Вінничанин Олександр Вешелені став фіналістом престижного конкурсу перекладів Metaphora

11:26
Автор: Марина Однорог
Become a Patron!

Цьогоріч вінничанин Олександр Вешелені потрапив у дванадцятку фіналістів престижного конкурсу перекладу Metaphora.

Якщо художні переклади з англійської, німецької, польської, французької та італійської в Україні можна зустріти часто, то угорська досі маловідома читачам. Перекладачів із цієї мови можна порахувати на пальцях однієї руки, але один із них живе, працює та творить у Вінниці.

Раніше Сашко Вешелені займався в основному комерційним перекладом, а минулого року вирішив освоїти саме художній переклад  і навіть зумів увійти до списку фіналістів конкурсу перекладів Metaphora. До речі, фіналістів минулого року було удвічі більше.

  • Торік я почав серйозно налаштовуватися на художній переклад угорських авторів, бо раніше займався лише комерційними замовленнями. Поряд з фрагментами поезії та прози молодої авторки Жужи Чобанки я переклав для себе кілька віршів найпомітнішого повоєнного угорського поета Яноша Пілінські, тож вирішив спробувати себе на конкурсі METAPHORA, за яким стежив з часу його заснування у 2011 році, – розповідає Олександр.

Перекладач вважає цей конкурс одним із найважливіших у цій галузі – адже роботи на здобуття премії може надсилати будь-який перекладач незалежно від рівня визнаності та досвідченості, і практично щороку ця премія діставалася по-справжньому знаковим перекладачам (серед них і вінничанці Катерині Калитко).

Попри те, що минулого року Сашку не вдалося завоювати відзнак цього конкурсу, його приємно вразила камерна та інтелектуальна атмосфера, яку задають організатори – Діана Клочко та Ігор Померанцев.

  • Останній фактично є головним «донором» конкурсу, і мене дуже тішить те, що така абсолютно приватна, не обтяжена різними «сферами впливу» та творчими асоціаціями премія щороку надихає нові покоління перекладачів на активну роботу. Це величезний стимул – навіть якщо тобі не дістається грошова відзнака.

Цьогоріч Олександр обрав для перекладу ессеї з книги «Світ іде» одного із найвизначніших авторів сучасності Ласло Краснагоркаї.

  • Його книжкам притаманна меланхолійність та похмурість, однак це лише підсилює їхнє гуманістичне звучання – у майже постапокаліптичному світі, повному зневіри та розчарування, його герої стають сигнальними маяками у хисткому океані розпаду. Через сюжети і роботу з мовою він проводить розтин внутрішнього світу людей, з якого, немов скриньки Пандори, починає просочуватися “людське, занадто людське”, і читач змушений кардинально переоцінити власну й чужу сутність, – розповідає Олександр.

Світове визнання прийшло до Краснагоркаї завдяки його потужній співпраці з кінорежисером-експресіоністом Белою Тарром. Позаторік він отримав Міжнародну Букерівську премію і став поряд з нобелівським лауреатом Імре Кертесом найвідомішим у світі угорським письменником.

  • Працювати з його стилем – великий виклик і неабияка пригода, тому що в прозорій на перший погляд мовній тканині приховано дуже багато тонких смислів, а синтаксис дуже часто побудований на безперервному потоці свідомості тривалістю в кілька сторінок, де фіксується чи не найближча до реальності внутрішня мова людини, – додає Вешелені.

Для роботи перекладач обрав кілька його есеїв різних років, укладених в книжці «Світ іде». Сашко говорить, що  кожен шматок чи абзац доводилося перекладати упродовж кількох годин, а потім по кілька разів перечитувати і шліфувати – але на щастя це робилося під час відпустки, тому він міг зосередитися тільки на перекладі.

