× Пошук публікацій на Veжa
Автор: Юлія Плахтій

21 листопада 2013 року в Україні почалося народне повстання, що спершу отримало назву Євромайдан, а потім стало називатися Революцією Гідності.

Протестуючи проти відмови тодішньої влади здійснювати курс на євроінтеграцію, а також засуджуючи репресії силовиків проти народу, протестувальники протягом кількох місяців перебували на Майдані Незалежності в Києві, який став головним осередком всеукраїнського протесту. Після початку серйозних сутичок в урядовому кварталі між майданівцями та “Беркутом”, а головне – після перших загиблих з числа протестувальників, – акції непокори перекинулися й на інші міста України. Протест розгорівся також і у Вінниці, де мітингарі захопили будівлю ОДА, штурмували офіси “Партії регіонів” та Комуністичної партії, будівлі МВС та СБУ.

Аби згадати та зафіксувати ті події, VежА поспілкувалася зі студентами, активістами, медиками та громадськими діячами, які брали безпосередню участь у вінницькому Євромайдані, щоб дізнатись більше про перебіг подій у нашому місті, а також про те, як оцінюють зараз майданівці результати, досягнення та невдачі Майдану, чи вважають, що країна рухається і вірному напрямку, а ще – чи вірять у те, що винні у загибелі Небесної сотні будуть покарані.

Читайте також: «Мені було 15, коли я приїхав на Майдан. Піду знову, як стане потреба»: спогади вінничан про Революцію Гідності

Листопад 2013

21 листопада на площу Театральну (нині – Майдан Небесної Сотні) вийшло всього декілька людей із прапорами України та Євросоюзу.

Вже 22 листопада тут зібралося близько сотні вінничан. Попри дощ, люди вперше разом просто неба співали Гімн України, а ще – висловлювали свою позицію біля “вільного мікрофону”. Поступово до них приєднувалися музиканти, художники та громадські діячі. Фактично, таким чином і розпочався Євромайдан у Вінниці.

24 листопада вінничани на загальних зборах прийняли резолюцію “Вінниця за Європу”. Її виклали у соцмережах, де люди могли її “підписати”, поставивши “лайк” під дописом, або ж у паперовому вигляді тут же, на Театральній. Результати голосування були направлені до різних європейських інституцій. В заході взяло участь близько тисячі людей. 

27 листопада студенти ВНТУ спільно зі студентами Педагогічного університету вийшли на протест. Молоді люди пройшли маршем від своїх навчальних закладів, закликали долучитись інші ВУЗи, а під стінами Медичного влаштували цілу акцію. Загалом до акції приєдналось близько тисячі студентів. “Епіцентр” протесту був на Театральній.

Водночас Аграрний та Медичний університети, де президентом та ректором були “регіонали” Григорій Калетнік та Василь Мороз відповідно,  на заклик централізовано долучитись до протесту не відреагували (хоча частина студентів долучилась до страйків згодом). Деякі студенти цих вишів заявляли, що їх не випускали з навчальних закладів, а студенти-медики уточнювали, що не вийшли через складність та неможливість переривання навчального процесу.

28 листопада тогочасний голова Вінницької ОДА Іван Мовчан (призначений на посаду 2012 року Януковичем) підтримав позицію Януковича: “Я переконаний, що позиція Президента України була і залишається беззмінною щодо необхідності інтеграції в ЄС. Але вимоги, які сьогодні ставить перед нами МВФ важко задовольнити, адже вони зачіпають соціальні гарантії нашого населення”.

Цього ж дня депутати Вінницької міської ради на сесії ухвалили рішення про підтримку європейського курсу України. Відповідну заяву надіслали Януковичу, а також Президенту Єврокомісії та Президенту Ради ЄС. Також на тій сесії у міськраді на честь Вільнюського саміту “Східного партнерства”, де планувалося підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС перейменували сквер Козицького на Європейську площу. Цього дня біля будівлі ВМР встановили прапори Європейського Союзу.

Грудень 2013

Після жорсткого розгону “беркутівцями” мирного зібрання студентів на столичному Майдані у ніч на 30 листопада, 1 грудня на Європейську площу вийшла чи не рекордна кількість вінничан. Цього разу вони не тільки заявляли про підтримку євроінтеграції, але й висловлювали обурення щодо подій у Києві. Тоді до Євромайдану у Вінниці долучився мер Володимир Гройсман зі своєю родиною, а також багато депутатів міськради. Вінничани написали свої “побажання” Януковичу на 10-метровому листку паперу.

2 грудня з метою координування акцій та запобігання провокацій було організовано Громадську раду “Вінницький Євромайдан”, до якої увійшли представники політичних партій, спортсмени, студенти, громадські діячі.

Цього ж дня відбувалась позачергова сесія Обласної ради, на якій депутати мали визначитися зі зверненням до вищих органів влади стосовно політичної ситуації в Україні. Після двох годин сесії, яка тривала безрезультатно, тисяча студентів кричала “Ганьба!” та вимагала депутатів поквапитись з прийняттям рішення. Врешті надвечір було оприлюднено текст звернення. Серед іншого, від Уряду Азарова вимагалося продовжити євроінтеграційний курс України та вжити всіх необхідних заходів для забезпечення підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом.

Січень 2014

11 січня вінницькі активісти організували власний Автомайдан. Поштовхом до цього стали візити інспекторів ДАІ до осель учасників пробігу до Межигір’я 29 грудня. Учасники пробігу пікетували обласну Державтоінспекцію.

16 січня – після прийняття “диктаторських законів” у Вінниці, як і по всій країні, відбулося загострення ситуації, посилення спалахів протестів та збільшення кількості їх учасників. З’являється інформація про “тітушок”, яких готують до виїзду в столицю.

