Сергій Оньков за минулий рік проїхав більше 200 міст і містечок в Україні та за кордоном. Лаконічний у своїх відповідях він коротко розповідає про переїзд з Кривого Рогу до Криму, а згодом звідти до Вінниці, а також міркує про те, чому в країні не розвиваються потенційно цікаві туристичні місця.
З кожним роком до Вінниці переїздить все більше людей, котрі змінюють місто. Вони говорять про комфорт, про можливості, розвиток та затишок, щодня зізнаються місту у коханні та щиро радіють, що змінили місце проживання. Але завжди є дві сторони: наприклад, з кожним роком з Вінниці їдуть цікаві люди, яким стає затісно, і подальших перспектив розвитку для себе вони, на жаль, не бачать. Переважно це стосується креативних індустрій: музиканти, фотографи, художники, актори, дизайнери. Серед цих людей багато тих, кого знають не лише в Україні, але і поза її межами.
Зокрема й тому Vежа вирішила розпочати цикл історій про успішних людей, котрі покинули Вінницю та тих, хто навпаки – приїхав її змінювати.
Щоразу ми шукаємо нових героїв з нових міст, які можуть яскраво показати різницю між ними, а також поділитися власними думками щодо розвитку Вінниці.
Цього разу ми зустрілися із зовсім іншим типажом героя: його знає певне вузьке коло, він жартує, що боїться людей і навряд чи ви побачите його часто в місті на різноманітних заходах. Але якщо раптом поїдете в якесь закинуте село чи містечко, що славиться історичними та природніми місцями, то шансів зустріти там мандрівника Сергія Онькова набагато більше. Чоловік працює інженером з автоматизації у компанії Playtika та майже весь вільний час присвячує подорожам – Україною і Європою.
У підсумку за 2018 рік у власному блозі “Де мене носило” мандрівник пише:
«Всього за рік за кордоном вдалось побувати у 81 містах чи цікавих точках за межами населених пунктів. Рідну землю також старався не забувати, адже і в нас є чим конкурувати з Європою. Хоч і часто то все дико занехаяне. Як підсумок, 123 відвіданих міст, містечок та сіл у 14 областях, із них 109 – вперше. Звісно, то не рахуючи місця, де був просто проїздом чи ночував».
Рецепт продуктивності простий – вихідні та відпустки для подорожей і мало сну. Сергій у своєму блозі багато розповідає про історію певного місця, інфраструктуру та проводить своєрідну екскурсію, яка вражає фактажем та наявністю таким місць зовсім близько до Вінниці.
Ми зустрілися з Сергієм взимку, адже в цей період особливо не помандруєш і прогулялися такими ж безлюдними місцями Вінниці. Чоловік розповідає про переїзд з Кривого Рогу до Сімферополя, а згодом після анексії – до Вінниці. Тихий і мовчазний, він говорить коротко, але чітко. Ми йдемо пустирем: з одного боку забудови, з іншого – озеро, ніби чітке зображення двох різних світів.
Про переїзд з Кривого Рогу
— Вперше я побував у Вінниці в 2011 році, тоді мене запросив товариш, який переїхав раніше. Мені ще тоді сподобалося місто.
Згодом я шукав роботу без особливої прив’язки до міста, але в основному в Кривому Розі вимоги із серії «вік від 20 років, стаж роботи від 30 років». А в Криму був найкращий варіант роботи, потрібно було щось змінювати, бо був застійний період у житті, то у 2012 році я переїхав до Сімферополя. Не можу сказати, що я туди сильно хотів, але потрібно було щось змінювати і рухатися в своєму житті.
У 2014 році виникла гостра необхідність переїздити і десь шукати роботу. Я тоді думав, що це може бути десь у Львові або центральній Україні. Найбільший вибір роботи був у Києві, але мені туди не хотілося. Коли вже виникла така необхідність, що потрібно закруглятися і я зрозумів, що з цього всього, де я був і мені сподобалося, то найкращий варіант Вінниця. Тому я тут шукав роботу і житло.
