“Подія не для розваги”: інтерв’ю з Олександром Вешелені про “Vinnytsia Wine Days”. Ч.1. ФОТО

21:21
Автор: Богдан Будай
Become a Patron!

Оновлено: 8 Червня 2023, в 14:16

Вже цього тижня, протягом 25-28 травня, у Вінниці вперше відбудуться “Vinnytsia Wine Days”. Окрім того, що це перша відносно масштабна подія туристичного характеру в місті за останні два роки, це також, можливо, перша спроба об’єднати фахівців виноробства з різних регіонів та навіть країн на одному майданчику саме у Вінниці.

Відтак, ми поспілкувались з очільником департаменту маркетингу і туризму Олександром Вешелені про актуальність “Vinnytsia Wine Days”, традиції та історію виноробства на Вінниччині, перестороги та особливості проведення “Винних днів” у Вінниці, а також – про участь департаменту туризму в їх організації. Саме про це – перша частина нашого досить розлогого інтерв’ю.

В: Почнемо з теми “Винних днів”. Наскільки пам’ятаю, ініціатором був Володимир Карлович (Гігінеішвілі – авт.). Хотів би Вас розпитати про безпосередньо Вашу роль в організації, у втіленні цієї ідеї та департаменту в цілому. І чи не було пересторог – чи доречно робити такий захід під час повномасштабної війни?

– Ініціатива поступила до нас на початку року. Враховуючи, що “Винний дім Гігінеішвілі” є членом нашої туристичної ради (адже з ними формуються туристичні продукти з відвіданням виноробні та дегустаціями), ідея була озвучена саме в такому форматі. Підтримали її і колеги, і керівництво міста, тому що в нас вже є позитивний досвід презентації Вінниці на міжнародних майданчиках саме через виноробну продукцію. Варто згадати лише 2021 рік – участь в гастроярмарку в Діжоні, після якого посольство України у Франції замовило саме вінницьке вино для прийому, який вони проводили в себе. Тобто вже сформована певна культурно-туристична дипломатична місія вина, виробленого у Вінниці.

Для нас, як для профільного департаменту, цікаво було підтримати подію, по-перше, тому, що це форма подієвого туризму. Такі заходи привертають більшу увагу потенційних туристів. Першочергово фокус на професійній аудиторії, якій хочеться презентувати Вінницю саме як місце ділових зустрічей і місце формування спільних туристичних продуктів разом з нашою сферою гостинності. Ми відразу зійшлися на тому, що крім виставки-продажу українських виноробів, обов’язково мають бути додаткові складові: туристична конференція (з якої ми відкриваємо “Винні дні”) і певна екскурсійна програма, яка містила б у собі гастрономічний і винний компоненти. Тому саме через таку колаборацію з бізнесом, з виробниками і з тими, хто надихнувся робити такий масштабний “івент”, ми вирішили сформувати спільну цілісну програму. Допомогти організаційно, інформаційно та експертно там, де можемо.

Щодо побоювань – ми одразу зійшлися на тому, що попри бажання масштабувати подію в цьому році, ми не називаємо її фестивалем. Це подія не для розваги, це, в першу чергу, подія для професіоналів, які можуть між собою створити якісь колаборації. Вивчити передовий досвід як в сфері виноробства, так і в сфері туризму.