18 січня близько двох тисяч людей вийшли на Театральну, щоб висловити свій протест щодо законів 16 січня, які утискали права та свободи громадян.

Першому штурму Вінницької ОДА передували події, що почались ще 21 січня, коли вінничани почали пікетувати офіс “Партії Регіонів” та магазини, що належали “регіоналам”.

Під стінами ОДА мітингарі вимагали від влади засудити дії Януковича та силовиків. Особливе обурення людей викликало відео зі знущаннями правоохоронців над голим козаком Михайлом Гаврилюком у 10-градусний мороз у Києві.

Втім, голова Вінницької обласної ради та член “Партії регіонів” Сергій Татусяк  у ті дні не вийшов до людей, бо поїхав до Харкова на нараду. Двері ОДА зачинили, посилили міліцейську охорону. До протестувальників виходили представники УМВС області, запевняючи, що попри думку деяких мітингарів, вінницьких “беркутівців” до столиці ніхто не відправляв і не відправлятиме. Водночас, згодом з’явилися повідомлення нібито про відправку вінницьких військовослужбовців до Києва, яке заблокували активісти.

22 січня вінничани мітингували під ОДА, вимагаючи від влади активних дій. Люди перекрили рух вулицею Соборною ще вдень, пропускаючи лише карети “швидкої”. Врешті з Харкова Татусяк привіз заяву із “засудженням екстремістських дій осіб на вулиці Грушевського”. Зачитування цього документу викликало хвилю обурення і, щоб якось її спинити, було вирішено провести переговори в кабінеті голови облради. Татусяка просили звернутися до влади Януковича з вимогою припинити розправу над мирними мітингарями у столиці. Іншою вимогою було внесення 25 січня на розгляд сесії облради питання про суспільно-політичну ситуацію в країні.

Надвечір близько тисячі мітингарів пройшли містом із вигуками “Вінниця, вставай!” та “Банду геть!”. Дорогою до адмінбудівлі активісти несли труну “на похорони демократичної України”, співали гімн.

У ніч з 22 на 23 січня з’явилась інформація про те, що готується відправлення кількох автобусів з “тітушками” та “антимайданівцями” з Вінниці до Києва. Вінницькі активісти швидко зорганізувалися та прибули на залізничний вокзал, де виявили два (за іншою інформацією – три) автобуси, біля яких перебували люди різного віку. Між ними виникла сутичка, колеса одного з автобусів активісти пробили. Потім сутички з тітушками продовжилися в районі Центрального автовокзалу. До блокування автобусів долучились й місцеві таксисти.

Паралельно з’явилась інформація про те, що у ніч з 23 на 24 січня з Вінниці на столичний Майдан мають відправити автобус з вінницькими військовослужбовцями. У відповідь активісти заблокували військову частину по вулиці Некрасова.

25 січня у будівлі ОДА, яку охороняли кілька сотень співробітників міліції та внутрішніх військ у повному екіпіруванні, таки відбулася позачергова сесія обласної ради. Депутати мали розглянути звернення до Президента України та Верховної Ради із вимогою скасувати “закони 16 січня” та затвердити бюджет області на 2014 рік. Питання про суспільно-політичну ситуацію в крані поставили шостим у порядку денному.

Серед іншого, мітингувальники, яких біля будівлі зібралося кілька тисяч, вимагали від влади пояснень, чому чиновники ОДА та в першу чергу “регіонали” ховаються від народу за зачиненими дверима, а також чому до будівлі пускають суворо за списками. Врешті, коли люди дізнались, що розгляд нагальних питань затягується, почалося захоплення приміщення Вінницької ОДА: з розбиттям вікон, димовими шашками та сутичками з правоохоронцями, які були всередині будівлі.

В декого з мітингувальників при собі були кийки, щити та шоломи, в якості зброї хтось навіть використав пожежний гідрант. В міліцію кидали меблі, вогнегасники та усе, що траплялося під руку. Правоохоронці відступили до сходів, а сам штурм тривав менше 10 хвилин. Внаслідок сутички за різними даними постраждало від 8 до 15 міліціонерів.

Мітингувальники, які потрапили на позачергову сесію, зокрема вимагали відставок керівників області, а від “регіоналів” – складення їхніх повноважень. Активісти зайняли всі коридори, голова ОДА Мовчан зачинився в кабінеті.

За деякий час генерал Русин провів голову ОДА Мовчана та голову облради Татусяка на вулицю до людей. В цей же час міліція під схвальні вигуки покидала приміщення ОДА.

Врешті, коли Мовчан таки вийшов, він сказав, що “відповідає за всі 600 тисяч населення області” і просить дати депутатам прийняти бюджет (було першим питанням на сесії). Натомість це спричинило чергову хвилю обурення: люди вимагали відставки Мовчана, якого призначав Янукович, але той заявив, що цього не буде та пішов. Сесія так і не відбулась.

За тим на офіційному сайті на сайті з’явилась заява голови ОДА, в якій мовилося про “людей неподільської зовнішності” серед тих, хто штурмував ОДА. Відтак Мовчан закликав “не піддаватись на на провокації неофашистів”.

Ближче до вечора мітингарі організували побут у захопленій ОДА: з’явилась скринька для збору коштів, люди почали зносити їжу. Навколо будівлі до ранку 26 січня спорудили барикади. Активісти перебували в ОДА протягом п’яти днів, після чого було вирішено звільнити приміщення, аби чиновники могли працювати. Тоді була створена Народна Рада, в основі якої були учасники вінницького Євромайдану.

Лютий 2014

8 лютого арештували Юрія Павленка, який був комендантом у захопленій ОДА. В його квартирі, а також помешканнях кількох інших активістів відбулися обшуки. 10 лютого депутат облради Сергій Свитко привселюдно зачитав майданівцям заяву голови Вінницької обласної ради Сергія Татусяка та його заступника Ігоря Кревського про вихід із “Партії регіонів”.

