Владислав Скальський – мабуть, один з найбільш нетипових вінницьких політиків.
Його нерідко можна було побачити на велосипеді дорогою на роботу, але без відеокамер навколо і анонсів на телебаченні. Він відрізняється від переважної більшості муніципальних функціонерів як манерою поведінки і розмови, так і стилем управління. Після багаторічного досвіду роботи на глобальні комерційні компанії та двох від’їздів з України, він повернувся у Вінницю де став спершу заступником мера, а потім – головою ОДА.
Пропозиція Скальському від Зеленського очолити Вінницьку ОДА у місті була сприйнята неоднозначно: від здивування і стриманого оптимізму до відвертого роздратування критиків з формулюванням «це ж людина Гройсмана». Але чимдалі, тим більше ставало зрозуміло, що герой нашого інтерв’ю навряд чи зможе утриматися на цій посаді довго. І передусім з політичних, а не з будь-яких інших, причин.
Саме тому в цій розмові ми хотіли поцікавитися, як Владислава Скальського призначали на цю посаду, як – звільняли, що екс-голова ОДА і бізнесмен зможе розповісти про економіку, вибори, Зеленського і зовнішню політику, а також – про емоції людей, перевагу голови над серцем, найбільшу проблему суспільства, аеропорт і власні очікування від країни та людей.
Під час інтерв’ю автор не припиняв дивуватися, з якою дипломатичністю Скальський обходить гострі кути деяких запитань. Але в одній з відповідей крилась розгадка: репутація – це те, що найважливіше інвестиційним банкірам, які потрапили в політику.
Про звільнення з ОДА: Ми пам’ятаємо, як закінчилась влада Януковича»
– Пане Владиславе, хотілося з Вами поговорити ще коли Ви були на посаді голови ОДА. Але розуміли, що в тій ситуації поговорити вдасться далеко не на всі теми. Хоча було таке відчуття, що чекати довго не доведеться: безвідносно до Ваших компетенцій, а з огляду на політичні мотиви. Ви не пробули на посаді й року.
– 275 днів, сьогодні підрахували.
– Чи думали Ви, що ця історія для Вас закінчиться саме так?
– Я йшов на цю посаду з розумінням того, що у європейських країнах державна виконавча влада не має бути політично забарвленою. Вона повинна виконувати законодавство цієї держави і все. І ми знаємо, яким чином закінчила наприклад влада Януковича – бо вони постійно змішували виконавчу владу і політику. З самого початку я був впевнений, що можна розділити ці два питання.
Але коли поступово ставало зрозуміло, що «якщо ти не займаєшся політикою – політика займається тобою», я почав очікувати такого результату.
– Тобто перед Вами ставили політичні задачі в тому числі?
– Насправді просто не встигли. Бо я досить відкрита людина і моя позиція стосовно політики було відомо з самого початку. Я таку саму позицію займав і в міській раді, і таким самим чином працював головою ОДА.
У мене є чітке розуміння: голова облдержадміністрації повинен діяти в інтересах 100% людей, які проживають на території області. Не обмежуючись якоюсь групою людей, котрі об’єднані якимось.. спільним переконанням. Тому маємо те, що маємо.
– Коли Вам надійшла пропозиція очолити ОДА, Ви були здивовані? Чесно кажучи мені – та й багатьом людям – було складно уявити Вас у цій команді. Як відбулася ця розмова, напевно з президентом. Чому Ви погодилися?
– Я погодився, тому що це був шанс продовжити всі ті проекти, які розпочалися, коли я працював в місті. Тут був інший важіль, я сподівався, що тут буде інше розуміння і підтримка в т.ч. держави щодо просування і реалізації готових в тому числі, проектів.
Це була головна причина, тому що я жодної секунди не мав сумнівів щодо того, що це буде пекло. Я це розумів, навіть ще не маючи коронавірусної історії, що це буде надважка задача. Але в принципі я розумію свої сили і в мене є власний підхід до того, як перетворювати великі компанії, виводити їх в публічний простір. Таким чином можна перетворювати і місцеві ОДА. Не ламати вщент і потім будувати «з нуля», а робити умови, за яких люди почнуть змінюватися.
– Вам за цей період вдалося такі умови створити?
– Я впевнений що моя система цінностей, і ті пріоритети, які я продукував, стали близькими для дуже великої кількості людей, які працюють у Вінницькій ОДА. Ну, принаймні, що стосується мого першого кола контактів.