Зараз у Вінниці я вже живу чотири роки і три місяці.
Про Крим
— З одного боку жити там було класно, тому що Сімферополь майже в центрі Криму і в теплу пору року потрібно буквально дві години або навіть менше в будь-яку сторону виїхати і там вже або море або гори. Саме місто мені не дуже подобалося, я його так і не прийняв для себе. Там бруду дуже багато. Люди не цінують власну архітектуру, хоча її багато і вона з історією. Все змінилося у 2014 році і для мене це було таке полегшення, що не доведеться більше там жити.
Сімферополь гарне місто і згадується, бо я все-таки прожив там три роки, частинку себе залишив, познайомився з цікавими людьми, але зараз ми не спілкуємося майже.
Загалом в Криму люди якісь більш зліші, чи це мені так здалося. Ще вони легше пристосовуються до будь-чого. Навіть вся ситуація у 2014 році показала цю пристосованість, бо раніше я якихось проросійських настроїв серед містян не помічав.
Постапокаліптичний Кривий Ріг
— Кривий Ріг величезний, це найдовше місто Європи. Але в той же час ця довжина забирає досить багато часу, щоб їхати в інший район.
Ще з особливого – в нас є швидкісний трамвай. Ну і, звісно, багато різних заводів, промислових об’єктів, які створюють погану екологію і впливають на людей. Тому люди там такі сурові, заводські, бо коли цілими днями працюєш на заводах, в шахтах, то посміхатися на вулицях не дуже хочеться.
В принципі, як на мене, то там багато природніх об’єктів і вони всі знаходяться досить далеко від центру міста, до них досить незручно добиратися, тому про них знають тільки місцеві або навіть вони не знають.
Моїм хобі з товаришем свого часу було лазити по зонах обвалення, хоча це досить небезпечно. Це такі місця, де закінчилися шахтові виробітки, поруч можуть знаходиться житлові будинки або забудови і все це відселяється, зноситься і може стояти так роками. В моменти вибухів на сусідніх шахтах та від поштовхів воно може обвалюватися, створюючи такі «воронки». Це такий своєрідний криворізький постапокаліпсис
.
В плані промислового туризму там зараз також є різні екскурсії, але в нас промисловий туризм в Україні не дуже популярний, а на такі закинуті об’єкти тим більше. Це більше цікавило краєзнавців, дослідників, геологів, а масово нікого.
Я приїжджаю в основному до батьків, майже всі друзі виїхали з міста. Мало буваю в центральних районах, тому не можу сказати, що сильно якось змінилося місто, але в принципі якісь зміни зараз є.
Кривий Ріг для мене завжди буде рідним домом, я завжди буду шукати можливості туди поїхати, але ненадовго. Зараз не бачу, як би там жив.
Основна проблема Кривого Рогу – це екологія. Хотілося б щоб місто більше розвивалося, бо воно дуже велике, там рази півтора більше населення, ніж у Вінниці. Із плюсів, то це те, що там є місця, які могли би бути туристичними, але виглядають зовсім не туристичними і вони залишаються такими тільки для мене.
Окрім цього, не вистачає розвитку малого та середнього бізнесу, нових підприємств, а не заводів.
Вінниця — місто масштабних змін
— Мені відразу сподобалося у Вінниці. Тут комфортно, багато зелених зон, де можна відпочити. Дуже полюбив вінницькі трамвайчики — це такий один із символів міста.
Вінниця з 2011 року сильно змінилася і це такі масштабні зміни: проводяться реконструкції, створюються нові простори, створюються громадські простори, хоча мені до них трохи байдуже, я людей боюся.
Якщо говорити про вінничан, то вони мені здаються самозакоханими, але в хорошому сенсі. Ще вони багато уваги приділяють зовнішньому вигляду, моментами аж занадто багато.
З негативного —це зовнішня реклама, яка не так вже кидається в очі на Соборній, але частина на вулиці Коцюбинського і біля «Урожаю» виглядає як один величезний базар за рахунок цієї реклами.
