Перші демократичні вибори у Вінниці: як у 1917 році обирали міську владу

Коли влітку 1917 року у Вінниці вирішили влаштувати вибори до міської Думи, в списках кандидатів зареєструвалось аж 15 партій та блоків. Одні з них мали велику підтримку військових і навіть розкидали агітаційні листівки з літаків, інші об’єднувались, аби отримати більше голосів. Ці вибори стали першими демократичними у Вінниці за весь час її існування. А також останніми, аж до початку 90-х років.

Цей матеріал не є історичним дослідженням. Всі факти, імена, дати та події взято з книги О. В. Логінова та Л. І. Семенко “Вінниця в 1917 році. Революція у провінційному місті”.

Перед Лютневою революцєюї 1917 року міські думи на теренах Російської імперії обирались в 1916 році. Ті вибори влаштовували за законом 1892 року, який передбачав виборче право для чоловіків, старших за 25 років. Окрім цього потенційні виборці мали б володіти нерухомим майном в межах міста і сплачувати за нього податок не менше 300 карбованців на рік. Кількість обраних до думи депутатів-нехристиян не могла перевищувати ⅕ від загальної кількості депутатів.

В квітні 1917 року з’явився документ, який змінював правила виборів радних (депутатів) до міських дум. Це була “Постанова Тимчасового уряду про провадження виборів радних міських дум та про дільничні міські управління”. Постанова пропонувала обирати радних на період до 1 січня 1919 року.

За новими правилами до виборів допускались містяни обох статей старші за 20 років, а також військовослужбовці міських гарнізонів. Права голосу позбавили міліціонерів та колишніх поліцейських, ченців, вищих посадових осіб в губерніях, божевільних, глухонімих, а також ув’язнених. На території України, окрім Вінниці, вибори до міських дум відбувались у 175 містах і містечках.

Підготовка до виборів

У Вінниці протягом квітня-травня 1917 року влаштували перепис населення, аби сформувати списки виборців. Всього виборців у нашому місті тоді нарахували 34 929, з них 19 712 міських жителів та 15 217 військовиків. Самі вибори призначили на 27 серпня.

Організацією виборів зайнялась виборча комісія, сформована з представників політичних сил, які брали участь у виборах. Процес голосування мав відбуватись наступним чином: громадяни отримували в міській Управі картку, чистий бюлетень та конверт. Далі виборці мали вписати в бюлетені номер списку за який голосували, покласти його до конверту та заклеїти сам конверт. В день виборів потрібно було прибути на виборчу дільницю, до якої виборець закріплений, пред’явити голові дільничної виборчої комісії свою виборчу картку та передати конверт з бюлетенем. Виборці мали право спостерігати за тим як конверт опускають у запечатану скриню. Бюлетені з помарками та виправленнями вважались недійсними, а агітацію на дільницях заборонили.

Читайте також: Розстріляне дзеркало та перші демократичні вибори: історія будинку вінницької міської Думи. ФОТОРЕПОРТАЖ

Кількість обраних радних визначали шляхом пропорційного поділу між списками голосів, які віддавали за кожен з цих списків. Для цього загальну кількість радних (у Вінниці їх мало бути 59) множили на кількість відданих за окремий список голосів, а потім ділили на кількість голосів, відданих за всі списки у виборчому окрузі. Якщо не вдавалось отримати ціле число, то вакантні місця в думі розподіляли між списками в яких були найбільші дроби. Варто зазначити, що поріг явки виборців тоді був відсутній.

Претенденти  

Протягом липня-серпня до вінницької міської Управи списки своїх кандидатів подали 15 партій та блоків:

№ 1 Соціалістичний блок (меншовики, “Бунд” і есери);

№ 2 Польська людність (польське населення Вінниці);

№ 3 Міщани Малих і Великих Вінницьких хуторів;

№ 4 Партія Народної Свободи (конституційно-демократична партія, також відома як кадети);

№ 5 Позапартійний діловий список;

№ 6 Трудова група;

№ 7 Об’єднана єврейська соціалістична робітнича партія;

№ 8 Блок службовців правових та кредитних установ;

№ 9 Український демократичний блок;

№ 10 Наймачі квартир у Вінниці;

№ 11 Єврейський національний блок;

№ 12 РСДРП (більшовики);

№ 13 Землевласники і наймачі квартир;

№ 14 Блок українських соціал-демократів і соціал-революціонерів;

№ 15 Мешканці Замостя.