– Ви перед призначенням спілкувалися з президентом? Що він Вам сказав? Що він від Вас хотів на посаді голови ОДА?
– Насправді ми спілкувалися щодо того, що я планую зробити. І я фактично говорив виключно про економічний розвиток області. І це абсолютно співпадало з очікуваннями президента на той момент.
– Тоді що стосується звільнення. На Вашу думку, наскільки це рішення було вчасне і адекватне і взагалі – які причини? Наскільки вони об’єктивні?
– Ви знаєте, я не буду коментувати рішення президента. Бо в будь-якому разі, вже маючи досвід роботи державником, я буду дуже обережний в цьому плані. Що стосується оцінки моєї діяльності, є багато незалежних рейтингів, які я впевнений Вам відомі і ви можете власні висновки зробити.
Я не кривдив сам перед собою. Робив тільки те, що вважав за потрібне робити. По-друге, мені було дуже приємно, що ті проекти, з якими ми досі лишаємося на зв’язку, вони чекають цих трьох слів: сталість, довіра та репутація. Це найголовніший актив нашої області, він був випрацюваний за всі ці 10 років і це те, що ми повинні зберегти, для того, щоб бути найуспішнішим регіоном України.
Про участь у виборах
– Ви казали, що у Вас завершилася Ваша літня відпустка.
– Насправді я написав про відпустку, але відпустки де-факто не було. І навіть не зважаючи на те, що після звільнення я «згадав», що в мене є родина, дружина, донька (хоч у моєї дружини є досить багато претензій, що я не повністю «віддався» їм, а все ж зберігав якесь спілкування робоче, якісь поїздки і так далі).
– Зараз Ви чим займаєтеся?
– Зараз я консультую майбутні ОТГ стосовно стратегічних планів їхнього розвитку. Для того, щоб вони умовно 26 жовтня не почали вирішувати, що вони будуть з цим робити.
Я впевнений в тому, що саме 10-річні стратегічні плани, які не орієнтовані на одну каденцію, а на триваліший період – можуть бути реалізовані. Це доводить досвід Вінниці та я отримав підтвердження цього, коли ми продукували концепцію інтегрованого розвитку 2030. І це відповідає європейському досвіду, що стосується достатньо довгого періоду, аби помітити зміни.
– Тоді щодо 26 жовтня. Ви плануєте брати участь і виборчій кампанії?
– (Пауза) Насправді, я член команди.
– Якої?
– Я член команди Вінниччини в першу чергу. Ця земля для мене є тією причиною, через яку я двічі повертався. І втретє я вже мабуть не буду робити цього кроку. Якщо Вінницькій області буде необхідно, щоб я взяв участь і команда вирішить це і підтримає – я зроблю цей крок.
– Тобто Ви не виключаєте, що можете балотуватися?
– Я не виключаю цього і повторюся: навіть якщо це відбудеться, я зроблю все, що в моїх силах – а можу я багато – для того, щоб забезпечити необхідні умови, щоб ми могли щось реалізувати. А не витрачали час на зайві політичні чвари, спілкування, заяви, промови і так далі.
– Чи можемо ми говорити зараз про якусь конкретну політичну силу чи партію з якою Ви підете на вибори, якщо підете?
– Я маю спільні цінності з Українською стратегією Гройсмана. Працюючи в міській команді я отримав підтвердження що це люди, які готові щось зробити на практиці. Це люди, які мають практичний досвід і фактично багато рівнів розуміння того, яким чином може працювати держава Україна.
Про готовність нової влади віддавати повноваження
– Якщо говорити про децентралізацію. Якщо я не помиляюся, Ви були прихильником того, щоб на Вінниччині було три райони, а не шість.
– Це компроміс. Кількість районів – це компроміс насправді.
– Компроміс з ким?
– З неготовністю і з тим, що ми не встигли змінити Конституцію до виборів. Хоча б органічніше було би завершити реформу децентралізації. Це дуже цікава тема, ми її трошки зараз розширимо.
