Оновлено: 20 Травня 2021, в 18:38
Зазвичай ми пишемо про оновлення трамваїв, тролейбусів та автобусів, реформу галузі або ж ДТП з громадським транспортом. Однак мало згадуємо, що в кожному трамваї, тролейбусі та автобусі є люди, які відповідають за нашу безпечну поїздку – водії.
Також ще декілька місяців працюватимуть кондуктори, яких ми бачимо доволі часто і, можливо, навіть впізнаємо, хоча наша взаємодія триває лише декілька секунд: віддати гроші – отримати квиток.
VежA вирішила разом із ними виїхати на маршрут та дізнатися більше про роботу та людей, які працюють у транспортній компанії.
Разом з нами були водійка Валентина Слободяник, кондуктор Олександр Крупський, начальниця відділу експлуатації трамвайного депо Ніна Чернецька.
Зустрілися ми поблизу трамвайного депо, що по Хмельницькому шосе, близько 6 години ранку. Попри те, що зустріч була запланована, ми не знали з ким саме поїдемо на маршрут і наш візит також став неочікуваним для водійки та кондуктора.
Робочий день Валентини Слободяник починається з перевірки у лікарів та огляду вагона, на якому їй їздити цієї зміни. Відкривши власноруч двері 30-метрового вагона VinWay, вона перевіряє всі сигнали, світло фар, роботу дверей, оглядає санітарний стан та відсутність будь-яких механічних пошкоджень вагона. На це має до 15 хвилин.
Разом з нами був ревізор, який відстежує вихід на маршрути. О шостій ранку на території депо досить активно та шумно, адже трамваї роз’їжджаються по місту на новий робочий день. Запитуємо, чи не скаржились сусіди транспортної компанії — мешканці багатоповерхівки поряд — на шум. Ревізор жартома відповідає, що це вже не їхні проблеми, оскільки «така робота».
Після огляду трамваю Валентина, одягнувши фірмовий жакет «Вінницької транспортної компанії», під’їжджає до прохідної та забирає кондуктора, який працюватиме разом із нею цієї зміни.
Здається, саме Валентина Миколаївна найбільше здивувалась зйомкам та декілька разів, посміхаючись, дещо сором’язливо перепитала: «А, може, не треба?». Підбадьорив її кондуктор Олександр, сміючись: «Валя, вимикай пічку. Зробиш їм холодильник, вони довго не проїдуть». Звісно, насправді пічку не вимкнули, у вагоні було тепло і ми змогли декілька разів проїхати разом з Валентиною та Олександром.
Цього ранку вагон 225 виїхав за маршрутом «Барське шосе – Залізничний вокзал». Зважаючи, що після сьомої години ранку пасажирів ще було не надто багато, й ми поспілкувалися з Олександром у перервах, коли він не розраховував за проїзд.
«Всі маршрути добрі, як є люди, які розраховуються»
Олександр Крупський працює у транспортній компанії з 2012 року. Про свій перший робочий день каже, що не було нічого незвичайного і на цій роботі всі дні подібні.
– Ось так в житті склалося, так прийшов і вже, дякувати Богу, дев’ятий рік зачепився.
Думав також, що тимчасово, але так зачепилось і так пішло. А куди зараз йти? У будь-якому випадку тут стабільно, зарплата стабільна, лікарняні оплачуються, відпускні, повний соцпакет. Стаж йде і все в такому плані.. На інших роботах, якщо до «приватника» потрапиш, то тебе неофіційно беруть, десь у конвертах зарплату дають… Зараз ми їздимо дуже довго, тому що немає людей. Доводиться працювати й по дві зміни, і без вихідних. Це зараз така тимчасова ситуація, поки приживуться всі ці валідатори, чи не приживуться… Подивимось, як воно має бути. Сказали, що ще до кінця лютого будуть кондуктори, а там вирішується.
