“Burning Man” — один з найвідоміших мистецьких івентів у світі з майже 40-річною історією. Щороку його організовують в пустелі Блек Рок у Неваді, і наразі він збирає десятки тисяч людей з усього світу — тих, хто привозить своє мистецтво і тих, хто приїздить подивитись на роботи, створені іншими.
Цього року представляти Україну на цій культурній події міжнародного масштабу поїхали дві команди — одна з них повезла “Храм їжака” — інсталяцію, побудовану з іржавих протитанкових їжаків з історіями загиблих українських військових і цивільних усередині. А інша — поїхала зі скульптурою “Український фенікс”, який мав переродитись з вогню.
Для тих, у кого може виникнути думка “А навіщо витрачати зусилля і ресурси на поїздку на культурний захід десь в американській пустелі?” відповімо, що “Burning Man” – це прекрасна можливість передати вірні меседжі тисячам, десяткам тисяч людей. І у випадку України правильне сприйняття і розуміння нашої держави громадянами (читати “виборцями”) інших держав напряму може впливати на розміри допомоги для нашого війська. Доказ важливості представлення нашої держави – зокрема, реакція американців на проєкт “Український фенікс” (детальніше в матеріалі).
З України представляти фенікса на подію виїхали чотири людини, серед яких був і вінницький поет, митець та волонтер Богдан Куценко. По поверненню з двотижневого перебування в пустелі він розповів, як створювали та готували проєкт, що таке плая та коли вона допомагає рости людині на 15 сантиметрів за три кроки, як українці в пустелі годували борщем американців, облаштували душ та встановили “козацьку” базу, що питають американці про Україну та чому важливе просування нашої держави в культурному просторі.
Богдан Куценко – вінничанин, який після 20 років у бізнесі 2018 року розпочав громадську діяльність в культури й мистецтві.
Почав волонтерити 2014 року, здійснюючи регулярні поїздки на Схід. Під час повномасштабного вторгнення спершу доставляв автівки і гумдопомогу для спецпідрозділів, а згодом – допомагав закривати інші потреби військових. Із квітня-травня 2022 року працює продюсером у роботі з міжнародною пресою для висвітлення збройної агресії рф на лінії зіткнення. До речі, Богдан попросив підтримав цей збір від medicine_4_ukraine.
Про те, як створювали проєкт, “військовий час” та Чикаго
Робота над проєктом почалась менш аніж за рік до власне “Burning Man”. В організаторів заходу були дуже жорсткі вимоги до всього, тому для такої роботи це дуже короткий термін.
Ініціатором проєкту став Віталій Дейнега, екскерівник БФ “Повернись живим” та заступник міністра оборони (на момент інтерв’ю), а митцями, які взялись за розробку проєкту, стали художники Олексій Сай та Дана Косьміна.
Команда-учасниця мала все затвердити наперед — туди не можна приїздити з тим, що організатори не побачили, не затвердили чи не оцінили. Тобто потрібно затверджувати саму ідею, ескізи, розміри (і саме в футах, а не метричній системі) тощо. Особливо було весело, коли вони просили не використовувати “military time”(13:00 — 24:00), а натомість користуватись звичною для них системою (p.m./a.m). Ми тоді сміялись всією командою — мовляв “ми у військовій країні живемо, в нас стан військовий, а значить і час військовий”.
Тож першим етапом стала розробка художньої концепції. Ідея “феніксу” перемогла у внутрішньому обговоренні між командою. Зараз це дуже символічна фігура для України. Бо саме це згарище, ця пожежа (повномасштабна російсько-українська війна — авт.) країну розбудила і зробила тим, чим вона зараз є. До того ж скульптура фенікса символічно виглядала ще і як тризуб.
Після цього настав інженерний етап, на якому інженери мали визначити, з яких матеріалів, в якому розмірі та як створювати проєкт.
Задача ускладнювалась ще й тим, що проєкт передбачав спалення, що також впливало на ці фактори. І як показала практика, це був дуже важливий аспект, бо, наприклад, проєкт команди, яка спалювала інсталяцію після нас на самому “Burning Man”, не витримав вогню і впав.
