На Європейській площі у Вінниці, поблизу Вежі Артинова встановили композицію з “дідів” або “дідухів” – древнього символу свята Дня народження сонця або ж Різдва у християнській традиції.
Інсталяцію з дідухів біля у центрі Вінниці на честь різдвяно-новорічних свят встановлюють вже не перший рік. Таким чином у місті намагаються відродити древні українські символи, з якими наші пращури зустрічали новий рік.
Ді́дух (його ще називають: дід, коляда, колядник, сніп, король, дідок) — язичницький символ, українська різдвяна прикраса, символ пожертвування найкращого збіжжя у хліборобських культурах. Дідух — символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду. Дідух є одним із найдавніших культів у різдвяній обрядовості українців. Традиція дідуха сягає дохристиянських часів.
Дідухом називають все те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна, яких старший син відповідно стелить на долівку та на стіл під обрус (якщо в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все це робить лише господар).
Як розповідає співробітниця Центру історії Вінниці Марія Куряча, на Поділлі також поширена традиція виготовлення дідуха, хоча для нашого – і для більшості регіонів України – більш притаманна назва “дід” або просто сніп. У той час як слово “дідух” більш поширене на Львівщині.
– Історія дідуха починається з дохристиянських часів, коли в Римській імперії існувала традиція святкування переродження культу сонця. Всі сьогоденні святкування Нового року походять саме від цього свята “Дня народження сонця” (Dies natalis solis). Потім цей День народження Сонця з’єднався у християнській традиції в день народження Христа. Також це поєднало в собі всі ті традиції та легенди, які були притаманні язичницькому святу, – пояснює дослідниця.
А як створити “дідуха” або “діда” в домашніх умовах власними руками, маючи лише мотузку, ножиці та кілька колосків – дивіться у нашому відео:
Саме в час перебування дідуха в оселі, мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти. Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха, де начебто мають перебувати душі пращурів, ложки, а на ніч поруч ставили й коливо (виготовлену з меду й приправлену кутею страву). Так мало тривати доти, допоки сніп перебуває в оселі.
Навесні, на Комоїдицю (свято пробудження весни) дідуха спалювали, обов’язково до зорі, на знак закінчення зими. Спалення дідуха також символізувало, що душам померлих вже час повертатися на небо.
Тліючими вуглинками від дідуха хлопчикам 12—13 років підсмалювали кінчик пучка волосся, «щоб не боявся нічого в цьому житті» — це вважалося першим посвяченням у парубки. Попіл від дідуха вважають помічним від хвороб як людей, так і тварин. Його зберігають рік за іконам.
Що ж стосується ялинки, то звичай ставити в хатах це дерево прийшов в Україну із західноєвропейських країн, а згодом — і з Росії. Ще на початку ХХ століття в більшості сіл не прикрашали ялинок чи сосонок. В Україні ялинка з’явилась у XVIII сторіччі за наказом російського імператора Петра І, а в 1935 році ялинку остаточно підтримала радянська влада, щоб поєднати російські та українські звичаї. Поволі ялинка стала символом не стільки Різдва, скільки Нового року — зовсім не релігійного свята.
Фото Марини Сербінович
Дякуємо!
Тепер редактори знають.