Політична реклама
“Навіщо йдеш в політику?”
Це перше питання, яке виникло у нас на Vежі, коли стало відомо про наміри вінницького культурного менеджера Богдана Куценка балотуватися у депутати Вінницької міськради від партії «Голос».
Проте, як з’ясувалося, культурних діячів також турбують питання, котрі непокоять більшість із нас: корупція, війна, російський реванш і несправедливі правила співіснування, коли одним – все, а іншим – закон. Особливо коли культурний менеджер має економічну освіту, 20-річний досвід роботи в міжнародних компаніях та активну громадську позицію.
Тож сьогодні на Vежі – розмова з Богданом Куценком – культурним менеджером, громадським діячем, який має намір змінювати життя громади на краще не лише культурними подіями, а конкретними кроками на посаді депутата.
– Навіщо ти взагалі йдеш у політику й зокрема в депутати міської ради? Тобі персонально це навіщо?
– Я не можу спокійно дивитися на те, що відбувається в країні та залишатися байдужим. Зараз на вибори з красивими лозунгами йде велика кількість “мутних” людей. Останнім часом в дискусіях запитую: «а що зробили ви, щоб було інакше?» Я розумію, що якщо не піду, то в мене не буде аргументу – я сам не пішов змінювати місто, а чекаю, що хтось це зробить за мене.
Бо просто сидіти і нити, що там щось не відбувається, що нам не подобається, як «розворотили» Замкову гору, як у людей віднімають річкове узбережжя, а історичні райони забудовують якимись незрозумілими ТРЦ і просто забирають у людей і міста найкращі ракурси і туристичні локації – для мене це дико. Я завжди жив за принципом – “бери і роби”, тому, коли, наприклад, завершив корпоративну кар’єру, то просто знайшов тих, хто має бажання, хто діє, хто будує команду аби організувати фестивалі сучасного мистецтва. Це крутий формат і всі мали очікування, але і страхи також. Коли ми побачили, що до нас прийшло майже 10 тисяч людей абсолютно різного віку і поглядів, а потім “AirГоголь Fest” двічі поспіль був визнаний фестивалем року у місті – я знав, що ми все зробимо правильно. З виборами те саме – треба не сидіти в фейсбучку і лаяти всіх, хто йде на вибори чи уже працює на зміни, а шукати порядних професіоналів, збирати команду і самим балотуватися.
– Чим ти займався раніше, звідки ти приходиш у політику?
– У мене економічна освіта, я працював у цій сфері та займався великими проектами в міжнародних компаніях. Починав з маленьких підприємств, з лінійної посади, запускав з нуля невеликі бізнеси, а останні 10 років працював на величезну міжнародну компанію, дійшов до розробки стратегічних проектів для ради директорів. А потім війна, волонтерство, травма, яка забрала роки реабілітації і я зрозумів, що хочу жити тут – у своєму місті зі своєю родиною, а не дорогою у машинах, літаках і аеропортах, хочу змінювати місто, де живуть мої діти.
Робота в бізнесі дала мені стратегічне бачення і розуміння того, як має забезпечуватися стратегія розвитку. Бо навіть мінімальні елементи в міській інфраструктурі – вони потребують стратегічної підтримки. От простий приклад: навіть якщо ми викладаємо тротуар плиткою і робимо дренажі, ми ж не запровадили елементарного алгоритму, аби їх чистили хоч раз на рік. Вони забиті сміттям і брудом роками. Це така елементарна штука, за якою треба стежити. Все має бути забезпечено стратегічно. Ми маємо розуміти не лише, хто цю інфраструктуру створює, але і хто її буде обслуговувати, і як саме. Я вже не кажу про щось більш серйозне.
– Ми тебе знаємо також і як культурного менеджера.
– У 2018 році я закрив для себе сторінку з корпоративною кар’єрою і захотів залишитися у Вінниці та робити для міста щось таке, чого ще не було. І тому в 2019 році разом з командою запустив Молодіжний центр «Квадрат». Там ми впровадили прозору систему звернень громадян, коли кожен вінничанин міг прийти та провести культурний чи освітній захід. Все в електронній формі, швидко і зрозуміло, жодної бюрократії і звичних нам “пишіть заяву на ім’я ….” Без грошей – приходь – і роби.