…Зрештою, створювати нашого фенікса вирішили в Чикаго — американська команда в цьому місті знайшла Володимира Деку — українського зварювальника, а також митця, який творить за допомогою зварювання з металу. Також там широка підтримка України та багато американських українців. Загальне керівництво проектом узяла на себе Алла Лопаткіна – американська українка, що також опікується фондом UA Resistance Foundation, який активно допомагає Україні.
У Чикаго ми зробили репетиційну збірку конструкції, а в Україні — тренувальне спалювання меншої моделі, тож вже знали орієнтовно, що робити на самому івенті.
Про те, як долучився до проєкту
До проєкту мене запросили, коли я їхав з Дружківки на Донеччині (Богдан — волонтер, який регулярно їздить до наших військових, зокрема, в зони бойових дій, — авт.) Це було за місяці чотири до подорожі, але тоді я це сприйняв як щось нереалістичне.
Зрештою, мене взяли до команди як людину, яка відповідатиме за техніку безпеки та технічні питання під час заходу. Загалом саме з України поїхали чотири людини (Володимир Суворов, Євген Баль, Марія Мороз і я) — далеко не всі, хто мав спершу їхати, змогли це. Зокрема, Сай та Дейнега не поїхали. Решта нашої команди (а це близько півтора десятка людей) були українцями з США.
Команда вийшла суперпрофесійна — навіть самі організатори фесту, “бьорнери” потім це визнавали, адже в нас все відбувалось за протоколом і відповідало поставленим вимогам.
Про дні та ночі на “Burning Man”
У “Burning Man” все про вечір, а не день. Бо вдень може бути 40-50 градусів тепла, а вночі — близько 5. Тому ти змушений брати з собою діапазон одягу практично на будь-яку погоду. До того ж локація розташована відносно високо над рівнем моря, тож до пустелі Блек Рок важко адаптуватись. Навіть найпростіше навантаження дається непросто.
На тих, хто приїздить на “Burning Man” тусуватися, це, звісно, не розповсюджується, тому ми з деякою заздрістю перші дні дивились на людей, які приїхали просто понасолоджуватись івентом. Бо в цей час ми встановлювали спершу інсталяцію, а потім — налагоджувати побут. Я, наприклад, перші дні працював в тому ж одязі, в якому й приїхав.
…У другій половині дня стає неймовірно гарно, а температура знижується. Все підсвічується золотавим кольором, ти починаєш почуватись людиною, а не шматком сиру в мікрохвильовці.
Тоді починає масово виїздити народ. Переважно на велосипедах, адже рух на автівках чи мотоциклах там заборонено. Але є й так звані арт-траки — автівки, перероблені під пересувні мистецькі інсталяції — зі світлом, музикою та історіями.
Про деякі правила івенту, плаю і “священну землю”
На території івенту заборонені гроші, а відповідно продаж чого-небудь, будь-який маркетинг, рекламні акції тощо. Ти маєш заліпити назви брендів, компаній тощо, аж до марки авто. Не всі це виконують, зважаючи на обсяги відвідувачів (цьогоріч їх було близько 70 тисяч), але, як на мене, потрібно старатись це робити.
…Ти маєш забрати абсолютно все, що ти привіз із собою — не залишити взагалі жодного сліду, крім хіба збитої пилюки після табору чи інсталяції. За порушення — неймовірні високі штрафи. Наприклад, просіюється пісок, на якому була команда — металевими граблями та магнітами, аби не лишити відходів. Але йдеться не лише про сміття, але й воду — для чого б вона не використовувалась. Вся вона має вивозитись у тарі, а не виливатись на вулицю.
Також у випадку спалення інсталяції встановлені чіткі правила — якого виду має бути паливо, як його зберігати, коли його використовувати тощо. Заборонено шкодити плаї — поверхні висохлого озера, на якому відбувається захід і яка вважається “священною”. Тому організатори спеціально завозять відсів, на якому й відбувається спалення, аби не була обпечена плая.
