Поїхати до Китаю і відчути себе королем: як вінничани підкорюють Піднебесну українською музикою

19:15
Автор: Віталія Мазур
Become a Patron!

Уже майже 4 роки вінничанка Ліля Коломієць разом зі своїм музичним проектом «KORICCA» виступає у Китаї, де співає українською. Й хоча вони далеко від дому, та це не завадило новій пісні гурту потрапити до ротації чотирьох українських раідостанцій.

Почалося все з того, що раніше відомий у Вінниці гурт «Карт-бланш» почав розсипатися. У цей переломний момент Лілія отримала запрошення – 9-місячний контракт для роботи у Китаї. Проте, після його завершення Лілія відшукала можливості просувати українську музику. Свою музику. Власне, й тому її візит до Великої Піднебесної так затягнувся. Чим саме дивує китайців українське й чим українців вразила ця екзотична країна, а ще про музичні смаки жителів Азії Лілія розповіла в інтерв’ю для VежА.

  • Ліль, розкажи – як тебе занесло до Китаю?

Колишній хлопець, видно, так сильно хотів мене здихатись, що коли його друг Антон Бессонов із міста Горлівка якось зателефонував і запитав про співачку на контракт у Китай – одразу запропонував мене. Збиралася група для роботи на контракті у Шанхай і я стала їх вокалісткою. З першого разу нам відмовили, бо в нас не було барабанщика. На другий раз таки покликали. Контракт ми підписали на 9 місяців і полетіли.

  • Чи важко адаптуватися було? Чим зацікавив тебе контракт у такі далекій країні? Не лячно було все кидати і вириватися?

Особисто мене контракт зацікавив можливістю нарешті вирватись із замкненого кола, в якому я жила останні кілька років. І хоч саме в цей час я, здавалось, нарешті знайшла своє кохання і тільки-тільки зав’язала серйозні стосунки з хорошим хлопцем, я все ж вирішила кинути усе і полетіти на пошуки змін і відповідей. На щастя, коханий через три місяці мого перебування в Китаї також усе кинув і прилетів до мене. З тих пір ми так разом і живемо. І труднощі усі переборюємо разом. А разом уже нічого не страшно.

Ліля розповіла, що попри різницю у часі в 6 годин, адаптація пройшла досить швидко і успішно. Вперше в Китаї і одразу Шанхай – це не аби яке везіння. Щоправда, до китайської кухні не призвичаїлася досі.

– Вже за місяць у мене почались проблеми зі здоров’ям – від їхньої їжі почав страшенно боліти живіт і ніякі знеболювальні не допомагали, а працювати треба. В лікарню піти змогла десь через тижні два страшних мук (потрібно було домовитись з кимось із фірми, щоб мене туди завели, а хворі працівники нікому не треба – того і мовчала). В лікарні сказали – спазм, але з тих пір я китайських кафешках практично не їм ось уже 4 роки.

  • В яких містах жила? Де виступала?

Жила у Шанхаї, а от виступала по всьому Китаю. По кілька разів на тиждень нас возили по 11 годин в автобусі на 10-ти хвилинне шоу. Іноді доводилось летіти літаком, а потім ще 5 годин їхати автобусом, аби зіграти пів-пісні! І таке бувало. Найважчим для мене були постійні поїздки. Я за цей час сильно пошкодила спину і досі не можу вилікувати. Потім нас відправили в місто Чженчжоу, де ми півроку грали у клубі. Пізніше, коли контракт був позаду, я самотужки повернулась до Чженчжоу і з тих пір живу тут.

  • Музичні смаки китайців – які вони?

Музичні смаки китайців досить специфічні. Вони ніби усі слухають рок, але їх китайський рок – це така собі суміш «Любе» та Іво Бобула з дісторшном, близьким по звучанню до хеві-металу. Насправді, дуже дивне поєднання, але інакше і не скажеш. Люди похилого віку усі без виключення просто тащаться від китайської народної музики і слухають її в своїх маленьких переносних приймачах, які вони скрізь таскають з собою. Що то за музика? Уяви собі дикий істеричний писк під супровід скриплячих дверей – от і весь фольклор.

  • Як реагують, коли дізнаються, що ти і твій гурт з України?

Коли дізнаються звідки ми –  охають, перепитують чи то бува не колишній радянський союз, дехто згадує Тимошенко чи Януковича. Цікавляться чи досі у нас війна.  І найчастіше, що можна почути: «О, в Україні дуже багато красивих дівчат!»

  • Твій гурт – це всі вінничани? Хто зараз із тобою виступає?

Так, ми усі вінничани. Хто буде виступати зі мною далі – сказати не можу. Зараз у нас канікули – сезон закінчився, китайці святкують Новий рік, а ми чекаємо на відпустку, що розпочнеться 12-го лютого. Буквально вчора ми відправили додому гітариста – він закінчив свою роботу з нами. Басист Ігор Сеник зараз теж в Україні. З барабанщиком ми практично не спілкуємось, хоч він і з нами в одному місті. Наразі мій хлопець Артем Якущенко активно вчиться грати на барабанах. Разом з ним і басистом Ігорем ми 26-го грудня записали пісню «Не відпускай» у нас вдома, яку взяли в ротацію 4 радіостанції по всій Україні: Ера-фм, радіо Буковина, радіо Такт та Молоде радіо.