12 лютого на Театральній було встановлено намет для формування загонів самооборони. Також він функціонував як приймальня двох народних депутатів Андрія Мохника та Володимира Яворського. Утім, в ніч на 13 лютого група молодиків у масках демонтувала намет.

13 лютого на Театральній з’явилось Європіаніно, яке місцеві художники розфарбували у патріотичні кольори та нанесли на нього орнамент. Вперше інструмент зазвучав 15 лютого. Згодом його стали називати “Піаніно свободи” або ж “Інструмент свободи”.

16 лютого на Театральній встановили гіпсовий пам’ятник Шевченку.

18 лютого у Києві почалися жорстокі сутички розпочалися в Маріїнському парку, Кріпосному провулку та перекинулися на Інститутську. У Вінниці, щоб привернути увагу до цих подій, мітингувальники перекрили Соборну, ввечері здійснили спільну молитву. Водночас у Києві в ніч проти 19-го лютого відбулася чергова спроба штурму Майдану: внаслідок сутичок сталася пожежа в Будинку профспілок, барикади протестувальників “Беркут” атакував з використанням БТРів. Ці БТРи швидко спалили майданівці, проте кількість жертв постійно зростала і почала набувати масового характеру.

Наступного дня, 19 лютого, центр Вінниці став повністю пішохідним: рух транспорту заблокували на Центральному та Київському мостах.

Тоді ж з Вінниці на столичний Майдан формували вантажі з допомогою: їжу, захисне спорядження, лікарські засоби. Мітингарі наполягали на тому, щоб до Києва вирушали карети “швидкої допомоги”, а до Вінниці привозили поранених. Володимир Гройсман, за словами активістів, заявив, що надасть “швидкі”, якщо будуть відомі прізвища людей, які потребують допомоги. 

Також було створено мобільну групу, яка перевіряла повідомлення про виїзд “тітушок” на Майдан, почали формуватись загони “Самооборони” та “Правого сектору”. Численні міліціянти, щоб не провокувати людей, ходили в цивільному, стежили за порядком, не втручаючись в конфліктні ситуації через недовіру людей до міліції.

Початок масових розстрілів на київському Майдані спричинили нові сутички у Вінниці: мітингарі прийшли до обласного управління міліції, щоб почути думку керівництва правоохоронних органів щодо розвитку подій в країні. Радикально налаштовані активісти закликали до штурму управління міліції та застосували димові шашки.

Пізно ввечері цього дня відбувся штурм прокуратури Вінницької області.

20 лютого відбулася стрілянина біля СБУ. Передувало цьому те, що на Театральну до вінничан вийшов голова ОДА Іван Мовчан. Громада вимагала його відставки, проте він сказав, що цього не буде, сів в авто та поїхав в сторону СБУ. Частина людей побігла за машиною.

Силовики в цивільному відкрили вогонь, коли активісти намагались взяти будівлю СБУ штурмом. Постріли були направлені вгору, але одна з куль зрекошетила і потрапили в ногу мітингувальнику. За інформацією місцевих ЗМІ, у внутрішньому дворі установи помітили, як співробітники спецслужби спалювали документи.

Надвечір 20 лютого у Вінниці відбувся штурм офісу “Партії регіонів”. Активісти розвели багаття прямо на дорозі та спалили символіку “регіоналів”, а згодом – опудало Януковича.

21 лютого було розгромлено офіс осередку “Комуністичної партії”, на Вінниччині розпочався так званий “ленінопад”, який тривав по всій території України.

Депутати облради проголосували за припинення повноважень голови облради Татусяка та недовіру голові облдержадміністрації Мовчану.

Читайте також: Кобзарі й тризуби замість вождів: хто зайняв місце Леніна на постаментах Вінниччини. ОГЛЯД

Надвечір цього дня з Києва до Вінниці повернулись 35 “беркутівців”. Люди зустріли їх “коридором ганьби”, вигуками “Вбивці”, похоронними вінками, лампадками. У свою чергу командир підрозділу Анатолій Стаховський поклявся, що його бійці не застосовували зброю проти мітингувальників в Києві.

23 лютого на площу Театральну прийшло близько 10 тисяч містян, щоб попрощатися з Максимом Шимком – вінничанином, який загинув 20 лютого під час розстрілу майданівців снайперами в Києві на Інститутській. Куля снайпера влучила Максимові в шию під час того, як він намагався врятувати пораненого. Максиму було 34 роки.

Читайте також: Суд встановив “беркутівця”, який убив вінницького майданівця Максима Шимка. ФОТО

Читайте також: Шимко, Брезденюк, Полянський: у Києві на Майдані вшановують вінницьких героїв Небесної Сотні. ФОТО

26 лютого замість Сергія Татусяка головою Вінницької обласної ради було обрано депутата з фракції ВО “Батьківщина” Сергія Свитка.

2 березня виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов звільнив Івана Мовчана з посади голови обласної адміністрації. На його місце призначили Анатолія Олійника.

Чотири роки потому, у лютому 2018-го, на честь загиблих Героїв Небесної Сотні у Вінниці відкрили меморіал “Дерево Свободи”. Локація була обрана не випадково – скульптуру у вигляді вишні, з якої опадають 107 квіток (за числом вбитих протестувальників під час Революції Гідності) – розташовано на колишній площі Театральній, а нині – Майдані Небесної Сотні.

Читайте також: Сім’ї загиблих майданівців відкрили у Вінниці меморіал на честь Небесної сотні. ФОТОРЕПОРТАЖ

Інтерв’ю

Роман Яковлєв

ГО “Лютич”

Учасники ГО “Лютич” ще на початку Революції разом з іншими патріотичними організаціями облаштували на площі Театральній намет, що використовувався для координації дій та в якому мітингувальникам пропонували гарячий чай.

