Матеріал підготувала Наталя Тодоровська за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»
Восьмий рік поспіль волонтери громадської організації «Мольфар» надають допомогу захисникам України. «Підсилюємо мужніх», – з посмішкою говорить президентка організації Юлія Вотчер.
ГО «Мольфар» одна серед небагатьох організацій, що попри усі виклики часу та обставини, з часу реєстрації, а це листопад 2013 року, не призупиняла свою роботу жодного разу. Станом на 20 липня 2022 року Юлія Вотчер з волонтерами-мольфарівцями здійснила 114 поїздок на схід України.
Про історію створення організації мольфарка розповідає коротко: «Мир і життя не випрошують, а здобувають спільними зусиллями! Тому усі небайдужі та свідомі вийшли на Майдан. Звичайно, на той момент, для багатьох з нас, основною мотивацією став інстинкт захисту дітей. Як можна було так по-звірячому бити дітей лише за думку, яка відрізнялася від урядової, і за бажання донести своє бачення розвитку держави до Президента? Наша людська самоповага, нарешті, прокинулася від глибокого сну!».
В середині січня 2014 року, пані Юлії доручили створення шпиталю в Українському Домі. Попереду були кровопролитні 19 і 20 лютого…Пережили і цей важкий період. Здавалось, уже можна їхати додому і повертатися до звичайного життя. Аж раптом – війна! Волонтери-мольфарівці почали збирати та передавати до лікарень на Сході необхідні медикаменти. Працювали зранку до ночі. Продовжують збирати та доставляти допомогу і дотепер.
Так почалося, і так продовжується: «ВСЕ для фронту! ВСЕ для Перемоги!”
Майже щотижня волонтери ГО «Мольфар» продовжують везти на передову необхідне: медикаменти, провізію, броніки, каски, тактичні окуляри та пальчатки, оптику, дрони, рації, флісові куртки, легкі ноші, великі рюкзаки – не перерахувати всього…
Найбільш цінним, звичайно, було і є забезпечення наших захисників сучасною військовою оптикою, це «очі», які рятують життя. «У перші роки на фронті ми мали колосальний запит на оптику, адже наші бійці були по факту «сліпими кошенятами». Купити було не те що дорого, а занадто дорого, плюс ще треба швидко зрозуміти як працює. Тому ми і зібрали «команду однодумців» щоб розробити власний винахід, так і з’явились «Око Мольфара» та «Сова Мольфара». Допомогли у цьому і наші фахівці з Вінницького національного технічного університету.
«Око Мольфара» — це унікальна система відеоспостереження, цих приладів було зроблено 28 штук. Унікальність функціонала полягає в тому, що воїни можуть контролювати значну ділянку фронту радіусом до 4 км без ризику для життя, а також записувати на відео все побачене й у разі потреби переглядати деталі, уточнювати інформацію. Система проста в управлінні. Забезпечує оберти вправо-вліво на 180 градусів, кріпиться на будь-якій поверхні.
Друга – «Сова Мольфара» – пристрій який дає можливість бачити ворога вдень і вночі. «Сова Мольфара» має елементи тепловізора, нічного бачення, каліматорній приців та лазерна наводка на ціль без трасуючої лінії. Один боєць займається наводкою на ціль, яку бачить у своєму пристрої, а снайпер задану ціль бачить у окуляр. Пристрій можна використовувати на зброї, де є планка Пікатіні. Обидві системи успішно «працюють» на передовій і високо оцінюються українськими воїнами.
З побаченого та почутого за вісім років війни на Сході найважчим є втрати досвідчених, вмотивованих бійців – це цвіт нації, кращі з кращих. «Багато з хлопців дуже грамотні, вже створили власний бізнес або працювали на керівних посадах, авторитетні та фахові. Ціною власного життя вони рятують націю…Їх цінність, на жаль, багато хто і досі не розуміє. А розмови про високу зарплату військових, вважаю, ведуть тільки несвідомі. Бо слово зарплата – це плата, і вони її віддають власним життям, за нас, усіх цивільних» – говорить мольфарка Юлія Вотчер.
З початку повномасштабної війни українці «прокинулись». «Ми пробудились ціною міст Буча, Ірпіль, Гостомель і ще сотнями містечок та сіл Півночі, Сходу та Півдня України. Прийшло розуміння, що війна не на порозі, а вже у нашій домівці, і немає тих, кого це не стосується. Звичайно, думки лунають різні, від теми переселенців до мови, однак є загальне прагнення – перемогти ворога та будувати процвітаючу державу. Я безмежно радію, коли піднімають питання відбудови України після перемоги, бо це бачення майбутнього і воно у нас має бути.
Сьогодні виклик для кожного з нас – не стати «диванним критиком», а в міру власних сил та можливостей допомагати Збройним Силам України. «Коли ми разом – нас ніхто не здолає, це – правда життя!» – наголошує волонтерка.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.