Публікація 30 Вересня 21:18

На їх рахунку безліч перемог у Чемпіонах світу та України, кожен рух ніг цих дівчат створює власну музику та доповнює існуючу. Вінницькі Syncopated Ladies розкривають секрети степу та розвіюють стереотипи.

Яна, Катя і Женя — учасниці вінницької команди «Flame tap», котрі вже встигли прославити не лише рідне місто, але й країну. Три золота на Чемпіонатах України у 2015, 2016 та 2017 роках, бронза чемпіонату Європи (2017) та золото і бронза чемпіонату Світу 2016 ( у різних категоріях). Ці дівчата з дитинства знають, що таке ритм та пройшли довгий шлях до перемог і тепер самі «вирощують» майбутніх чемпіонів.

VежА вирішила зустрітися із дівчатами перед однією із репетицій, аби більше дізнатися про те, як вони потрапили у степ, як це мистецтво розвивається у Вінниці та загалом – з якими стереотипами їм доводиться стикатися, як відбуваються Чемпіонати світу ну і, звичайно, більше дізнатися про цей своєрідний вид мистецтва.

Зустрічаємось із танцівницями у холі вінницької філармонії, побачивши, що їх фотографуватимуть, вони дещо ніяковіють та жартують «Ми хоча б вдягнулися краще». Абсолютно різні в житті, на сцені дівчата працюють як злагоджений механізм, адже разом вони майже 15 років. Розпочавши із дитячого ансамблю «Степ компанія» разом з яким двічі ставали чемпіонами Світу, згодом вони вже у складі «Flame tap» достойно відстоюють звання чемпіонок.

Ми просто через кілька років після випуску вирішили зібратися разом і розвиватися у цьому виді мистецтва вже більше і як дорослі. Це був десь 2012-2013 рік. Спочатку ми з Катьою вдвох зібралися, згодом позвали вже інших дівчат, Женю в тому числі, тоді нас було п‘ятеро. Потім методом природного відбору нас залишилось троє. Тут ж потрібно жертвувати всім — часом, роботою, навчанням, грошима, щоб вийти на цей рівень. Ті, хто найсильніші духом і залишилися, – розповідає Яна Присяжнюк.

Незважаючи на те, що саме Яна ініціювала створення колективу, у роботі серед дівчат немає лідерок. Все робиться разом, але дещо розділяються обов‘язки, адже одній «витягнути» роботу дуже важко. Катя, наприклад, більше займається піаром, адже танцюристки хочуть більше популяризувати степ у Вінниці. Також їм допомагають друзі та батьки чим можуть.

У нас є друзі, які роблять класні кліпи і нічого за це не беруть. Ось ви також про нас пишете і підтримуєте цим. Ми ж все на ентузіазмі робимо. Хочеться більшої підтримки навіть з боку міської ради. Ми вважаємо, що робимо для культури вагомий внесок, тому хотілося б отримати хоча б мінімальні вдячність та допомогу. Бо і зал не безкоштовний, і одяг для концертів, і поїздки на чемпіонати, – говорить Яна.

Який степ танцює «Flame tap»?

Існує два види степу: американський та ірландський. Ще деякі зарозумілі росіяни виділяють “чєчьотку” як свій винахід, але ми не розділяємо цю думку. На рівні мистецтва вони танцюють американський степ, який потрапив в слов’янські країни разом з джазом. А “чєчьотка” – це чисто народна тема, типу “джига” у кельтів, фламенко в іспанців, романські народи також якось своє стукання називають, – розповідають степістки.

«Flame tap» поділяють думку тих, ким надихаються. Це – культура Африки, яка відокремилась в мистецтво степу в Новому Орлеані і стала популярною разом з джазом. Ірландський степ дівчата також танцювали і танцюють за необхідності, але це народний танець, який став популярним завдяки Майклу Флетлі та шоу “Lord of the Dance”.

Якби в кожному народі знайшовся б такий Флетлі, то різновидів степу було би ще більше. Ми ж переважно займаємось американським степом “tap dance”, іноді танцюємо ірландський, але освоїти інші “етнічні” різновиди взагалі не проблема, бо в людини всього дві ноги і сильно відрізнятись ці техніки не можуть. Справа більше в артистизмі – удари фламенко я виконаю в точності, а чи зможу так пристрасно затанцювати, як якась гаряча іспанка….не знаю, – говорить Яна.

