"People kill, People heal": у Вінниці відбувся перформанс про інформзвикання та рани під час війни. ФОТОРЕПОРТАЖ

3 Червня 2022 19:04

Автор: Vежа

Оновлено: 6 Червня 2022, в 17:31

Сьогодні, 3 травня, на сотий день повномасштабного вторгнення росії, у центрі Вінниці відбувся перформанс “People kill, People heal”. Метою мистецької акції, зокрема, було привернути увагу до інформаційного звикання до подій війни, а також про рани, які виникають під час неї.

Організаторами перформансу стало творче об’єднання MŌN, а його учасниками загалом стали близько двадцяти вінницьких митців та ентузіастів, а також звичайні вінничани, яких запрошували долучитись вже після початку акції.

Так, близько 14:00 на Європейській площі сім перформансистів, роздягнувшись вище пояса, лягли на землю. В цей час на спину кожного з них “вбивці” (авт.) чорною фарбою наносили точки, які символізували, зокрема, удари. Трохи згодом до справи долучились “лікарі”(авт.), які лікували символічні “рани”, відмиваючи їх. Митці пропонували перехожим самим долучитись до перформансу та виконувати одну з двох останніх ролей.

– Я побачила в Інстаграмі фото дороги на Ізюм. Там було поле, яке було сильно обстріляне снарядами. Мене дуже “зачепив” цей образ – “ран”, які є в кожної людини зараз. Ці сто точок, які наносили на спини – це сто днів війни, сто ран, хоча в кожного з нас їх може бути набагато більше, – розповідає Ліна, мисткиня, якій належить ідея перформансу.

– Точки символізують і дні, які ми пережили, і міжособистісні рани, які ми наносимо людям поруч, через те, що тобі погано, і загальнонаціональне питання, адже агресори атакують, бомблять нашу землю. Закладено багато сенсів, – додає один із засновників MON Гліб Зельгін.

Ліна

Ліна, Катя та Гліб (справа)

Перформансисти розповіли, що під час перформансу одна з вінничанок, яка погодилась наносити точки фарбою, вже в процесі дізналась про їхній символізм. Тому вирішила змінити роль та допомогти їх змити, купивши для цього води.

Також митці вказують на проблему звикання до війни, зокрема, у Вінниці та нагадують, що після 2014 року українці поступово абстрагувались від теми війни.

– Живучи у тихій та спокійній Вінниці, ми свідомо або несвідомо відсторонюємося від подій війни. Це жахливі події, в яких не хочеться жити. Наш мозок адаптується, наше сприйняття звикає мати справу із розширеним спектром подій війни. Ми небайдужі, але є загроза стати байдужими.

Ми переживаємо біль усією країною. Ми усі разом переживаємо любов. Наша країна переповнена болем та любов’ю. Біль та любов – це те, що нас об’єднує. Це є нашим життям та дійсністю. І те, і те йде від людей. Це – основа формування нашої ідентичності. Це – основа формування нашої пам’яті, носієм якої є люди, а не новини.

Щоб не відбулося звикання до війни, ми постійно тримаємо руку на пульсі. Ми не ховаємося від болю. Ми безперервно моніторимо новини. Пишуть про гучне та масштабне.

Кожен знає про дорогу на Ізюм, та не кожен розуміє, що дороги, які зіштовхнулися зі стражданнями, складають карту усієї України. Ми пам’ятаємо, що болю більше, ніж в новинах. Наша любов допомагає нам переживати цей великий біль. Ми пам’ятаємо про це і дбаємо один про одного.

Наш перформанс – це вираження єдності нашого болю та вдячності за лікування. 3 червня – це сотий день війни. Вже 100 днів ми страждаємо та любимо разом, – йшлося в банері до перформансу.