Фактично плая складається з дуже мілкого, схожого на гіпс чи цемент, порошку. Вона має лужний склад, що просто знищує шкіру — поверхня пальців, ніг чи інших частин тіла тріскається після певного часу контактування з плаєю. До того ж вдень та вночі утворюються пилові бурі, через які я досі кашляю.
Про спалення
Взагалі на “Burning Man” є лише 11 проєктів, які передбачають спалення. Із них два — “наріжні камені” фестивалю — власне сам “burning man” (фігура людини, яку щороку спалюють) та так званий “храм” (temple), який присвячений людям, які пішли від нас. До речі, цьогоріч в “храмі” було багато речей, присвячених Україні — українських шевронів, прапорів, фото маріупольського драмтеатру. Все це потім спалюється, аби з цим символічно попрощатись.
На наше спалення “Українського фенікса” прийшли дивитись тисячі людей. Воно відкривало низку спалень на “Burning Man”, тому народу було багато.
Ми попросили один з арт-траків увімкнути українську музику. Пам’ятаю, що одним з виконавців були “ДахаБраха”.
Саме спалення виглядало, як магія — навколо скульптури був дерев’яний колодязь висотою 8 метрів, який в безвітряну погоду став стовпом вогню. В кожного були свої думки, зокрема, й про війну.
Люди підходили, дуже багато питали про Україну. На жаль, Україну та українців сутнісно мало знають. Мене особисто багато питали, коли в нас була остання війна до російсько-української. І це, як на мене, великий показник того, що нас сприймають як країну, в якій вже дуже давно хтось серйозно воює — ніби як країну Сходу — як Афганістан. Адже коли ти кажеш, що в нас остання велика війна була Друга світова, американці дуже дивуються. Але коли запитують, видно, що люди хочуть розібратись — зрозуміти, чому в Україні війна.
Про дощ
На івенті нас вже після спалення застав дощ, який в тій пустелі трапляється дуже рідко. Але той, під який потрапили ми, радше можна назвати катастрофою. Прогноз погоди це передбачав, але ми думали, що це буде десь пів години й він завершиться. Проте він лив як з відра 12 годин поспіль, не менше. При цьому був страшний вітер — у людей літали намети, парасольки тощо.
І оскільки пустеля є фактично поверхнею прадавнього озера, вона на нього й перетворилась. Всю поверхню землі довкола нас залило водою, шаром приблизно 10-15 сантиметрів, а плая стала непрохідною багнюкою. Гіпсова субстанція налипає так, що за три-чотири кроки ти стаєш вищим на 10-15 сантиметрів.
Всі велосипеди стали мертвим вантажем, “каменями” — ми за два квартали від нашого табору не могли забрати ровер, який там лишили. Ні їхати по такій багнюці, ні нести його, ні вести — неможливо.
Особливо не пощастило тим, хто приїхав з наметами. Всі вони були розраховані на спеку вдень та суху погоду загалом. А не на багно, в якому неможливо навіть нормально поспати. Люди ходили замерзлі та голодні, бо продукти потроху закінчувались — рух по локації заходу (на автівках) був заборонений та й фактично неможливий.
Ворота були закриті і на вихід, і на вхід — пересуватись можна було лише пішки. І хтось намагався вийти пішки 4-5 миль до найближчої траси. Також деякі учасники намагалися схитрувати — проїхати поза воротами на автівці. Але ті пікапи певно досі в тому багні по самі двигуни.
Про базу
Нашою базою були кілька низькорамних причепів з морськими контейнерами, перероблені силою американської команди під житло — там вирізали двері, зробили ґанки, теплоізоляцію, кондиціонування повітря, встановили ліжка, провели світло, зробили душ. Ще взяли з собою “Старлінк” — читали новини про війну.
Розташували ми контейнери, ніби козацький табір в степу — квадратом, вікнами та дверима всередину, а глухими стінами назовні. Всередині табору були великі ємності з водою, а один з контейнерів слугував кухнею.