“Лютичі” брали участь у штурмі ОДА 25 січня, “ленінопаді”, штурмі офісу “Партії регіонів” та інших подіях. Після захоплення ОДА група з 20-25 молодих людей, які нині входять до “Лютича”, разом з представниками інших патріотичних організацій, зайняли один з поверхів, куди ніхто, крім націоналістів, не заходив. Очільник “Лютича” Роман Яковлев розповів Vежі про те, що бачив на власні очі.

– Майдан у Вінниці для мене особисто почався тоді, коли люди почали збиратися в центрі та почалися активні дії в ОДА. Ми тоді ще були молоді, для нас це було щось шокове, тоді зібралися люди, які хотіли змінити систему, яка вже давно всім остогидла і прогнила своєю корупційною складовою.

– Люди спочатку хотіли більш демократично змінити це все та щось пішло не так. Влада чомусь забула про головний закон – Конституцію, в якій написано, що єдиним джерелом влади є народ і чомусь вирішили, що бідними молодими міліціянтами, яких можна кинути в пекло натовпу, можна вирішити цю ситуацію. Однак з’явились молоді, амбітні люди, які хочуть жити в цій країні краще. Довелось трішки “пободатись”.

VежА: Наскільки сильним був опір правоохоронців під час штурму ОДА?

– Чесно кажучи, могли б і краще “пободатись” з нами, але багато вплинуло, що був і натовп, і що хлопці були більш лояльні з людьми, та й наші хлопці були досить “кваліфіковані” та навчені до цього, оскільки режим Януковича навчив, як працювати з поліцейськими.

За участю “лютичів” відбулося й захоплення офісу “Партії регіонів”: активісти привселюдно спалили прапори та символіку, а документи, що підтверджували протизаконні дії цієї партії – передали відповідним органам. Водночас активісти намагалися попереджати численні випадки вандалізму. Самі ж “регіонали” ще на початку акції забрали оргтехніку та втекли.

Яковлев розповів і про виїзди автобусів з “тітушками” до Києва (іноді – до п’яти автобусів за день), які активісти зупиняли та передавали правоохоронцям. Було й багато фейкових повідомлень, через що активісти мали “зриватися” та їхати у різні частини міста, допоки не була створена група, яка перевіряла всі повідомлення.

– Нам давали інсайдерську інформацію, що буде виїзд звідти й звідти. Найбільш цікавим було перехоплення “тітушок” на залізничному вокзалі. Передісторія: я їхав тролейбусом якраз туди з багатьма, як виявилось, “тітушками”. Приїхали. Ми зібралися у себе, “тітушки” – у себе, вони завантажились (в автобус – авт.), але ми їм трошки зупинили поїздочку. (…) Трішки нам’яли боки найбільш агресивним “тітушкам”, які були з явним, різким запахом алкоголю.

Довелося провести бесіду й з водієм (який не відкривав активістам двері – авт.). Приїхала міліція, яка одразу зрозуміла, хто є хто, та що немає сенсу лізти з нами в силовий конфлікт. Міліція подякувала за громадський обов’язок, потиснули руки. Нас дуже сильно здивували дії міліції.

VежА: Ваша організація брала участь у так званому “Ленінопаді”, коли активісти руйнували пам’ятники?

– “Ленінопад” – це падіння всієї символіки Радянського Союзу, окупаційного. Виїзди були. Всі ж знають, де стоїть пам’ятник якомусь колишньому чиновнику чи КГБісту, який знищував українську націю. Буквально за пару годин по дзвінку всі зібралися і поїхали зносити ворогів. Насправді він (“Ленінопад” – авт.) досі триває. Не так давно невідомі виклали в соцмережу відео, як недалеко від виїзду по Немирівському шосе обстрілювали великий пам’ятник, де досі “серп і молот”. Багато людей не хочуть змін, їм байдуже. “Серп і молот? Добре, хай буде” – ніхто не хоче розуміти, що цим серпом різали горлянки нашим молодим українцям, еліті нашої нації.

За словами Яковлева, попри деякі досягнення та результати Майдану як такого, працювати лишилося багато над чим.

– Робота йде, видно, що є прогрес, але для того, щоб був результат, наші люди мають почати самі з себе. Дуже багато людей, які раніше билися на Грушевського з міліцією, билися у Вінниці з міліцією – деякі люди отримали серйозні поранення в ті часи… І чомусь вони змогли вийти і зараз дотримуватись тих переконань досі: не смітити, не давати хабарі. А деякі – просто покричали з прапорами, пострибали на Майдані і сказали: “класно, тепер має все змінитись”.

Нам потрібно багато чого змінювати, в першу чергу – в собі. Майдан – це “зерно”, фундамент, який показав, що українська нація є, хтось згадав, що він українець, хтось показав, що все таки ми можемо змінити щось так, як ми хочемо, а не так, як хоче якийсь друг ворога нашого, а дійсно, як хоче народ. Коли дуже припече, то ми можемо зібратися і зробити досить серйозні дії.

VежА: Чи вірите Ви, що винні у смертях Героїв Небесної сотні буде знайдено і покарано?

– Ні. Як показала практика в багатьох інших країнах, якщо людина вчинила злочин, її потрібно карати “по гарячих слідах”. Деякі люди, які раніше були в “Беркуті”, стріляли в наших хлопців – вони зараз в “ДНР/ЛНР” мають посади, деякі в Росію втекли… Та колишній Президент втік в Росію… Я вас прошу! Можна було просто його зловити! Не дали, не були зацікавлені. Міліція тоді допомогла ворогу нашої країни втекти, то як можна казати, що хтось колись буде покараний? Карати треба було відразу – всі знали, хто і як.