Колись степ танцювали не те щоб тільки чоловіки, а тільки чорні чоловіки. І якщо якийсь білий сміливець закохувався у степ, то він обмазував обличчя чорним гуталіном і тільки тоді виходив на сцену, бо глядачі сприймали це тільки як культуру чорних. Тільки з появою кіно і виходом на сцену «білого» степіста Фреда Астеіра в компанії жінок, ситуація змінилася. В силу такої історії, майстри, які передавали це мистецтво і популяризували його через кіно та бродвейский театр – в більшості чоловіки.

Зараз не можу сказати, що чоловіків більше. На чемпіонаті, наприклад, одна дівота. У жіночій категорії під 40 учасниць, у чоловічій під 20, тобто в них навіть чверть фіналу немає – всі автоматично півфіналісти. Великі майстри сучасності – десь 50/50 чоловіки і жінки, а після гурту Syncopated Ladies, котрі виступають із Бейонсе і показують який степ може буди жіночий і сексі, то чоловіки взагалі загубились. Зараз у нас дефіцит хлопців, дуже хочемо щоб їх було більше, – розповідає Яна.

Костюми, взуття і «травматичні» сцени

Вони можуть танцювати у звичайних костюмах із секонд-хенду, але за взуття професійним степісткам потрібно платити не мало — 300-400 доларів. Проте, плюсом є те, що служить воно дійсно довго. Для початків, які лише вчаться можна знайти і за 50 доларів.

А на рахунок костюмів, то вони в нас бюджетні дуже. Ми підбираємо одяг кому що підійде і стараємося зліпити з цього щось нормальне, – розповідає Катерина Костючик.
Щоб було зрозуміло, от ти гуляєш по секонду і там три однакових сукні — це вже костюм. Тому що їх три, і вони однакові, – сміючись додає Яна.

Є ще одна важлива деталь для степісток — сцена. Під час репетиції у філармонії дівчата розповіли, що сцена тут дещо слизька, але хоча б дерев‘яна та рівна. А проблему стосовно того, щоб не взуття не ковзало можна вирішити з допомогою спеціального порошку.

У Вінниці немає жодного майданчика зручного для нас. Філармонія це більш-менш зручна сцена по звуку, якщо не дуже голосно грає джаз-бенд і якщо нам поставлять мінімальний мікрофон. В Садовського танцювати не можна взагалі. Це як нашу українські дороги для нас, там спотикаєшся і дуже травматично. А більше в нас сцен немає, ми в Артинові можемо дощечки поставити потанцювати, на вулиці також, – розповідає Яна.

«Ми можемо танцювати під будь-яку музику»

«Flame tap» можуть танцювати під будь-яку музику. Говорять, що якщо потрібно, то навіть і під «Потапа і Настю». Тут все залежить від того яку музику любить людина. Тільки от смаки у дівчат дуже різні.

Єдиний жанр у якому ми більш-менш стикаємось — це фанк. Це такий компроміс для всіх. Наприклад, два номери на чемпіонаті в нас були під фанк. Катя у нас лєді лірічєская – вона любить танець лєбєдєй танцювати. Женьок rnb-шна, а я схильна більше до сучасного джазу, але також останніх пару років в хіп-хоп тяне, – сміючись розповідає Яна.

Дівчата говорять, що будь-яка музика вже несе в собі якусь ідею і вони підлаштовуються під неї, саме тому не мають сюжетних номерів. Композицію, під яку степістки танцювали під час репетиції, замовила філармонія. У ній дуже сильні барабанні соло і зрозуміло, що танцівницям потрібно не відставати від цього соло, тому їх ритми на повинні бути на рівні – такий собі крос по швидкості і батл з барабанщиком.

Трек джазовий, такий джазовий рок-н-рол, в нас джазові сукні і настрій такий рокенрольний, – діляться враженнями дівчата.