Олександр додає, що в роботі кондуктора найважливіше – терпіння, оскільки велику частину дня доводиться знаходитись серед людей, а характери у всіх різні. Розповідає, що часто особливо зранку намагаються придбати квиток на проїзд, даючи кондуктору від 100 до 500 гривень. Оскільки решта знаходиться не завжди, то людина може проїхати задарма.
– Ось я зараз наміняв 900 гривень, – дістає та показує пачку грошей зі своєї сумки. – Це на той випадок, що зараз зранку будуть давати по 100, 200, 500 гривень… Ну, такі у нас є люди, знають, що у кондуктора з самого ранку немає таких грошей. Але, сьогодні не їхній день, як то кажуть, – зазначає з посмішкою та одразу йде до пасажирів, які зайшли на зупинці.
Найдовший VinWay він жартома називає «електричкою з перепонами» через наявність сходинок. Каже, що було б цікаво перевірити скільки кілометрів він може набігати по вагону протягом однієї зміни. До речі, їхня зміна цього дня тривала з 7.04 до 15.24. Це п’ять кіл в обидві сторони, а після третього кола обов’язкова перерва на обід.
– У мене сьогодні п’ять кіл. План – 2400 гривень, а це 600 квитків. За одне коло 120 талонів треба продати, а значить, що це в кожну сторону по 60 талонів. Для “четвірки” (маршрут №4 – авт.) це елементарно, як гарна година пік, то бувало по 250, й по 300 талонів за коло продавав. План є на кожен день. Якщо виконуєш план за цілий місяць, виходиш на 100%, то, звісно, тобі дають премію. Така система. Цілий день на ногах, рано встав, потім перекусив. Якщо є час, то вдень трохи подрімав годину, а на вечір знову виходиш. Поки приїхав додому — вже треба спати лягати й в чотири ранку знову вставати.
VежA: А відпустки скільки?
– Місяць. Як тут без відпусток? Тут же якби відпустки не було, то позлягали б вже всі, — сміється Олександр.
Розповідає, що за роки роботи траплялись різні ситуації. Неодноразово викликали «швидку», коли комусь із пасажирів ставало погано. А ще додає, що бували смішні ситуації: «Якби позгадувати все і поїхати мені на ту програму “Розсміши коміка”, то я, мабуть, на третій хвилині виграв би всі гроші». Щоправда, розповісти нам про такі випадки не захотів, переймаючись, що герої розповідей впізнали б себе і, можливо, це було б їм неприємно.
Значно більше Олександр розповідає про «наболіле», а саме про те, що чимало пасажирів не бажають розраховуватись навіть з кондуктором, не кажучи вже про те, аби підійти за квитком до водія.
– Зараз багато звикли, що якщо без кондуктора, то треба просто сісти. Бо якщо вони не сядуть, а підуть розраховуватися, то займуть їхнє місце. От я живу поблизу вокзалу. То я вже зранку знаю який вагон нас розвозить (на роботу – авт.), сідаю туди одразу в жилеті. Беру у водія її талони й продаю. Якось ми їхали зранку до Електромережі від 45 заводу і я тоді 45 талонів продав, а це 180 гривень.
Вона (водійка – авт.) каже, що їй аби стільки продати, то треба три кола зробити. Переважно люди сідають і обурюються: «А ви хто? Оплата ж водію!». А я кажу: «Я що, привид? Ви мене не бачите? Чого ви сидите? Чекаєте поки водій до вас підійде?»
– Знаєте, люди різні, тому тяжко працювати. Один обурюється, інший спокійніший, той ще щось… Треба мати трішки розуміння, терпіння. Наглих зараз дуже багато. От зробили, що можна оплатити телефонами, так він стоїть, грається цим телефоном. Я кажу: «Шановний, за проїзд, будь ласка». А він: «Ви що мені заважаєте? Не бачите, я граюся в «мулєчку». Я ж кажу – розрахуйтеся за проїзд зі мною і грайтеся хоч я не знаю в що. І це дорослий чоловік так.