Крім того, нам важливо, щоб вінничани теж сприймали цю подію як можливість пізнати винну культуру. Винна культура – це зовсім не про кількість спожитого, а про якість та історію. Що стоїть за сферою виноробства? Це і наші традиції на Поділлі, що були втрачені, і які зараз відновлюють. Це і локальні ініціативи, особливо на півдні Вінниччини, де вже зараз існують цікаві пропозиції з точки зору гастрономії і малих виноробень. Також, на мою думку, зараз актуально говорити про вино як інструмент культурної дипломатії та навіть інструменту в інформаційній війні. Тому що Україна в цілому є виноробною країною і вона страждає від окупації, в тому числі – у цій галузі. Ми втрачаємо величезну кількість історичних виноградників і навіть втратили єдине історичне шато через окупантів (йдеться про “Шато Трубецького” на Херсонщині – авт.). Українці зараз переосмислюють всю цю історію, яка тягнеться ще з часів греків, і розуміємо, що на наших землях ми є продовжувачами цієї традиції, а не якась російська знать чи російська імперія. І що теж важливо – що винороби не припиняли працювати навіть під обстрілами. Про них навіть знято документальний фільм, який ми теж покажемо. Для того, щоб зрозуміти, що в кожній сфері – у виноробстві чи туризмі зокрема – є свої герої і є люди, які працюють на відбудову нашої країни. Символічно, ми це називаємо “Виноробством нескорених” і об’єднали темою “Вин Перемоги”. Адже ми точно колись вип’ємо за нашу перемогу, і хочеться, щоб вінничани й українці загалом віддали перевагу своєму локальному напою, як символ нашого тріумфу, перемоги нашої ідентичності, нашої культури.

Тому я сподіваюся, що це не буде сприйнято як “танці під час трагедії”. Цього ми точно не хотіли і не планували. Наше завдання більше – навчити, показати, розкрити і дати поштовх якимсь новим ідеям, які в майбутньому можуть перетворитися у фестиваль чи ярмарки крафтової продукції, в якісь нові форуми, конференції, колаборції, тури, екскурсії. Фактично, наша головна задача – вивчити передовий досвід – як в Україні, так і в світі – з точки зору виноробів, сфери туризму і сфери гостинності.

В: На цьому заході мають бути винороби з інших країн, з тої ж Молдови. Наскільки складно було домовитись про їхню участь, враховуючи безпекову ситуацію в нашій країні? 

– Спочатку, первинна концепція самої виставки полягала в тому, щоб представити щонайменше три країни: Україну, Грузію та Молдову. Але, дійсно, на сьогодні є певні виклики, які пов’язані як з ввезенням продукції для реалізації в Україні зокрема і у форматі ярмарку, так і з готовністю виробників з цих країн приїхати. Поки що в нас є декілька професійних представників на конференції та на симпозіумі. Це ті люди, які мають дотичність до національних офісів виноробства в цих країнах, або представники чи дотичні до діяльності Міжнародної організації виноградарства і виноробства.

Міжнародна організація виноградарства та виноробства (фр. Organisation Internationale de la vigne et du vin; OIV) — міжурядова організація, яка займається технічними та науковими аспектами виноградарства та виноробства. Сфера OIV включає виробництво винограду для всіх цілей — не тільки вина, але також столового винограду та родзинок. Одним із видів діяльності OIV є зведення глобальної статистики у галузі. OIV базується у Діжоні та налічує 49 країн-членів станом на 2022 рік.

Окрім названих країн, це ще Іспанія, Сполучені Штати. В цій організації Україна поновила своє членство в кінці минулого року, і це теж був довгий і складний процес, який дуже символічно завершився в перший рік повномасштабного вторгнення. Коли Україна, відновивши свій статус, нарешті знову заявила про себе в світі як про виноробну країну. І всі ці ділові комунікації, професійні – вони постійно супроводжуються комунікацією про актуальний стан української держави, війни, економіки, того, куди та яка потрібна допомога, як можна інвестувати у нашу країну. Тому поки міжнародний блок присутній у професійній програмі, в публічних заходах ми поки що не презентуємо цей напрямок міжнародного виноробства. І, зрештою, цього року фокус все ж на українських винах. І конкурс теж всеукраїнський. Він не є міжнародним, він виключно для українських виноробів. Щоб вони подивилися на свій рівень – найновішого врожаю чи попередніх років. А в майбутньому ми маємо ідеї, як розширити географію і представити не тільки безпосередніх наших сусідів, які займаються виноробством, але й наших партнерів з Німеччини, з Франції, Італії – тобто, лідерів виноробства у Європі та світі. Для того, щоб переймати в них досвід і шукати своє місце, свою нішу на такому великому світовому ринку виноробства, і заразом винного туризму.

