Оновлено: 11 Квітня 2022, в 18:36
Сьогодні, 15 червня, на другий день міжнародного фестивалю “Острів Європа” у Вінниці виступила Оксана Забужко. В самому центрі міста, в годину-пік спеки, вона влаштувала не менш гарячі поетичні читання.
Близько 13:00 у Прибутковому провулку, який отримав таку назву лише кілька днів тому, вже було дуже людно. І вінничани, очікуючи на виступ “найзнаковішої феміністки України нульових”, твори якої перекладені понад 20 мовами, сиділи під палаючим сонцем навіть на сходах у місцевий секс-шоп – там, де вчора слухали поезію Юрія Іздрика.
- Це місце просило саме такого формату, саме такого наповнення. І цикл заходів, які тут проводимо з найважливішими, як на мене, учасниками і учасницями української програми нашого фестивалю, ми назвали “Поезія свободи”, – сказав директор “Острова Європа” Олександр Вешелені, дякуючи присутнім, що прийшли в таку спеку.
Одним із таких символів він назвав й Оксану Забужко, адже “якщо вже й шукати неофіційний гімн, наприклад, українського фемінізму, то це однозначно має бути вірш “Не руш моїх кіл” Оксани Стефанівни”.
- Я вітаю “Острів Європа” у Вінниці, я вітаю Вінницю, я вітаю цей несамовито крутий фестиваль, – звернулася до присутніх й сама Оксана Забужко. – Вінниці треба якогось такого міжнародного фестивалю, щоби люди з різних країн з’їхалися сюди і побачили, яке це круте, недоговорене місто. І щоб нарешті ви стали центром світового музичного туризму, і мільйони людей, які співають “Carol of the Bells” на Різдво, відкрили – що Батьківщина автора “Carol of the Bells” – тут, і що це круто приїхати до Вінниці і поїхати в ту саму Марківку, де я, до речі, сама ще не була.
Після “вітального слова” пані Оксана зазначила що Олександр Вешелені – не перший у Вінниці хто попросив її зачитати вірш “Не руш моїх кіл”, і пожартувала, що з учорашнього вечора відчуває себе “якоюсь рок-співачкою”, бо таких “замовлень” назбирала з пів десятка.
- Завжди цікавіше авторові не читати хіти 20-літньої давності… а, коли вже ти на публіку вилазиш, то завжди цікавіше почитати свіжак, – сказала Оксана Забужко. – Але часу мало – замовлень багато. І ось цей пейзаж, ландшафт, геній місця і всяке таке інше – зовнішні обставини – вони втручаються і вносять свої корективи.
- Перша коректива – ця локація. От ми тут теж свого роду на острові, де з одного боку провулку… – секс-шоп “Клубнічка” – цей портал “туди”, який відкривається, і ось та реальність, із якої, здається, зараз виїде “КВН”, “95-й” квартал і все, що з цим пов’язано: з бубенцями, з презедентськими посвідченнями, з ділдо, і з усякими такими іншими атрибутами цієї сюрчикової реальності…
- А з Другого боку – “Дім кави”, куди я одразу ж втекла, на протилежну сторону. Не тільки тому, що мені кави захотілося, а тому, що там абсолютно тихо і абсолютно порожньо. Там сидить бариста і варить чудесну каву, і там голосно звучить “Хіт FM” – “їж мене, пий мене, шаленій, їж мене, пий мене, шаленій”. І десь на п’ятій хвилині я теж відчула, що починаю шаленіти в цьому всьому, – зізналася письменниця.
- Одним словом – мушу я почати з вірша, який якраз і є про альтернативну реальність. Я його зовсім не збиралася читати… Вірш старий ще з 90 років… Називається він “Задзеркалля: пані Мержинська”, і це така спроба альтернативної біографії “нашого всього” – Лариси Петрівни Косач, чия біографія абсолютно невичерпна.
Пані Оксана пояснила, що обрала його саме тому, що вірш якраз ніби про ці різні сторони провулку: про те, що реальне, а що віртуальне. А вірш – про те, як гіпотетично могла би скластися біографія Лесі Українки, якби “найбільше кохання її життя – Сергій Костантинович Мержинський – не помер би від туберкульозу, якби у них склався щасливий шлюб, якби не було цієї драми, після якої Леся Українка не заговорила ось цим її потрясаючим голосом: так – Касандри, так – Присцілли, так – Долорес… Голосом, в якому її досі Україна не впізнає”.
- Я цей вірш мушу прочитати, бо воно хоче бути прочитаним. Я хочу просто його позбутися, ніби таку символічну данину кинути ось цим самим духам місця, а після того уже читати те, що я собі задумала. Якщо ніхто не заперечує, – сказала пані Оксана.
І їй ніхто не заперечив.
Після цього Оксана Забужко зачитала ще три вірші, які обрала сама, і ще три – на замовлення.
Першим із них був “Над морем”, бо на думку Оксани Стефанівни, “в таку спеку це доречно”. А інші два – про музику, чи то пак “викликаних музичними мотивами”.
