Минулої п’ятниці, 29 серпня, в межах літературної сцени фестивалю “AirFest” відбулися поетичні читання українських поетів. Свої вірші зачитав Григорій Семенчук, Олег Каданов, Сергій Шкабара та Богдан Куценко, який читав вірші китайського поета Лі Бо.
Поетична частина фестивалю розпочалася о 18:00 з презентації нової поетичної збірки українського письменника, культурного менеджера та учасника кількох музичних проєктів Григорія Семенчука (“BRAT”, DRUMTИАТР, Landschaft). У цей час зібралося близько п’ятнадцяти людей, які мали змогу послухати вірші з нової збірки поета “Згідно з оригіналом”. Відкрив літературну сцену Богдан Куценко – вінницький поет, письменник, менеджер культурних проєктів та співзасновник ГО “SUN”.
– Вінниця для мене, не побоюся цього слова, рідне місто, – каже Семенчук, який нерідко приїжджає до Вінниці з поетичними чи музичними проєктами.
Після короткої розмови Семенчук одразу перейшов до віршів, і почав з того, де йдеться про усіх Святих Григоріїв: “Я знаю, що є багато днів Григоріїв, бо у мене є друг, який завжди мене в ці дні вітає”.
Вірші, що зачитував Семенчук, це короткі історії з життя чи побутово-філософські роздуми поета на різні теми. Це звучало просто і соковито, як історії близького друга, якого давно не бачив.
Наступним виступив Богдан Куценко, але не зі своїми віршами, а поезією Лі Бо – китайського поета періоду династії Тан. Богдану акомпанував вінницький музикант та мультиінструменталіст Костянтин Бушинський, який грав на народному китайському струнному інструменті Goo-Zheng (Гуджен).
У віршах Лі Бо можна було вихопити тему природи, вина, чогось простого, невимушеного та людського. Це звучало дуже органічно голосом Богдана, у віршах якого теж можна прослідкувати схожі мотиви. Відтак інколи здавалося, що Богдан зачитував свою поезію, і вже не про далекий Китай, а про наше близьке Поділля.
Доволі подільськими, подекуди зовсім вінницькими, звучали вірші наступного поета, який вийшов до мікрофона – Сергій Шкабара. Його вірші містили багато образів, природного та подекуди були схожими на сон.
Годі шукати свій голос поміж звіриними.
Ми вже занадто легкі, щоб бути тваринами.
В небо блакитне ялинами стрімко зринемо.
Станемо зовсім прозорими, геть незримими.
Сріблом бринітиме вірш з дактилічними римами.
Ми віднайдемо Творця між хлібами й рибами.
Ми відшукаємо пульс на Соборній вулиці,
де синагоги й костели до Бугу туляться,
пахне духмяний глінтвейн і смажена куриця,
де папіроса вечірня солодко куриться.
Сонні трамваї на сонця цитрину скуляться.
Іскри в повітрі лишає до півночі куля ця.
Ми зупиняємо час на проспекті Юності.
Жінка кричить до єврейського хлопчика: “Бруно, стій!
Зошит не стерпить такої зухвалої брудності”.
Озеро грає симфонію лісу й безлюдності.
Через потоки небесних хоралів нема мостів!
Ангели нас роздягають до сяйної сутності.
Гострі червоні дерева – це полум’я, полум’я.
Хлопчик у храмі надривно гукає: “Не ґолем я!”
Люди виходять із вогнища повністю голими.
Зараз ми тільки щетину на лицях поголимо,
вгору здіймемо свої ще не зрубані голови
й станемо врешті – вороною, соколом, голубом.
– Сергій Шкабара –
Завершував літературну сцену першого дня фестивалю Олег Каданов – поет, музикант та актор театру, учасник музичних проєктів “Лінія Манергейму”, «Мантри Керуака». Раніше музикант був лідером відомого гурту “Оркестр Че”.
Його вірші, на відміну від попередніх зачитаних тут, були “гострішими”, повними порівнянь та інколи зачитувалися як речитатив. Гучні слова, як постріли, змушували дещо розворушитися від медитативного настрою попередніх виступів.
…
слово
наче монета
жебракові
у слові
часом бракує крові
і молока
слово – розтоплене олово
слово – ріка
пам’ятай
все непромовлене
повертається
обов’язково
слово
де твій сховок?
у слові
майже ніколи не вистачає солі
зворотний бік розпачу
зворотний бік долі
слово від слави сліпне
і впадає у летаргію
найтихіші слова
двохсоті мрії
…
– Олег Каданов –
Фото – Ніколь Куценко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.