На чотири дні Вінниця перетворилася на центр літературного життя країни. Сюди приїхали учасники із семи країн, літературні критики, організатори культурних подій, журналісти та, звичайно, поціновувачі якісної літератури та нестандартних форматів із різних куточків України.
Літературний фестиваль такого масштабу місто чекало щонаменше два роки. Про «Острів Європа», який тривав у Вінниці з 14 по 17 червня говорили давно і з особливим очікуванням. Організатори «видавали» інформацію порціями та інтригували форматами і відомими в Європі іменами, твори яких не перекладалися в Україні. Безумовно, були і топові українські автори і музиканти.
Бейтуран зацвітає: фестиваль «Острів Європа» у Вінниці закінчився босоніж та грою на пилці. ФОТОРЕПОРТАЖ
Завдяки підтримці міської ради, а також Генконсульства Польщі у Вінниці, Посольства Ізраїлю, Чеському центру, Український ПЕН-клубу, а також туристичному агентству Мер-Ка-Ба, закладам Чорна кішка, Батискаф і Red Zeppelin та загальному бюджету фестивалю 350 000 гривень ця подія стала реальною для міста. Якщо порівнювати з іншими фестивалями, які відбуваються у місті та області, то бюджет цього досить скромний.
«Острів Європа» – фестиваль переважно не для пересічних людей, великий акцент зроблений на інтелектуальну складову. Він не є таким, де можна «потусити» (за виключенням концерту проекту «Лінія Маннергейма») та масштабним. Акцент на камерності декілька разів робили організатори, його і відчули гості фестивалю, які писали про це на сторінках у Фейбуці.
Загалом, за словами організаторів, за всі дні фестивалю його відвідало близько 1500 гостей.
Ми провели на фестивалі всі чотири дні (щоправда, були не на всіх подіях) і спробували розповісти як він відбувався.
Програма
«Острів Європа» – це не той фестиваль, який мав вражати своєю масштабністю та великою кількістю відвідувачів. Головна його ціль – якісна програма.
Альгерд Бахаревіч, Белла Шаєр, Дора Капралова, Дана Грігорчеа, Вероніка Мурек, Сергій Шупа, Анна Хромова – ці імена, швидше за все мало відомі не тільки вінничанам, але й багатьом людям, котрі цікавляться літературою. Це є досить логічним та передбачуваним, позаяк їхні твори не перекладені українською мовою, адже не є «топовими» у світі. Білоруська, іврит, чеська – що ми знаємо про письменників, які володіють цими мовами та використовують їх для творчості? Чи могли ці імена зацікавити пересічних вінничан та гостей міста?
Тож зрозуміло, що основною аудиторією фесту стала саме інтелектуальна еліта з різних міст країни, і саме така аудиторія “кочувала” з локації на локацію усі три дні фестивалю.
Ще під час прес-конференції незадовго до “Острова Європа” одна із засновниць проекту Катерина Калитко зазначала, що малі мови часто творять великі сенси, тож їх внесок в літературу є надзвичайно великим і значним.
Самі ж організатори взяли на себе серйозну та вагому місію – промотувати цих авторів в Україні, розповідати про них, показати якою може бути творчість інших європейських країн. Дискусії, презентації книг, авторські зустрічі, перформанси. Різні формати презентації авторів зіграли свою роль: було цікаво слухати, спостерігати та пізнавати.
– Хоч запрошені гості міжнародної програми і не виходили окремими книжками в Україні, але кожен і кожна з них уже мають своїх “секретних агентів”, які перекладали з них більші або менші фрагменти. Нашим завданням було показати і пояснити українським видавцям, котрі брали участь у сніданку-знайомстві з цими авторами й авторками, чому наш вибір випав саме на них, і чому ці книжки можуть в перспективі мати добрі шанси на вдячних читачів. Здається, найвагомішим аргументом стали сльози деяких глядачів, котрі слухали розповіді ізраїльської письменниці з Чернівців Белли Шаєр про непростий шлях від одного дому (батьків) до іншого (предків), – гороворить Олександр Вешелені.