Загалом 350 осіб претендували на 59 посад радних Вінницької міської Думи.

Незважаючи на велику кількість поданих партій та блоків, головна боротьба розгорнулась між п’ятьма з них: об’єднаними соціалістами, більшовиками, українськими соціалістами, кадетами та єврейським блоком.

Об’єднані соціалісти

Блок соціалістів вважався головним фаворитом виборів радних у Вінниці. На той момент соціалісти мали величезну популярність на теренах колишньої Російської імперії. Аби підсилити свої позиції, окремі соціалістичні партії підписали угоду про висування єдиного списку. Йдеться про Російську соціал-демократичну робітничу партію (меншовиків), “Бунд” (єврейська соціалістична організація), а також партію соціалістів-революціонерів (есерів).

Завдяки “Бунду” об’єднані соціалісти контролювали профспілки кравців та друкарських працівників. Останні надали значну допомогу при тиражуванні агітпродукції. Головним гаслом виборчої кампанії для соціалістичного боку стало визнання, що для них “муніципальні вибори мають не політичне, а господарське значення”.

Першим у списку соціалістичного блоку значився П. С. Казанасмас.

Кадети

Своїми основними виборцями та опорою конституційні демократи вважали міську інтелігенцію.

– Головним завданням при виборах до органів міського та земського самоврядування відділ (вінницький відділ партії кадетів – ред.) вважає проведення у радні громадян, які належать до прогресивних і культурних кіл, які повели би міське господарство шляхом, наміченим у муніципальній програмі відділення партії, – стверджували кадети.

Серед передвиборчих обіцянок Партії Народної Свободи було проведення децентралізації функцій самоврядування, залучення робітників і службовців до обговорення питань міського господарства, розвиток народної освіти, медицини та сприяння кооперативному будівництву. Кадети також обіцяли приділяти більше уваги міському благоустрою і створити біржі праці для запобігання безробіттю.

Цікавим ходом став “Наказ для радних Думи”, який встановлював перелік зобов’язань для радних, обраних за списком кадетів.

Першим у списку кадетів був їхній лідер – П. М. Ренненкампф.

Українські соціалісти

Блок українських соціалістів у своїй передвиборчій кампанії робив акцент на захисті інтересів українського трудящого населення та національному відродження у “нашому українсько-польсько-єврейському місті”. Вони також закликали визнати Центральну Раду вищим крайовим органом влади в Україні.

Найбільш активну агітацію список № 14 провадив на Старому місті та на околицях Вінниці. На їхніх плакатах було досить лаконічне гасло “Геть буржуїв!”.

– Городські податки розподіляти справедливо, щоб город для покриття своїх розходів розвивав ріжні підприємства; щоб увесь город і окраїни були приведені у культурний вид, щоб і незаможній люд на окраїнах не топився в багні, не ходив у темряві, не пив забрудненої води, а мав і мостові, і водопровід, і електричне освітлення, трамвай (не лише осередок), а зв’язувати його з окраїнами. Городська бібліотека Гоголівська повинна стати красою города, щоб обслуговувати інші національності, не тільки одних “русских” (українських письменників не допускали в бібліотеку). Стара дума, збудувавши гарний театр, перевернула цей “храм іскусства” в місто розпусти, куди ні дітям, ні порядним людям не можна заглядати… щоб всякий трудовий чоловік побачив твори найкращої драматургії української…; гарну лікарню для трудового люду (безкоштовну, або за мінімальну плату); щоб у городі були дитячі приюти;… щоб у городі були лавки (найдешевше купити), столовки (здорова та дешева їжа) – йшлося в одній з листівок соціалістів.

