Владислав Городецький: «київський Гауді» з Вінниччини, що створив Будинок з химерами

Оновлено: 26 Травня 2021, в 13:21

Владислав Городецький був одним із тих, хто змінював міста, забудовуючи їх чудесними зразками архітектури. Нащадок польського шляхетського роду створив собі ім’я власними силами, заробив повагу сучасників та значні статки. Зрештою, він втратив майже все через прихід більшовиків до влади і почав усе спочатку.

Цей матеріал не є історичним дослідженням і не претендує на відкриття нових фактів. Це огляд біографії видатного архітектора в рамках циклу “Відомі у світі люди з Вінниччини”. Матеріал опирається на книгу Вікторії Колесник “Відомі поляки в історії Вінниччини”.

Винахідник антибіотику, що переміг туберкульоз або Як вінничанин Нобелівську премію отримав

Леві Ешкол: шлях від парубка з Вінниччини до прем’єр-міністра Ізраїлю, який виграв війну

На межі ХІХ і ХХ століть на Вінниччині працювали видатні архітектори, які завдяки своєму нестандартному підходу та новітньому баченню надовго увійшли в історію. Григорій Артинов повністю змінив зовнішній вигляд маленького провінційного містечка, якою тоді була Вінниця. Його роботи й досі прикрашають місто і є архітектурними пам’ятками. Василь Кричевський, один із засновників стилю Український архітектурний модерн, створив проект, мабуть, найкрасивішого вінницького будинку – садиби Стаховського. На жаль, до нашого часу вона дійшла повністю видозміненою.

Садиба Стаховського у Вінниці: “Рідна хата” української армії та місце порятунку від хвороб

І Артинов, і Кричевський не були вінничанами за народженням. Перший пов’язав своє життя з нашим містом, став його головним архітектором, другий тільки створив проект будинку. Але обидва залишили тут свій слід. Водночас Владислав Городецький народився саме на Вінниччині, але його діяльність більше пов’язана з Києвом, Польщею та, навіть, з Іраном.

Владислав Городецький народився 23 травня (4 червня за новим стилем) 1863 року в селі Шолудьки Подільської губернії (тепер це Немирівський район). Його повне ім’я Лєшек (Лєх) Дезидери Владислав Городецький. Походить він з давнього польського шляхетського роду гербу Корніц. Городецькі жили на Поділлі ще з ХVIIІ століття і були дідичами земель у Петрашівці та Жабокричі.   

Дитинство Владислава минало на Поділлі в маєтках Городецьких та Ґлюзінських (родичі по материній лінії). По досягненні 15-річного віку він відправляється на навчання до Одеського реального училища. Вже за п’ять років “за добропорядні та відмінні успіхи з рисування” був нагороджений похвальним листом. Належність до шляхетського роду та здібності у малюванні дозволили Городецькому вступити до Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі в 1885 році.

Під час практики в 1889-1890 роках, будучи помічником архітектора Київського навчального округу військового інженер-полковника Чекмарьова, Городецький виконував роботи зі спорудження двоповерхового будинку Уманської прогімназії. Це зарахували йому як два роки практики. Завершити навчання в академії він не зміг через слабке здоров’я. Рада академії присвоїла йому звання класного художника ІІІ ступеня з правом споруджувати будівлі. З таким заочним завершенням навчання архітектор-початківець оселяється в Києві, де знімає помешкання на вул. Золотоворітській 3б.

Саме в Києві минула значна частина його життя і саме там він розпочав кар’єру архітектора. На перших порах Владислав Городецький береться за спорудження родинної усипальні баронів Штейнгейлів на цвинтарі Аскольдова могила, сажкового павільйону та тиру Київського відділу Імператорського товариства правильного полювання. Захоплення стрільбою приносило йому не тільки особисте задоволення, але й корисні знайомства, адже мисливство тоді було переважно прерогативою заможних та впливових людей. Водночас його сучасники вважали Городецького одним з кращих стрільців у світі.

Після роботи над низкою дрібних замовлень та спорудження в Києві системи міської каналізації у 1894 році, Городецький вже має непоганий стартовий капітал. Це дозволяє йому створити власну фірму під назвою “Строительная контора домовой канализации архитектора В.В. Городецкого”. Контора ця займалась переважно проектами облаштування дворових туалетів та підключення їх до вуличних каналізаційних мереж. Не найбільш респектабельна робота за мірками ХХІ століття, але більше ста років тому система міської каналізації та можливість підключення будинків до неї вважалась значним проривом.