В: До речі, говорячи про традицію виноробства (та і в цілому – алкогольних напоїв) на Поділлі. От нещодавно “Музей Вінниці” публікував мапу Вінниці першої половини XIX століття. 1840-і роки. Видно і ґуральню, там, де нині однойменне озеро, Садки ті ж таки. В якийсь момент ця традиція тут зникла частково. Як давно? І як вона відроджується?

– Виноробство на Поділлі зумовлено, по-перше, кліматичними особливостями. Можливо, тут більшою мірою пощастило все-таки південним районам, Подністер’ю. Тому що сусідство з Молдовою, з Бесарабією навіть на культурному рівні спричинило цей зв’язок по обидва боки Дністра. І там до сьогодні приватно практично всі вирощують в себе вдома виноград. У промислових масштабах це можна бачити дійсно тільки з середини XIX-го століття. Завдяки місцевій аристократії, завдяки завезенню сюди різноманітних сортів, передусім – французьких, почалося активне просування саме промислового виробництва вина. Паралельно ж у нашому краї найбільш поширеними є фруктово-ягідні настоянки. І от якраз ґуральні пов’язані з роботою з плодами або, зрозуміло, зі спиртовою індустрією, з цукровим буряком і похідною продукцією. Але, однозначно, традиційним напоєм для Поділля не слід вважати тільки самогон. Бо це таке звичне уявлення – як ти приїхав “на село”, тобі дістали велику-велику “баньку” каламутної бурячихи. Та насправді, якщо говорити про міську культуру, про містечка Поділля, всюди існують прояви розвитку саме винної культури.

Та ж сама Бакота, яка зараз є популярним місцем у туристичному плані, відроджує виноробство з вирощуванням винограду на цих теренах, на цих пісковиках подністерських, так само Тернопільщина – умовно кажучи, західна частина Поділля – Заліщики, Гусятин. В Гусятині одна з найкращих виноробень нашої частини України – “Fathers Wine”. І загалом, якщо говорити про подільське виноробство, то воно природно пов’язане, в першу чергу, з багатством ґрунтів. Якщо говорити про потреби виноградної лози, то це, звичайно, породи. В даному випадку це пісковики, вапняки меншою мірою.

Чому воно почало занепадати? Політика Радянського Союзу, переорієнтація, планова економіка, коли було зрозуміло, що “смарт-спеціалізацією” по виноробству є більше Південь: Молдавська Республіка, що певний час була частиною УРСР, Бессарабія, частиною якої є Одещина, і Крим. А Вінниччина більше спеціалізувалася на цукровому буряку, відповідно – спиртовій промисловості. Якщо виноград вирощувався чи інші плоди, то це, в основному, десертні, ті, які йшли на фруктові лавки.

Друга велика трагедія для виноробства – це антиалкогольна кампанія 1980-х років. Тоді в промисловому масштабі було знищено всі артілі, всі цехи, колгоспи, які спеціалізувалися на винограді. Яскравий приклад – село Яруга на Ямпільщині, де було два виноградарські колгоспи: єврейський і український, які вирощували виноград за технологіями, історія яких тягнулась ще з кінця 19-го століття. Це все було втрачено, знищено. Передавалося вже тільки в такому домашньому варіанті, і до сьогодні дуже складно технологічно відновити вирощування лози. Тому що це процес не одного року. Це процес, який повинен постійно супроводжуватися науковцями. І зараз Союз виноградарів і виноробів Вінниччини – це і Володимир Гігінеішвілі, і Григорій Самсонюк та інші винороби, які поки не вийшли на промислове виробництво, – потрохи вчаться і консультуються, в тому числі, з профільними кафедрами в Одесі, в Києві, з інститутом Таїрова (Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова на Одещині – авт.). Зараз, для того, щоб відродити виноробство, потрібно дуже якісно дослідити ґрунти, і південь, зокрема, Вінниччини. Хоча у Вінниці на Старому місті Григорій Самсонюк вирощує кілька десятків сортів різного винограду. Визначити територіально – і про це ми теж говоритимемо на конференції – як за допомогою геоінформаційних систем вибрати ті земельні ділянки, які гармонійно формуватимуть довкола себе закритий кластер, де буде передбачена складова туристична. Щоб поруч можна було споруджувати вже якісь візит-центри, готелі, дегустаційні зали й підвали, щоб це працювало не тільки на виробництво, але й на презентацію, доповнювало якусь туристичну програму.