Читайте також: Століття на рейках: від міської залізниці до сучасного “VinWay” – історія вінницького трамваю. ІНФОГРАФІКА

Більшовики

Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) на початку передвиборчої кампанії вважалась аутсайдером. Її вплив на корінне населення Вінниці був досить незначним, проте вона кількісно зростала за рахунок солдатів. Так, у квітні 1917 року вінницькі більшовики нараховували 12 членів, а в серпні вже 400 (з них 300 були військовослужбовцями).

Вінницькі більшовики під час агітації відмовились від обіцянок конкретних проектів з благоустрою чи інших можливих покращень. Вони вважали вибори нагодою для пропаганди власних ідей. Головні гасла були наступними: жодної підтримки війни (Першої світової – ред.) та Тимчасового уряду, запровадження 8-годинного робочого дня, облік запасів продовольства і встановлення карткової системи їхнього розподілу, муніципалізація приватних комунальних підприємств тощо.

Читайте також: Вінницький Народний дім 1917 року: більшовицький “виступ” та бої за неіснуючу владу

– Подавайте свій голос за російську- соціал-демократичну робітничу партію (більшовиків) — список № 12. Ця партія не дає вам широких обіцянок, яких вона не здатна виконати, поки йде війна і при владі знаходяться капіталісти, а не представники від робітників і селян, але ця партія заявляє: наперед, як раніше, будемо в першу голову боротися за припинення війни проти наступаючої контрреволюції, за те, щоб влада перейшла до рук загальноросійського з’їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, – йшлось у листівках більшовиків.

Більшовики провадили найбільш активну агітацію серед солдатів місцевого гарнізону. Виступаючи за припинення війни, вони отримали широку підтримку серед рядового складу. Якщо у випадку з Ескадрою повітряних кораблів не виникало проблем, то серед представників 15-го запасного полку багато солдат та офіцерів носили жовто-сині стрічки. На одному з мітингів вояки-українці навіть намагались вчинити розправу над більшовиком Яковлевим.

Проте, активна агітація серед солдатів та поширення чуток, що військових можуть позбавити права голосу, перевівши в день виборів до іншого міста, давала свої плоди і підтримка більшовиків зростала.

Першим номером у більшовиків був М. П. Тарногродський.

Інші кандидати та агітація з літаків

Доволі помітними фігурами у списках кандидатів на посади радних можна виділити письменника та громадського діяча Дмитра Марковича (перший номер у списку українських демократів), Любомира Длуголенцького (третій номер у “польському” списку) та голову вінницького товариства любителів мистецтв М. Недельського (перший номер у списку домовласників).

– На поверхню оновленого громадського життя останнім часом спливають елементи, які жодного відношення не мають до міського управління і господарства. Напівписьменні темні особистості, які набили кишені спекулянтським гешефтмахерством в останнє трьохріччя, відчули силу в вважають, що їх скороспілий капітал допоможе їм вибратися на громадські виборні посади. Дехто висувають, як це не дивно, навіть жінок своїх, крикливих напівторговок, в якості кандидатів у радні, – описував частину кандидатів “Вінницький листок”.

Агітація в ті роки відбувалась переважно роздачею друкованою продукції по квартирах або з рук в руки. Найбільше в цьому виділялися більшовики, які завдяки підтримці Ескадри повітряних кораблів, розкидали свої листівки з літаків.

Окрім цього постійно влаштовувались мітинги та зібрання. Вони могли відбуватись за місцем роботи конкретних колективів або в орендованих приміщеннях Думи, кінотеатрах чи просто неба. Звичним явищем були виступи на мітингах опонентів з інших партій після виступу основних доповідачів. Через це траплялись бійки між учасниками подібних зібрань.

Однією зі специфічних технологій напередодні виборів стала роздача на вулицях бюлетенів з номерами конкретних партій. Такі бюлетені виборцям пропонували одразу заклеювати в конверт.

Не обійшлося і без підтримки тогочасних ЗМІ. Такі газети як “Подільська воля”, “Еврейский социалист”, “Социалист”, більшовицька “Боротьба”, польські “Zycie Polskie” і “Przeglad Rolniczy” поширювали декларації та прокламації окремих партій та блоків.