VежA: Відверто конфліктних пасажирів не було? Пригадую, бачила, як чоловіки напідпитку вперто відмовлялись розраховуватись за проїзд і поводили себе досить зухвало. Кондукторка намагалась їх вмовити все ж розрахуватись, але зрештою просто пішла.
– Мені з цим простіше. Я чоловік, а от жінкам тяжко. Воно п’янюче заходить і, вибачте, до неї: «Та йди ти!..» Вона, бідненька, тут сяде коло віконечка та й плаче. А чого вона винна? А мені він так вже не скаже.
Попри все це Олександр запевняє, що у нього не було бажання піти з роботи, хоча останнім часом змін стало більше. Розповідає, що раніше у них на кожній кінцевій точці були «резервні» працівники, які могли замінити кондукторів, тому було дещо легше.
VежA: Із запровадженням е-квитків поступово кондукторів будуть переводити та влаштовувати на інші роботи. Ви вже знаєте, куди підете?
– Є в нас які попрацювали рік-два кондукторами й потім переходили вчитись на водіїв. Я теж про це мріяв, але я по віку не підійшов. Я вже “людина похилого віку”. Беруть молодших. Нам пропонують зараз, що поставлять у центр зайнятості. Приходили до нас з «Електричних систем», що на 45-му заводі. Пропонують різні вакансії, в охорону, двірниками, в якусь торговельну мережу… Але туди люди не дуже хочуть йти, зарплата маленька і немає стабільності.
VежA: За своєю професією не будете сумувати?
– Знаєте, от скільки пропонували перейти в тролейбус — я казав ні. Хоч би там золоті гори були, але звик до трамвая й ось це моє. Хоча і в автобусах, в принципі, так само (працюю – авт.), але ну не те й все. У мене лише автобуси та трамваї. Тролейбуси – то своя окрема республіка.
Щодо улюбленого маршруту, на якому подобається працювати найбільше додає, що «всі вони добрі, як є люди, які розраховуються».
«Дуже приємно, що тебе помічають»
Вже на кінцевій зупинці, на залізничному вокзалі, водійка Валентина Слободяник розповіла про свою роботу. Її стаж за кермом трамваїв – 38 років, з яких абсолютну більшість вона їздила вінницькими вулицями.
Розповідає, що їздила на всіх трамваях, які є в транспортній компанії, однак улюбленим є VinWay через те, що в ньому практично все автоматизовано. У її кабіні на спеціальному пристрої показані валідатори, є таймер, який відраховує час до наступної зупинки, а також монітор, який передає відео з камер спостереження, які встановлені в салоні.
VежA: Як Ви потрапили на роботу у транспортну компанію? Чи самі шукали, чи, можливо, вам порадили?
– Ой, я навіть не хочу говорити! Це мене підманули сюди йти. Я дуже хотіла бути провідницею. А мене сусід підманув, каже, щоб ми пішли на тролейбус. Він не пройшов, а я пішла на трамвай. Ось так мене доля з 81-го року… Шість років я працювала у Харкові, а з 88-го я вже тут. Все життя на трамваях…
VежA: Пам’ятаєте свій перший робочий день, перший виїзд на маршрут?
– Це було ще в Харкові, а тут я приїхала вже водієм другого класу зі стажем шість років. А ось у Харкові були дуже такі цікаві ситуації, всі водії, всіх боїшся… Бо якщо перший день на лінії, ще й сама… Машини зараз нас дуже не поважають. Ми для них ніщо… Раніше у нас була перевага, але зараз… Дуже важко. Особливо в годину пік по Соборній їхати важко.
VежA: У ДТП не потрапляли?
– Ну, такого великого не було. А так… Колись ще по молодості… Мені здається, що у всіх по молодості було, але зараз ніби стаж вже великий, — посміхаючись розповідає Валентина. — Я постійно ось у «четвірці», постійно на цьому вагоні. Практично на інших маршрутах я не буваю.