- Підбираючи тексти для цього читання, я намагалася врахувати те, що фестиваль поетично-музичний… І це насправді генетично дуже правильно для поезії, бо поезія зберігає в собі ось цю саме первинність людського голосу… Це та перша музика, якою людство заговорило з богами. Та перша музика – це той острів справжності, яку ніякі криві портали, ніякі нові цифрові реальності у нас не заберуть, поки ми її ще чуємо.
Першим із цих віршів був “Ніно Рота: минаючи вуличного музиканта” – про перші закоханості. Ніде ще не надрукований, а лише записаний кілька років тому у Відні, “де вуличні музиканти на кожному розі грають “Speak softly, love”.
А другий – давніший вірш “Крим. Ялта. Прощання з імперією”, написаний у 90-х роках і який Оксана Забужко не перечитувала роками аж до анексії півострова.
- Я вкотре з жахом усвідомила, наскільки наші вірші знають більше од нас наперед, і на скільки десь ми віршами наворожуємо, собі принаймні, точно якісь програми. і це є вічна тема тієї самої Лесиної “Касандри”… Тобто, що первинне: чи спершу ми називаємо і воно стається, чи ми його тому називаємо, що воно має статися? Але так чи інакше – “Крим. Ялта. Прощання з імперією”.
…в цім розваленім часі, весною, в приморському місті
(де ніхто не вважа на часи, а лише – на сезони),
що за щемна розрада – ефіристий дух гостролисту,
й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску –
бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
що виводить на скрипці пісні некурортної зони!…
А “викликала” цей вірш, як розповіла пані Оксана, скрипалька, яка на ялтинській набережній співала “По тундре, по железной дороге…” – головну тему з фільму “Небеса обетованные”, який вийшов за кілька років до того.
- Па-пам, па-па-пам, пам, пам! Скільки в нас часу лишається? 5 хвилин? Холєра! Я ще багато збиралася читати, але… Тоді я встигаю тільки якісь замовлення вконати. Список замовлень, перепрошую, також буде не повний, – звернулася до присутніх Оксана Забужко.
Першим вона зачитала “Коханий” – про “градус національної сексуальності”. Але цей градус Оксана Стефанівна дуже підігріла навіть не так читанням, як емоційним вступом до цього вірша.
- Колись мене вразило, наскільки по-різному це слово (коханий) звучить у різних мовах, і як багато говорить про ось цей, я би сказала, градус національної сексуальності. От шикарно гарчить ось це іспанське “querido”. Оце “ррррр..” знаєте, ось цей віолончельний такий низький горловий звук. І ось це наше коханий: хххха…, ххххха… – звук цього самого дихання, цього перехопленого подиху. І вірш, власне, про це.
Щоправда одразу ж після цього Оксана Стефанівна трохи охолодила присутніх, зачитавши “Pieta” – фінальний вірш із триптиха “Історія Єресі” – про оплакування Христа від імені Марії Магдалини.
А на фінал зробила присутнім приємність і таки прочитала “Ме му тос кікльос тарате” (“Не руш моїх кіл”), про який так її всі просили. Насправді ж він називається “Новий закон Архімеда”, якому власне й приписують цю фразу.
- Ме му тос кікльос тарате. Цю фразу можна почути у Греції сьогодні від покоївок, портових вантажників, будівельніків… Це просто означає – не мороч мені голову – не роби мені дірку в голові, так би мовити, – пояснила Оксана Забужко. – Камон, ме му тос кікльос тарате!
А на завершення додала, що мусить посперечатися, бо “цей вірш не тільки феміністичний: він взагалі про те, що з нами діється в цьому столітті. І не тільки в цьому”.
… О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав
Напаснику в очі – на двадцять потомних віків!..
І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос тарате”, –
Мужчинам,
Імперіям,
Часу:
Не руш моїх кіл.
На цих словах Оксана Забужко завершила свій виступ, ще раз подякувавши присутнім. А потім, практично через дорогу – на Майдані Незалежності – влаштувала для всіх бажаючих автограф-сесію.
Послухати і поспілкуватися з авторкою можна буде ще завтра, 16 червня. І не 40 хвилин, як сьогодні, а півтори години. О 18:30 пані Оксана матиме авторський вечір у Садибі Львовича (вулиця Симона Петлюри,15), на якому презентує одразу дві книжки: “І знов я влізаю в танк” та “Після третього дзвінка вхід до зали забороняється”.
З повною програмою фестивалю “Острів Європа” можна ознайомитися за ЦИМ посиланням. І сьогодні, наприклад, ще можна встигнути на музично-поетичний концерт Юрія Іздрика, який виступатиме в Саду Коцюбинського з 20:30 до 21:30.
Фото Марини Сербінович
Також на нашому сайті читайте репортажі з найцікавіших заходів цьогорічного “Острова Європа”:
Дякуємо!
Тепер редактори знають.