“Час стомився і нікуди не йде”: Жадан і “Лінія Маннергейма” зібрали аншлаг в саду Коцюбинського. ФОТОРЕПОРТАЖ
Якщо говорити про українських авторів, то тут також були відібрані одні з найкращих – Сергій Жадан, Катерина Калитко, Андрій Курков, Ірина Цілик, Артем Чех, Вікторія Амеліна, Мар’яна Савка, Олена Гусейнова, Олена Стяжкіна, Сергій Татчин, Остап Сливинський, Оксана Луцишина та інші.
Програма була побудована так, щоб щодня були задіяні різні локації, формати та автори. Незважаючи на те, що багато авторів зовсім не відомі в Україні, стільці та сходи на презентаціях не залишалися порожніми.
– Найголовнішим завданням було довести потенціал Вінниці як майданчика для глибокого, вдумливого і широкого діалогу довкола важливих питань сучасної Європи і наших взаємин з Іншим. Переконаний, що це вдалося на всі сто, а то і сто двадцять відсотків – настільки добрим було сприйняття аудиторією закордонних та українських учасників. Без винятку кожного і кожну з них слухали уважно, шукали контакту навіть поза самими подіями. Здається, фестиваль саме цим і привабив багатьох – можливістю комунікації без бар’єрів і передсудів, – ділиться враженнями директор фестивалю Олександр Вешелені.
Українські письменники переважно говорили про вплив міста на творчість, а також про війну.
“Сірі зони є скрізь”: Курков та Стяжкіна у Вінниці про війну, життя в окупації та свої нові книги. ФОТО
Організаторам вдалося поєднати у програмі різні покоління, мови та формати, що, безумовно стало одним із головних плюсів фестивалю. Хоча в перший день, декілька місцевих глядачів, говорили, що для них такий формат є нудним і нецікавим і вони вже чекають концерту і читань Жадана. Напевно можна стверджувати, що для багатьох пересічних відвідувачів саме ця подія стала ключовою у програмі «Острова Європи».
“В саду зізнань”: у Вінниці відбулася прем’єра музично-поетичного перформансу Мар’яни Савки. ФОТО
Насправді зацікавити програмою одних із найкращих представників літературного менеджменту та журналістів справа не проста, але «Острову Європи» це 100% вдалося, зважаючи на ту кількість представників літературної інтелектуальної тусівки, котра була присутня на фестивалі та писала схвальні відгуки на своїх сторінках у Фейсбуці і безпосередньо на сторінках організаторів. Олександр Вешелені розповів, що ще на Книжковому Арсеналі 8 з 10 людей, дотичних до літератури чи мистецтва, запитували, що за фестиваль готується у Вінниці.
– Себто очікування були досить серйозні, і це найбільше було пов’язано з форматом фестивалю – показати локальні сенси глобальної Європи на локальних точках унікального міста. Думаю, існує вже чимало діячів культури і книжкової сфери, для яких Вінниця, як і сотню років назад, асоціюється з психологічним курортом, котрий стимулює до роздумів. Я неймовірно втішений, що на “літературний безвіз” на вікенд з’їхалися кияни, львів’яни і харків’яни – хоча не тільки вони. У розмовах з ними, а також з іноземними гостями, ми багато говорили про можливість відчути прості, але дуже щирі емоції – як від побачених тварин чи птахів в межах міста або дружніх обіймів щокроку, так і від напрочуд відкритої публіки.
Цікавість програми, до прикладу, відмітила перекладачка, редакторка, менеджерка культурних проектів, директорка фестивалю TRANSLATORIUM Тетяна Родіонова.