Потім я заснував громадську організацію з однією метою: створювати і поширювати культурні проекти, завести у Вінницю такі проекти, яких раніше не було. Відтак завдяки широкій співпраці відбулося два величезні фестивалі “Air ГогольFest”. Цього року влаштували всеукраїнський онлайн-фестиваль Intercity Live, який підтримали навіть європейські країни.
– Які на твою думку, головні проблеми Вінниці?
– Це все відомо і ми це бачимо. Одна з найбільших проблем – це тотальна забудова центру без зрозумілих пояснень, забудова історичних місць, які мали б стати культурними локаціями, де мали б робити сквери, оглядові майданчики, проводити круті заходи. Адже центр не здатен вже рости угору, тому що в нас немає парковок, у нас немає широких доріг. Забудовник заходить, продає квартири чи офіси, заробляє гроші і йде собі геть. А проблеми лишаються усім нам – ми один на одного підвищуємо голос, гніваємося, бо нема як проїхати, немає де паркуватися, неможливо проїхати велосипедом. Хоча винуваті не ми з вами, а винна влада, яка не запровадила чіткі та зрозумілі правила для всіх.
Необхідно зобов’язати забудовника робити речі зрозумілими, робити речі для людей: передбачати паркомісця у будівництві, певну кількість шкіл та садочків в мікрорайонах, а не просто гатити багатоповерхівки.
По-друге мені дуже не подобається ситуація з нашим локальним оподаткуванням у Вінниці. У нас деякі податки – наприклад, податок на землю – в десять разів вищий, ніж у Києві. Хоча ми прекрасно розуміємо, що в Києві заробітки завжди вище, на порядок. Ми ж маємо податок на землю для приватних будинків у 10 разів вищий. Хоча на цих вулицях часто немає елементарного асфальту. Ви проїдьтеся Старим містом чи заїдьте з центральної вулиці на Слов’янці чи Кореї.
Третя проблема – це корупція і дерибани нашої вінницької землі. Ось наприклад нещодавно півгектара землі навпроти автовокзалу віддали незрозумілій фірмі, яка навіть не сплачує податки і має величезну заборгованість. Як так? Замість того, щоб на березі Бугу біля центру створити чудовий парк для всіх вінничан, втиху віддали забудовникам.
Окрема проблема – це глухість влади. Бо, наприклад, петиції до міської влади не працюють. Навіть на петиції, які швидко збираються голоси – на них не дають притомних відповідей і пояснень – просто тиша, як в воду впало. У нас немає системи апеляцій. Ось, наприклад, була ситуація, коли транспортне управління отримало нові тролейбуси і там чомусь просто повідкручували ручки на люках для провітрювання. І тролейбус, фактично, перетворився на акваріум – влітку там неможливо перебувати. Бо я користуюсь громадським транспортом, я не їжджу в машині на відміну від більшості наших депутатів, і мені такі речі неприйнятні, бо і я, і вінничани там влітку задихаємося.
І я створив таку петицію і її навіть не прийняли до розгляду! Там щось таке написали, вибачте, але «дощ пройшов, а четвер і козир бубна». Ані прізвища виконавця, ані відповідальної особи – нічого. Тобто ти не маєш на сьогодні подібного впливу, ти розмовляєш з порожнечею.
Якщо говорити про наш транспорт і запровадження електронного квитка. Ідея супер, але зроблено жахливо. Немає зрозумілої системи білінгу, коли невідомо коли списуються кошти, коли тобі не звітують, коли і де ти їхав і ти навіть не маєш документу, який підтверджує те, що ти скористався послугою. Є купа проблем в цьому сенсі, які мало хто піднімає.
Окрема проблема – це вода, а вода – це наше здоров’я.