Тому що зараз надзвичайно важливо затвердити нову редакцію законів України про місцеве самоврядування і про місцеві держадміністрації. Бо це дасть розуміння щодо розподілу повноважень: хто за що відповідає і хто на що має передбачити гроші. Після цього автоматично мають бути змінені бюджетний і податковий кодекси України, для того щоб остаточно затвердити все це. І тільки після цього можна йти на вибори. Тому що сформовані правила гри. А зараз є певний ризик того, що це не відбудеться до виборів і може відбутися вже після того, коли вже будуть відомі результати. Це я вважаю зараз найбільшим ризиком.
– Повертаючись до теми виборів. Попри те, що в нас офіційно кампанія ще не стартувала, по факту вона вже почалася і достатньо давно. Тому ми спостерігаємо певні події, в тому числі й сьогодні. Як Ви можете оцінити те, що відбувається зараз і спрогнозувати, як ці всі процеси розгортатимуться і до чого це все призведе?
– Дуже цікаве питання. Насправді я не маю практичного досвіду участі у виборах, тому можу проводити аналогії хіба зі Сполученими Штатами. США – це стара демократія, двопартійна система і ця система в межах певних правил вони змагаються між собою аби зрозуміти, хто визначатиме наступну каденцію і напрямок розвитку держави. В нас значно більше векторів і на жаль у більшості випадків українська політика – це бізнес.
Я колись спілкувався з одним політиком з Австрії. І ми з ним сміялися, що головна відмінність від України та Австрії в цьому контексті це те, що в Україні, якщо ти успішний бізнесмен, то наступним кроком для тебе буде політика. Тому що тобі потрібно захищати свій бізнес. А в Австрії якщо ти успішний бізнесмен – ти залишаєшся в бізнесі.
А якщо ти не успішний бізнесмен – ти йдеш в політику.
На жаль в багатьох випадках це бізнес і саме тому центральні політичні сили, які консолідують політику в країні мені менше подобаються, ніж регіональні. Які точно знають, що потрібно зробити на конкретній території, які складаються з людей які відомі і яких знають і не перший і не другий день. На мою думку це більш стійка модель.
– Зараз подібні події, які відбуваються у Вінниці – вони відбуваються й в інших містах. Тобто там, де центральна влада не має очевидного шансу на більшість у місцевих радах після виборів, вона намагається будь-яким чином дискредитувати місцеві еліти. Хоч результат у багатьох випадках отримує зворотній своїм очікуванням. Це ми бачимо в Тернополі, Черкасах, і не виключено що подібні процеси починаються і у Вінниці.
І ми можемо отримати ситуацію, коли після місцевих виборів «монокоманда» не матиме більшості і тому втратить контроль, не зможе «зробити нас ще раз». Це взагалі добре чи погано, коли регіони будуть якщо не вопозиції, але принаймні точно не в одній команді з центральною владою?
– Це складне запитання і для того, щоб відповісти на нього максимально точно необхідно знати остаточну редакцію тих законів, про які я казав. Все буде залежати від повноважень: хто що залишить для себе.
Я впевнений, що ми повинні бути країною потужного місцевого самоврядування. Повсюдність самоврядування – це мета децентралізації. Звичайно центральна влада поступово має втрачати вплив на території. Вона повинна забезпечити існування державних інституцій: зовнішню політику, оборону, ефективну судову систему, яка не буде мати залежність від місцевих регіональних еліт і Національна поліція. Це так дуже грубо той перелік державних функцій, які мають забезпечуватися централізовано.
Останнім часом я можу виокремити ще одну функцію – це готовність до інфекційних хвороб. До великої кількості інфекційних хвороб і ця кількість буде збільшуватися в майбутньому, я впевнений в цьому. Це функція держави, до цього треба ставитися, як до армії: навіть у мирний час все має бути напоготові. Такі речі неможливо профінансувати на регіональному рівні, бо це нерегулярна медична послуга. Ось це ще одна функція яка має бути забезпечена державою.
– Ви були нещодавно в президентській вертикалі. На Вашу думку, нинішня влада – вона готова прощатися з такими повноваженнями і важелями впливу?
– Я впевнений, що серед центральної влади є дуже багато людей, які розуміють, що це єдиний конструктивний напрямок розвитку нашої держави. Але звичайно є багато людей, які не хочуть відпускати те, що називається владою. Тому що це контроль, це вплив, це формування майбутнього на тривалий період.
Країна поступово дорослішає і я сподіваюся – все більше і більше розуміє взаємозв’язки і все менше буде віддаватися на емоції та емоційні впливи і маніпуляції. Звичайно, серце повинне працювати, але ми маємо думати головою.