Табір команди “Феніксу”
Для розуміння — більшість миється вологими серветками або, наприклад, на тебе можуть поляпати з пластикової пляшечки… Залежно від якості будинку на колесах, може бути передбачений душ і туалет, але проблема — стічні води. Там для них передбачені баки спеціальні, але якщо ти будеш використовувати воду дуже швидко, то доведеться замовляти викачку такого бака. І хоч там є такий сервіс, але коштує він, як стикування в космосі.
Тому коли нашу базу бачили гості фесту, казали “Як??? Це неможливо!”. Досвідчені “бьорнери”, які їздять на івент по 20-30 років, казали, що це найкращий кемп, який вони бачили взагалі — за рівнем продуманості та якості життя.
Про їжу
Оскільки на події продаж будь-чого заборонений, цілі табори їдуть туди для того, щоб годувати людей (безплатно абсолютно). Ти можеш зайти в якийсь табір, там буде бар, і тобі безплатно будуть наливати. Мені запам’ятався кемп, який називався, здається, Midnight — вони опівночі годували всіх, хто приходив. Це був кемп канадійців.
Вони робили дивну канадську страву. Але бажаючих було багато — народ опівночі приходив, шикувався дисципліновано в чергу — і кожен отримував по тарілочці картоплі фрі з якоюсь дивною підливою на курячому бульйоні, з мукою і бринзоподібним сиром. Це виглядає дуже дивно, бо зверху ще й соус є, але насправді їстівне. Я вдячний тим людям. Проте не думаю, що на цьому можна прожити весь час. Люди беруть із собою снеки.
У нас на базі були борщі, я готував плов. Ми мали курячий бульйон на фермерській домашній курці, шашлики — було ціле меню. Повноцінна кухня, купа холодильників, купа всього. То ми смажили бургери, то кесадільї робили. Але звісно була й купа снеків.
А в дощ підгодовували тими стравами, які готували, учасників фесту.
Посмак та враження
Загалом враження у всіх космічні — “Burning Man” — це фантастична подія, за якою особисто я фанатів ще на попередніх роботах з колегами. Але я не думав, що потраплю туди, тим більше під час війни. Тож дуже вдячний за це всій команді.
І плани брати участь у наступному році в команди, звісно, є, але поки немає планів “як” це зробити. Поки всі мають відійти від цього “Burning Man”.
Посмак у мене в цілому від подорожі досить подвійний. Адже, по-перше, після майже року на лінії зіткнення, волонтерської роботи ти приїздиш до Чикаго, де кожні 5-10 хвилин літають літаки… Ну, цей звук мене доводив до сказу, особливо з врахуванням того, що нашу автівку під Бахмутом авіаудар перетворив на решето. Мене ж і ще з десять людей врятувало лише те, що ми встигли заховатись в якомусь погребі. Тож після такого розумієш, що повертатись до нормального життя досить складно, хоча я не тримаю в руках зброю. Усвідомлюєш, наскільки довгим буде повернення всієї країни до нормального життя.
А, по-друге, я переконався, що процес адвокації України як цивілізованої країни, яку потрібно підтримувати та захищати іншим державам, вкрай важливий.
Люди за кордоном часто не знають про причини російсько-української війни, не знають, що відбувається, не розуміють, як можна нас підтримати — куди направити кошти. Їхній інформаційний простір не наповнений такою інформацією.
І Україна має зараз себе просувати на світовому культурному, медійному ринках. Ми маємо переорієнтуватися чи орієнтуватися на західного глядача, аби цей глядач розумів, хто така Україна. І такі поїздки невеликими командами цьому допомагають — якщо іноземець пізнає цивілізованих, класних, професійних представників культури, то він асоціює всю державу, увесь народ з такими представниками. Наприклад, дівчину з нашої команди, яка займалась організаційними питаннями, запросили наступного року до оргкомітету “Burning Man”. Тому в інших державах зараз з українців трішки “прозрівають”, наскільки чітко та якісно ми можемо все робити. І ми мусимо робити саме так.
Фото надані Богданом Куценком
Дякуємо!
Тепер редактори знають.