Замість видовженого м’яча для регбі – звичайний волейбольний, замість футбольного поля – баскетбольний майданчик. Ще тут дозволений пас уперед і так само як в автентичному регбі – заборонені удари по руках і ногах. В усьому решта – регбі на візках не менш жорсткий вид спорту, ніж звичайне.
Сьогодні до Вінниці на незвичний турнір з’їхалося чотири команди з Києва, Рівного, Житомира та, власне, Вінниці. Усі гравці – з порушеннями опорного рухового апарату та пересуваються на візках. Попри це хлопці, як і звичайні спортсмени, так само налаштовані рішуче і жорстко грати проти суперника.
Турнір відбувся на базі вінницької школи-гімназії №6 – вона пристосована для доступу людей з особливими потребами. На спортивній арені окрім глядачів і регбістів – постійна відвідувачка подібних заходів, Уповноважена з прав людей з інвалідністю Кабміна, вінницька активістка Раїса Панасюк. Вона дякує всім, хто прийшов на турнір та всім, хто посприяв його проведенню, зокрема ініціатору змагань і водночас – їхньому учаснику з вінницької команди “Сокіл” – Андрію Щербацькому.
Вже за кілька хвилин Андрій разом з зі своїми гравцями з’являється на полі, аби “йти на ви” проти “Спарти” з Житомирщини. Вінничани – у синій формі, житомиряни – в жовтих футболках. Свисток арбітра і шкільний баскетбольний майданчик на 40 хвилин заповнюється вигуками спортсменів та звуками ударів візок об візок.
Під час гри – жодних “піддавків”: команди налаштовані рішуче, інколи рефері фіксує фоли, кілька разів виникають суперечки між суперниками. Деякі візки обладнані захисними металевими щитами – щось схоже, як у фільмі “Скажений макс”.
Олексій зі “Спарти” постійно “підколює” суперників, жартує зі своїми, заграє з публікою. “Хлопці, сідайте поближче і насолоджуйтесь!” – каже він глядачам і знову вступає у бій за м’яч. Цього разу він форвард і провів кілька голів.
Відразу після фінального свистка дух суперництва змінюється привітним спілкуванням – це спорт. До гравців підбігають вболівальники, дають попити води і рушники, перерва – лише 10 хвилин і потім знову на спортивну арену. Вони не те, що не скаржаться на життя – вони його підкорюють попри складнощі, які більшості з нас просто не зрозуміти.
І виграють.
Фото Андрія Завертаного
Дякуємо!
Тепер редактори знають.