– Я дуже поважаю такі камерні речі, камерні фестивалі, бо це дійсно щось таке концентроване і кожна подія дійсно про щось. Окрім цього, поважаю локальні ініціативи, оскільки розумію наскільки це може бути важко і наскільки це важливо робити щось не тільки в Києві. Із перекладачок я для себе на цьому фестивалі відкрила Анну Хромову, трохи чула про неї раніше, але не була особисто знайома і не була на якихось публічних розмовах. Буде цікаво з нею поспілкуватися і дізнатися про її роботу. Щодо форматів, то вкотре впевнююся в тому, що ідеальний формат – це коли є автор, є перекладач і це якась така спільна розмова, спільні читання – це завжди дуже круто.
Чи була цікавою програма звичайним, «не профільним» гостям фестивалю, ми ще не можемо точно говорити, але іноземні учасники відзначилися тим, що із зацікавленням віднеслися до програми. Наприклад, ізраїльська письменниця Белла Шаєр родом із Чернівців, розповіла, що їй цікаво відвідувати майже всі події фестивалю, проте через травму ноги, вона не всюди ще встигає.
– Я захоплююся цією програмою і людьми, котрі організували цей фестиваль. Раніше я майже нічого не чула про українських авторів, а виявляється це дуже вартісні письменники та поети. У нас майже немає перекладів українських авторів, так як і в Україні майже немає наших перекладів. Але тут я познайомилася із чудовою перекладачкою та поеткою Анною Хромовою, яка вже перекладала декілька моїх новел. На цьому фестивалі ми знайомимося із авторами з інших країн і думаю, що це дасть якісь зміни. А ще мені дуже подобається Вінниця, тут приємно гуляти, – розповіла Белла Шаєр.
Локації
Окрім літературного організатори створили і ландшафтний острів. Він розташувався по дві сторони Центрального мосту, постійно оминаючи фізичний острів Кемпа, який мав би стати також однією із найважливіших локацій для тихих читань. Проте через зливу, читання відбулися на кораблі «Ляля Ратушна».
На жаль, слова авторів тоді було чути не досить добре, адже вони читали без мікрофонів. Як пояснив у приватній розмові директор фестивалю Олександр Вешелені, вони не розраховували на апаратуру під час тихих читань на острові. Відповідно, на кораблі також.
“Ляля” замість Кемпи: у Вінниці відбулися “острівні” читання на кораблі. ФОТОРЕПОРТАЖ
Загалом організатори обрали 10 різних локацій для проведення заходів, чим показали, що література може звучати чи не в будь-якому місці, просто потрібно вдало підібрати авторів, формати та трішки технічного забезпечення.
Відтак, абсолютно новий формат отримали сходи Артинова, які стали атмосферною поетичною локацією фестивалю і чи не однією із найкращих, але однією із найбільш екстримальних. Спокійно виступити тут змогли лише Мар’яна Савка та Оксана Луцишина. В неділю погода була не настільки схильною до поезії Сергія Татчина та Анни Хромової, тому під кінець читань розпочалася сильна злива, а до того автори читали свою поезію під звуки грому. В суботу ж організатори вирішили не ризикувати після ситуації з Кемпою та перенесли читання Олега Каданова та Сергія Жадана на Майдан Незалежності.
“Танцюй, Тесло!”: у Вінниці Сергій Жадан влаштував допрем’єрні читання нової поезії. ФОТО
На Майдані Незалежності переважно відбувалися події з міжнародної програми, а також дискусії за участю українських письменників. Ця локація була захищена від дощу накриттям, хоча під час зливи стільцям таки вдалося намокнути. Проте, волонтери швидко придбали паперові рушники, що допомогло відвідувачам не намочити одяг.
Ще однією із яскравих локацій став сад Коцюбинського, котрий можна сміливо називати ще одним учасником музично-поетичних перформансів, які відбувалися на цій локації.
Острівна тематика також відчувалася у ресторані «Батискаф». Щоправда, подекуди на цьому «острові» було затісно, а кінотеатр під відкритим небом став улюбленою локацією для поціновувачів нічного кіно.
Більш класичні локації, як книгарня «Є», бібліотека №1, Вінницький державний педагогічний університет також збирали свою аудиторію.
