Сльози та сміх, сумні та героїчні історії, мужні чоловіки та сильні жінки. Сьогодні, 18 серпня, у Вінниці нагородили 12-х захисників України.

Почесне звання та недержавний орден «Народний Герой України» вручали у Вінницькій обласні філармонії. За кілька хвилин до початку у залі просто почало мерехтіти в очах від кількості людей у військовій формі. Атмосфера піднесена, коли розумієш, що перед тобою – ті самі хлопці, про яких розповідають у новинах: «героїчно відбили атаку, постраждали, вистояли». На великому екрані – слайд-шоу із фото живих та загиблих Героїв.

Насамперед на сцену виносять державний прапор, лунає Гімн України, виступає дитячий колектив «Вінничанка». Дівчатка у віночках та хлопці у вишиванках співають про добре, світле, аж допоки пісня не переривається «пострілами» (деякі бійці у залі трохи занервували) і пісня змінюється – на сумнішу.

Та після виступу дітей – оголошується хвилина мовчання. Варто відзначити, що на цій церемонії це була саме хвилина, на відміну від 20-секундного мовчання на багатьох подіях.

Зі сцени каже вступне слово Віолетта Кіртока, журналістка Цензор.нет, яка курує церемонію. Потім молитву зі сцени читає військовий капелан – Костянтин Холодов. Те, що читає священник – здається дещо відмінним від проповідей звичайних священників, ніби «пристосованим до умов АТО».

На сцену викликають щонайменше двох – того, кого нагороджують та того, хто розповідає про Народного Героя. А цих історій побратими не втомлюються розповідати один про одного протягом трьох годин – саме стільки тривала церемонія. Нагороди вручали Володимир Голоднюк, батько загиблого на Майдані Устима, та волонтерка Олена Шевцова.

Нагороди вручили й двом вінничанам: лікарю Тетяні Новіковій та посмертно – розвіднику Максиму Шаповалу.

Першим нагородили Євгена Сломінського (позивний «Халк»), бійця 8-го полку спецпризначення. Чоловік, попри п’ять контузій, продовжував виконувати бойові завдання у найгарячіших точках. Очолював групи, яким врешті вдавалося знищувати повністю опорні пункти противника.

Другу нагороду вручають посмертно матері вінничанина Максима Шаповала – Наталі Леонідівні. Чоловік служив у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, але загинув не на фронті, а в Києві. Його автівку було підірвано 27 червня.

Зі сцени про Шаповала розповідають його друзі – капелан Костянтин Холодов та Юрій Бутусов, головний редактор видання «Цензор.нет». Кажуть, що «Наші вороги, російські спецслужби, організували в Києві полювання на нашого Максима. Адже він здійснив низку успішних операцій по знищенню російських спецслужб». Матір Героя – не багатослівна, лише каже, що горда від того, що народила такого сина.

Третю нагороду посмертно вручили Юрію Возному, який працював на керівних посадах у Департаменті контррозвідки СБУ та замість того, щоб сидіти у кабінеті, перевівся у підрозділ та служив у АТО.

Успішно виконував завдання із захисту територіальної цілісності України, боротьби з російською агентурою на Донбасі. 27 червня 2017 року під час вибуху автівки в Донецькій області чоловік загинув – військова прокуратура кваліфікувала це як теракт.

Четверту нагороду вручили Юрію Сіньковському, бійцю батальйону «Кривбас». 7 серпня 2014-го року йому було поставлено завдання взяти штурмом висоту № 4003, попередня атака якої успіху не мала. Завданням було протриматись на висоті 2-3 дні, проте бійці під керівництвом полковника тримались 21 день.

Під час боїв було знищено понад 40 терористів, 2 танки та 1 БМП. 2014-го року під час мінометно-артилерійського обстрілу полковник Сіньковський отримав струс головного мозку, контузію та важкі поранення грудної клітини. Поза зоною бойових дій, чоловік став опікуватись родинами загиблих, ветеранами та дітьми АТОвців. «Хоча він був замкомандира, його можна вважати справжнім командиром, бо за ним йшли усі ми знаючи, що він поряд».

П’ята нагорода – для Костянтина Шкапоєда, бійця 57-ї бригади, батька чотирьох донечок. Чоловік прибув на церемонію з передової. 2014-го року на Донеччині під час масованого обстрілу відкрив вогонь по противникові, таким чином давши можливість «своїм» врятуватися. Ворог зазнав великих втрат, натомість українські військові залишились живими.

Шоста нагорода – посмертно – наймолодшому у 17-му батальйоні 57-ї бригади загиблому Артему Пойді.

Боєць 2015-го року в Горлівці брав участь у відбитті атаки ворогів. «Це була розвідка боєм. Артем встиг зробити два постріли з гранатомету, підбив ворожу БМП, що зависла на протитанкових «їжаках» та «Газель». Важко уявити, які були б втрати, якби Артем цього не зробив. Він загинув зі зброєю в руках».