VежA: Не набридає бачити одне й те ж по декілька разів на день?
– Ні, цікаво. Кожен рейс приносить щось інше. Пасажири інші, ситуації різні… Це ж люди, а люди всі різні. Хтось зайшов, хтось не вийшов ще і під кожну людину треба підлаштуватись.
Валентина додає, що водії будуть сумувати за кондукторами, адже їх відволікає необхідність розраховувати пасажирів та давати їм квитки. Хоча й зазначає, що більша частина пасажирів до них не підходить, а тому у водіїв немає такої норми з реалізації квитків, як у кондукторів.
VежA: Пам’ятаю, у трамваї на Вишеньку, водійка зупинила вагон між двома зупинками й почала проходити по салону та дивитись, хто оплатив проїзд. Ось поки трамвай стояв, багато хто просто вийшов.
– Ну, це вона так… Але так не можна. На це у нас є відділ контролерів, вони повинні за цим слідкувати, щоб люди платили й дивитися за ними.
Роками працюючи на одному маршруті, пані Валентина розповідає, що в неї є постійні пасажири, а ще радіє, коли їй дякують за роботу.
– Є такі, які дякують, що довезли: «Дякуємо, що привезли. Дякуємо, що ви є». А є ті, що не звертають увагу на нас, привезли — то й добре. Звісно, дуже приємно, коли дякують, що тебе помічають.
– В принципі, у мене на цьому вагоні постійні є люди. Зараз ми будемо під’їжджати до стадіону, то до нас буде заходити 10-12 курсантів. Вони постійно в мене їдуть. Якщо їх немає, то це, може, десь їх куди забрали.
Курсанти на місці
– Жіночки з дітками їдуть, то діти вже “пока” показуют. Знаючи, що вагон з низькою підлогою, то багато людей з візочками, або люди з інвалідністю на візках. Ми їм пандуси відкриваємо, то вони нам дякують, що у нас такі вагони є, вони можуть безпечно заїхати та безпечно виїхати. Добре, що ми такі є.
Тут у нас жіночка сідає на Янгеля, то раніше чоловіки допомагали заносити її у вагон, а в цей вона безпечно сама заїжджає.
На запитання чи не думала про те, аби змінити трамвай на тролейбус, пані Валентина одразу запевнила, що ніколи: «Ні, на тролейбуси — ні! Мені трамвай подобається».
«Скільки б років не пройшло, а все ж вночі сниться трамвай»
Ніна Чернецька працює у «Вінницькій транспортній компанії» вже 42 роки. Починала вона з водійки трамваю, а тепер обіймає посаду начальниці відділу експлуатації трамвайного депо.
– На трамваях їздила шість років. Розпочинала я свою роботу на «НДР-ських» ще. Вони ще були кермові, це було вже так давно… У 1979 році. Й так бігом, непомітно проминули всі роки, що я не згледілась, коли. Спочатку я працювала водієм, потім закінчила технікум, після технікуму пішла працювати начальником маршруту, а потім пішла у відділ.
– Як ми тільки розпочинали, ще були каси, там три копійки коштував проїзд. Я тоді працювала по першому маршруту. Була «одиниця» до залізничного вокзалу і «трійка» до Хімзаводу. Коли приходили ще КТ, то я їздила на них. Тоді я працювала начальником маршруту, а ми мали водійське посвідчення, проходили медкомісію, як і всі, мали право їздити на трамваях. Чесно, коли прийшли швейцарські, то проїхалась з Барського до депо і більше не їздила. А на «ВінВеях» не їздила. Специфіку всю цю я знаю, тому мені не дуже хочеться.
VежA: На тролейбусах працювати не хотіли?
– Ні-ні-ні!.. От мені подобається більше навіть пасажиром їхати в трамваї. Не знаю чому, але трамвай більше до душі.