При всій великій повазі до того, що зараз роблять з Південним Бугом – ці земснаряди і так далі – якість води в нас дуже сильно впала. Я розумію, що є об’єктивні фактори: скорочення опадів, річка замулилася (і вже точно не за цієї влади, а значно раніше), але проблема в тому, що нам потрібен громадський контроль, якісь важелі впливу, на той-таки «Водоканал».
Тобто в нас немає альтернативних засобів впливу і контролю тієї ж якості води. Просто хтось, хто її постачає, каже нам, що ця вода – нормальна і ми маємо в це повірити. Ви ж не купуєте гнилу їжу, коли продавець каже, що вона якісна, бо бачите все самі. Ти підходиш до свого крану, відкриваєш його і вода смердить просто дохлою рибою – отже маємо сумніви, що вона питна. Як я можу це перевірити? За свої кошти відправляти воду в якісь лабораторії, щоб там сказали в якому вона стані? Громадського контролю, об’єктивного за якістю води немає. А він потрібен – і дуже сильно.
Ще одна велика проблема – це наші спорткомплекси. Нам дуже зараз потрібна «здорова» інфраструктура. Приватні зали часто перевантажені. Соціальні спортзали, які раніше були в підвалах будинків – вони зникають за якимись «мутними» схемами через якісь оренди і таке інше. Ні оголошень про продаж, ні аукціону: гоп – і новий власник чи оренда за копійки! Соціальна спортивна інфраструктура скорочується дуже сильно. Потрібно робити великі багатофункціональні спорткомплекси за новими технологіями, які не будуть супердорогими, але які надаватимуть можливість для молоді та не лише для неї.
– Чому саме «Голос»?
– Дуже проста відповідь. Я з початку шукав, до кого ідейно можу приєднатися? Хто ці люди, яка це партія, яка бореться до останнього? Можливо, не завжди виграє через свою малочисельність, але важливо – що вона виносить з цих підкилимних процесів правду на поверхню.
Щоб люди розуміли, як і хто їх намагається «намахати», і хто розкриває схеми нечесних політиків, проливає світло на всю цю ситуацію. Це для мене дуже важливо і ці люди принципові. Більше нікого, крім “Голосу”, просто нема – решта в Раді усім задоволені й тому я прискіпливо останнім часом дивився саме на «Голос», стежив за їхніми депутатами і бачив їхню послідовну роботу. Не так, коли нардеп фотографується біля деревця, яке зараз посадить, чи коли відкриває кілометр дороги за рахунок податків, приватний цукровий завод чи бурякоферму… Ці люди не намагаються пропіаритися в будь-який недолугий спосіб.
От нещодавно, наприклад, я бачив, як передавали машини для медичної сфери. Ну купили ці машини, вони потрібні – це добре, але віддайте їх людям, а не робіть це з такою помпою, ніби ви особисто гроші свої поклали, щоб їх купити. Я 20 років принципово працював тільки там, де платять податки – ви за податки вінничан це купили і за мої теж – для чого поводитеся нібито за свої?
Влада має займатися регулюванням, а не відкриванням заводів, доріг і вертолітних майданчиків. У держави функція – регуляторна та й та має бути мінімізована. Вона має створити умови. Про це нам говорили на президентських виборах. Але чи маємо ми бодай щось? Ми не маємо нічого. Однозначно, вже потрібно чинити цьому активний спротив.
– Що зараз відбувається в країні і куди ми рухаємося?
– Те, що відбувається в країні насправді мені дуже сильно болить і я з цим дуже не згодний. Тому що вони йшли під звичними емоційними лозунгами «за все хороше проти всього поганого» і багато людей на це зреагували, тому що попередня влада залишила старі механізми і не зробила ключових реформ – того ж МВС, тих же судів. Відкупитися і “порєшать” так і лишається звичною практикою при вже 2 змінах влади після Майдану.