День виборів

Вибори тривали з 9-ої ранку до 21 години вечора 27 серпня. Відбувались вони на 19 загальноміських та 12 військових дільницях. На всіх дільницях біля скриньок для бюлетенів чергували озброєні міліціонери або солдати.

Вже наступного дня відбувся підрахунок голосів у присутності охочих виборців. Відповідно до результатів голосування, свої голоси віддали 15 845 виборців (45,36% від загальної кількості). Серед них було 11 676 вінничан та 4 169 військовослужбовців. Частину вояків у день голосування вивели з міста до літніх таборів, інші перебували у відрядженнях.

Забраковано було 435 бюлетенів переважно з військових частин. Солдати залишали на них гасла на зразок: “Хай живуть більшовики!”, “Хай живе Керенський!”, “Дай мир окопам. Росія в небезпеці” тощо.

Результати голосування були наступними:

№ 1 Соціалістичний блок отримав 1978 голосів (1705 в місті та 273 в гарнізоні) і відправив до Думи вісім радних;

№ 2 Польська людність отримала 1129 голосів (1108 в місті та 21 в гарнізоні) і відправила до Думи чотирьох радних;

№ 3 Міщани Малих і Великих Вінницьких хуторів здобули 1064 голоси (тільки чотири голоси з гарнізону) та відправили до Думи чотирьох радних;

№ 4 Партія Народної Свободи (вони ж кадети) отримали 949 голосів (879 в місті та 70 в гарнізоні), до Думи відправили чотирьох радних;

№ 5 Позапартійний діловий список отримав 216 голосів (тільки два з них в гарнізоні) і змогли відправити до Думи одного радного;

№ 6 Трудова група отримала 408 голосів (усі в місті) і відправили до Думи двох радних;

№ 7 Об’єднана єврейська соціалістична робітнича партія здобула 790 голосів (тільки три з гарнізону) і відправила до Думи трьох радних;

№ 8 Блок службовців правових та кредитних установ отримав 217 голосів (тільки два з гарнізону) і зміг відправити до Думи одного радного;

№ 9 Український демократичний блок здобув 330 голосів (тільки чотири з гарнізону), до Думи відправився один радний;

№ 10 Наймачі квартир у Вінниці отримали 61 голос (жодного з гарнізону) і не потрапили до Думи;

№ 11 Єврейський національний блок отримав 2632 голоси (10 з них в гарнізоні) і відправив до Думи 10 радних;

№ 12 РСДРП (більшовики) здобули найбільше голосів – 3239 (тільки 553 з них були отримані в місті) і відправили до Думи 12 радних;

№ 13 Землевласники і наймачі квартир здобули 194 голоси (тільки три в гарнізоні) і відправили до Думи одного радного;

№ 14 Блок українських соціал-демократів і соціал-революціонерів отримав 1971 голос (907 з них в гарнізоні) і відправив до Думи сімох радних;

№ 15 Мешканці Замостя отримали 232 голоси (жодного в гарнізоні) і відправили до Думи одного радного.

– Про ці результати можна сказати — “тут були і чорти і квіти”… Не можна сказати, що було багато квітів, але що стосується чортів, то в будь-якому випадку їх не менше тринадцяти, судячи по успіхам списку № 12, – писали в “Свободному голосі”.

Вже 20 вересня, під час другого засідання новообраної Вінницької міської Думи було обрано її голову. Ним став Ізраїль Слуцький. А після цього переобрали і міську Управу, до якої увійшли: Черняк, Метельський, Оршанський, Длуголенцький, Литвицький і Хаімсон.

Ці вибори вперше дали змогу багатьом рядовим вінничанам долучитись до політичного життя міста і спробувати відстояти власні інтереси. Проте, подальші події призвели до того, що такої нагоди у вінничан більше не було аж до здобуття Україною незалежності в 1991 році.  

Фото надані “Центром історії Вінниці” та взяті з книги “Вінниця в 1917 році”