Робота з державними замовленнями допомагала Городецькому створити собі ім’я, а дрібні приватні замовлення забезпечували його фінансово. Архітектори, так само як  інженери, лікарі, адвокати, художники, вважалися особами вільної професії, тож на прожиття та утримання родини й помешкання мусили заробляти приватною практикою. Отож, широке коло знайомств було певною запорукою процвітання й добробуту.

До початку ХХ століття Городецький встиг спроектувати та керувати будівництвом цілої низки споруд у Києві. Зокрема, в 1895 році Акціонерне товариство Південноросійського машинобудівного заводу замовило йому створити проект майбутнього заводу, а трохи пізніше доручило керувати будівництвом. Паралельно з цим архітектор брав участь у великому містобудівному проекті – розплануванні колишньої садиби професора Мерінга. Вона займала простір між Хрещатиком, вулицями Інститутською, Банковою та Лютеранською. За його проектом на цій території утворено чотири нові вулиці: Миколаївська (нині – Архітектора Городецького), Ольгинська, Мерінгівська (нині – Заньковецької), Новий провулок (нині – Станіславського) та Миколаївська (Франка) площа. Додатково Городецький розробив кілька проектів майбутніх будівель для цих вулиць. Зокрема, на вул. Миколаївській, 13 було побудовано меблеву фабрику Кімаєра з фешенебельним магазином. В наш час там розташовується Міністерство юстиції України. Та й сам архітектор переїхав до однієї з перших новобудов на тогочасній Миколаївській.

Участь в такому великому проекті та успішне виконання робіт принесла Городецькому велику славу. Кількість і якість замовлень постійно зростала. Так, коли у Києві взялись будувати Міський музей (тепер це Національний художній музей України) до завершення проекту та нагляду за будівництвом міська влада запросила саме Владислава Городецького. На кресленнях, які збереглись до наших днів, стоїть його підпис: “Проектировал архитектор Городецкий по эскизу архитектора Бойцова. Февраль 1898 года”.

Однією з найважливіших його робіт, як сто років тому, так і зараз вважається його власний прибутковий будинок по вулиці Банковій, 10 (сучасний “Будинок з химерами”).

Навесні 1901 р. за столиком одного з ресторанів зустрілися троє знаменитих київських архітекторів – Владислав Горо­децький, Олександр Кобелєв і Володимир Леонтович. Городецький поді­лився новиною, мовляв, недавно придбав ділянку землі на крутому схилі по вул. Банковій, 10. “Навіщо? – здивувався Кобелєв. – Адже там і бу­дувати неможливо”. “Як це неможливо?” – спалахнув Городецький і роз­повів про свій задум спорудити на ділянці великий житловий будинок. У результаті Городецький і Кобелєв побилися об заклад. Свідком взяли Леонтовича. Рівно через два роки у визначені за умовами парі день і го­дину Городецький показував украй здивованим колегам свій шедевр, зго­дом названий “Будинком із химерами”.

Тут поєднались творчий підхід, заощадливість та геніальність Городецького. Ділянка вважалась практично непридатною для забудови через крутий схил. Задля зміцнення стійкості споруди було вбито майже 50 бетонних набивних паль, розроблених інженером Л. Е. Страусом, на глибину п’ять метрів. Для більшої безпеки зверху паль було покладено бетонні “подушки”.

Тоді в Києві панувала так звана “будівельна лихоманка” і важко було когось здивувати поєднанням різних стилів. Але нестандартний підхід Городецького вразив усіх. Оригінальна споруда з вікнами на всі чотири сторони поєднувала в собі багатство скульптурних оздоб та вишуканість інтер’єрів. Так званий “зоопарк” на фасаді є забаганкою самого архітектора і головною особливістю будинку. Тут можна побачити голови слонів, косуль та носорогів, двобій орла з пантерою та ящуром, пітона і крокодильчика, модних дівчат і казкових риб, велетенське латаття й гігантських жаб. Сам Городецький поселився у квартирі № 3, решта приміщень здавалась в оренду. Винайняти житло там можна було за 3 500 карбованців на рік.

