Вважається, що тема голого тіла неприпустима для науковців, але Ірина Ігнатенко розвіяла цей міф своїми книгами «Жіноче тіло в традиційній культурі українців» та «Чоловіче тіло в традиційній культурі українців».

Тема сексу та культури тіла, традицій та вірувань, шаблонів та заборон – це лише частина того, що можна знайти в книгах авторки, які підкорюють своєю відвертістю.

Науковець-етнограф, кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету ім. Т.Шевченка Ірина Ігнатенко дослідила табуйовану досі тему жіночого та чоловічого тіла в українській культурі і вже 11 грудня о 16.00 в книгарні «Є» презентує вінничанам свої книги.

Книга «Жіноче тіло в традиційній культурі українців», безумно, вже стала бестселером і тричі перевидавалась в різних видавництвах. Над нею Ірина Ігнатенко працювала близько 10 років. Авторка об’їздила 150 сіл Полісся, Черкащини та Полтавщини, де опитувала по дві-три старожительки. Під час роботи над книгою вона зібрала та проаналізувала велику кількість матеріалів польових досліджень, друкованих джерел та архівних документів, які стосуються традиційних уявлень про жіноче тіло та пов’язаних із цим народних звичаїв, вірувань і ритуалів.

• Інколи я навіть червоніла, коли слухала розмови цих бабусь. Вони могли не пам’ятати якісь важливі речі, але інтимні моменти свого життя завжди згадували з посмішкою. Навіть дев’яностолітні бабусі відразу «оживали», коли починали розповідати про своє дівування та стосунки з чоловіками – розповідає Ірина про процес збирання матеріалу для книги.

Як зазначає у передмові сама Ірина, головна перевага цієї книжки в тому, «що вона «жива», бо говорить голосами жінок – наших пра-прабабусь, які знали солодкий та гіркий смак любові, пишалися плодами свого кохання або вимушено їх позбавлялися, зазнавали втіх матері або страждань покритки. Зрештою, вони просто жили…»
«Жіноче тіло у традиційній культурі українців» – це чудове пізнавальне і екзотичне чтиво для великої читацької аудиторії, оскільки зриває певну пелену фальшивої з народної культури і представляє її як багатогранне та колоритне явище.

Ірина Ігнатенко чи не перша, хто підняв цю тему, бо за радянських часів писати про жіноче тіло й секс було неприпустимо. Речі, про які йдеться у книзі доволі делікатні, але вони показують справжні тодішні реалії, про які потрібно говорити і знати. Сама авторка вважає, що тоді українське традиційне суспільство було набагато жорстокішим до жінки, ніж до чоловіка.

Книга присвячена таким темам, про які раніше мовчали, бо вважали це непристойним, наприклад, жіночій фізіології і репродуктивному здоров’ю, особливостям інтимних відносин і гігієни статевих відносин у сільській культурі, способам контрацепції і тодішнім абортам, жіночим та венеричним хворобам, віруванням та приворотам. Вона ілюстрована матеріалами Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», репродукціями творів Національного художнього музею України, світлинами комплексних історико-етнографічних експедицій Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф МНС України, репродукціями з Національного музею Тараса Шевченка.

Продовженням етнографічного бестселеру «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» стала книга «Чоловіче тіло у традиційній культурі українців». У книзі піднімаються питання про те, якими були для українців ХІХ – початку ХХ століття канони чоловічої краси та здоров’я, які зачіски носили, чого остерігалися та як за допомогою народних традицій і рецептів лікування долали чоловічі хвороби? Звичайно, і в цій книзі Ірина Ігнатенко піднімає тему охоронно-захисної магії та еротико-сміхових традицій в поховальному обряді. У ній ви знайдете образно-асоціативні та милозвучні замінники назви чоловічого статевого органу та загальну інформацію про місце чоловіка в родині. Книга вийшла друком цього року у видавництві “КСД”.

• Наштовхнули на написання книги читачі «Жіночого тіла» постійно запитуючи: «а коли буде книга про чоловіче тіло?». А ще мені самій стало цікаво, як контролювало тіло життя чоловіка, бо жіноче тіло 100% контролювало жінок – розповідає авторка.

На відмінну від «жіночого тіла»,  ця книга не має стільки реальних історій.

• Книга написана на трьох видах джерел: опублікованих судових справах XVIII-XIX ст.; етнографічних джерелах сер. ХІХ – поч. ХХ ст. та фольклорі, й не лише сороміцькому. Пісні, приказки, прислів’я є частиною фольклору й вони також були використані при написанні дослідження. Писала я її розділами, шматками: думала-писала-відкладала -обмірковувала, десь
  2-3 роки загалом. Польові матеріали присутні, але у незначний кількості, на відміну від «Жіночого тіла…» чи «Народної медицини…» – ділиться історією написання Ірина Ігнатенко

Можливо, презентація обох робіт авторки разом це спроба порівняти тодішнього чоловіка і жінку з теперішніми та їх роллю у суспільстві й побуті.

• Тіла не змінились – змінилося ставлення до них – підсумовує пані Ірина.

Вже цієї неділі вінничани матимуть змогу ближче познайомитися із авторкою та її творчістю.  Модератор зустрічі: Ольга Зайцева

Марина Однорог

See Full Bio