Втім, боєць загинув від кулі – вона потрапила між пластини його бронежилета. Наступного дня проросійські бойовики знищили цей блок пост. Нагороду, плачучи, отримала його матір.

Сьому нагороду вручили Юрію Яницькому («Фаберже»). Боєць 20-го батальйону 93-ї механізованої бригади «пройшов» Піски, брав участь у запеклих боях, охороняв важливі транспортні сполучення, був у полоні, де знайшов випадково український прапор який переховував його 43 днів. «Юрі ці козли, перепрошую, погрожували розправою, якщо він повернеться на фронт. Але він повернувся», – говорять його побратими.

Восьма нагорода – посмертно для Дмитра Сумського або ж «Шамана» з підрозділу «Санта». Її отримала дружина Героя. Про «Шамана» говорила вінницька волонтерка Тетяна Власюк: «Такого як він – не випускають. Ще рік тому він обіцяв мені повернутися».

З Авдіївки розказати про друга приїхав «Санта» – Володимир Регеша. Чоловік не говорить «високих речей», іноді використовує лайку та говорить від серця. «Цей «Шаман» був трохи расп**й. Коли під час обстрілу всі ховались, він ліз уперед, нічого не боявся. Але він дав доброї прочуханки ворогу. Дав – і загинув. Тому вшановувати пам’ять таких воїнів – необхідно, бо він помер за те, що ви ходили в кіно, одружувалися, любилися – що завгодно».

Також для гостей церемонії виступив хлопчик – Артем Харченко, який свого часу поборов онкологічну хворобу, а борючись – їздив та грав для бійців у шпиталях та в АТО. Також хлопчик відомий за телевізійним шоу «Україна має талант», де він вийшов у фінал.

Дев’ята нагорода – бійцю 79-ї бригади Олександру Пономарьову, за якою він прибув зі Сполучених Штатів Америки. Під час виконання бойового завдання ворожа куля потрапила йому у хребет та пробила легеню. «Олександр взяв гранату та чекав, хто до нього прийде. Але обійшлось – знайшли його ледве притомним». Відтак боєць вже третій рік поспіль реабілітується за кордоном. На візку, але з усмішкою, із допомогою побратимів він – на сцені та отримує свою нагороду.

Десята нагорода – Тетяні Новіковій або ж «Лікарю Ксю». Ця жінка, вінничанка, у складі 93-ї бригади рятувала життя бійцям на передовій у Пісках під Донецьком, будучи при цьому вагітною. Вона має п’ять бойових нагород за оборону ДАП та особисту мужність.

Про неї говорив відомий АТОвець Андрій Грачов: «Коли ми подали її на одну з державних нагород, отримали цікаву відповідь від Міністерства оборони – недостатньо подвигів та смайлик. Хочу, щоб мене почули ці діячі – це справжній Герой. Скільки врятовано Танею життів – не перерахувати, вона й мене рятувала. Були моменти, коли через її руки «проходило» 20 чоловік на годину».

Одинадцяту нагороду отримав Вадим Балюк, який служить у 57-й бригаді. Чоловік служив у Криму та став одним з чотирьох військових, які не зрадили присязі та вийшли на материкову частину країни, в той час, коли триста бійців перейшли на бік ворога. Перший рік Вадим служив у 57-й бригаді водієм-санітаром, а потім – командиром взводу медичного забезпечення.

Дванадцята нагорода – Василю Тарасюку, бійцю 72-ї бригади, який попри надважку контузію, відмовився від лікування та надавав допомогу своїм побратимам у зоні АТО. На нагородження Василь Тарасюк приїхав прямо з передової.

На завершення церемонії на бандурі заграла Світлана Ніканорова.

Подібні церемонії вже відбулись у кількох містах країни, у Вінниці за рахунком це – 24-та. Як пояснила Віолетта Кіртока, місто проведення нагородження обирається за принципом, де волонтери вирішать його влаштувати та координувати. У Вінниці це – «Мистецькі Гайдамаки» та Олександр Попов. А робота велика: нагорода тому і народна, що для її призначення потрібно пройти два етапи, і обидва залежать від людей.

По-перше, нагороду виготовляють зі срібла, яке приносить волонтери, військовики, медики та звичайні громадяни – а загалом – народ, в тому числі і ті люди, які поза межами України. Потім, після подання на розгляд тієї чи іншої кандидатури на отримання нагороди, відбувається народне голосування – шляхом опитування на офіційних сторінках спільноти у Фейсбук чи за допомогою засобів масової інформації.

Фото Андрія Завертаного

Юлія Плахтій

Журналіст

See Full Bio