляльок в суміші з контрабасом, барабанами, акордеоном, віолончеллю, ксилофоном, перкусією, саксофоном і ксилофоном створюють на сцені окрему виставу, говорять голосом суспільства та тонко відчувають його больові точки. Все це робиться із легкістю та іронією.
Зима, Рейв і Секонд-хенд: як на Air GogolFest виступили Tik Tu, Oy sound system і ЦеШО. ФОТО
Вінничани познайомилися вперше із «ЦеШо» восени під час AirGogolFest. Відтепер, вони мають можливість почути «ЦеШо» знову, а також побачити виставу, яку колектив готував ще у складі театру «Пральня».
Перед виставою (на яку вже розкупили всі квитки) та концертом у філармонії, який відбудеться завтра, 10 березня, о 19.00 колектив дав коротку прес-конференцію та розповів про театр, музику, самоідентифікацію, Євробачення, створення композицій та важливість вміти розуміти іронію.
Вистава «Ми Є»
Ця вистава “трапилася” завдяки сміливості молодих студентів-акторів, відкритості польського режисера Марчіна Бжозовські та фестивалю у Молдові. Ця історія про самоідентичність, про пошук себе в Україні, в соціумі взагалі.
— Так склалося, що коли ми робили цю виставу, то не мали драматургії. Ми просто почали спілкуватися про себе, про нашу дивну компанію, тому що ми всі дуже різні, з різних міст і з різних частин України. В якісь мірі ми символізуємо наш соціум, тому що нам теж часом дуже складно домовитися, адже ми виросли в досить різних умовах, але зійшлися в одній точці, — говорить Надія Голубцова.
Певним поштовхом до створення вистави став Майдан.
— Ми всі зрозуміли, що дуже важливо, що ми разом, що ми українці, Але треба всім зрозуміти: що взагалі таке країна, що в нас є спільного, що різного. Треба було якось знайти ці спільні рамки і спільну свободу. Ця вистава в певній мірі про наше життя від нашого дитинства і до сьогоднішнього дня. І як ці різні люди поєднуються в одній точці.
Маруся Іонова додає, що вистава має і певний історичний блок:
— Ми – це таке дерево. Бо ми — це все, що було до нас і наша історія. Ми також вперше після школи відкрили історію України і почали свідомо її читати.
Виставу створили за три приїзди польського режисера Марчіна Бжозовські: її спочатку показали у Києві, а згодом в рідному театрі Марчіна «Швальня» у Лодзі та декількох польських містечках. Актори говорять, що тоді мріяли працювати із європейськими режисерами і не побоялися запросити його до України. До речі, назва театру «Пральня» з’явилася після поїздки в Польщу.
“Для нас головне в мистецтві, щоб воно було не тільки заради розваг”: про ЦеШо
Рік проіснувавши як самостійний проект, у 2016 році в житті Марусі, Марічки, Каті, Надії та Ігоря з’явився Влад Троїцький. Саме він запропонував назву «ЦеШо», яка відразу викликає безліч запитань і думок.
Синтез театру і музики – було давньою мрією учасників колективу. Тому «ЦеШо» поєднали драматичний театр, ляльковий театр і музичний театр.
— Для нас головне в мистецтві, щоб воно було не тільки заради розваг, а щоб воно несло меседж, щоб говорило про проблеми, які зараз актуальні, які хвилюють нас, нашу країну і взагалі світ. Хочеться створювати саме актуальне мистецтво і щоб люди до цього мистецтва були небайдужі, щоб після наших виступів кожен щось залишав в собі і мав про що подумати, — говорить Катруся Петрашова.
Для «ЦеШо» процес створення нової композиції — це в першу чергу спілкування. На репетиціях вони багато говорять про теми, які болять сьогодні, що побачили, почули, що хвилює саме зараз, багато думають, а вже далі починають імпровізувати. Хоча зі сторони цей процес може бути схожим та терапію, але артисти так не вважають. Для них це можливість зрозуміти себе, швидше усвідомити певні процеси та донести їх до слухачів.