На сусідній ділянці, яка також належала Городецькому, потенційно могла би з’явитись ще більш дивовижна будівля. Але не склалось: у 1912 році архітектор мав значні фінансові проблеми. Йому довелось закласти своє нерухоме майно, а викупити так і не вдалось. В 1913 році знаменитий “будинок з химерами”  перейшов у власність Товариства бурякоцукрового рафінадного заводу “Благодатинське”. Пізніше його викупив місцевий купець, а радянська влада взагалі націоналізувала. В наш час там розташовується Головний департамент Державного Протоколу та Церемоніалу Адміністрації Президента України.

Окрім значної забудови Києва, Городецький залишив свій слід і на Вінниччині. В 1904 році він створив проект мавзолею Потоцьких, що побудований в селі Печера. Споруда вважається справжнім шедевром архітектури історизму.

Читайте також: Поділля Incognita: Німецький млин, церква у Печері та містика мавзолею Потоцьких

Будучи затятим мисливцем, Городецький постійно брав участь або влаштовував сам цілі експедиції. В період 1895-1910 років він відвідав Сибір, Алтай, Кавказ, Закаспійський край, Персію, Монголію, Тибет, Афганістан. А 1911 року відправився в річну мандрівку Африкою. Така подорож свідчила про значні статки архітектора: дозволити собі величезне африканське сафарі мало хто міг.
До прикладу, незадовго до Городецького в таку саму мандрівку відправлявся американський президент Теодор Рузвельт. Сафарі принесло київському архітектору 104 впольованих звіра та видану пізніше книгу “В джунглях Африки. Щоденник мисливця.”, малюнки до якої він створював власноруч. В додаток до цього він захворів на тропічну малярію та мав значні проблеми зі статками, оскільки дуже багато коштів пішло на організацію експедиції.

Архітектура та мисливство не було єдиними його захопленнями. Городецький завжди шукав щось нове та цікаве для себе. Одним з перших у Києві він купив собі автомобіль. Був особисто знайомий з Ігорем Сікорським і часто літав з авіаторами під час випробувальних польотів. Городецький був знаменитим, його любили, поважали і невідомо як би склалась його доля в подальшому, якби не події 1917 року.

В 1920 році майже без засобів для існування та втративши свою київську нерухомість, Владислав Городецький перебирається до вже незалежної Польщі. Там він влаштовується до Міністерства суспільних робіт і береться за створення проектів та спорудження різноманітних будівель. З 1925-го починає співпрацювати з американською компанією “Генрі Улен і Ко”. Американці вкладались у розбудову інфраструктури кількох польських міст і, зважаючи на масштаби робіт, потребували досвідченого майстра.

В 1928 році співпраця з американцями приводить його до Ірану. Там він обіймає посаду головного архітектора “Синдикату зі спорудження перських залізниць”. Після створення проекту залізничного вокзалу в Тегерані отримує урядове замовлення на розбудову нових міст. Далеко від рідного дому він продовжує займатись тим, що вміє робити найкраще – порушувати кордони можливого та будувати унікальні споруди. Можливо він зміг би розбудувати значну частину Ірану, якби не серцевий напад. 3 січня 1930 року 67-річний архітектор раптово помирає в Тегерані. Там його і поховали на католицькому цвинтарі Долаб.

Владислав Городецький був одружений з донькою київського купця Йосипа Марра Корнелією. Після смерті чоловіка вона переїхала до США. Про двох їхніх дітей відомо досить мало. Донька Гелена виїхала разом зі своєю сім’єю до Польщі в 1945 році, а пізніше перебралась до Швейцарії.  

В 90-ті працівники посольства України в Ірані розшукали могилу Городецького та впорядкували її до 135 річниці з дня його народження. В 1996 році вулицю Миколаївську (Карла Маркса в часи СРСР) у Києві, де певний час жив архітектор, назвали на його честь. Така ж вулиця є і у Вінниці.

Читайте також: У підпіллі за кордоном або Як вінничани стали національними героями Італії та Франції

Український президент зі Жмеринки: як Микола Лівицький очолив українську державу в екзилі

Мсьє Василь Хмелюк: із села під Жмеринкою до мистецьких галерей світового рівня

“Київського Гауді”, як називають Городецького, вважають одним з найцікавіших архітекторів ХХ століття. Він постійно шукав щось нове, не боявся експериментувати і не зупинявся перед труднощами. Цим та своїми геніальними творіннями він увійшов до історії світової архітектури.

Фото: Вікіпедія, http://starkiev.com та з книги В. Колесник “Відомі поляки в історії Вінниччини”