Публікація 30 Серпня 11:58

У Вінниці, вчора, 29 серпня, відбулася незвична «Файна Здибанка». Цього разу захід мав особливий сенс, адже 29 серпня Україна вшановує пам’ять захисників і захисниць, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Тому окрім локальних ініціатив, майстерень, книжок, ярмарку та благодійних активностей, організатори створили програму, присвячену пам’яті про загиблих Захисників: «Пам’ять як опора: спільнота, діти, простір».

Протягом трьох годин учасники двох панельних дискусій говорили про сучасні практики меморіалізації та намагалися відповісти на питання, якою має бути культура пам’яті у Вінниці через кілька років.

Люди приходили на захід та активно долучалися до дискусії, памʼятний день у громаді спонукав людей до розмови, для обговорення важливого питання – вшанування воїнів, які віддали найцінніше за нашу країну.

Пам’ять, яку створює громада

Перша дискусія була присвячена практикам вшанування у Вінниці та ролі молоді.

Говорили про хвилину мовчання, церемонії прощання із загиблими захисниками, меморіальні дошки, забіги пам’яті, акції, дерева пам’яті та шкільні ініціативи. Окрему увагу приділили новим традиціям, які виникають безпосередньо у громадах.

Учасники розмірковували і над тим, як говорити з дітьми про загиблих без надмірного пафосу та ризику травматизації.

Модерувала дискусії журналістка та проєктна менеджерка ГО «Вшануй» Наталя Некипіла.

До розмови долучилися координаторка акцій хвилини мовчання ГО «Вшануй» у Вінниці Лєра Кузінська, а також представники Вінницької громади.

Поруч із простором панельних дискусій встановили таблички з написом «Тут міг би…». Незавершена фраза змушує кожного подумати про конкретну людину. Про когось, хто міг би зараз бути тут – гуляти біля озера, розмовляти з друзями, планувати майбутнє.

Неподалік облаштували «Стіл пам’яті». На ньому – звичайні речі, які нагадують про присутність людини. Відвідувачі могли залишити на столі імена тих, кого хочуть сьогодні згадати.

Ще однією локацією стало вінкування. Учасники брали живі квіти та вплітали їх у вінки, думаючи про своїх близьких. Давня українська традиція тут отримала новий зміст – стала способом особистого вшанування загиблих.

Від імені на табличці – до цілої історії

Після першої розмови увага перемістилася до іншого питання – яким має бути простір пам’яті.

На другій панелі говорили про військові поховання, меморіали та майбутню меморіальну карту Вінниці.

Сьогодні пам’ять про загиблих з’являється у місті не лише там, де це передбачено офіційними рішеннями. Люди ставлять фотографії, прапорці, висаджують дерева, встановлюють невеликі таблички.

Так виникає стихійна меморіалізація.

Учасники намагалися зрозуміти, чому люди створюють такі місця і що саме вони хочуть ними сказати.

Говорили і про майбутнє. Про те, якою може бути меморіальна карта Вінниці через десять років. Які місця пам’яті залишаться? Як вони виглядатимуть? Чи будуть вони лише місцями скорботи, чи стануть просторами, де можна буде спокійно дізнатися історію конкретної людини?