А тепер на фоні всього цього ми ще й маємо антиукраїнську політику «соглашательства», маємо «говорящі голови», які не виконують обіцянку за обіцянкою. Триває згортання великих культурних процесів, наступ на українську мову. Ми бачимо, як іде якась незрозуміла робота з окупованими територіями, відступи і втрата ключових позицій під виглядом розведення і замирення. Але Росія не віддала жодного шматка землю жодній з пострадянських країн – ані Молдові, ані Грузії, ані Азербайджану. Покажіть мені, де таке сталося, де Росія насправді щось комусь повернула і де вона за це отримала санкції? Тільки в нас – тільки із Україною в неї не вийде, якщо будем боротися.
Тепер вони виймають з обойми якихось старих комуністів і намагаються нам розказати, що ми на окупованій території маємо провести місцеві вибори при тому, що там українська влада відсутня. Ви просто уявіть собі, що бойовики входять у місцеві ради – наприклад до Маріуполя!
Антиукраїнські сили зараз здійснюють реванш: вони володіють ЗМІ, вони мають необмежений фінансовий ресурс. Фактично вони грабують зараз країну і за наші гроші нам розповідають, що ми погано живемо через Майдан, а щоб це змінити – треба, щоб прийшли до влади вони. Це жахливо, це просто огидно!
Державна політика в цьому напрямку абсолютно не відповідає ситуації і потребам. «Голос» – єдина партія, яка запропонувала чіткий план по Донбасу – план «холодної» деокупації. Адже ми всі розуміємо, що економічно і військово ми не зможемо зараз потягнути наступальну війну проти Росії.
Але повинні залишатися санкції і вони повинні посилюватися. Ми повинні відповідати вогнем, коли є потреба і ми точно не маємо зараз дозволяти проведення місцевих виборів на непідконтрольних територіях!
Бо в іншому разі це може завершитись дуже погано. Не виключаю, що в цієї влади є намір довести людей до соціального вибуху. Це розв’яже руки Росії.
– Існує мирний шлях змінити напрямок руху держави?
– Якщо зараз чинна влада отримає значну підтримку на місцях, то відбудеться катастрофа. Тому, що децентралізаційні процеси і наша певна незалежність від того, що зараз відбувається в Києві буде фактично стерта і нівельована. Тобто ми зараз повинні чітко показати Києву, що вони там не мають підтримки, адже не виконують тих обіцянок, які давали.
Ми маємо заблокувати багато антиукраїнських процесів тут на місцях, адже вони 20 років грабували країну, створили тут олігархічний устрій, а сьогодні нам розповідають про якусь соціальну справедливість, підвищення пенсій і так далі. Але іншого способу покращити наш добробут, окрім як боротьбою з корупцією, не існує. Тільки відкрите нормальне, здорове суспільство може протидіяти економічному свавіллю та російському реваншу.
Адже Росія на місцях діє через топових корупціонерів і місцевий кримінал. Вона, фактично, дає “франшизу на грабунок”. Росія каже корупціонерам: ви тут грабуйте, а за отримані гроші просувайте нашу політику. Саме тому вона має таку підтримку серед кримінальних і корупційних кіл. В проросійські сили зараз вливаються неймовірні ресурси, щоб вони прийшли до влади, грабували далі країну та знищували її зсередини. І коли вони виснажать нас – саме вони під гаслами порятунку відкриють двері північним сусідам.
– Ви вже пояснили, чому не варто голосувати за інших. Але чому варто голосувати саме за вас, за «Голос»?
– Для мене основним аргументом є діяльність саме фракції «Голос» у парламенті. Адже це дуже малочисельна, але найбільш ефективна та компетентна фракція. Це реально фахівці з антикорупції, це дуже фахові юристи, люди з економічною освітою, з військовою підготовкою і загалом люди, які розуміють комплексні рішення. От візьмемо Кіру Рудик – ви багато знаєте людей в цій країні, яка не за рахунок державної ренти, не за рахунок привласнених в пострадянський час підприємств, нажила собі легальний, «білий» капітал? Багато знаєте людей, які з нуля створили компанію і продали її за мільярд, не мільйон, а мільярд доларів? Яка дала роботу тисячам людей і платить величезні податки?
