Вчора ввечері у Вінниці понад сотня вінничан прийшла на зустріч з Олегом Сенцовим – українським режисером, письменником та колишнім політичним в’язнем, який 5 років просидів у російській в’язниці.
Тема зустрічі анонсовано мала носити більше літературний характер – письменник мав розповісти “про книги “Хроніка одного голодування”, “4 з половиною кроки”, “Другу також варто придбати”, “Маркетер” та “Жизня”, ув’язнення та письмо за ґратами, дитинство, студентство та плани на майбутнє”.
Та досить швидко акценти розмови через питання модераторки Катерини Калитко та присутніх вінничан змістились з автобіографічних та письменницьких розповідей Сенцова на більш глобальні теми, зокрема: війну з Росією, політичних в’язнів, українську владу та важливість Революції Гідності.
VежА побувала на зустрічі та передає найцікавіше з того, про що розповідав письменник.
Олег Сенцов – український кінорежисер, сценарист, письменник. Лауреат Премії імені Андрія Сахарова за свободу думки, Премії Американського ПЕН імені Барбари Ґолдсміт “Свобода писати”, Національної премії України імені Т. Шевченка. Був незаконно ув’язнений Російською Федерацією з травня 2014 року і засуджений російським судом до 20 років позбавлення волі. Звільнений у вересні 2019 року в рамках обміну в’язнями між Україною та Російською Федерацією.
Про в’язницю, голодування, “таємне” письменництво та найпопулярнішу книгу за ґратами
“У в’язниці починають читати люди, які до цього не читали жодної книги, крім “Букваря”
– У в’язниці в тебе нічого немає, і коли ти там перебуваєш, ти не хочеш думати про щось погане. Книги, які я написав там, окрім “Хроніки одного голодування”, більш світлі і про життя. Тому що у в’язниці хочеться жити. І найбільш яскраві сни сняться у дитинстві та у в’язниці, тому що там в тебе нічого немає і ти бачиш сірі стіни кожен день. Немає жодних розваг. Але мозку вони потрібні, йому не вистачає вражень. І тому сни сняться, як фільми.
– Під час голодування день триває неймовірно довго. Мозок починає працювати і хоча ти постійно перебуваєш в “тумані” і тобі погане, виникала потреба про це писати. (Йдеться про роботу, яку згодом видадуть під назвою “Хроніка одного голодування” – авт.) …Я розумів, що не можу нічого сховати, бо (в карцері) немає місць для схову, обшуки кожен день і камери знімають.
Писати про голодування можна було тільки відкрито. Я попросив зошит і ручку, а вони питають “Що ти пишеш?” – “Та от придумав фантастичний роман, писатиму, аби розвіятись”. Вони дозволили, потім беруть написане, читають – а там суцільний потік тексту, і дуже дрібно, і дуже поганим почерком. І вони (адміністрація колонії) повірили.
Згодом написане Сенцову вдалось передати на волю.
– У в’язниці починають читати люди, які до цього не читали жодної книги, крім “Букваря”. Тому що там багато часу і немає ніяких розваг. І навіть в найгіршій, найстрашнішій в’язниці завжди є книжки …Найбільш популярна книга у в’язниці – “Граф Монте-Крісто”.
– У в’язниці від першого дня і до останнього до тебе ставляться, як до скотиняки. Роблять все, щоб тебе перетворити на “зомбі”, який просто киває головою і нічого не може сказати проти. Тому моя війна з цими людьми була не тільки у ідейному плані – проти Путіна та Росії і за Україну, але й особистою, внутрішньою – за свою гідність; залишитися людиною і змусити себе поважати.
Про політв’язнів та перемовини з Росією
“Путін “створив” Росію, аби “жерти” своїх сусідів”
– Коли я голодував, я робив це за всіх політв’язнів, які тоді були. Нас було 64 людини. Зараз їх 112. Їхня кількість постійно збільшується, бо в Росії постійно беруть когось нового в полон. …Ще є люди на Донбасі – їх понад 250, але точну кількість важко визначити, бо сепаратисти не пускають до себе жодних комісій, які могли б це перевірити. Але ми боремось за них.
– Через два дні після звільнення я поїхав закордон, бо розумів, що дуже багато уваги до мене прикуто і треба її використовувати, аби просувати наші меседжі закордоном. Піднімати увагу до України, російсько-української війни, до наших політв’язнів. Можна було б мовчати і нічого не казати про те, що відбувається в Україні, але я не мовчу.
