Сьогодні, 3 липня, у середмісті Вінниці для вінничан та гостей міста відбулась “подорож” до “хаосу” думок та емоцій – про війну, мирне життя та мистецтво. Адже саме цього дня біля кінотеатру “Родина” вдруге влаштували перформанс “Заголовок” (2.0) – з кімнатами думок, тиші та релаксу, та приурочений до 130 дня повномасштабного вторгнення росії.
Почалась подорож до партисипативного перформансу з кількох митців, які лише своєю присутністю, діями чи знаками на тілі приковували до себе погляди перехожих, аби згодом направити їх до арки перед легендарним кінотеатром.
Решта ж учасників приходила вже сюди – хто, зацікавившись пояснювальними написами перед локаціями перформансу, хто – чудернацьким шатром з вухами, очима та носом, а хто – вже сформованою постійною чергою охочих відчути на собі мистецьке дослідження.
Таких, до речі, виявилось немало – загалом до сотні людей встигли долучитись до “Заголовку”. І попри те, що цього дня перформанс був майже ідентичним тому, який організували на початку травня, все ж певні відмінності були.
Так, як і минулого разу, перформанс складався з трьох локацій: “голови”, “порталу” і “ОК”. Але цього разу, наприклад, на останньому пункті короткої “подорожі” можна було побачити роботи різних художників, почути атмосферні негучні треки запрошеного діджея та пригоститись чаєм з традиційних східних чашок.
Починався перформанс із формування групи (до 10 людей) та пояснення правил – зокрема, учасників просили не фотографувати і не шуміти на перших двох локація, що допомагало налаштуватись на необхідний стан свідомості.
Вже у першій кімнаті, “голові”, вінничан та гостей міста очікували десятки візуалізованих думок авторів перформансу – про війну, мирне життя, внутрішні переживання тощо. Паралельно актриса та режисерка Людмила Земелько, ніби гіпнотизуючи своїм голосом присутніх, допомагала зосередитись на прочитаних думках та полишити ззовні шатра все зайве.
У другій кімнаті, “порталі”, в цілковитій тиші можна було поділитись своїми власними емоціями чи переживаннями – написавши відповідні слова на папері чи “виливши” свій настрій кольоровим стікером на “матіссові” контури тіл.
Цю залу, розташовану в арці біля кінотеатру, ще можна було б назвати “космосом” – через майже повну відсутність звуку, загальну темноту і “зоряний” світловий супровід. В кожній з двох кімнат варто було перебувати визначений час – це допомагало поринути у вир своїх та чужих думок і знайти відповіді на питання, які до цього, здавалося, й не ставились.
Третя локація, здається, слугувала посередником між “кімнатами думок та емоцій”. Тут можна було, наприклад, познайомитись з картинами Анастасії Кулик, зануритись в роботи “темний сюрреалізм” Тараса Донця, етно-мотиви Марини Прус чи талановитими оригінальними роботами Андрія Машковцева.
Також тут можна було, зокрема, обговорити за чаєм побачене та почуте в попередніх кімнатах чи поділитись своїми емоціями у вигляді малюнку.
За словами автора ідеї перформансу, Гліба Зельгіна, завдяки другому перформансу, його результати можна буде порівняти з першим “Заголовком”. І хоча, наразі говорити про це зарано, нам здається примітним, що в рамках першого “мистецького дослідження” кожне десяте слово, яким ділились учасники, було “любов”, а приблизно кожне двадцяте – “страх”.
Автори перформансу: об’єднання “MŌN”. Команда створення: Асоціація “КУТ”.
Як відбувався перший “Заголовок”, можна прочитати в нашому інтерв’ю з Глібом Зельгіним та Олександрою Венславовською за ЦИМ посиланням.
Фото Зорини Гаджук
Дякуємо!
Тепер редактори знають.