Мар’яна Сілагіна повернулася до малювання два роки тому із абсолютно новим баченням творчості. Акцентуючи свою увагу на українських традиціних мотивах в своїх картинах, дівчина хоче показати всю ту енергію та силу, що в них заховані. Звичайно, в авангардному стилі.

Зараз кожен, хто малює, може назвати себе художником, а справжні художники часто соромляться і кажуть, що їм ще вчитися і вчитися. Вони малюють вдома, на вулиці, у запилених майстернях, у закладах та навіть у транспорті. Для когось створення картини  – це сакральний процес, в якому має бути тепло, обов’язкова тиша і музика. Інші ж можуть малювати у будь-яких умовах. Хтось говорить, що малювання – це талант, інші вбачають у цьому постійну роботу. Для когось важливою є допомога молодим митцям.

До Дня художника, який всі митці України відзначатимуть 14 жовтня, VежА поспілкувалася з п’ятьма вінницькими художниками і художницями, щоб у коротких розмовах дізнатися про їхній творчий шлях, процес створення картини, ставлення до мистецтва, його розвиток у Вінниці та мрії.

Мар’яна Сілагіна – малює з дитинства і виросла у сім’ї професійних художників. Дівчина на довгий час забула про малювання, коли пішла навчатися на дизайнера одягу, вважаючи цю роботу більш практичною.

Зараз Мар’яна надає традиційному мистецтву модернового та авангардного стилю. Картини дівчини яскраві і фактурні, але головне – художниця хоче показати у своїх роботах, яке багате українське коріння.

Про традиції і творчу сім’ю

Розпочала я малювати ще з дитинства, у мене батьки працювали в Львівській академії мистецтв, ми проживали в місті Львів і з самих пелюшок мене “завлікали” до цієї праці: до малювання, до ліпки, до скульптури, далі я навчалася в художній школі, а потім на дизайнера одягу.

В дитинстві мене насправді не цікавили українські традиції, але мама розповідала, пояснювала, дуже заохочувала. На той момент воно не торкало мене. Вже в значно свідомішому віці, буквально два роки тому, я вже почала писати картини в більших форматах. До цього я розвивалася більше, як дизайнер одягу і працювати як художник часу в мене не було. Розвивалася як дитина-художник до 15 років, поки навчалася у художній школі. Далі навчання забрало весь час.

Про український символізм в картинах

Два роки тому мене щось «підшовхнуло» зайнятися саме українською культурою, традиціями, щоб показати людям наскільки  багате наше коріння, багаті наші традиції, щоб в собі розкрити наше коріння, зрозуміти наскільки багата наша культура.

Буває щось читаєш, якусь літературу, буває просто вивчаєш костюми. От мені мама подарувала книгу, якою я просто захоплююся – це український стрій і не можливо не любуватися, не захоплюватися цими автентичними костюмами. В кожному регіоні різний одяг, різний костюм. Кожен елемент можна опрацювати і вставити собі в картину.

Звичайно, в мене немає такого, що взяла і промалювала весь костюм. Воно проходить через мене і в щось перетворюється. Можливо це буде навіть абстракція, але з якоюсь символікою.

В наших рушниках, в наших символах закладений великий космос. Все формується з простих елементів: таких як трикутник, кружок і квадрат. За рахунок простих геометричних форм можна створити будь-який орнамент. Я так само в своїх картинах хочу донести енергію, яка йде із давнього коріння нашого. Наскільки воно багате…

Прості елементи такі як трикутник, квадрат, коло. Трикутник – це є чоловік, це є енергія, коло – це є жінка, квадрат – це будівля, чотири сторони. За три сторони тримає жінка будівлю, за одну сторону тримає чоловік.

В моїх роботах коло – це може бути спідниця нареченої, дівчини. Це може бути яйце – символ енергії, зародження життя. Це може бути вінок жінки. Трикутник – це може бути чоловік. Вся композиція може складатися з трикутників і буде символізувати чоловічу енергію. Це можуть бути квадрати вписані в роботі, які будуть говорити про ту єдність нашу будівлю, нашу основу.

Я спочатку писала роботи більш ліричні, в яких можна проглянути образи людей далі вона почало в мене інтерпретуватися, змінюватися і зараз працюю вже більше в авангардному стилі. Хтось може сказати, що це більше абстрактний, але це саме є авангард. Це вже більше ділення, січення, більш невпізнавані форми, десь людина читається, а десь ні.

Душа залишається. Десь вона проглядається, можливо глядачу не відразу зрозуміло, але чи за рахунок кольору, чи за рахунок орнаменту чи самого сюжету.

“Інколи ескіз стримує тебе”: про процес створення картин

Треба спочатку, що всередині якась іскра відбулася, щось тебе захопило. Може бути з кимось цікава розмова і вона тебе веде до чогось більшого потім, може бути гарна поїздка, гарна зустріч з кимось, десь якийсь матеріал, чиясь робота може надихнути.

Приходять потім якісь ідеї і вони розвиваються в щось більше, якщо бажання є відтворити, бо воно буває гасне. Якщо ти зумів прийняти цю ідею, ти вже починаєш пробувати зробити.