– Я буду робити все (необхідне) до тих пір, поки ми не побудуємо вільну Україну, яку ми всі бажали і до цих пір бажаємо.
…За те, щоб хтось зараз був при владі і робив погані речі люди віддали своє життя – на Майдані, в Криму та на Донбасі. Люди вмирають до цих пір – щотижня ми втрачаємо бійців. Ми не можемо їх скривдити, бо навіщо вони всі тоді загинули. …Адже вони загинули, щоб країна була кращою і ми не можемо їх зраджувати.
…Нам треба бути активними в боротьбі з Росією. Не треба чекати, що з Путіним можна вести перемовини про деокупацію Криму. Це як з крокодилом домовлятись, аби він не жер антилоп, які поряд бігають. …Путін “створив” Росію, аби “жерти” своїх сусідів, Україну в першу чергу – бо ми найвільніші.
Про Майдан, Зеленського, Порошенка та український народ
“Неважливо, хто буде наступним Президентом – народ України не дасть йому нас зрадити”
– Майдан – це точка відліку з якої багато хто, і я в тому числі, відчув себе справжнім українцем, готовим вмирати за цю країну, яка народилась там. Це була світла атмосфера. Це три місяці, під час яких люди приїздили і працювали заради нової країни, в якій всі вони хотіли жити. …Можливо, багато що було зроблено не так, але ми продовжимо в створення такої країни вірити і будемо все для цього робити.
Я згадую, Майдан, коли щоночі виходила Руслана співати гімн а капела – це неможливо забути. І тому, коли нам з Кольченком винесли вирок, ми теж заспівали гімн України. Нехай криво, але заспівали. І суддя просто пішов, не дочитавши до кінця вирок – втік з зали. Ми перемогли в той момент, показали, що нас це не зламало. Я бажаю всім нам не зламатися і продовжити нашу боротьбу.
– Україна існувала і до Порошенка, і до Зеленського. І я сподіваюсь, що існуватиме потім. Я б не робив трагедії з того, що два роки тому відбулась зміна влади. Всі боялись, що Зеленський нас здасть Росії – він досі не здав. І вже якось мімікрує під патріота – і це добре, бо ми впливаємо на нього.
– Неважливо, хто буде наступним Президентом – народ України не дасть йому нас зрадити, тому що ми показали вже один раз у 2013 році, що якщо нам не подобається влада, ми можемо винести її “вперед ногами”. Влада цього боїться і ми можемо на неї впливати – щоб вона робила те, чого хочемо ми, а не якісь там політичні сили, якого б кольору вони не були.
Про різницю між Україною та Росією
“Україна настільки слабко представлена в Європі, що нас там просто “нема”
– В російських новинах говорять тільки про Україну і там все перекручують… Що відбувається в самій Росії – незрозуміло. Якщо ракету запустять, чи Путін в якийсь колгосп поїде, то це покажуть і все… Як живе Воронезька область я не знаю до цих пір – чи вона існує чи, можливо, там вже всі померли давно.
За даними ІМІ, наприклад, у квітні 2020 року найбільше про Україну згадував пропагандистський ресурс “РИА Новости”, у якого майже третину контенту було присвячено нашій країні.
… Закордоном росіяни роблять все, щоб пропхнути меседжі, що в Україні не війна з Росією, а “внутрішній конфлікт”. Через посольства, свої медіа, партії, підтримку своїх маргіналів, агентів впливу, журналістів, культуру. Спираючись на російську літературу, наприклад, Достоєвського, вони просувають Путіна.
Україна настільки слабко представлена в Європі, що нас просто “нема”. Десь в новинах були раніше, а зараз дуже мало. І треба розуміти, що, крім нас самих, наші проблеми нікому не потрібні. Маємо бути сильними – політично, економічно та військово і тоді нас будуть сприймати.
– …Чому я був для них (Росії) такою проблемою – тому що я з Криму і не підтримав анексію півострова. Я казав про це відкрито і не боявся їх, не боявся ФСБшників на допитах, суду, 20 років тюрми і казав все, як є. Вони (Росія) бояться цього духу, бо в них держава, яка заганяє громадян “під плінтус” і вони не піднімаються. А ми зовсім інші, більш вільні.
І чому Путін хоче стратити Україну, як незалежну державу? Бо він розуміє, що якщо Україна стане незалежною, вільною та сильною, (російський народ – авт.) теж подивиться на це і може повстати.
Фото автора
Дякуємо!
Тепер редактори знають.