Відвідувачі
Звичайно, велику роль в атмосфері та успішності фестивалю грають люди, котрі його відвідують. І «Острів Європа» зміг «заманити» до себе тих, хто насправді вмів слухати і дослухатися до всіх сказаних слів та взаємодіяти з авторами, подекуди навіть мовчки.
На презентаціях можна було побачити як людей старшого та середнього віку, так і студентів, а інколи навіть школярів. Багато хто їхав на фестиваль з інших міст, щоб дізнатися щось нове та побачити улюблених авторів. Київ, Харків, Львів, Черкаси, Хмельницький – це лише крихітний відсоток міст, з яких приїхали до Вінниці. І направду, багато хто з цих людей, судячи із їхніх постів у Фейсбуці, закохалися у Вінницю і у фестиваль.
Фотографиня та перекладачка з Києва Ната Коваль, котра була на фестивалі три дні та відвідала майже всі заходи зізналася, що її трохи здивувала така не зацікавленість подіями саме вінничан.
– Мені здалося, що на події приходило трохи замало людей, але можливо то я міряю по більш масштабним фестивалям. Насправді всі ж локації відкриті, навіть ця на Майдані Незалежності, але ніхто особливо із пересічних не підходить. Навіть на читанні Жадана і Каданова було не досить багато людей. А ще виявляється, що вінничани не знають де Майдан Незалежності, бо тут в перший день в центрі блукали трохи. А загалом, я дуже люблю такі камерні та атмосферні фестивалі, де ти ніби можеш не поспішати. Але насправді з книгарні «Є» до «Батискафу» ти за 10 хвилин не доберешся.
Безумовно, плюсом є і те, що середовище на презентаціях було наповнене іншими учасниками фестивалю, які уважно слухали та навіть долучалися до дискусій. Відтак, чи не на кожній події можна було зустріти білоруське подружжя письменника Альгерда Бахаревіча та перекладачку Юлію Тимофєєву, або ж чеську письменницю Дору Капралову. Частими гостями на заходах були також Сергій Шупа, Белла Шаєр та Дана Грігорчеа.
- Мені цікаво слухати інших авторів, адже я дуже мало знаю про українську літературу. Мені відомий лише Юрій Андрухович, бо про нього частіше говорять у нас в Швейцарії. А так тут для мене все нове і все є відкриттям. Дуже гарна і приємна публіка у вас. З цими людьми просто добре бути поруч. А ще Вінниця стала для мене дуже особливим містом. Я родом із Бухареста, а живу в Цюриху і Вінниця поєднала в собі цих два міста. Ваші трамвайчики викликають у мене таку ностальгію, а саме місто чимось схоже на одне із румунських міст. Мені тут дуже добре і затишно, – розповіла письменниця Дана Грігорчеа.
Українські учасники та культурні менеджери також відвідували чи не кожну презентацію, а потім ще довго обговорювали все почуте на перекурах або спільних сніданках чи вечерях.
Варто відзначити якісну роботу волонтерської команди фестивалю. Їх не потрібно було шукати по території і на будь-які запитання щодо програми та учасників вони завжди мали відповідь. Більшість із них володіли іноземною мовою, що значно спрощувало розуміння ситуації навколо для іноземних учасників
Українські учасники та культурні менеджери також відвідували чи не кожну презентацію, а потім ще довго обговорювали все почуте на перекурах або спільних сніданках чи вечерях.
Форс-мажори
Природні.
Організатори ще до початку фестивалю знали, що обирати для проведення заходів відкриті локації ризиковано, тому продумали і прописали в програмі альтернативні варіанти на випадок, якщо піде дощ.
Така ситуація трапилася тричі. Перша під час запланованих тихих читань на Кемпі, які відбулися на кораблі під час прогулянки до Сабарова. В цей же день перенесли зі Сходів Артинова і читання Жадана і Каданова, а в неділю програма «змістилася» на годину і перебазувалася до світлиці музею Коцюбинського замість саду. Про всі зміни учасники писали на сторінці в соціальній мережі, а волонтери повідомляли на локації.