Наші люди, чомусь, на жаль, перестали самі брати в руки владу, хоча раніше – доба козацтва, ОУН, УПА – показували, що який би ворог не був, скільки б його не було – ми можемо і будемо захищати державу, відстоювати її інтереси, розвиватись. Зараз, чомусь, наші люди не хочуть. Можуть, але не хочуть. Я бажаю нашим людям, щоб вони захотіли, згадали, ким вони є, хто їхні діди, прадіди – це те, що я дійсно хотів би донести до наших людей.

Денис Котов

Громадський діяч

Під час захоплення Вінницької ОДА громадський діяч Денис Котов був одним з найбільш активних учасників штурму, перебував у складі тодішньої “Народної волі”, а пізніше його та Юрія Павленка було обрано комендантами ОДА, які мали контролювати всі внутрішні процеси.

VежА: Що, на Вашу думку, спричинило та передувало штурму ОДА і як це відбувалося?

– Це був наслідок вже всеукраїнської ситуації, коли було зрозуміло, що вся революційна ситуація буде поширюватись, з Києва. І оскільки немає революційної теорії у того авангарду, у тих людей, які намагались бути спереду, а вона їм в принципі й не потрібна була – то єдине розуміння, що було – це захоплювати адмінбудівлі, які в принципі ніякого навантаження владного не несуть, крім місця, де збирається купка найбагатших людей міста.

Відбувся так званий штурм, хоча це було більше спортивне змагання, можливо, бо не було такої жесті, як в Києві: ніхто не забивав протестуючих до напівсмерті, ніхто не знущався над поліціянтами. Забрали шолом, забрали жилет – “ну все, хлопці, ну йди і більше не приходь, ай-яй-яй”. Все було доволі гладко, і це (штурм – авт.) було такою реакцією на необхідність “експорту” революції зі столиці.

VежА: Наскільки під час штурму мітингувальники були “підготовлені”?

– Коли ми були вже всередині, у нас було все. Бо у першої групи міліції, яка була на вулиці, скоріш за все була “вказівка”, що якщо буде силовий конфлікт – уникати “жесті”, бо це могло скінчитись зовсім інакше. Вони (міліціянти – авт.) віддавали свої шоломи, кийки, тож коли я зайшов всередину, в мене вже був щит і шолом. Пам’ятаю, рацій був цілий пакет, який віддав нам молодий хлопчина в погонах, видно було, що він тільки закінчив якусь школу МВС.

На запитання про те, чи за п’ять років після Революції країна рухається в правильному напрямку, Денис Котов зазначив, що це залежить від того, про що які сектори йдеться. Зокрема, до досягнень вінничанин відніс загальнополітичне: “Геть від Москви!”, боротьбу з Московським патріархатом та російськими фірмами, а також те, що більше ні в кого не виникає питань на кшталт “ми Україна, Малоросія, хохли?”… Більше того, вважає Котов, якщо нині людина навіть пробує підняти такий дискус, то “отримує в морду, незалежно від того, який це куточок України”.

Водночас, громадський діяч вбачає проблеми у внутрішньополітичному секторі: “В порівнянні з тим самим Януковичем, за часів теперішньої влади в нас найбільша кількість політичних в’язнів в країні” – вважає Котов. А ось в українському економічному секторі, за його словами, взагалі “повний провал”. Зокрема вінничанина обурює переіндексація пенсій на п’ятому році війни, “коли поліціянт отримує 4 тисячі гривень, пенсіонер – 2 300, а суддя отримує 27. То це питання – це що, Росія винна чи це просто відсутність політичної влади?”.

VежА: Чи не даремно, на Вашу думку, в країні відбувся Майдан? Якби зараз повторилося щось подібне, чи вийшли б Ви знову?

– Абсолютно недаремно. Це важливий перломний момент, який мав відбутись. Питання – в якій формі. Були весь час якісь процеси, які підготовують майбутнє громадянське суспільство, демократизацію суспільства. Абсолютно не даремно. Потрібно одразу “присікати” ці розмови – даремно чи ні. Те, що хтось засмучений, що ковбаса подорожчала – даруйте, але життя складається не тільки з ковбаси.

VежА: Чи були досягнуті цілі, які ставив перед собою Майдан?

– Ті цілі, які “брали на знамена” в загальному – безвізовий режим, якась автономія від московської політики, економіки – в принципі є. Було “Зека геть!” – “зека” немає. В принципі все, там не було такого чіткого вектора.

Також Котов впевнений, що винних у смертях Героїв Небесної Сотні не буде знайдено та покарано. Причиною він називає наявність “владних основних кланів”, які протягом останніх 27 років тримаються при владі за будь-яких умов та мають внутрішню солідарність. “Порушення цієї етики може призвести до дуже серйозних наслідків. Тобто не дай Боже посадять там реально після виборів якогось Авакова, наприклад, і все – викличе ланцюгову реакцію, будуть саджати всіх інших – це крах цілого клану, цілого адміністративного апарату за великим рахунком” – вважає Денис Котов.

Ярослав Пашкевич

парамедик

Парамедик Ярослав Пашкевич разом з лікарями, студентами-медиками та активістами з самого початку Майдану у Вінниці організували на третьому поверсі ОДА “медчастину”, що працювала до останніх днів Революції. Там постійно хтось чергував, щоб надати майданівцям першу медичну допомогу або врятували від наслідків переохолодження чи грипу, з чим найчастіше зверталися вінничани.

За словами Ярослава Пашкевича, суттєво кількість учасників вінницького Євромайдану збільшилась після захоплення ОДА, бо вони відчули, що потрібно щось змінювати. “Вінниця – дуже спокійне місто. Навіть якщо буде ядерний вибух, то наші скажуть, що зберемося пізніше, доп’ємо каву і тоді поїдемо” – каже активіст. На його думку, каталізатором активних дій у Вінниці стала стрілянина на столичному Майдані – вінничани згуртувались, почали поставляти до Києва медикаменти та допомагати фінансово.