Ні для кого не є дивним симбіоз різних жанрів танців та видів мистецтва. Яна розповідає, що останніх декілька років у степі з‘явилася «лірична ера».

На чемпіонаті в Німеччині дуже став популярним напрямок контемпорарі і багато степістів поєднують цю пластику і обирають ліричну музику. Будь-яка музика несе якийсь ритм, повільний він чи ні. Немає такого треку, який би не підійшов під степ. Просто друге питання: наскільки це буде доречно вставляти ще якийсь ритм. У нас з Катьою колись був такий меланхолічний дует.

Степістки розповідають, що така популярність пов‘язана із тим, що цей жанр танцю став своєрідним цікавим мейнcтрімом.

У степі, наприклад, є конкретна техніка, конкретні удари, які і в класичному танці, як і в народному, в бальних танцях. А сучасні танці вони не мають рамок — ти роби, що хочеш, назви це контемп і «дєло в шляпє». Я до цього дещо скептично відношусь, тобто є майстри, які дійсно несуть в собі ідею, адже сучасний танець, контемпорарі, модерн насправді мають свої правила, свою теорію, але в нас в Україні це все перетворилося в лінивий жанр, – розповідає Яна.

«Це не просто танець — ти пишеш музику ногами»

Щодо імпровізації у степі все досить просто — вона, якщо є, то заготовлена. Звичайно, є супер-майстри, які імпровізують з нуля, але, за словами «Flame tap», таке можливо лише тоді, коли танцюєш сам.

Але якщо ти танцюєш з якимось джазбендом, якщо в тебе є музика, яку тобі ввімкнули, композиція, ти маєш вписуватися. Тому що це не просто танець, ти і пишеш музику ногами, ти маєш попадати в ноти, ти маєш знати який розмір, де приспів, де куплет, повністю імпровізувати не виходить взагалі. Все одно ти заготовками танцюєш. Має бути заготовлена схема, – розповідає Яна.

Найскладнішим у роботі колективу є саме відпрацювання номера. Для них просто поставити номер, вивчити елементи, підібрати музику, але відпрацювання забирає багато ресурсів, особливо враховуючи, що всі учасниці команди працюють і єдиний час, коли вони можуть порепетирувати — це сьома ранку.

Звичайно, плюс в тому, що ми станцьовані, ми все-таки в одному колективі по суті з шести років. Якщо би ми просто були окремими танцівницями це було б взагалі важко, – говорить Женя.
Ми вже одна одну відчуваємо. Коли хтось щось неправильно затанцює, то без слів розуміємо, що кожна має на увазі, – додає Катя.

Про Чемпіонат Світу

Свій номер на останній Чемпіонат Світу, звідки привезли дві перемоги, дівчата готували рік. Яна розповідає, що тут по-іншому ніяк, адже в першу чергу оцінюють синхрон та чистоту виконання. Можна вийти у простому костюмі, але все має бути чисто та синхронно.

Звичайно, система оцінювання там цікава — ніколи не зрозумієш, що до чого. Ніби і було не дуже круто, але яскраві костюми – зіграло це. А може бути крутий номер і звичайні костюми і вже це зіграло, – із здивуванням говорить Женя.

Яна додає, що там ще багато чого залежить від журі, адже судді сидять із різних континентів світу і в кожного свій світогляд.

Кожен фінал там – це якийсь сюрприз. Буває такі люди перемагають, що я б ніколи в житті їх до фіналу не пустила, а є такі люди, які залишаються у чвертьфіналі. Але вони геніальні, як на мене.

Зараз в Україні щодо ступе вже починається рух у бік прогресу. І останній чемпіонат України, який був от в серпні дійсно порадував, – розповідає про майбутнє українського степу Женя, яка, до речі, в дуеті з Яною стали чемпіонками України.

«А може ви виступите без туфлєй» – про комерцію та стереотипи

Танцівниці не відмовляються від комерційних виступів, але за умови, що люди дійсно розуміють, що таке степ. Хоча ніколи не рекламували себе, як шоу-балет. Яна розповіла, що колись разом із Катею працювали в одному вінницькому ресторані, проте публіка там частіше всього не розуміла що відбувається і що таке степ взагалі.

