Команда істориків “Музею Вінниці” з нагоди 130-ї річниці з дня народження Валентина Отамановського підготувала публікацію про “батька історії Вінниці”. В своїй публікації музейники висвітлюють історика ще не в якості видатного та переслідуваного радянською владою науковця, а як молодого борця за волю України, члена Центральної Ради та учасника бою під Крутами.
Як йдеться на Facebook-сторінці “Музею Вінниці”, Валентин Дмитрович Отамановський народився 26 лютого 1893 року.
– Щодо місця народження немає єдиної думки, втім історики припускають, що це могло бути село Мала Яблунівка на Черкащині. Невдовзі після народження Валентина родина перебралася до Києва, де у 1912 році Отамановський вступив на юридичний факультет Київського університету. Наступного року він перевівся до Київського політехнічного інституту, де приєднався до напівлегальної Української студентської громади, – розповідають в музеї.
Портрет Валентина Отамановського, створений Артуром Орльоновим для фондів “Музею Вінниці”. На ньому зображено історика в образі учасника бою під Крутами. “Він одягнений в чумарку (верхній чоловічий одяг з товстого сукна) та цивільний чорний кашкет. На кашкеті бачимо знак “Соборна Україна”, надзвичайно популярний в українських військових колах наприкінці 1917 року. За спиною Валентина – вокзал станції “Крути”. В руках він тримає телеграму, яка фактично вирішила результат Крутянського бою (інформація про нейтралітет полку Шевченка в запіллі українців)” – розповідають музейники.
Згодом, розповідають в музеї, Отамановський став співорганізатором осередку скаутського товариства “Пласт” у Києві та належав до київської філії “Братства самостійників”, таємної та глибоко законспірованої організації.
– “Братчики” працювали серед молоді, закликаючи бойкотувати російську мову і культуру та поширюючи націоналістичні ідеї. Під час Першої світової війни братство почало видавати нелегальний друкований орган “Вільна думка”. 8 вересня 1916 року вони заснували кооперативне видавництво “Вернигора”, яке поширювало переконання, що українська культура має орієнтуватися на Західну Європу, а не на Росію, – зазначено в дописі.
Далі, 15 березня 1917 року, з ініціативи Отамановського у Києві почали формувати штаб української міліції та першу кінну сотню. Він також брав участь у створенні “Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка” та організував військовий клуб “Батьківщина”. Таким чином 24-річний Отамановський став одним із фундаторів українських збройних сил.
Як йдеться в публікації, 21 квітня того ж року Український Національний Конгрес обрав Валентина до Центральної Ради від “Братства самостійників”. Але після гетьманського перевороту він склав депутатські повноваження і зайнявся організаційно-партійною та літературною діяльністю.
– Під його керівництвом видавництво “Вернигора” випускало листівки з портретами гетьманів та патріотичними цитатами. Також “Вернигора” видала низку брошур націоналістичного змісту, наприклад: “Катехізм українця”, “Українці та москвини”, “Гетьман Іван Мазепа”, “Гетьман Полуботок”, “Гетьман П. Дорошенко”, великі настінні плакати – “Як жив український нарід” (склав Отамановський), “Як Московщина визискує Україну” тощо. Пізніше видавництво надрукувало серію українських казок, а також переклади художніх творів. Так, наприклад, англійську легенду “Чайльд Горн” та “Пригоди Робінзона Крузо” переклав Отамановський, – розповідають в “Музеї Вінниці.
Згодом, 29 січня 1918 року, у складі Студентського куреня Січових Стрільців Валентин Отамановський брав участь у бою під Крутами. Далі музейники наводять спогади командира розташованих там українських сил, сотника Аверкія Гончаренка:
“Атамановський був дуже відважний і що було в нім найбільш цінне – це завжди прекрасний гумор. І в цю вирішальну хвилину він почав порівнювати наш бій з боями під Полтавою шведів і наших з м@скалями… Та не було часу… Атамановського відрядив я ще завидна до Студентської сотні з наказом про відступ на вказане їм місце”.
У липні, вже під час правління гетьмана Павла Скоропадського, у Києві російські чорносотенці влаштували молебень на честь царя Ніколая ІІ. Подія завершилася співом гімну “Боже, царя храні…”. У відповідь на це, розповідають музейники, Отамановський разом із “Братством самостійників” та клубом старшин “Батьківщина” 10 липня організували демонстрацію до роковин Полтавської битви. На Софійській площі близько 10 тисяч людей влаштували панахиду по гетьманові Мазепі. Після неї Отамановський звернувся до присутніх з палкою промовою, по якій учасники мітингу одностайно проголосували за перенесення до Софійського собору останків гетьманів Петра Дорошенка, Івана Мазепи та Пилипа Орлика.
– На тій же ж Софійській площі, де відбувалась демонстрація, розташований пам’ятник Богдану Хмельницькому. Тоді на ньому був напис: “Волимъ подъ царя восточнаго, православнаго”. Декілька старшин запропонували від цього напису позбутися. Під схвальні вигуки натовпу Валентин Отамановський за допомогою геологічного молотка почав збивати окремі слова. Але завершити справу завадили німецькі військові та вояки гетьманської Державної варти, які розігнали мітинг, – йдеться в публікації.
Невдовзі після цього Отамановський виїхав до Відня, де навчався у Віденському університеті та організовував роботу видавництва “Вернигора”. Окрім цього працював дипломатичним кур’єром на громадських засадах у Міністерстві закордонних справ Української Держави.
– До України він повернувся у червні 1920 року і разом з родиною оселився у Вінниці. Тут Валентин Дмитрович працював завідувачем українського відділу Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН, яку й сам очолив у березні 1922 року. При ній організував Кабінет виучування Поділля. Але це вже інша історія, – підсумовують в “Музеї Вінниці”.
Нагадаємо, раніше в “Музеї Вінниці” презентували план міста станом на 1802 рік. Деталі – за посиланням.
Зазначимо, що минулоріч Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці присвоїли ім’я Валентина Отамановського.
Зображення – зі сторінки “Музею Вінниці”
Дякуємо!
Тепер редактори знають.