Покажіть мені політика, який відмовився від усіх своїх привілеїв, від своє свободи і добровільно заліз під це суспільне «збільшуване скло», аби боротися за країну, за незалежність, за все це? Всі ці люди могли поїхати просто от завтра звідси, піти працювати в будь-яку країну світу. Якщо мрією корупціонера є заробити гроші і втікти, то ці люди заробили тут гроші чесно і мало того, що нікуди не втекли, а натомість живуть на власні заощадження і б’ються за те, щоб в Україні нарешті почалися зміни.
Скільки в них законодавчих ініціатив, серйозних законів, в яку кількість комітетів (парламенту – ред), вони входять і чому вони протидіють? Вони протидіють російському реваншу, протидіють корупційним схемам. Вони протидіють злочинній позиції МВС, яке арештовує військових і волонтерів, а не злодіїв і хапуг. Вони єдині збирали підписи за відставку Авакова, який, на мою думку, не має права займати взагалі будь-яку посаду в цій країні. Це боротьба за правове суспільство і за дію закону.
– Чим буде «Голос» займатися у Вінницькій міськраді?
– За тим самим принципом тут підбирають команди на місцях. Людина, яка зараз потрапляє в місцеву команду від «Голосу» проходить спеціальну перевірку. Ця перевірка стосується корупційних діянь, щодо незаконно отриманого майна, щодо наявності бізнесу або майна на території РФ, щодо поїздок на окуповані території. Я поки що не бачив жодної партії, яка би здіснювала перевірку на всі ці речі. Кожен член команди проходив таку перевірку, я в тому числі.
Будь-який член або фракції або вінницької команди, який поведе себе недостойним чином або буде помічений в корупції будь-яким чином – він моментально втратить місце в команді і «Голос» про це скаже першим. Ми не будемо нікого покривати, ставити на керівні посади кумів, братів чи дружин – тобто некомпетентих, але дуже лояльних і заполітизованих людей.
Іноді, як дивлюся на списки інших партій – це ж усе ті самі обличчя, які роками наживаються на вінничанах. Перша 5-рка або 10-ка – красива для прикриття, а далі корупціонери, дерибанщики чи навіть криміналітет в минулому. В нашій команді, що перший, що останній номер – достойна людина, яка своїми справами вже зробила багато для міста.
Ми будемо виборювати здорові нормальні суспільні механізми. Наприклад, ми хочемо створити прозорий реєстр всього нерухомого майна, де буде видно, хто і під що її отримує. Тоді вивести шмат землі і віддати комусь буде неможливо, бо всі це бачитимуть, бо це буде в прозорому реєстрі і підконтрольне. Мало того – всі такі речі мають відбуватися на прозорих аукціонах, а не рішенням міськради під конкретного забудовника, який вже “порішав” з депутатами.
Ми зробимо нормальну систему міських петицій, на які будуть звертати увагу і аргументовано відповідати.
Ми маємо захистити історичний центр міста, захистити соціальну сферу, ми маємо створити паркомісця. Ми не повинні віддавати цим «акулам» будівельного бізнесу нашу історію. Ми не можемо собі дозволити додати ще один будинок на 300 сімей у старий мікрорайон, що давно вже тріщить по швах. Тому що там старі колектори, там нема як проїхати, тому, що куди за три-шість років підуть ще 300 умовних дітей, в які школи чи садочки? Ми маємо збільшувати місто за рахунок нового генплану розширення міста, нових районів і ОТГ, а не блокувати себе. Натомість нам пропонують додаткове ущільнення.
Ми маємо запровадити прозорий механізм витрат з бюджету, щоб кожен вінничанин знав скільки і на що витрачає сьогодні місто.
Головне – запровадити справедливі і прозорі правила гри для. Аби кожен мешканець розумів, чому і навіщо відбувається так, а не інакше. Ми маємо посилювати громадську участь людей у всіх процесах – у культурі, містобудуванні, економіці і тоді матимемо місто, яке самі хочемо бачити, а не таке, як хтось вирішив за нас.
Фото Ольги Мірошниченко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.