Ми згодні на корпоративах виступати, будь-де, безкоштовно і за гроші, за те, що людина нам може запропонувати, в нас немає якоїсь ціни. Головне, щоб людина розуміла кого вона запрошує, щоб в нас не виникало незрозумілих ситуацій. Наприклад, в ресторані лежить плитка, яку ми поб‘ємо, яка поб‘є наші підкови, а нам кажуть “а може ви так виступите, без туфлєй”. Чи коли ми запитуємо чи сцена дерев‘яна, нам кажуть, що так, приїздимо, а вона обтянута тканиною. І виходить, що виступаємо як міми, – розповідають дівчата.

Існує стереотип, що під час степу качаються лише ноги, що в них будуть великі м‘язи на ногах, розвинеться плоскостопість, що вони відб’ють собі п‘ятки і нирки. Багато батьків думають, що якщо дітей віддати на степ, то за місяць вони схуднуть і часто плутають мистецтво із степ-аеробікою. Звичайно, під час занять працюють всі групи м‘язів і це має позитивний вплив на організм.

Взагалі люди думають, що це або дуже важко, або дуже легко. А ще нам колись сказали: “Ну, мені б такі туфлі, і z би також зміг”, – розповідають дівчата.

«Ми проводимо заняття для всіх»

Окрім власних тренувань, дівчата займаються ще й з учнями. Наразі відбувається набір у групу, адже через погану проінформованість про цей вид мистецтва у Вінниці мало відомо. Степісток знаходять ті батьки і ті діти, які дійсно знають, що таке степ.

В нас зараз мало учнів, але ми агітуємо всіх. Намагаємося багато виступати, щоб люди бачили, що це і чому ми вчимо. А ті діти, що в нас вже є, то дійсно такі неординарні, цікаві, дуже класні. В основному це підлітки. В нас декілька тижнів займається жінка, їй вже під 50, вона вже вивчила півномера і взагалі дуже стильно виглядає, як для жінок у віці. Їй дуже пасує ця джазова музика, джазовий танець, – розповідає Яна.
Немає такого критерію, що з 6 до 12 років, наприклад – абсолютно всі можуть танцювати. Я би й свою маму привела. Є люди, які в 50 років на полденс йдуть, а чому тоді на степ не можна. Треба популяризувати цей напрямок, адже під час танцю задіяні всі групи м’язів, нема такого, що лише ноги. Якщо танцювати правильно, то працює все тіло, – додає Женя.

За словами танцівниць, люди бачать, що рухаються лише ноги і говорять, що у них, напевно, дуже багато травм, дуже болять ноги та суглоби. Насправді більше працює спина, поперек, прес, а руками тримається баланс.

Важливим є те, що у групу важливо прийти саме на початку, а для того, щоб зрозуміти, чи подобається цей стиль — потрібно провчитися хоча б два місяці.

Тут як вивчити мову. Ти не можеш піти на перший урок з англійської мови, вивчити алфавіт і потім заговорити. Тобі потрібно вивчити букви, слова, із слів речення — тут так само. Спочатку треба вивчити удари, потім комбінації з ударів, потім зв‘язки з комбінацій. Витримати два місяці цієї «тупої зубрілки», ось цих ударів, щоб м‘язи звикли. Через два місяці ти вже зможеш танцювати і тоді буде зрозуміло чи подобається тобі чи ні, – говорить Яна.

Звичайно, багато людей, котрі допомагають колективу залишаються «поза кадром». Наприклад, Дмитро Лісовий, якого можна часто побачити за барабанами поруч з дівчатами.

Діма у нас робить тупо всьо — він як завхоз. Робить нам підлогу, ремонт, свариться з орендодавцями, – говорять дівчата.

Найближчий виступ колективу відбудеться 1-го жовтня у Вінницькій філармонії. Дівчата з нетерпінням чекають на нові зацікавлені обличчя.

Заняття проводяться за адресами: вул. Данила Нечая 77а, проспект Космонавтів 58 у приміщеннях КЗ “Центр підліткових клубів за місцем проживання”. Записатися на заняття можна за телефонами 063 27 73 993, 067 888 5341

Фото Ольги Мірошниченко