У роки, коли Ніна Григорівна працювала водійкою трамваю, за кожним водієм закріплювався один маршрут. Однак з часом, аби водії не скаржились, що на певних маршрутах працювати легше, ніж на інших, їх почали чергувати.
– Наприклад, у нас другий маршрут без кінцевого пункту, як Ви знаєте. Кожен водій по дві зміни в місяць відпрацьовує на цьому маршруті. Водій же має особистий час лише під час перерви. Так водії всіх маршрутів заїжджають на кінцеві пункти й там вони три хвилини роблять, що хочуть. А тут (на маршруті №2 – авт.) немає коли займатися своїми справами, якщо пасажири в салоні.
Вона розповідає, що нині на маршрут щодня виходять 74 трамвайних вагони, а штат налічує 157 водіїв трамваю. Щомісяця, до 25 числа, складають графік роботи водіїв трамвая. Як і в більшості, у них п’ятиденний робочий день, та два вихідні дні. Важливо, що робота водія трамвая не перевищує 10 годин робочого часу на зміну.
Наразі триває навчання однієї групи на водіїв трамваю. Якщо вони зможуть скласти іспит на знання правил дорожнього руху, то муситимуть пройти стажування 238 годин на маршруті з пасажирами.
Звісно, перш ніж йти на навчання, всі проходять медичну комісію. До речі, якщо раніше водієм трамваю можна було працювати з 18 років, то нині вже з 21-го року. Ніна Григорівна пояснює це тим, що в цьому віці людина вже доросліша та відповідальніша.
Пропрацювавши у транспортній компанії понад 20 років і вийшовши на пенсію, працівник вважається ветераном підприємства. Їх збирають двічі на рік, аби привітати зі святами: на Різдво на дев’ятого травня.
– Ви бачили б їхні очі, які вони раді зустрічі! Їм дають якусь премію, по очах видно, які вони вдячні колективу, що їх не забувають. Знаєте, для людини те, що про неї пам’ятають — це вже багато. Є такі люди, як я, хто з молодого віку й до пенсії працювали на одному підприємстві. Вони не були на інших роботах, вони не знали інших правил, лише робота — дім, дім — робота. Ми на роботі більшу частину свого життя проводимо, ніж ще десь. Робота з людьми — найважча. Якщо працюєш з паперами, то вони ж мовчать. Але скільки людей, стільки характерів, своїх звичок.
Додає, що періодично на підприємстві доходять подяки від пасажирів. Наприклад, в грудні вінничани дякували водіям трамваїв, які повернули два ноутбуки, гаманець та документи. Ніна Григорівна пояснює, що за такі подяки водію можуть дати премію. Водночас за порушення премій можуть позбавити: «Є і батіг, і пряник».
– У свій час, як я починала роботу водієм трамвая, то машин зранку було на пальцях перерахувати. А зараз, ви подивіться, у нас година пік — цілодобово. Інколи люди думають: «Та, що це за робота?..». Наприклад, коли я працювала водієм трамваю, то о 4:20 я вже мала стояти на Водоканалі й чекати автобус, який привезе в депо. О 4:45 ми приїжджали в депо. Ось зараз молодь ще може лише лягати спати о цій порі, а ти вже вийшла на роботу.
VежA: Не сумуєте за роботою водія трамваю?
– Ви знаєте, скільки б років не пройшло, а все ж вночі сниться трамвай і що ти їдеш на трамваї. Ось чесно.
«Вінницька транспортна компанія»
Після поїздки на маршруті ми також поспілкувалися із директором «Вінницької транспортної компанії» Михайлом Луценко. Він розповів, що нині в компанії близько 200 кондукторів на всіх видах громадського транспорту. Нині більшість працює на тролейбусах, оскільки не всі ще під’єднали до системи електронної оплати за проїзд. Крім того, вони регулярно відстежують пасажиропотік й визначають на яких маршрутах необхідно збільшити кількість кондукторів, щоб не втрачати гроші. Хоча, безумовно, виторг від продажу квитків останнім часом дещо зменшився.