— Влад каже, що для акторів театр це не терапія, не психотерапевтичний кабінет. Ти не лікуєшся, а стаєш на ту межу, де ти повинен ставити собі незручні питання. Це тебе як особистість, як митця стимулює до розвитку набагато швидше. В певній мірі «ДАХ» є таким осередком, де ти змушений ці сенси і ці питання постійно собі задавати і таким чином щось приймати чи не приймати, – говорить Надія.
Катерина додає, що це спілкування і творчість в певному сенсі є дзеркалом: коли ти щось побачив в собі – це вже цінно:
Про Америку
Марічка Штрибулова крім театрального та музичного досвіду має і кінематографічний. Дівчина зіграла одну із ролей в стрічці «Гуцулка Ксеня», що днями вийшла у прокаті. Акторка розповідає, що перед пробами на фільм їм прийшло повідомлення про те, що «ЦеШо» запрошують в тур Америкою. Колектив ще був не відомий в Україні, але як й інші «творіння» Троїцького почав з інших країн, а тепер здобуває любов України.
— Ми жартуємо і кажемо, що ми вирішили почати з Америки. Дійсно це була надзвичайна пригода і нас там дуже гарно приймали. Хороший відгук, хороші думки людей. В нас було хвилювання, бо ми побачили, що це суспільство дійсно дуже багато в чому відрізняється за мисленням, за рівнем життям. Ми боялися, що те, про що ми співаємо, тут не актуальне і не цікаве. Але ми були здивовані, коли зрозуміли, що люди мають ті самі проблеми, ті самі питання, ті самі роздуми і в цьому величезна сила і це дало нам підтвердження того, що мистецтво може бути тим інструментом, тією мовою, яка об’єднує людей, – говорить Марічка.
Про хейтерство і Євробачення
«ЦеШо» на Національному відборі Євробачення точно не залишилися непоміченими. Хтось запам’ятав їх за яскравими образами, хтось за композицією «НАTE», хтось зрозумів той посил, який вони заклали у пісню і вловив тонке «HELP» Марусі в кінці. Їх називали неформатом і саме тими, хто має представити Україну на Євробаченні, а ще часто запитували де вони були раніше. У будь-якому випадку після Євробачення в базу поціновувачів «ЦеШо» додалися декілька тисяч фанів.
Як розповіли артисти під час прес-конференції, багато негативу було після того, як вони тільки виклали «НАTE» в мережу. Дещо змінилася думка глядачів, коли вони побачили кліп вже з учасниками «ЦеШо». Це стало сигналом, що людям важливо бачити цей повноцінний синтез театру і музики.
— Ми часто говоримо «приходьте на концерт, приходьте на виставу». Навіть при виборі пісні на Євробачення ми мали декілька варіантів і розуміли, що окремо композиція, можливо, не так працює як у виставі, тому що у наших виступах є сюжетна лінія, є драматургія. Навіть пісні, які ніби окремо звучать як для розваги, то в контексті концерту мають дуже великий вплив і дуже великий сенс, тому «Хейт» окремо дуже самодостатня композиція, – говорить Катруся.
Надія додає, що в моменти, коли виходила композиція, кліп і відбувся сам виступ на Нацвідборі, вона відчувала себе серфером, який постійно ловить різні хвилі:
—Для мене це взагалі не була така провокативна пісня. Все зрозуміло, що є соціальні мережі, є дуже багато хейтерства і для мене це було зрозуміло, що в цьому є іронія. Але коли люди почали писати, що «ого, вони це все ненавидять, ого вони такі злі люди» – для мене це було велике здивування.
Маруся додає, що вони намагаються до всього ставитися іронічно, бо якщо все сприймати занадто серйозно, то дуже легко зійти з розуму, підіймаючи такі теми і шукаючи на них реальні відповіді.
Почути HATE та ще більше 10 композицій гурту можна вже завтра у Вінницькій філармонії.
Фото Миколи Гекалюка та чорно-білі Ніки Куценко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.