– Я можу видатися зухвалим, але я дуже втішений усіма погодними обставинам, які нам траплялися за чотири дні. Те, що ми не висадилися на острів через зливу, але попливли у незабутню мандрівку в товаристві майже десятка чапель, чайок і качок, створило у стократ трепетніші відчуття. І ми це розцінили як відповідь самої природи на наш намір читати на Кемпі, мовляв: “Друзі, зачекайте ще, не поспішайте”. І дійсно ніхто не відчув ані крапельки розчарування, бо наш фізичний острів так і залишився символом усього, що ми робили, – розповідає Олександр Вешелені.
Олександр додає, що відчуття “острівців” підсилювалося з кожним заходом, ця метафора лунала з вуст чи не кожного гостя як справжнє внутрішнє прозріння і вибух найтепліших емоцій.
– Я був невимовно щасливий цьому відчуттю залежності від природи, яка дарує тобі щастя навіть коли стає лютою і нещадною. Зрештою, якби не страх дощу, не було б і магічного накриття над садом Коцюбинського, яке фактично додавало хвилевих “спецефектів” п’ятничним перформансам – це завжди так буває у цьому фантастичному місці. Ми справилися з усіма викликами, за що невимовна подяка усім членам команди, волонтерам і безстрашним слухачам – а їх таки було чимало в усі дні, навіть коли доводилося жертвувати “зоною комфорту”, яка часто гальмує стимул вінничан виходити на важливі культурні чи суспільні акції, – розповідає Олександр Вешелені.
Перекладачі:
Якщо ситуації з погодою організатори вирішували оперативно і знаходили альтернативу, то ситуацію із недосконалим перекладом, вирішити не вдалося. Відтак, на авторські зустрічі з Дорою Капраловою перекладачка з чеською декілька разів невірно перекладала фрази, що помітив білоруський письменник та журналіст Сергій Шупа та по-доброму виправив її помилку.
Під час нашого короткого інтерв’ю із Даною Грігорчеа перекладачка також скорочувала відповіді письменниці приблизно втричі. Не змогла потрапити на фестиваль перекладачка з німецької Роксолана Свято. Відтак, розмову Дани Грігорчеа та Дори Капралової про поліфонію міста очима центральноєвропейки, перекладала волонтерка, а модерувала Анастасія Євдокимова.
Можливо, організаторам таки варто звернути більше уваги на якість перекладацької роботи, а також мати сильних перекладачів «в запасі».
Техніка:
Дехто із наших колег помітив поганий звук на концерті «Лінії Маннергейма», проте авторка тексту, яка знаходилася ближче до сцени, жодних проблем з цим не помітила. Технічно не пощастило Ірині Цілик і Артему Чеху, адже один із мікрофонів не працював, хоча подружжя знайшло можливість використовувати лише один.
Тіснота:
Не всі змогли потрапити на «острівну» вечірку у ресторані «Батискаф», адже сприймати поезію опівночі просто стоячи, багатьом виявилося не просто. Тому частина відвідувачів, які не хотіли тіснитися (хоча згодом цього вже не потрібно було робити) просто розвернулися і пішли, або ж просто спілкувалися на вулиці під закладом. Водночас за словами власників “Батискафу”, такого аншлагу на терасі ще не було ніколи.
На перфомансі Катерини Калитко світлиця музею Коцюбинського також не змогла вмістити всіх охочих, тому багато хто стояв в коридорі, а деякі просто на вулиці. Саме ж приміщення мало лише одне відкрите вікно, тому було хоч і цікаво, та душно. До того ж, помітно було, що багатьом хотілося танцювати під запальні мотиви гурту Mashala Doza та місця для цього виявилося дуже мало.