– Людина бачить рухомий склад на лінії, але сама підготовка виходу рухомого складу на лінію – досить тривалий процес, – пояснює Михайло Петрович. – Взагалі, як водій приймає зміну: вона приходить і перш за все проходить медогляд. Після того приймає вагон. Їй дається 15 хвилин, щоб перевірити санітарний стан вагона, чи працюють всі сигнали, фари, габарити, як працюють двері. Тобто, крім того, що вагон щоденно проходить огляд на депо, коли водій його приймає, то має теж перевірити всі ці речі. А ревізор на виїзді перевіряє гальма. Тоді вагон виїжджає і на першій зупинці не бере пасажирів. Мусить виїхати на рівну ділянку та знову перевірити всі гальма. Люди, можливо, цього всього не бачать, не помічають, але ось так відбувається.
Крім того, складність роботи водія трамваю полягає в тому, що їм необхідно прокидатись о 3-4 годині ночі, аби вчасно потрапити на роботу. Також значно збільшилась інтенсивність руху на дорогах міста й важко працювати. Бувають випадки, коли водії автівок не зважають на громадський транспорт. У тролейбусів та автобусів надто велика маса, аби здійснювати маневри, трамваї ж цього взагалі зробити не можуть й іноді, щоб уникнути зіткнення, доводиться використовувати аварійні екстрені гальма.
В таких ситуаціях зрозуміло, що пасажири в салоні можуть травмуватися. Михайло Луценко зазначає, щоб водіїв транспорту менше звинувачували у неправильних реакціях під час руху, частину транспорту вже обладнали відеореєстраторами, аби мати докази на випадок ДТП.
– У нас водій у будь-якому випадку раз на рік проходить іспит на знання правил дорожнього руху, правил експлуатації рухомого складу. Якщо ж у водія була якась перерва, він повторно проходить стажування. Тобто, він не може бути три місяці на лікарняному і потім одразу сісти та поїхати. Навички мають підтвердитись, а людина має показати, що не забула. Крім того, коли стається будь-яка поломка, багато залежить від професійності водія, тому що 80% поломок водій може усунути самостійно. Кожен водій після зміни у журналі записує ті зауваження, які помітив під час експлуатації. Якщо їх не було, то пише, що зауважень не має. Відповідно майстер знає, на що звернути увагу і є спеціальні люди, які це усувають.
Щодо кондукторів, то нині їх менше у трамваях, оскільки там вже запустили всі валідатори у тестовому режимі. Михайло Луценко зазначає, що валідатори працюють, хоча й трапляються певні проблеми. Додає, що саме для того й існує тестовий режим – аби виявити та усунути всі недоліки. Також валідатори запустили в автобусах і частково у тролейбусах.
– Майже у 70 тролейбусах сьогодні вже запущені (валідатори – авт.). Потрібно до першого березня запустити всі валідатори та продовжити тестування. Паралельно працюватиме кондуктор-консультант для того, щоб можна було людям підказувати. Він буде ще продавати квитки. У нас дві системи частково працюватимуть. Сьогодні більшість кондукторів працюють на маршрутах, де не запущені валідатори.
Згадуючи про ветеранів підприємства, Михайло Петрович зазначає, що нині їх 360 осіб. Двічі на рік їх збирають, дають невеличку грошову допомогу та звітують перед ними про те, що зробили та що планують.
– А вони дуже відстежують наші дії та можуть навіть покритикувати чи підказати щось, – додає Михайло Луценко. – Ну, ця критика завжди конструктивна, десь вони підкажуть, що ось те треба було зробити таким чином, а інше – так. І взагалі таке спілкування важливе.
Фото Марини Сербінович
Відео Марини Сербінович та Миколи Геркалюка
Дякуємо!
Тепер редактори знають.