Як розповів  Олександр, якісних і досвідчених перекладачів з угорської в Україні вкрай мало. Передусім, це пов’язано з тим, що досконало оволодіти синтаксисом і граматикою цієї угро-фінської мови під силу небагатьом – в деяких аспектах (з понад 25 відмінками та аглютинативним, тобто нарощувальним принципом творення граматичних форм і навіть цілих словосполучень) вона вважається складнішою за східні мови; годі вже казати про гру слів, підтекст і синонімічне багатство. Ситуацію могли би врятувати вихідці з угорськомовних родин Закарпаття, але переважна більшість з них не має ані мотивації, ані належного знання однієї чи обох мов цієї пари. З тих сучасних перекладачок, котрі освоїли її як іноземну, можна виділити лише Лесю Мушкетик, а з тих, хто до певної міри знали її з дитинства – Юлію Бушко.

  • Кожна з них має власний підхід до перекладу, але я періодично помічаю моменти, які б я вирішив зовсім інакше – передусім тому, що угорська є моєю материнською мовою, вкоріненою в свідомість з найперших років, а українська стала для мене рідною внаслідок свідомого вибору і занурення в її літературну стихію. Тому моя головна мета – дати можливість своєму білінгвальному світовідчуттю знайти найкращий і найорганічніший відповідник слова, речення, тексту чи поетичної думки, – говорить перекладач.

Якщо говорити про угорську літературу, то за словами Олександра Вешелені, за останні 50-70 років вона мала надзвичайно потужний розвиток, якому не завадив, а багато в чому навпаки – посприяв, нав’язайний Радянським Союзом псевдокомуністичний режим. Саме тоді, коли в Україні тривав соцреалістичний застій в літературі, в Угорщині, відомій своїм доволі ліберальним духом, дебютували найзнаковіші письменники – Петер Естергазі, Петер Надаш, Ласло Краснагоркаї та Імре Кертес.

  • Їхня іронічна, експресивна, а подекуди – оголена в плані мови проза, нерозривно пов’язана з травматичним досвідом ХХ століття, зуміла вивернути назовні як національні, так і загальнолюдські комплекси: «втраченого дитинства», провини, патріархальності з її фальшивими цінностями, політичних ухилів у правий і лівий бік. Усе це так чи інакше випливало з особливої ролі Угорщини в трансформації та «занепаді» Європи у ХІХ-ХХ столітті, передусім в часи світових війн та антирадянського повстання, – додає Сашко.

Крім того, революція 1956 року розсіяла по світу не менш важливих письменників-емігрантів, котрі писали як рідною, так і «засвоєною» мовами – передусім це Шандор Мараї, Агота Крістоф і Карола Гансон, але також сучасні авторки, котрі виїхали уже наприкінці ХХ століття (Терезія Мора, Мелінда Надь Абоні).

  • Дивовижним чином угорська література після зміни політичного режиму не перестала бути критичною до владних дискурсів, а на тлі тотальної «путінізації» країни упродовж останніх років є чи не найтверезішим голосом, здатним вивести суспільство з кризи і протистояти наростанню мови ненависті, – розповідає Вешелені.

Спеціальні перекладацькі програми можна зустріти на декількох фестивалях та культурних подіях України, але зазвичай вони губляться серед інших подій. Кілька років тому у Києві проходив невеликий перекладацький фестиваль, однак він не став регулярним.

  • Зараз я великі надії покладаю на новий фестиваль TRANSLATORIUM, що буде проходити наприкінці вересня у Хмельницькому (фактично, теж на Поділлі – тому варто порадіти за наших сусідів і не пропустити нагоду відвідати його). Серед його засновниць – моя добра приятелька і колега по торішньому фестивалю «Intermezzo» Тетяна Родіонова, яка вже має досвід цікавих мистецьких проектів довкола перекладів, втілених об’єднанням «VERBація». Дуже сподіваюся, що ріст попиту на якісні переклади (і фікшн, і нон-фікшн) згуртує початківців та досвідчених перекладачів і дасть поштовх новим програмам, семінарам та фестивалям, як це є в багатьох європейських країнах, – говорить Сашко.

А вже сьогодні, 5-го вересня, у Києві відбудеться нагородження фіналістів. Оцінивши роботи учасників, журі обере того, хто отримає грошову премію у розмірі 600$, ще пять найкращих перекладачів у різних номінаціях також отримають подарунки та дипломи. Тому побажаємо нашому Сашку Вешелені повернутися до Вінниці з перемогою.

Фото: Андрія Завертаного