Думаю, де непоганий початок і знак, що треба продовжувати в тому ж напрямку і з тими ж людьми. Чекаємо на Юру Маніту – нашого гітариста. От таким планується наш оновлений склад.  В квітні – назад у Китай з новими силами, ідеями та натхненням.

  • Пам’ятєш, коли вперше заспівала українською? Які були твої відчуття? А реакція публіки?

Українською я вперше заспівала в клубі, в якому працювала уже після контракту. Тоді я почала сама за себе вирішувати що співати і на якій мові. Я співала власну пісню «Хіпуєш». Китайці, звісно, нічого не зрозуміли. Якби я сказала їм, що співала англійською чи мовою народу Майя – вони б повірили. Але їм подобаються мотиви, кажуть, що в китайській і американській музиці немає таких мотивів, такої ритміки, як у моїх піснях. Відповідно, можу зробити висновок, що те ж саме стосується усієї української музики загалом.

  • Назви по три причини – чому варто і чому не варто їхати до Китаю музикантам?

Чому варто: 1. Навіть найбезталанніший музикантьїшко тут відчує себе королем сцени 2. Китайці «хавають» все, аби тільки фізія була європейською 3. Хороші гроші за те, за що в нашій країні ти мусиш платити сам – за можливість виступати. Чому не варто: 1. Людям з нестійкою психікою швидко зносить дах, з’являється зіркова хвороба і після повернення додому – комплекс неповноцінності. 2. Жахлива екологія. Треба вибирати міста з більш-менш чистим повітрям. Це всі міста, що на півдні: Шеньжень, Гуанчжоу, Гвейчжоу, Венчжоу, Шанхай, Ханчжоу, острів Хайкоу.  3. Менталітет зовсім інший. Крім того вірогідність знайти собі друзів серед китайців чи наших практично рівна нулю. Люди тут заробляють і всі їх думки зайняті тільки цим. Ви не друзі. Ви – конкуренти або партнери.

  • Які зараз твої творчі плани в цій країні?

Наразі планую зробити нову програму з дещо оновленим колективом і переїхати з Чженчжоу у якесь більш приємне місто. Також я написала музичну поему – це щось на зразок рок-опери, тільки у менших масштабах і з більшою кількістю музики. Зараз ми займаємось аранжуванням пісень. Сподіваюсь через рік привезти до України щось епічне і дуже гарне. Поема написана українською. Можливо, нам вдасться її протестувати на китайській аудиторії.

  • «Кориця» – хто вона? Який це музичний стиль?

«Кориця» – то, певно, і не гурт ще поки. «Кориця» – то мій стан душі, мій власний проект, де я вокалістка, автор пісень і піаністка. Початок він бере ще років з 5 тому. Ми виступили всього кілька разів у Вінниці і я полетіла у Китай. У Китаї я вже самотужки намагалась писати пісні, аранжувати їх та розсилати друзям. Підписувалась завжди як Кориця. Але пізніше мій «Карт-Бланш» увесь злетівся до мене в Китай, ми знову стали грати наші старі пісні в перемішку з піснями «Кориці». І досі на усіх концертах китайці нас оголошують як «Карт-Бланш». Зараз я розумію, що «Карт-Бланшем» бути більше не хочу. Можливо, ми знайдемо іншу назву, але я все одно залишусь «Корицею».

Нажаль, чи, швидше, на щастя, назвати якимось одним стилем нашу музику неможливо. Трохи блюзу, трохи традиційних народних мотивів (фолку іншими словами), в деяких піснях більше року, в деяких – балладовості. Ще є фанкові рифи. А взагалі… Мені абсолютно байдужі всі ці поділи на стилі. Ми робимо музику. Просто гарну музику. Отакий стиль.

  • Взагалі, плануєш повертатися? Слідкуєш за новинами з Вінниці, України.

Ми знаємо тільки те, про що пишуть в мережі, тому можу припустити – новини рідного міста не проходять повз. Повертатися, звісно, планую. Але повертатись я хочу з чимось. Китай дає можливість чітко розставляти пріоритети і обирати вірний курс. Мій курс усе життя був незмінним, то чого б йому раптом мінятись зараз?

Ліля з ностальгією говорить, що вона і всі її музиканти дуже сумують за рідними, за друзями, за Вінницею. А ще – за рідною їжею та всім таким близьким українському серцю.

  • Ми сумуємо за нашими людьми, за розмовами в маршрутках, за хот-догами і кефіром. Ми сумуємо за домом. Але з пустими руками ми не повернемось. Просто не маємо права. Коли будуть пройдені усі дороги, коли завершаться усі місії, коли буде зібраний увесь досвід і усі загадки нашого перебування тут, у Великій і Могутній Піднебесній будуть розгадані – ми повернемось додому. І привеземо щось красиве.
Фото – зі сторінки Лілії Коломієць