От у випадку з “Винним домом Гігінеішвілі” – дуже хороша географія розташування виноробні. Вона знаходиться в колишньому Козятинському районі (нині – Хмільницькому). Розташована на Київській трасі. Коли, наприклад, кияни їдуть до Вінниці, то вони спочатку заїжджають у Бердичів, далі в них у програмі можуть бути Глухівці чи Черепашинці – кар’єри як “інстаграмні місця”. А потім, перед заїздом до Вінниці або ще раніше – перед ставкою “Вервольф” – вони можуть відвідати якраз цю виноробню. Так само, навпаки, якщо виїжджають з Вінниці, то вже після “Вервольфа” вони можуть заїхати у “Винний дім”. Це працює і в поєднанні з Хмільником: у санаторіях відпочивають або оздоровлюються люди – і мають можливість неподалік відвідати виноробню. Така ось географія, яка формує хороший туристичний маршрут, так само може працювати і в самій Вінниці, і, особливо, на Півдні. Ми це бачимо якраз по Хмельниччині, де і в Кам’янці-Подільському, і в Бакоті є ці місця, які можна відвідувати з дегустаціями.

Розвиток починається з оцінки території, з оцінки, в першу чергу, можливості вирощувати виноградну лозу. Якщо такої можливості немає (або поки що немає), тоді важливо якісно облаштувати виробництво і зберігання. Особливою “фішкою” виноробні Гігінеішвілі є якраз можливість побачити технологічні процеси, що тут застосовуються найкращі сучасні підходи, обладнання, є окрема лабораторія, чим може похвалитися далеко не кожна крафтова виноробня в Україні. Наступна складова – це вже брендинг. Вин в Україні дуже багато. Як знайти свою нішу, свою цільову аудиторію, як просунути свої найуспішніші сорти, врожаї і так далі – про це ми теж говоритимемо.

Один із інструментів – дегустаційні конкурси. Той конкурс, який проводитиметься в нас (Odesa Wine&Spirit Awards), вважається одним з найавторитетніших в Україні. Дуже цікаво буде спостерігати за самим процесом, тому що це сліпа дегустація з технологією блокчейн. Це все те, що дає якийсь консенсус і розуміння того, що в цьому році найкращими винами визнано той чи інший продукт. Другий інструмент – це, банально, етикетка і форма пляшки. Тобто, як можна “погратися” з локальною культурою. І в нас будуть виступи, які будуть показувати, як обіграти народний орнамент, наприклад, Самчиківський розпис, в брендингу пляшок.

Дуже важливим на наступних етепах є просування на різних майданчиках. Таким майданчиком є і “Vinnytsia Wine Days”, і інші події в Україні. Але такими ж майданчиками є просто неймовірна кількість винних івентів, фестивалів та ярмарків у світі, де треба знайти свої правильні локації, країни та аудиторії. Це теж дуже хороші й цікаві проєкти, як наприклад, “Wine Travel Awards”, який нагороджує в світовому вимірі вина і завжди надає квоту для України як країни, що виборює свою ідентичність.