Також варто відзначити те, наскільки швидко і оперативно реагувала команда на «жарти природи», адже в запасі завжди було декілька дощовиків, що допомагала багатьом хоча би якось вберегтися від дощу. Навіть коли дощ дещо намочив стільці на Майдані Незалежності через декілька хвилин волонтери вже витирали їх паперовими рушниками.
Замість висновку
«Острів Європа» насправді змінив місто на ці чотири дні і продовжуватиме його змінювати далі. Коли до міста з’їжається інтелектуальна еліта з усієї країни та закордону – це 100% не може минути безслідно. Про Вінницю говорили і ще продовжують говорити як про місто, що має великий культурний потенціал, а також «сильні голоси» в літературі та перекладі. Проте, чи сильно змінило це самих вінничан, окрім волонтерів, команди та тієї мистецько-зацікавленої аудиторії, яка давно чекала подібного, залишається питанням. Вінничани ще досі не готові до мистецьких заходів не занадто масштабного і розважального характеру. Заходів, де потрібно слухати і розуміти.
Звичайно, на культурній мапі серед літературних фестивалі «Острів Європа» вже зайняв своє місце. Адже він зумів поєднати оригінальну програму, формати та свою локальність. Якщо на переважну більшість літфестів, приїздять одні й ті ж самі імена в сучасному українському літпроцесі, то «Острів Європа» змінив цей напрямок на більш ризикований, але з перспективою на майбутнє. Він не претендує на грандіозний масштаб, але не втрачає важливості. Літературний безвіз, про який говорилося в концепції фестивалю, абсолютно підтвердився під час самої події, коли не існувало ані різних літератур, ані ментальностей, ані шаблонів.
Те, що цей фестиваль зумів «заманити» до Вінниці нестандартних туристів – факт, але чи зможе він у майбутньому долучити більше вінницької аудиторії саме до інтелектуальної його складової? В ці дні «острівна» тусівка жила своїм життям і як впливала на життя містян – сказати складно. Та, швидше за все, багато хто міг помітити людей з бейджами, які розмовляють іншими мовами і можливо таки погуглити, що це за подія.
– Можливо, мої висновки будуть поспішними, але фестиваль дав місту чіткішої ідентифікації – внутрішньої і зовнішньої. Так, ми острівець Європи посеред України. Так, ми є “золотим перетином” Сходу і Заходу, Півночі та Півдня, ментальностей усіх тих етносів і культур, які жили і досі живуть на цих землях. Історія просто зобов’язує нас з певною періодичністю стрибати вище голови (за це формулювання я вдячний Тетяні Кароєвій та – в контексті нашого проекту – Анні Вовченко, бо це фактично те, що вирізняє Вінницю посеред інших урбаністичних моделей минулого). Серединність – неймовірно цінний капітал вінничан, і фестиваль зумів це проявити якнайкраще, – говорить Олександр Вешелені.
- Любов до міста не конче мусить бути гучною, щоб мати резонанс. Література доводить, що навіть найінтимніший контакт зі словом і його творцями здатен змінити в людях дуже багато. Те, з якою енергією все це вистрелило на фестивалі, навіть для нас є несподіваним. Але завжди залишається розуміння того, що це не якесь порожнє або ж голе місце для “окультурення” чи колонізації ззовні, а що тут існує традиція міської культури (хай навіть перервана), і що такі фігури, як Костецький чи Коцюбинський просто зобов’язують нас усіх рухатися до вищих ідей, спираючись на природну властивість “подільської душі” до рефлексії та уважного задивляння у деталі. Це дуже важливий чинник, аби створити “додану вартість” міста і його мешканців, – із захопленням зазначає Олександр Вешелені.
Можливо згодом «Острів Європа» стане тим фестивалем, на який будуть з’їжджатися тисячі людей, але в той же час залишатиметься таким ж успішним і атмосферним. Бо в першу чергу його цінність в якості та камерності, а не в кількості відвідувачів.
Фото Андрія Завертаного, Миколи Геркалюка, Нати Коваль та зі сторінки фестивалю у Фейсбуці
Дякуємо!
Тепер редактори знають.