Майже рік тому міністр юстиції Денис Малюська оголосив «великий розпродаж в’язниць». Щоправда, інвестори досі не придбали жодної такої законсервованої в’язниці, а ось для засуджених, яких вимушено переселили в інші установи, умови вже погіршились.
Журналісти видання «Бабель» відвідали виправний центр у Крижополі, що на Вінниччині. Засуджені мешканці цієї установи скаржились виданню на умови перебування та відсутність гідної оплати праці.
Виправний центр — кримінально-виконавча установа відкритого типу. Вони виконують покарання у виді обмеження (а не позбавлення) волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості.
«Великий розпродаж в’язниць»
Розпочали тюремний розпродаж ще минулого року. Таким чином в державі планували позбутися частини в’язниць, на утримання яких витрачають кошти, та продати ці установи інвесторам. Як раніше пояснював Денис Малюська, виручені кошти розподілять на дві частини: одна частина піде на розбудову нової в’язничної інфраструктури, інша – наповнить державний бюджет. Водночас міністр наголосив, що ключова цінність цих об’єктів для інвесторів – можливість отримати великі земельні ділянки з уже підведеними інженерними мережами.
– Що виросте на їхньому місці – заводи, житлові комплекси, торгово-розважальні комплекси – це вже не до нас, а до майбутніх власників та органів місцевого самоврядування, які затверджують генплани, ДПТ і видають містобудівні умови та обмеження, – розповідав тоді міністр.
Журналісти видання «Бабель» зустрілися із заступницею міністра юстиції Оленою Висоцькою. Вона розповіла, що на продаж готують виправні установи з найменшою заповненістю. Минулого року було законсервовано 12 закладів, з яких два — виправні центри. Загалом у структурі кримінально-виконавчої служби перебуває близько 200 обʼєктів.
Фото Кароліни Ускакович для «Бабель»
Щодо того, в яких умов перебувають ув’язнені, яких переселили з законсервованих установ, Олена Висоцька прокоментувала, що вони мають жорсткі рамки планового наповнення й на кожну людину передбачено чотири квадратні метри площі. Для того, щоб перевірити в яких умовах дійсно перебувають ув’язнені, журналісти вирушили до виправного центру у Крижополі, що на Вінниччині.
Виправний центр
Насправді виправний центр розташований у — в селі Городківка, що за 15 кілометрів від Крижополя. Установа має п’ять гектарів території, сім будівель та дерева. По периметру все оточене бетонним парканом із колючим дротом. Саме сюди минулого року перевели 86 засуджених.
Керівник установи, підполковник Ярослав Бурбеза, пояснює, що засуджені можуть мати при собі гроші без ліміту кількості, речі з цінних металів та смартфони. Крім того, можна виходити за межі установи (до п’яти кілометрів), щоб придбати продукти чи на пошту, однак лише у супроводі працівників центру. Засуджені ж проживають у гуртожитках на території.
Фото Сергія Моргунова для «Бабель»
*
Оглянувши територію установи, їдальню, стайню та гуртожиток, який саме ремонтували (до речі, працювали самі засуджені), журналісти потрапили до житлових кімнат. Одразу помітили, що нормативних чотирьох квадратних метрів на людину немає.
– В одній кімнаті до листопада було чотири ліжка, одне з них вакантне — тепер шість і всі заповнені. У більшість інших кімнат теж підселили по одній-дві людини. Навіть у так званому «карантині» — відділенні, де селять новоприбулих — повно людей. Зараз по завершенню відведеного на карантин часу їм дозволяють не переселятися в основний гуртожиток — місць для них там усе одно немає, — розповідають журналісти.
Фото Сергія Моргунова для «Бабель»
– І привезли нас сюди, у цей «Бермудський трикутник». Почуваємось, ніби в ліс із наметом прийшли. Ні умов, нічого, — розповів один з ув’язнених, Олексій Полежака, якого 10 років тому засудили за умисне вбивство.
Засуджені скаржились, що туалет у карантинному блоці не працював вже чотири місяці, а напору води в душі вистачає на десять хвилин. Коли ж води у душі не було взагалі, до центру, де перебувають 180 людей, привезли лише три бочки з водою.
Фото Сергія Моргунова для «Бабель»
На території виправного центру є майстерня, на якій виготовляють альтанки, шпаківні та лавки. Там можуть працевлаштувати 18 засуджених осіб. Щоправда, рівень заробітної плати вкрай низький. Для прикладу, журналістам показали одну «платіжку»: оклад встановлено в розмірі 1440 гривень, однак з них потрібно заплатити за комунальні послуги, харчування, податок на прибуток та військовий збір. Зрештою залишається 334 гривні.
Фото Сергія Моргунова для «Бабель»
Ще декілька десятків засуджених працюють на підприємствах, які уклали з виправним центром відповідні угоди. Зокрема, це «Вінницька птахофабрика». Щоправда, в’язні розповіли, що там на руки отримували до 4 тисяч гривень на місяць, водночас звичайні працівники могли мати до 15 чи навіть 20 тисяч.
– Я проробив там вісім місяців і сказав: всьо, я пас, — розповів Ігор Ізлатей. — То й не працюю вже ніде. А за шо? Отут за 74 гривні в місяць? Я своє здоров’я лучше просто так просаджу.
– Тут мені не можуть запропонувати роботу, де платня задовольнила б мої базові потреби. Я вже всіх працівників адміністрації обійшов — від Бурбези до останнього контролера: «Забери мене до себе додому, — кажу. — Може, тобі треба якусь траншею вирити? Якийсь паркан поставити, плитку у ванній покласти, гіпсокартон підшити? Я все це вмію робити!» Ні. «Не положено», — додав Роман Ясинський.
В очікуванні свободи
Аби достроково залишити виправний центр, засуджені мусять поводитись коректно та показувати зразкову поведінку. Вони розповіли, що спершу спокійно сприйняли переїзд у перенаселений виправний центр, тому що у будь-якому випадку розраховували на звільнення незабаром. Однак після переїзду більшості з них в умовно-достроковому звільненні (УДЗ) відмовили.
Фото Сергія Моргунова для «Бабель»
У виправному центрі пояснюють, що більшість прибулих з Олександрівського виправного центру відбувають покарання за тяжкі злочини. Крім того, згідно з Кримінально-виконавчим кодексом, якщо засуджені особи переходять в установу з більш м’яким режимом відбування покарання, то претендувати на УДЗ можуть лише через рік після переходу.
Тепер засуджені чекають на президентську амністію з нагоди 30-річчя Незалежності України.
З повним текстом видання «Бабель» можна ознайомитися за ЦИМ посиланням.
Фото: «Бабель»
Дякуємо!
Тепер редактори знають.