Покручена совість або Занадто толерантна Вінниця

22:54
Автор: admin
Become a Patron!

Конфлікт навколо спорудження у Вінниці меморіалу героям Небесній Сотні відсьогодні вийшов за межі публічної дискусії та перейшов у площину насильницького з’ясування стосунків.

“Віче майдану” 28 січня, як це називають його організатори, запам’яталося сутичками, фізичним перешкоджанням роботи журналістів, ксенофобськими закликами, а за тим – нападом на активістів, котрі за годину до цього висловилися на захист меморіалу Небесні Сотні. Наразі зрозуміло, що нас очікує ескалація конфлікту, вочевидь – ще з більшим насиллям та резонансом.

Ліричний відступ: відверто кажучи, перебуваючи в оточенні десь півтони біомаси, розділеної на 6-7 осіб, що притисла мене до паркану і намагалася вибити з рук камеру, я дещо розгубився. Передовсім через те, що ці організми виявилися досить поважного віку і якось рука не підіймалася відповідно зреагувати на ситуацію.

Утім, цим особам це не завадило досить активно шарпати мене за одяг, намагатися вирвати з рук телефон і збити з обличчя окуляри.

Усвідомлюючи, що якщо ти журналіст, то від поліції очікувати реакції марно, я розумів, що перебуваю в дивній ситуації: ударити у відповідь пенсіонера – нібито неправильно та “провокаційно”, а не реагувати адекватно ситуації – теж. Тож картати за те, що я обрав саме останній варіант, буду себе ще довго.

Але як довго терпітиме подібну ситуацію вінницька громада у широкому розумінні цього слова? Скільки ще треба побитих хлопців, які знаходять сміливість вийти на контрмітинг аби сказати власне слово? Скільки ще має бути погроз перекриття руху та палених шин з боку маргіналів та антисемтів, що контролюються проросійськими координаторами? Питання риторичне.

Але це все лірика. А факт в тому, наскільки чутливий аспект було обрано для того, аби на рівному місці почати бучу в т.зв. “вотчині Порошенка”. Розігрування карти антисемітизму та протидії вшанування героїв Майдану – фірмовий почерк персонажів на кшталт Медвчедчука, Мураєва і Ко. Однак коли з їхніх рук були вибиті майже всі козирі (починаючи від несприйняття “протесту” абсолютною більшістю мешканців і завершуючи скочуванням у відвертий  антисемітизм), ця спільнота перейшла на культурно-візуальну складову. В результаті чого виявилося, що вишня – це “не український символ”, а “покруч, на який вони (автори меморіалу – авт.) хочуть нанизати душі наших героїв”.

У своїх “аргументах” противники встановлення пам’ятнику Небесній Сотні перейшли до відвертого маразму, мовляв, дерево вишня символізує менору і саме тому ця форма була обрана “вінницькими жидами” для вшанування героїв Небесної Сотні.

Далі в якості аргументів використовувалися тези про те, що на пам’ятнику Шевченкові на одноіменній площі “зашифровані єврейські символи”, пальці бронзових скульптур дітей поруч з Кобзарем їм нагадують статеві органи та іншу маячню, яка потребує медичного, а не журналістського, аналізу.

На цьому місці емоції переповнюють вже автора цих рядків. Ті, хто насправді до Майдані не мають жодного стосунку або “вболівали” за нього дистанційно, на відстані сотень кілометрів, звісно, можуть говорити про “вишню-менору” в контексті Небесної Сотні та “пальчики-пісюнчики” в контексті Кобзраря.

Але ті, хто був безпосередньо під час найжорстокіших атаку “Беркуту” і тітушні не звертали увагу на те, під яким саме деревом складали поранених і вбитих майданівців. Це фото зроблене в перші дні розстрілів у Києві, найпевніше – на території Михайлівського собору. Тіла загиблих майданівців складають під “покрученим деревом”, яке так сильно дратує вінницьких “активістів” і яке вони вважають “антиукраїнським”.

P.S.

Найбільше, що дратує – це те, що цей меморіал не був споруджений у Вінниці протягом першого року-двох після Революції. Адже тоді би, найімовірніше, подібної дискусії не виникло би взагалі, а у випадку публічної появи “опонентів”, останні були би нейтралізовані швидко і без особливого галасу. Такі тоді були часи, коли ще пахло димом від шин і порохом від пострілів на Майдані.

Чим далі ми відтягуватимемо вирішення питання – тим більше спекуляцій отримаємо. Аде єдиний шлях закрити питання – це не лише спорудження пам’ятників, а максимально жорстке покарання усіх причетних до розстрілів Небесної Сотні. Поки держава на це не здатна – доти вона приречена бути “човном, який розхитують” власні громадяни. Адже без справедливості не буде поваги до закону.