Водночас, серйозно постраждалих внаслідок дій правоохоронців під час штурму Вінницької ОДА, Пашкевич не пригадує та вважає, що їм (правоохоронцям) дали команду “не чіпати” мітингувальників.

– З тими силами, які були, вони могли нас відтіснити за п’ять хвилин. На другому поверсі кілька днів сиділи двоє “спецназівців”, які охороняли документи, ДСО-шники (Державна служба охорони – авт.) теж ходили охороняли. Всі дуже дивувались, питали, як ми до цього ставимось. Я кажу, що нормально. Були хлопці, які казали, що якщо буде напад, то “тримаємось до останнього, всіх дубасимо, того хапаємо, того ведемо…”. Я їм сказав, що якщо впав наш – несемо на третій поверх, якщо хтось з міліції – робимо те ж саме. І не дай Боже на нього хтось стрибне і буде намагатися його забрати – ляже поруч з ним, я спочатку його занесу в медчастину, а потім за тобою прийду. В нас не було розподілу свій/чужий, в нас були здорові та ті, яких побили.

VежА: З якими проблемами частіше за все звертались люди?

– В одного з майданівців на нервовому грунті відкрилась виразка й була внутрішня кровотеча. Медики швидко організували відправку хлопця до лікарні. Щоправда, тамтешні лікарі озвучили величезну вартість операції. Активісти звернулись до депутатів і врешті лікування майданівця було безкоштовним.

Що стосується постраждалих внаслідок конфліктів, Пашкевич зокрема розповів про розбиті носи активістів під час сутичок з “тітушками” біля Хімзаводу, були постраждалі й внаслідок стрілянини біля СБУ – куля зрикошетила вінничанину в ногу . “Але коли хлопці приїздили з Майдану, вони чомусь боялись звертатися в “швидку” й підходили до нас” – зауважує Пашкевич та каже, що більшість зверталася не з травмами, а з симптомами грипу.

Та крім майданівців до будівлі ОДА приходили й безхатьки, яких активісти годували та направляли до пунктів обігріву, оскільки боялися, що в декого з них можуть бути заразні хвороби.

– Ще ми тренували хлопців, як поводитись у натовпі, як евакуйовувати людей. Декому потім ці знання знадобились в АТО. Навіть робили тест, на час: хлопці тягали мішки – типу “поранених” – на третій поверх. Робили все швидше й швидше. Були й “курси” домедичної допомоги.

За словами Пашкевича, в той час Вінницька мерія організувала виїзд карет “швидкої” з Вінниці до Києва, студенти-медики їздили в столицю для евакуації поранених, дехто з поранених самостійно приїздив до Вінниці, а наші медики шукали можливості для їх лікування. За п’ять років потому, про те, чи рухається країна у вірному напрямку, активіст сказав, що “напрямок був обраний вірно, вітер не в ту сторону” та додав, що для суттєвих змін в країні потрібно 10-15 років.

– Ми ЗСУ підняли на практично європейський рівень: і по обмундируванню, і по озброєнню. А в 2015-му хлопцям не вистачало просто “дощовиків”, бо їх якось не правильно оформляли й вони лежали на складах у Києві. Допомагали волонтери. Водночас Ярослав дивується, що “багато волонтерів, які ходили пішки, зараз їздять на “мерседесах” – людина ніде не працює, але в неї з’явився “джип” і дві квартири. Є таке, що зі ста людей завжди буде один підлий, навіть якщо він до того був хороший”.

Щодо вбивць Небесної сотні, Пашкевич вважає, що покарані будуть 80% з них: переважно ті, хто стріляв, але не ті, хто віддавав накази.

Ігор Колос

закликав студентів долучатись до Майдану

Вінничанин, випускник ВНТУ, Ігор Колос під час Євромайдану був одним з тих, хто у Вінниці закликав студентів долучатись до страйків.

– Починали з Технічного університету, бо я звідти тільки-тільки як випустився і багато ще знав студентів, які там навчалися. І почали виходити вони, потім люди, які їх знали, і так воно як снігова лавина почало назбируватися людей. Хто там мав десь якийсь прапорець діставав, хто не мав – так ішли. В нас був мегафон, ще з Києва ми привезли, ми в цей мегафон гукали.

За словами Колоса, завітали й до студентів Торговельно-економічного університету, Медичного, Аграрного.

– Там (в Аграрному – авт.) не все так склалося благополучно: звідти студентів не випускали. Загалом студенти Аграрного потім, коли у них закінчувався навчальний процес, не могли стояти осторонь, підтягувалися…. Всі розуміли, дуже багато людей, уже після побиття студентів, що так далі просто бути не може.

Як розповів вінничанин, в результаті, в кінці маршруту – на Театральній – назбиралося декілька тисяч людей.

– Всі себе вели себе чемно, ніхто там навіть папірців не кидав, площа була чистенька – це дійсно було приємно бачити, дійсно якась свідомість людей прокидалась. Людям, коли їх багато, важко слухати один одного… але дуже приємно, що рукоприкладства, штовхань, цього не було.

VежА: Які, на Вашу думку, були головні цілі Майдану та чи були вони досягнуті за 5 років? І чи вийшли знову, якщо розпочалося б щось подібне?

– Майдан розпочинався з закликів журналіста, тепер уже депутата Мустафи Найєма, просто вийти на площу і виразити свій протест ще до того моменту, поки четвертий Президент України відмовився на саміті від інтеграції, від підписання угоди.

Потім це перейшло у невдоволення діями влади проти протестувальників, ну і потім воно все набирало обертів до того, що в країні взагалі має оновитися влада, має переобратися Президент, Верховна Рада і так далі. Має відбутися боротьба з корупцією. Почали виникати більш глобальні цілі, почало формуватися і утверджуватися громадянське суспільство, люди зрозуміли, що чогось можна досягати, просто прийшовши на мітинг і висловивши свою думку.