Для відродження треба працювати. Ми хочемо побачити на своїх професійних подіях не тільки бізнес, але й місцеві громади. В першу чергу, “педалюємо” південні – Могилів-Подільський, Тульчинський район. Тому що маючи такі історії, традиції та ресурси, вони можуть окрім звичних культур, які приносять великі прибутки, робити іміджеві та з великою доданою вартістю продукції, продукти. Зрештою, в гербі Могилева-Подільського присутній виноград. Їм “на роду написано” це робити.

В: Стосовно конкурсу: яка кількість зареєстрованих учасників?

– В нас, фактично, буде нагородження відразу двох конкурсів, один з них уже відбувся – в Одесі. Це був спеціальний конкурс “Кращий Одеський чорний”, на якому вперше в 2021 році переміг якраз “Винний дім Гігінеішвілі”. “Одеський чорний” наразі єдино визнаний фахівцями як бренд українських сортів. Якщо і знають Україну в світі за автохтонними сортами, то це, в першу чергу, завдяки “Одеському чорному”. На цей конкурс подалося, здається, понад 20 виноробів. Переможця навіть ми організатори Vinnytsia Wine Days не знаємо, дізнаємося 26 травня з усіма.

У великому конкурсі “ODESA WINE&SPIRIT AWARDS” є дві секції: вино і винні настоянки. Декілька десятків подано виробників, понад 200 зразків: в одного виробника може бути 3-4, а то і більше сортів. У журі буде дуже непроста робота, вони працюватимуть два дні – 24-25 травня. Практично цілий день. Перед тим в них ще буде спільне корегування. Тобто, вони зберуться й визначать спільні критерії. Там працюватиме система, як у фігурному катанні – найнижчий і найвищий бал відкидаються і шукається золота середина, об’єктивна картинка. А вже нагородження буде в п’ятницю о 17:00 годині в рамках церемонії. І одразу ж на ці зразки буде наклеєно відповідні етикетки: “Гран-прі”, золото, срібло. Ці вина вже в суботу та неділю відвідувачі виставки в ресторані “Тифліс” зможуть дегустувати і купувати, якщо встигнуть. Тому що є багато тих сортів і років, які, фактично, вже є раритетними. Можливо, це буде останній шанс придбати їх для себе, навіть в колекцію. І що найцінніше – всі ці переможці будуть об’єднані спільним мотивом “Вина Перемоги”, їх буде переміщено в спеціальне місце в підвалах виноробні Гігінеішвілі, і розкоркують їх тільки після перемоги, причому з військовими. Надіємось, це буде скоро.

В: Тобто, на виставці будуть вина-переможці конкурсу і якісь, відібрані попередньо?

– Так, маємо декілька десятків заявок. Мінімум 10-15 виноробень України плюс ще регіональні асоціації. Тобто, окремі виноробні плюс асоціації будуть доступні на майданчику в суботу і в неділю для широкої публіки. Придбавши вхідний квиток, ви автоматично купуєте квиток з бокалом або без. Бокал – це відразу і сувенір, згадка про цей рік, про цю подію. І обійшовши всі стенди, будуть дегустаційні пропозиції. Якщо щось сподобається, на місці відразу можна буде щось придбати.

В: Щодо благодійної вечері. Враховуючи, що там є благодійний внесок, наскільки ця подія актуальна для відвідувача? Як багато людей зареєструвалось? 

– Треба врахувати, що частина людей приходитиме за запрошенням, робитиме свій благодійний внесок чи братиме участь в аукціоні. На цій події точно будуть ті, хто приїде на професійну частину “Винних днів”. Їм потрібна буде така спільна вечеря, спілкування і розуміння, для чого вони тут зібралися. Не для того, щоб повеселитися, а для того, щоб підтримати Збройні Сили. Вже підтвердили кілька виноробних компаній, які готові надати ексклюзивні пляшки для аукціону. Це, в першу чергу, не світська зустріч, а зустріч професіоналів. Але дійсно – на цю подію можна потрапити ззовні для того, щоб ближче познайомитися з виноробами. Якщо людина дійсно фанатично колекціонує якісь рідкісні вина чи просто хоче мати персональну дотичність до виноробства, то вона може потрапити на такий захід, допомігши цим самим Збройним Силам. Так само і кошти з продажу квитків на кінопоказ, і частина з виручених коштів з вхідних квитків на виставку – теж будуть спрямовуватись на Збройні Сили України.