Спочатку я пропрацьовую, шукаю як я ці форми можу розмістити у своєму форматі. Потім відпрацьовую у кольоровому вирішенні – це може бути декілька ескізів. Буває в мене такий варіант, що відразу йде робота на полотні.

Можеш зранку прокинутися, в тебе в голові є та ідея і ти починаєш її писати відразу на роботі. Звичайно, це складніше, бо ти не бачиш повної готової картинки, щоб працювати з нею. Ескіз буває тебе стримує, він не дає тобі більш імпульсивно розкритися і написати роботу від своїх вражень. Ти вже дивишся на нього, відштовхуєшся від нього, вже нема таких емоцій. Але по-різному йде етап в творчості.

В кожному ескізі, що я роблю, закладаю правила композиції. Як правильно користуватися “золотим січенням”, як розбивати наш формат на основне, на другорядне, на тональне рішення, на кольорове рішення – це невід’ємна частина. Не можна просто бездумно робити роботу. Ти постійно коли працюєш, ти включаєшся і думаєш чи правильно ти робиш, щоб твоя робота дивилася і здалеку і зблизька гарно, щоб була фактурна і тональне рішення було правильно.

«Художник не може знаходитися вдома, сидіти постійно і тільки творити»

Батьки в мене викладачі, тому суперечок немає. Вони більш лояльно до цього підходять, стараються не завадити мені, підказати, допомогти, буває воно допомагає. Але коли ти створюєш роботу, а тобі хтось говорить: «ні тут неправильно, давай можливо перепиши», а я відчуваю по-іншому, то воно звичайно може мені завадити.  Буває треба на самоті працювати, щоб від початку до кінця до тебе ніхто не підходив і не заважав цьому процесу.

Деякі художники люблять зображати природу. Я бувала на пленерах, писала, але вони в мене  більш абстрактні, більш авангардні. Я не можу змальовувати те, що бачу перед собою. Це можна просто банально сфотографувати. Я хочу відобразити свою ідею, щось своє туди внести.

Художник не може знаходитися вдома, сидіти постійно і тільки творити. Звичайно, є такий період, що хочеться закритися і побути деякий час, декілька днів і нікуди навіть не виходити, просто працювати. Щоб в процесі роботи тебе нічого не відволікало.

Про розвиток мистецтва у Вінниці

Митцям потрібна розмова, потрібна можливість представити свої роботи на виставках. Я от часто їжджу до Києва на інші виставки. На жаль, у нас не стільки багато виставок, якби хотілося. В нас дуже мало галерей, хотілося, щоб в нашому місті це розвивалося.

Я от тільки вернулася з Києва і побувала в дуже багатьох галереях. Вражень багато і десь це потім може  відобразитися в моїх роботах.

Коли ти виставляєш свої картини на виставку, то в майстерні по-одному бачиш роботу, вона тобі здається зовсім інакшою, а коли вже виносиш її на люди, то ти вже стоїш як глядач і бачиш вже щось інше: можливо свої помилки, недоліки. Адже це процес в голові і ти уявляєш одне, а коли пишеш, то буває виходить зовсім інше.

Можливо хтось із художників старших, професійніших може тобі підказати як далі розвиватися або помітити твої мінуси і сказати, що зосередься і попрацюй над ними, або підштовхнути, побачити твої сильніші сторони і сказати, що от в такому напрямку тобі краще розвиватися. Звичайно, за цих два роки в мене роботи змінюються. Безпосередньо на це впливають інші люди, інформація.

У Вінниці є свій затишок. Вона маленька, невелика, дуже чиста, привітна. Можна працювати будь де, головне, щоб йшов цей процес.

«Творчість має бути вільною»

Я не виконую роботи на замовлення. Якщо людині подобаються мої роботи, то вона може цю роботу придбати. Є, звичайно, художники, які працюють на замовлення, але я вважаю, що творчість має бути вільною, тоді легше працюється.

Я дуже мрію про майстерню і потрапити в Спілку художників. Мені треба ще багато робіт напрацювати, щоб зробити персональну виставку, тому просто роздаровувати я їх не можу.

Малювання – це те, що мені завжди хотілося ще з самого початку, коли в дитинстві працювала над картинами, вчилася в художній школі. Я цим жила. Чому потім пішла на дизайнера одягу? Бо хотілося, щоб це був не просто живопис, а якісь такі речі, які можна більш для сьогодення. Люди вдягаються частіше, ніж купують картини.

Відео Андрія Завертаного, фото Ольги Мірошниченко

Читайте також: 

“Ми досі змагаємося, в кого більше ковбаси в холодильнику”: вінницький художник Олександр Никитюк про сучасне мистецтво і життя. ВІДЕО

“Що дозволено у Франції – у нас вважається вандалізмом”: вінницька художниця Ірина Шикір про свободу мистецтва. ВІДЕО

З велоспорту в галерею: вінницький художник Владислав Кремінський. ВІДЕО

“Зі мною можна намалювати все”: вінницька художниця Анна Борачук. ВІДЕО

Марина Однорог

See Full Bio