Аеропорт «Вінниця-Дніпро»
– Не можу не запитати про аеропорт. Ви постійно цю тему піднімаєте, і ми знаємо що оголошувалися і суми, і тендери…
– … і навіть 300 мільйонів уряд Гройсмана в рамках програми розвитку регіональних аеропортів заклав в бюджеті 2019 року.
– Так, і ми знаємо, що потім цього всього не відбулося.
– Так, відбулася зміна пріоритетів в авіаційній галузі, визначили новий об’єкт який буде будуватися за державні кошти – це аеропорт в місті Дніпро. Я впевнений, що потенціал щодо кількості пасажирів який вони можуть перевезти – він більший ніж у Вінниці, це не секрет.
Але, як то кажуть, диявол ховається в деталях. Я пам’ятаю той шлях, який ми пройшли, це майже два роки: проектування, експертиза, міжнародні торги, оскарження в Антимонопольному комітеті.. Ми пройшли всі-всі етапи і уклали договір генерального підряду і фактично зараз на території держави – це єдиний авіаційний об’єкт, готовий до фінансування.
– Вам пояснювали, чому обрали Дніпро, а не Вінницю?
– Я впевнений, що потрібно обирати і Дніпро, і Вінницю. Але Дніпро, якщо ми говоримо про експлуатацію готового об’єкту – це може статися значно пізніше. Просто номінальний термін такого будівництва – від 18 до 27 місяців. Ми мали розуміння і технології, яким чином цей термін можна зменшити до 12 місяців. Але потім ще є процедура обльоту готового аеродромного об’єкту, введення в експлуатацію, потім сертифікація, потім проходження аудитів авіакомпаній.. Я буду дуже здивований, якщо він запрацює протягом чотирьох років.
– Що тепер? Вінниця пройшла всі ці етапи, гроші не дали.
– Тендер в нас активний, у нас підписаний договір генерального підряду, є певний термін, протягом якого ми можемо або розірвати цей договір або знайти інше фінансування і піти іншим шляхом. В договорі генерального підряду модель фінансування не визначена. Фактично, зараз мова може йти або про переконання міністерства інфраструктури і центрального уряду про те, що вінницький аеропорт все ж вартує уваги. Або про пошуки альтернативного джерела грошей.
Хоча це буде надзвичайно складно, тому що коли ми задумували весь цей проект, ми думали наступним чином: враховуючи те, що полоса є комунальною власністю, ми домовлялися, що за державну позику будуємо полосу, а потім цю полосу передаємо державі у власність як повернення цієї позики. Фактично держава отримує готовий авіаційний об’єкт у власність. І це абсолютно нормально: ми впевнені в тому що справа буде доведена до кінця, держава – що її «не кинуть».
А місцевий бюджет Вінниці був орієнтований на те, щоб робити реконструкцію пасажирського терміналу. Бо це потрібно робити одночасно: реконструкцію злітно-посадкової смуги і (поки аеропорт повністю закритий) реконструкцію терміналу. І за нашими попередніми оцінками – це приблизно 400-500 мільйонів залежно від масштабів реконструкції і кількості пасажирів, яких ми хотіли би обслуговувати.
Зараз дійсно треба шукати альтернативну модель фінансування.
Це проект №1 для розвитку всієї області, який дозволить кожного року відкривати нове виробництво в області й не обов’язково в обласному центрі. Це той проект, який дозволить вивести Вінниччину з регіонів «другого ешелону» в «перший ешелон». Тому що коли я сам був інвестором, коли приймав інвестиційні рішення, для мене перше питання було: чи зможу я вранці прилетіти і ввечері відлетіти в інше місце.
Розробити стратегію в селі
– З приводу Вінниці 3.0. Ви казали про те, що збираєтеся це масштабувати на область. Як це буде відбуватися, чи готові до цього громади. Якщо я правильно розумію, умовно Гайсинська ОТГ має розробити свою стратегію 2030?
-Почнемо з того, що у нас є практичний досвід: ми знаємо, що це таке, як це важливо і як це важко. Що стосується готовності ОТГ, ми працюємо над тим, щоб вони були готові.
Ще коли я працював головою ОДА, практично головним завданням я озвучував – вибудова і накопичення компетенцій в ОТГ, щоб вони могли бути самодостатніми. Може це великий секрет, але бюджети 2020 для певних громад версталися за допомогою ОДА, бо в громаді не було відповідної компетенції і людей з досвідом. І це дуже великий виклик.