Звісно, що цілі повністю досягнуті не були. Оновлена Верховна Рада, яка спочатку працювала, ставила перед собою амбітні завдання, які частково виконані, частково невиконані. Це приємно, що нас підтримує весь демократичний світ, але прикро, що такою важкою для нашої країни і для нашого народу ціною. Я думаю, що історія і час покаже і розставить крапки, чим був Майдан. Чи дійсно це все було виправдано, які цілі були досягнуті, а відтак будуть підбиті підсумки.

VежА: Чи вірите, що будуть покарані винні в загибелі Небесної Сотні?

– На мою думку це зараз стає уже політичним питанням. Має бути просто воля керівництва країни до того, щоб дорозслідувати все це до кінця. Ну і так, дійсно, багато сил протидіє тому, щоб була встановлена істина. На мою думку все потрібно було робити по гарячих слідах і проявляти тоді якийсь стержень тим людям, які тоді за це відповідали (я маю на увазі уже після зміни влади). Тоді це зробити було значно простіше, ніж зараз.

Віталій Чорний

під час Революції – студент-медик

Нині Віталій Чорний є інтерном в одній з вінницьких лікарень, а під час Революції, будучи студентом Медичного університету, разом з іншими студентами-медиками, надавав допомогу постраждалим майданівцям. Частина студентів Медичного були учасниками страйків.

VежА: Була інформація, що ваш заклад спочатку не відреагував на заклики долучитися до представників інших вишів.


– В них був неточний заклик вийти разом з ними, в них був заклик “давайте знімемо ректора вашого”. В нас з ректором дуже гарні відносини. Це не тільки прийшли студенти, а ще й приїхало тоді три чи чотири машини на територію університету і почали творити таке, що нікому не було зрозуміло, для чого це, і перший заклик був “давайте знімемо ректора”. Ректор сам вийшов до цих людей, також весь деканатський корпус, а за ними всіма вийшли студенти, які не дали робити якісь провокації до нашого ректора.

VежА: Так а що це за машини були, що саме робили ці люди?


– Ми так і не зрозуміли: увірвалось три чи чотири машини, які з сигналом і ревом моторів просто проїхались по колу і виїхали звідти. Якби вони просто прийшли і сказали “Медуніверситет, ідемте з нами, от нас не влаштовує якась конкретна позиція” – думаю, що більшість пішло, оскільки багато на той момент людей хотіли і виходили разом з ними. Просто навіть в студентські роки інформація дуже швидко поширюється, а про ці акції ніхто не знав, вони просто прийшли без всякого попередження. 

За словами Чорного, причиною було й те, що в центральному корпусі були молодші курси, а ще багато немісцевих, які, вочевидь, боялися за себе. Але, каже Чорний, тільки-но мітингуючі з інших ВУЗів пішли від Медичного, частина студентів останнього вирушила на страйк, а інша – працювала над організацією “самооборони університету” для недопущення погромів чи страйків у закладі, оскільки, за словами Чорного, переривати специфічний процес навчання студентів-медиків – може бути гірше, ніж лишитися на повторний курс.  

Тож на Театральній студенти-медики організували стаціонарний пункт надання допомоги, чергували й в ОДА. Багато було випадків, коли люди втрачали свідомість через тиск натовпу, були забиття, розсічення, переохолодження. Людям із серйознішими травмами викликали “швидку”. В період захоплення ОДА найбільше було отруєнь газом.

За словами Віталія Чорного, після штурму ОДА правоохоронці стали набагато лояльнішими до мітингувальників та допомагали тим, хто до них звертався. Щодо самого штурму, Чорний зазначив:

– Якщо порівнювати з Києвом, це був не “Беркут”, це були проста внутрішні війська, прості хлопці, яким дали наказ стояти і вони самі розуміли, що їх мало, а людей багато, і чим більше вони чинитимуть супротив, тим їм буде тяжче. Іноді мені їх (правоохоронців) з медичної точки зору було жаль: деякі отримували від людей ні за що. Їм дали наказ, а вони зробити нічого не можуть, бо якщо вони просто відступлять від наказу, то ще незрозуміло, що гірше – чи отримати від людей, чи відступити від наказу, бо тут від людей отримають, а там – від керівництва.

VежА: Була інформація про 15 постраждалих під час штурму ОДА правоохоронців. Який був характер поранень?

– Знаю щодо дев’ятьох, більшість з них – через надмірний, мені так здається, самозахист: вони начіпляли на себе забагато, ну, бронежилети – навіть коли маленький удар, то він розподіляється по всьому бронежилету і через то їм просто важко було дихати. Таких, серйозних травм, у них ні в кого не було.

VежА: На Вашу думку, за п’ять років після Революції, чи досягнуті цілі Майдану? Якби почалося б щось подібне, чи вийшли б Ви знову?


– Ніхто не розуміє, на даний момент, яка ціль Майдану тоді була. Тоді була ціль Майдану – євроінтеграція. В нас вона пройшла, ми на шляху до Європи, але саме життя в Україні стало тяжче, стало важче жити набагато. Але так, я вийшов би, не в якості мітингувальника, а в якості знову ж таки медика. Для нас, медиків, не важливо, кому надавати допомогу, ми не дивимося на людей просто так, як інші люди дивляться на людей. В мене багато знайомих в зоні АТО, то медики для ворога – це самий злісний ворог, чомусь. Морально, втрата одного медика – набагато більше, ніж втрата будь-якого солдата.

VежА: Чи вірите Ви, що будуть знайдені та покарані всі винні у смерті Небесної сотні?


