Сьогодні як і три роки тому в центрі Вінниці з’явилися військові намети з молодими активістами, запах вогнища і спаленого бензину, а ще гарячий чай у пластикових стаканах. Щоправда, усе це – в мініатюрі заради відтворення антуражу, аби згадати: як починався вінницький Майдан у вже далекому 2014-му.
Ініціювали акцію хлопці та дівчата з Інституту “Республіка” та Вінницької молодіжної ради, освіжити спогади і спробувати зрозуміти чи переміг, а чи програв Майдан вирішили у форматі круглого столу прямо всередині намету – як колись у Києві. За прямокутним столом, який виконував функцію “круглого”, зібрались тодішні майданівці: Людмила Станіславенко, Христина Коваленко, Дмитро Мира та Олена Павлова в якості модератора.
Людмила Станіславенко, депутат Вінницької обласної ради: “Лишилися, переважно, теплі спогади про Майдан: мабуть, це така особливість людської психології – пам’ятати переважно про хороше. Тож мені сьогодні згадується передусім те піднесення людей, яке виникло у нашому місті відразу після початку масових студентських протестів. Я ніколи не забуду ту кількатисячну ходу вінницьких студентів центром міста “синхронно” з молоддю у Києві. Я також добре пам’ятаю вчинок керівників міста – Гройсмана та Моргунова – котрі разом з дружинами вийшли до вежі і підтримали вінницький євромайдан. Тоді, за великим рахунком, і почався союз міської влади та громади, який триває і дотепер і приносить відповідні результати.
Христина Коваленко, Інститут “Республіка”: “Мене складно вважати “майданівкою”, адже у ті дні в мене щойно народилася дитина. Однак я ніколи не забуду відчуття “паралельної реальності”: коли в готелі “Україна”, вже після початку розстрілів, ми бачили тіла вже не живих майданівців, а зовсім поруч, на сусідніх вулицях спокійно гуляли молоді мами з дітми – ніби нічого не відбувається. Тоді у мене відбувся якийсь внутрішній перелом: я зрозуміла, що разом з друзями потрібно йти до людей і закликати всіх виходити на вулицю і дотискати цей режим”.
Дмитро Мира, Вінницька молодіжна рада. “У Вінниці у ті дні до нас приєднувалося і багато школярів, і першокурсників, які ще не були повнолітніми, які дуже хотіли поїхати на Майдан у Київ, але їх не відпускали батьки. Тож ми в тому числі і для них маємо розповідати, як відбувалася Революція Гідності у Києві насправді. Адже саме ці люди невдовзі стануть керувати цією країною.
Учасники круглого столу дійшли висновку, що за великим рахунком Майдан переміг, тож ті вимоги, за які вони стояли на Майдані – переважно виконані.
“Із головних досягнень – це реформа МВС, децентралізація, декомунізація та, якщо хочете – певний локальний патріотизм, коли люди стають більшу увагу приділяти розвитку своєї місцевої громади ніж країни загалом. Це теж певною мірою – децентралізація”, – вважає Христина Коваленко.
Водночас учасники круглого столу погоджуються: за останні роки люди втратили той запал самоорганізації та участі в управлінні власним містом чи державою, як те було під час Революції Гідності. “Звісно, є певне розчарування, яке виражається в тому, що люди знову не довіряють владі, хоча водночас саме на неї покладають найбільші надії”, – сказала Людмила Станіславенко. “Але як можна сподіватися на тих, кому ти не довіряєш? Це ж парадокс. Потрібно самим йти у владу, замінювати представників старої системи, не боятися відсутності досвіду, але закочувати рукава і працювати-працювати. Аби ми більше не повторили помилок минулого і Майдани більше ніколи не призводили до жертв”.
Фото Андрія Завертаного
Дякуємо!
Тепер редактори знають.