Ще Вінниці не вистачає хорошого концертного майданчика. Якщо мені цікаво послухати якихось артистів, то я просто їду в Київ, бо до нас вони навіть не приїздять.
Взагалі я б хотів жити і залишитися саме у Вінниці, адже в нас зараз всі дороги ведуть у Вінницю. Київ більше для роботи придатний, а не для життя, а Вінниця все-таки дуже комфортне місто.
Окрім цього, я бачу тут постійний розвиток. Є міста, які чекають його роками, а деякі просто вистрелюють.
Улюблені місця
Поле за торговим центром
Я живу і працюю на Вишеньці, тому для мене це місце набагато ближче ніж центр. А взагалі це місце відкрив для себе випадково, коли їхав в трамваї побачив захід сонця, що тут таке місце, що видно і озеро, частину забудови по той бік. Завжди мало людей, завжди гарна природа, хоча зараз тут сміття достатньо. Ще така особливість цього місця, що зі всіх боків забудови, а тут такий пустир.
Ще одна із особливостей Вінниці, що тут дуже багато було, я ще з того часу пам’ятаю, зелених зон, багато води. Я думаю, що це місце згодом забудують 10-мікрорайоном, «ласий шматочок» такий. Зараз поки можна ще це все побачити, тому я насолоджуюся.
Взагалі для мене цінні саме такі природні об’єкти, де мало людей і красиві краєвиди. Особливо красивим ще є Сабарів і скелі біля парку Ющенка, але там зараз не так гарно, як у теплу пору року.
Подорожі: «У Вінниці вся Україна перед тобою»
— Це бажання подорожувати у мене взагалі прокидається дуже часто. Я часто не знаю і не планую конкретно кудись їхати, просто беру карту і роздивляюся, згодом вже можу пошукати інформацію. Але багато цікавих місць знаходяться випадково, адже про них ніхто не знає і може навіть не бути жодної інформації.
Коли жив в Криму, то були певні обмеження і переважно подорожував по півострову. У Вінниці – вся Україна перед тобою. Є дуже багато потягів, автобусів, можна легко кудись добратися. Коли я вже проїхав початкові відомі місця – Кам’янець-Подільський, Львів і Чернівці – то зрозумів, що мені цікаво побачити місця, де особливо немає туристів. Там люди, звичайно, не дуже розуміють, чому до них їдуть. Вони знають, що в них є щось цікаве, але все одно живуть своїм окремим життям. Їм просто не цікаво це розвивати, окрім цього вони бояться, думають, що туристи небезпечні.
А ці місця в селах, палаци різноманітні напівзруйновані, зовсім не поступаються місцем відомим туристичним місцям. Але вони зовсім не туристичні, немає готелів, кав’ярень, часто навіть автобуси не ходять.
У Вінницькій області недооцінено все, окрім самої Вінниці
Переважно Вінницю знають через фонтан і ставку «Верфольф», звичайні туристи досі приїздять подивитися саме на ці об’єкти.
В області ж є дуже багато палаців, відомий із них більш-менш лише Тульчинський і його нарешті почали відновлювати. Думаю, що це пов’язано із проведенням «Тульчиноперафест». Місто в порівнянні з іншими почало активно розвиватися.
У Вінницькій області мене вражають місця біля Південного Бугу, взагалі ця річка наділена якоюсь особливою красою. Із останнього дуже вразило село Стіна. Тільки жаль, що люди не розуміють як можна розвивати туризм у своїх селах і так по всій Україні. Читаєш, що в Німеччині ще в XIX столітті відкрили якусь ущелину, почали там ставити готелі, туристичною робити, а ми чомусь до цього часу не робимо цього. Дуже шкода, що справді важливі та цікаві об’єкти залишаються недооціненими.
Насправді це ще проблема людей, саме великої маси, що вони краще поїдуть у Львів, Одесу, а не дивитися палац в якого обвалився дах, не дивлячись на всю його колишню цінність. Цим навіть турагенства не хочуть особливо займатися.
Фото Ольги Мірошниченко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.