Подільський каптур: “заборонений” одяг українок. ВІДЕО

16:36
Автор: admin
Become a Patron!

Цих симпатичних і водночас – сакральних – головних уборів українських жінок сьогодні майже не зберіглося. Автентичних екземплярів – лише одиниці в музейних експозиціях або приватних колекціях.

Адже більшість каптурів – прототипів та попередників традиційних українських хусток – поховано в могилах разом з їхніми власницями.

Вінницька етномайстерня “Коло” почала досліджувати таємничу історію появи та зникнення каптурів, зокрема східноподільських, порівняно нещодавно. Зрештою і сама етномайстерня досить молода – днями їй виповнився лише один рік. Проте за такий короткий час ці енергійні та заповзяті жінки встигли не лише дослідити історію каптурів та всього, що з ними пов’язано, але й почали відроджувати моду на носіння таких головних уборів.

Тисячолітній одяг, в якому не пускали до церкви

Наталія Сентемон – лідер та двигун етномайстерні пояснює, що каптури – це древній аналог хустки, адже саме їх колись вдягали жінки після одруження. Сакральність і надважливість каптурів для духовного життя жінок пояснюється як обрядами, під час яких їх вдягали, так і символами, зображеними на каптурах.

 

  • Ці символи ще великою мірою лишаються не дослідженими професійними істориками та етнографами, але вочевидь тут є багато спільного із зображеннями та писанках, древність і дохристиянське походження яких ні в кого сьогодні не викликає сумнівів. На мою суб’єктивну думку ці зображення пов’язані з галактикою, Космосом загалом, саме тому вони мали для жінок надзвичайне значення, – пояснює етномайстриня.

Наталія Сентемон, попри великий досвід досліджень подібних артефактів, намагається бути якомога обережнішою у власних висновках та оцінках, не стомлюючись повторювати, що історія каптурів ще потребує глибокого та фахового дослідження. Проте інформація, яку жінки отримали під час експедицій селами Східного Поділля та з праць інших етнографів дозволяє їм стверджувати деякі факти.

  • Ми не маємо документальних підтверджень, але знаємо з переказів, що жінок-подолянок, вдягнутих у традиційні каптури, священники воліли не пускати до церкви. Вочевидь це було пов’язано саме з тими символами, які на них зображені та які напевно мають дохристиянське, язичницьке походження, – говорить Юлія Васюк з “Кола”.

Тодішні жінки все ж не могли відмовитися від каптура як від одягу, який носили та берегли їхні предки. А тому з огляду на монополію християнства, просили їх хоча би поховати в каптурах.

Етнографи припускають, що робилося це також із сакральною метою: для деяких жінок каптур міг означати певний зв’язок між людиною та потойбіччям, Космосом загалом. Тож у момент переходу жінки з одного світу в інший, каптур мав бути присутній у неї на голові ніби як медіатор.

 

Серпанкове полотно – під захистом ЮНЕСКО

Один з автентичних подільських каптурів Етномайстерня “Коло” відшукала у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї: там він був у зібраному вигляді разом з рантухом: окремою частиною, яку ще називають “наміткою”, створеною зі серпанкового полотна. Це унікальна тканина, яка нині перебуває під захистом ЮНЕСКО та секрет виготовлення якої майже втрачено в Україні: спроби відновити виготовлення серпанкового полотна наразі здійснили поки тільки на Волині.

  • Ми намагалися відтворити каптури з автентичних екземплярів, використовуючи так само автентичні матеріали: шукали старовинну тканину, нитки та полотно у сільських скринях, в яких жінки зберігають свої “скарби”. Деякі матеріали все ж довелося брати сучасні, однак намагалися максимально точно підібрати колір та фактуру – розповідає Анастасія Фоміна, яка безпосередньо шила, відтворювала каптури.

 

Завдання – зробити традиційний одяг модним

Попри те, що каптури виконували передусім обрядову функцію та мали сакральне значення, жінки все ж носили їх повсякчас у побуті. Хоча б тому, що цей головний убір – зручний та привабливий.

  • Ми сьогодні носимо каптурі навіть під джинси, як повсякденний одяг, тому що це гарно і зручно. Ми би хотіли, аби каптур повернувся в життя українців, як забутий, але віднайдений скарб Східного Поділля та України зокрема, – говорять етномайстрині.