У вінницьких вищих навчальних закладах щорічно навчаються кілька тисяч іноземних студентів. Як правило, ці молоді люди прибувають до Вінниці з віддалених країн та інших материків, де про українську мову – та й про Україну загалом – більшість населення практично нічого не знають.
Іноземні студенти їдуть до Вінниці за якісною вищою освітою – зокрема в медичний університет ім. Пирогова. Оселяючись в іншій країні, природньою реакцією іноземця є прагнення вивчити її мову. Тож студенти з Анголи, Палестини чи Камбоджи, приїжджаючи до України на навчання, принагідно вчать українську. Адже ще перед переїздом дізнаються, що згідно з Конституцією та законів, державною мовою в Україні є українська, а викладання в університетах здійснюється державною мовою.
Вони вчать її сумлінно і вважають, що українська – проста мова. Усі студенти, з якими ми спілкувалися для цього матеріалу, кажуть що українську можна вивчити протягом 5-8 місяців. А ті, хто знав до цього інші мови – вивчають її ще швидше.
Проте потрапляючи до України, молоді іноземці з подивом з’ясовують, що українською тут розмовляють далеко не всюди. Студенти потрапляють у мовне середовище, де в сфері послуг до тебе можуть звертатися як українською – мовою, яку ти знаєш , так і зовсім тобі невідомою – російською. У подібних випадках ці люди опиняються не просто в психологічно дискомфортному становищі, але й банально не можуть отримати необхідну інформацію через російськомовний бар’єр.
Поштовхом до цього матеріалу став особистий досвід автора: якось я став свідком, як студент-іноземець намагався забрати посилку з поштового відділення. Він звертався до поштарки невпевненою українською, а натомість отримав відповідь наполегливою російською. Хлопець з Африки її щиро не розумів, а поштарка не хотіла прийняти, що хтось може не знати “общепонятного”. Біля поштового віконечка склалася патова ситуація, поки в неї не втрутилися люди з черги. За хвилину вони допомогли порозумітися українському державному сервісу з україномовним студентом з Африки.
Ми поспілкувалися з трьома іноземцями з різних країн, які вже принаймні чотири роки мешкають у Вінниці. Себастіо Домінгос приїхав до нас з Анголи і наші читачі його вже знають за цією цікавою історією родини. Мо’мін Айяд приїхав з Палестини, а Джуліана Куба – з Конго. У кожного з них – різна рідна мова, але всі вони вивчили українську за 5-8 місяців і нині мешкають у Вінниці.
Себастьян приходить до нас на зустріч зі своєю дружиною-українкою і сином Іваном. Ще поки ми йдемо до кав’ярні, де маємо записати інтерв’ю, розпитуємо, як Себастіо вивчив українську. Його дружина Валентина розповідає, що чоловік навіть має університетську грамоту зі знання української мови.
Він приїхав вчитися до Вінниці, тому що тут вже були знайомі з його ж рідного міста в Анголі, а ще – тут дешевше ніж у Європі чи США.
Чоловік каже, що також неодноразово потрапляв у ситуації, коли звертався до когось у Вінниці українською, а йому відповідали російською, хоча вочевидь знали українську. “Люди просто в шоці, коли чують, що я розмовляю українською, але все одно продовжують спілкуватися російською”.
– Моя дружина їм каже: “чому ви відповідаєте російсько він же звертається українською?”. Ну я вже тоді втручаюсь: “все добре, я розумію і російську”.
Себастіо пояснює, що саме так зникло багато мов у Африці, звідки він родом. “Ви навпаки до іноземців маєте доносити свою мову. Аби зберегти мову”, – каже пан Домінгос з Анголи. В українській ангольця час від часу вже проскакують російські слова – вочевидь, вже як наслідок перебування у Вінниці.
Мо’мін приїхав з Палестини і живе у Вінниці вже близько чотирьох років. Його рідна мова арабська, українську він вивчив за п’ять місяців. “Українську можна вивчити за вісім місяців максимум. Її за складністю не можна порівнювати з арабською, арабська значно складніша”. Мо’мін каже, що більшість іноземних студентів у Вінниці вивчають і розуміють українську, а російську – меншість.
– Коли нам відповідають російською? Нас це бісить. Ми звертаємося до вас вашою рідною мовою – українською. А ви відповідаєте російською мовою. Це неповага, я вважаю, це некомфортно, неправильно. Справжній українець має розмовляти своєю рідною мовою – українською, – каже Мо’мін Айяд з Палестини.
Джуліана Куба також мешкає у Вінниці вже чотири роки. Її батьки знають російську, але Джулія не хотіла вивчати російську. Сказала, що хоче навчатися українською.
Франкомовна студентка запевняє, що українська – дуже проста мова і вивчила вона її за вісім місяців. Російської вона не знає взагалі. Через це в неї виникали непорозуміння в державному українському банку, де до неї зверталися російською.
– Якось я була у Харкові. Там лише 10% людей спілкуються українською, всі решта – російською. Мені було дуже важко порозумітися там, – говорить Джулія.
Дівчина розповідає спогад про ганебну ситуацію: коли вона та її друзі студенти з інших країн мусили перевчати російськомовну вінницьку викладачку, аби та почала викладати українською – згідно із законом.
До речі, Джулії подобається українська музика, зокрема “Kazka” і Світлана Тарабарова. Себастіо також полюбляє Kazka, а ще – “Піаноbой” і його “Шампанські очі”. А ось Мо’мін більше слухає російську музику “українських пісень мало і вони якісь сумні, а російські дають енергію”, – каже студент з Палестини.
З того, що розповідали наші співрозмовники і як вони реагували на “мовні” питання, стало зрозуміло, що для них ця проблема – не надумана. Ситуація, коли в Україні деякі українці пріоритетно застосовують російську в публічній сфері, для іноземців створює побутові труднощі.
Відверто кажучи, під час підготовки цього матеріалу не полишало відчуття парадоксальності ситуації. Студент-іноземець, який все життя прожив на іншому континенті, за пів року вивчає українську як з поваги до країни так і з поваги до її законів. В цей же час українські міністри та інші представники держави Україна, які “харчуються” з наших податків, не здатні вивчити державну мову за десятки років тут перебування і керуючи державою.
Студент з Палестини , якого складно запідозрити в “радикальному українському націоналізмі”, говорить очевидні речі: “справжні українець повинен спілкуватися в Україні своєю рідною мовою – українською”. Студент з Анголи закликає українців спілкуватися з ним українською, аби “зберегти мову”.
А вінницька студентна Джулія Куба розмовляє українською невимушено, слухає Світлану Тарабарову, але не може знайти спільну мову з мешканцями Харкова.
Давайте прислухаємося до їхніх думок і порад, якщо нам самим це досі не очевидно.
Фото Марини Сербінович, відео – Миколи Геркалюка
Дякуємо!
Тепер редактори знають.