– Якщо за цих п’ять років нікого не знайшли, так нікого і не знайдуть. Вони, як мінімум, вже або виїхали з країни, або вже всі про них забули. Якщо буде ще один Майдан, це буде не такий Майдан, люди вже не з палками будуть, багато людей пройшли війну і вони вже не будуть боятись практично нічого. Але багато моїх знайомих вже не підтримають наступний Майдан, вони говорять, що це просто втрата людей, яка нікому не потрібна.

Дмитро Ситніков

під час Революції був 14-річним школярем, зараз – боєць ДУК “Правий сектор”

Як розповів молодий активіст, для нього Євромайдан почався з штурму ОДА, а до того хлопець, якому було всього 14, стояв осторонь всіх подій.

– Я тихо-мирно їхав в музичну школу, нікого не чіпав. Побачив, що відбувається, можна сказати “двіж”, перед ОДА. Вистрибую з маршрутки з сумкою, з нотами, і йду дивиться. Розумію що відбувається штурм, розумію, чому відбувається штурм. Я спершу стояв з боку і дивився, а потім думаю “я що, самий лисий?” – і пішов на перші ряди. Отримав то кийком, то гумовою палицею, то з балону мене затушили, – ділиться спогадами Дмитро.

“Отримав” хлопець і коли потрапив до приміщення ОДА. Каже про правоохоронців, що “деякі не розуміли, що відбувається, а деякі були за нас, і це було видно, коли вони відходили-відходили, навіть не пручаючись. А та частина, яка була налаштована проти нас, чинила сильний супротив і навіть в прямому сенсі перевищувала свої повноваження”. Після захоплення ОДА, Дмитро поїхав в музичну школу, оскільки розумів, що зараз нічим не допоможе, та й не міг пропустити урок. Пізніше – повернувся.

– Головне було це побудувати барикади. Люди звозили зі всього міста двері, ворота, сміттєві баки, з будівництв огорожу звозили, ми її ставили, снігом прикопували, бувало десь камінням прикладали, палицями. Охорона стояла, я допомагав і будувати, і в охороні стояв на входах, і дрова підносив до діжок.

Дмитро розповів і про автобуси з “тітушками”, які казали, що їдуть в Київ “на екскурсію”.

– Я пам’ятаю навіть, як студентів Аграрного забирали і їх возили на Антимайдан в Київ. Ми два автобуса зупинили. (…) Потім так по місту можна було відловлювати, біля міської ради були автобуси, за міською радою, в центрі взагалі було все оточено автобусами або з працівниками правоохоронних органів, або з тітушками, які були готові нас розірвати, “як тузік грелку”.

Пізніше хлопець брав участь у штурмі обласного управління поліції.

– Там збиралися ті, хто повинні були розганяти Майдан і взагалі людей щоб зачистити повністю. Тому люди пішли туди, щоб добитися правди. Вони (міліція – авт.) забарикадувалися на другій лінії оборони, бо першу ми трохи пройшли, на другій вони нас втримали. Обливали з гідранта водою, і з вогнегасників, ну, а балони з перцевим спреєм і дубинки – це стандартна річ. Ніхто не вийшов з керівництва, розказати що “ні, вас ніхто не буде чіпати”, вони мовчали. Ну і ми почали активно діяти.

Позицію та участь Дмитра в революційних подіях не міг зрозуміти його дідусь – військовий, капітан другого рангу: “У мене з ним конфлікти до сих пір є через те, що я був на Євромайдані, він був проти цього, потім я пішов в АТО, і він теж був проти. Так вийшло, що у нього погляди трохи проросійські”.

VежА: На Вашу думку, які були цілі Майдану?

– Це була євроінтеграція, вступ до НАТО, якого не хотіла тодішня влада. Я не те, щоб противник, але я і не “за” євроінтеграцію України. Це моя думка, тому що Європа – так, це гарно, але чому ми повинні шукати союзників десь, коли ми можемо спокійно знайти союзника в собі?

Водночас, Дмитро каже, що за п’ять років після Революції, не можна однозначно стверджувати, чи були досягнуті ці та інші цілі Майдану. Хлопець не вірить, що вбивці Небесної Сотні будуть покарані та вважає: якщо Майдан розпочнеться знову, то він стане справжньою війною.


Після масових розстрілів у Києві 20 лютого, Віктор Янукович утік до Росії та був відсторонений від посади Президента. Цього ж дня розпочалося російське вторгнення в Крим.

Слідство встановило 66 виконавців, які підозрюються у вбивствах активістів на Майдані. З них 46 втекли до Росії, решта – під вартою. 9 осіб засуджено до позбавлення волі.

36 підозрюваних у злочинах проти майданівців продовжують працювати в правоохоронних органах. Десять з них – на керівних посадах.

Революція Гідності стала наймасовішим повстанням українців останніх десятиліть. Саме Майдан, а за тим – війна на Донбасі, – стала справжньою боротьбою країни за незалежність та остаточно повернула державу в західному напрямку розвитку. Сподіваємося, що остаточно.

Використано фото, відео та інформацію: Наталії Васильківської, групи “Вінниця – За Європу”, Нестора Підгурського, Михайла Чорнопиского, Віталія Мельника, Вадима Базалицького, Юрія Басюка, Альони Чернухо, Володимира Басюка, Олександра Столярова, Андрія Стремедловського, vinbazar.com, Романа Ковальського, vlasno.info, tyzhden.ua, vinnitsa.info, “Інформаційна Вінниччина”, vinnitsaok.com.ua, vlasno.info, Олександра Столярова, Ірини Коцюруби, Вадима Павлова, UAInvictus, групи “Євромайдан Вінниця”,  voloTIK son, Ман Дрівнік, KoksUA, Олександра Лоскутова, News.vn.ua,  телеканалу ВІТА.

 

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

1 Comment

Submit a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вгору

Дякуємо!

Тепер редактори знають.