Саме тому зараз необхідно дуже чітко сформулювати отой бажаний майбутній стан 2030 року для кожної громади індивідуально.
Ми не можемо копіювати, ми не можемо створити 63 однакові громади: вони всі різні, в них у всіх різний набір ресурсів і передумов. І тому мова йде зараз про формування 63 індивідуальних стратегій розвитку на найближчі 10 років: яким чином, коли, з якими людьми і якими компетенціями і синтез нової стратегії розвитку Вінницької області.
– Ви в це вірите? Хто буде писати ці 63 стратегії?
– Ми вже їх пишемо, в нас є експерти які мають досвід роботи під час формулювання концепції інтегрованого розвитку Вінниці, уся команда дуже багато спілкуємось з громадами і ми постійно працюємо над цим. Ми починаємо з SWOT-аналізу щоб перерахувати усі слабкі, сильні сторони, загрози, а також можливості для кожної громади. Але дуже важливо почути це від людей: не написати це як ми бачимо, а почути це зсередини, це найголовніше.
– Тобто ви робите це на місцях?
– Звичайно.
Дуже важливо переконати людей, що просто сидіти і очікувати… Мабуть, це найбільша проблема зараз. Ми за багато років звикли до того, що ми очікуємо. Що центральний уряд щось придумає, спустить нам і ми будемо виконувати. В нас немає широкої практики самоврядування, в нас немає практики відповідальності. Це той комунікаційний бар’єр, який ми ламаємо під час цих зустрічей. Тобто ми намагаємося розговорити людей, щоб вони почали спілкуватись, чути одне одного. Десь погоджуватись, десь сперечатись, і завдяки цьому ми отримуємо той матеріал, з яким можуть працювати експерти.
І після цього ми будемо робити ще декілька ітерацій, перевіряти гіпотези, які в нас будуть з’являтись, а тоді – виходити з документом і погоджувати це з громадою.
«Страх – це коли ти чогось не знаєш. Ми маємо розказувати».
– Ми спостерігаємо за деякими тривожними речами в зовнішній політиці: ми бачимо, що відбувається в Білорусі, а також зі спробами врегулювати ситуацію на Донбасі. У вас немає зараз тривоги, ніби ми вертаємося до якогось діалогу з агресором.
– Складно. Тут треба звертатися в 2010 рік, коли ми всі разом обрали тоді «вєчно лєгітімного».
Я тоді підписав контракт і поїхав з України. Як мені здавалося тоді – назавжди. Тоді в мене було мабуть те відчуття, про яке ви кажете. Не те, що розпач, але мені трохи було… важко сприйняти той результат. Не тому, що я був за альтернативного кандидата. Я був проти того, хто переміг.
В 2014 році я повернувся, тому що було очевидно, що країна змінюється, тому що вона була готова до цього.
Я не думаю, що Україна готова знову повернути в іншу сторону, вона лишається та сама. Я впевнений, що українці – достатньо вольова і достатньо свідома нація, щоб продовжувати реалізовувати своє прагнення бути європейською країною.
Ось так, дуже м’яко.
– Тобто результати останніх президентських виборів Ви сприймаєте як відповідальний вибір європейської країни? Мені просто цікаво.
– Знову складне запитання. Насправді люди проголосували так, як проголосували. Вони проголосували емоційно. В мене є моя особиста теорія, яка базується на моєму життєвому досвіді. Коли homo sapiens має багато проблем, коли людина неуспішна в силу різних причин не може бути задоволена тим, як вона живе – вона починає шукати причину назовні замість того, щоб шукати всередині. Це головна причина будь-яких маніпуляцій, які відбувається в усьому цивілізованому світі.
Ми маємо бути просто готові. І за однією з теорій страх – це коли ти чогось не знаєш. Тобто ми повинні просто розказувати, максимально багато розказувати, комунікувати і тоді у людей буде менше страху.
Більше про падіння ВВП, емісію гривні, очікування інвесторів від Вінниччини, про воду та Водоканал – дивіться у відеоверсії інтерв’ю з Владиславом Скальським.
Фото Ольги Мірошниченко, відео – Микола Геркалюк та Марина Сербінович
Дякуємо!
Тепер редактори знають.