Команда “Музею Вінниці” опублікувала історію П’ятничан від XVIII століття, а також села Стадниці, яке наразі є частиною Вінницької громади, а свого часу – було пов’язане з П’ятничанами. Це продовження історії П’ятничан. Про заснування колишнього села, а тепер одного з мікрорайонів Вінниці, можна дізнатись ТУТ.
Як йдеться на Facebook-сторінці “Музею Вінниці”, відомо, що у першій чверті XVIII століття П’ятничани належали цехановському та брацлавському стольнику (почесна посада при королівському дворі) Міхалу Радзімінському.
Так, за словами істориків, у 1725 році донька Радзімінського Анна вийшла заміж за Міхала Ґрохольського. 10 лютого 1725 року в П’ятничанах було укладено передшлюбну угоду, відповідно до якої Анна мала отримати 10 000 злотих посагу.
Радзімінський в березні того ж року передав молодятам село Сабарів у заставну оренду на два роки – час, протягом якого можна було заробити вищевказану суму. Згодом Анна успадкувала від батька решту його володінь на Брацлавщині. Серед них – і П’ятничани. Таким чином в історії села розпочався період безпосередньо пов’язаний з родом Ґрохольських.
– Вважається, що Міхал Ґрохольський, який у 1744 році став земським суддею Брацлавського воєводства, фактично не проживав на території П’ятничан. Родина віддавала перевагу своїм володінням у Терешках. Проте саме в часи Міхала в П’ятничанах почали будувати новий родинний маєток. За однією з версій, його будували на місці старого укріплення, а за іншою – це була цілком нова будівля. Крім цього, коштом родини Ґрохольських у 1732 році на території П’ятничан було зведено дерев’яну церкву Різдва Богородиці, а в 1758 році у Вінниці – мурований костел Внебовзяття Пресвятої Богородиці для католицького ордену домініканців, – йдеться в публікації.
Далі, розповідають історики, син Міхала та Анни Марцін продовжив розбудову родинного маєтку у П’ятничанах. Родина мешкала тут переважно взимку. В листопаді 1781 року Ґрохольські приймали в П’ятничанах останнього короля Речі Посполитої Станіслава-Августа Понятовського. В пам’ять про цю подію Марцін заклав в’їзну липову алею на території маєтку, фрагменти якої збереглися там дотепер. З “Топографічного опису Подільської губернії 1799 року” історики наводять цитати про те, якими були П’ятничани в перші роки панування в краї Російської імперії:
– Село П’ятничани спадкове старости звенигородського Михайла і Миколи Мартиновичів [Міхал і Міколай, сини Марціна] Ґрохольських. Має розташування частково на узвишші, частково на пагорбах і частково в ярах, лежить на правому березі річки Бог та по обидвох сторонах безіменної річки, яка впадає в Бог. В цьому селі церква грекоросійська, переведена з унії в 1795 році в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці. В ній іконостас різьби та живопису доволі занепалого, дзвіниця з п’ятьма мідними дзвонами…Корчем дерев’яних чотири, з них при одній ґуральня… Млинів наливних три на трьох греблях, вони орендовані євреями за 3 600 польських злотих. Панський кам’яний дім іонічної архітектури і біля нього регулярний плодовий сад, де фруктові дерева: яблуні різних сортів, груші, вишні, сливи різних сортів, виноград, іноземні дерева… Цегельний завод, на якому робиться із жовтуватої глини чотирма робітниками в рік 90 000 цегли. Селянські хати розташовані за звичаєм нерегулярно з невеликими городами поруч. Поселення оточене з двох боків орними полями, з третього дрібним лісом, а з четвертого рікою Богом.
Відомо, що на той час у селі було 114 дворів та 726 мешканців. Серед них 68 орендарів, 8 прислужників при панському дворі та 628 підданих.
Як зазначають історики, серед тогочасних володінь Ґрохольських варто згадати село Стадницю, яке в топографічному описі губернії називають належним до П’ятничан. Ґрохольським воно належало ще з часів Міхала. Ось яким було це село станом на 1799 рік:
– Має розташування частково на узвишші, але більше по рівнині і лежить по обидві сторони протоки безіменної, яка, взявши тут свій початок, впадає в річку Десну. В цьому селі стара дерев’яна церква грекоросійська переведена з унії в 1794 році…, невелика школа, будинок священника… Корчем дерев’яних дві і вони перебувають в оренді у євреїв за 4 000 польських злотих. Економічний панський дім розташований на правому березі безіменної протоки. У ньому клуня з током, комора для зерна, стайня і шопа. Селянські хати розташовані за звичаєм нерегулярно і дещо просторо, біля них невеликі городи. Поселення з трьох сторін оточене орними полями, а з четвертої дров’яним лісом.
За словами музейників, у тогочасній Стадниці налічувалось 124 двори та 578 мешканців, переважна більшість з яких були підданими.
Нагадаємо, нещодавно в “Музеї Вінниці” опублікували план міста та околиць 1840-х років. Як зазначали музейники, враховуючи деталізацію та супровідні підписи, можна стверджувати, що мапу розробляли військові топографи Генштабу тогочасної російської армії. Крім локацій, описаних істориками, ми також трохи дослідили карту. Деталі – за посиланням.
Фото – Марини Сербінович для “Вежі” з Facebook-сторінки “Музею Вінниці”
В “Музеї Вінниці” показали план міста та околиць 1840-х років. ГРАФІКА
Дякуємо!
Тепер редактори знають.