В: Тепер щодо екскурсій. Їх велика кількість, і очевидно, що одна людина не зможе відвідати їх всі. Які на Вашу думку прям варто відвідати першочергово? Так би мовити, “маст хев” для відвідування? 

Є екскурсії – по місту; і тури – з виїздом. По місту ми сфокусувалися в першу чергу на історичному районі, де проходять події винних днів. У нас є дві екскурсії: одна умовно закінчується на межі Соборної і Садків, а інша – починається. Тобто, це взаємодоповнюючі екскурсії. Звичайно, я завжди рекомендую екскурсію про Садки, тому що багато вінничан, насправді, ніколи не завертали в ці вулички і навіть не здогадуються, скільки цікавих вілл, садиб тут збереглося. І взагалі – як виглядали вінницькі Садки, коли тут за реальним училищем був великий демонстраційний сад Ярослава Нємєца, вченого, який виводив багато різних видів плодових напоїв, у тому числі – вин. І дуже цінно проїхатися на екскурсії “Трамвай часу” – вона театралізована, і там, звичайно, теж є дегустація з вином, для дітей – безалкогольний напій. Для того, щоб відчути трошки атмосферу етнічного міксу, як це все виглядало сотню років тому.

Щодо турів, то в нас цього разу дві новинки: як не дивно, вперше організована екскурсія до “Вінницьких Мальдівів”, хоча я люблю їх більше називати “Вінницькими кар’єрами” або “Голубими озерами”. І це, мені здається, навіть правильніше. Тому що київські туроператори зараз продають тури саме з назвою “Голубі озера Вінниччини”. А не “Подільські” чи “Вінницькі Мальдіви”. Хоча так, це народна назва, вона легко “гуглиться”, і всім хочеться на Мальдіви. Але ми вважаємо, що це наша гордість, це наші Вінницькі “Голубі озера” чи “Блакитні кар’єри”.

В рамках цього туру буде дуже глибока, але дуже доступна і цікава розповідь, чому ці кар’єри тут розташовані, на яких кристалічних щитах ми розташовані, що це нам дає і чому ми так спокійно спимо, і нас не трусить, коли в Молдові чи Румунії землетруси. І що, власне, роблять з граніту, що це за матеріал, чому він дає ефект блакитної води. Тому це така “геологічно-інстаграмна” подорож. І теж з дегустацією.

Друга новинка – її вже не могли інакше назвати – “Подільська Швейцарія” – це в напрямку Ладижина з тими гарними місцинами, які є поруч із Південним Бугом, з цим рельєфом та “псевдошвейцарськими” горбами. І теж є дуже хороші складові з відвіданням музею Леонтовича і з дегустацією на сироварні. Також є цікаві палаци, які є маловідомими. Якщо людина встигла побачити “маст хев” Вінниччини – палаци Брацлавщини і південь – Бушу й Лядову – тоді це наступна сторінка. Трошки далі, трошки завернути від траси і відкрити для себе величезну Вінницьку область, цю “Terra Incognita”, яка нас не перестає дивувати.

В другій частині інтерв’ю ми поспілкувались з Олександром про загальну туристичну картину Вінниці після початку повномасштабного вторгнення, а також про майбутнє проєкту “Camino Podolico” та “Автомотовелофоторадіомузею”, що донедавна роками розташовувався на Соборній. Ознайомитися ж з програмою “Винних днів” можна за ЦИМ посиланням.

Фото – Зорини Гаджук

Читайте також: Про історію, культуру та розвиток виноробства на Поділлі: у Вінниці презентували програму “Vinnytsia Wine Days 2023”

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.