У Вінниці продовжуються протести сабарівчан проти нового міського кладовища, яке міська влада має намір побувати у Сабарові. Досі ні мешканці, ні мерія не пішли на поступки одне одному, а тим часом місця для поховань у Вінниці закінчуються катастрофічно швидко. 

Серед аргументів, які чули журналісти Vежі від сабарівчан під час їх протестних акцій, було небажання дивитися на хрести з вікон своїх будинків та прагнення врятувати від забруднення води Бугу. Адже землю для майбутнього кладовища знайшли на території очисних споруд та труб Водоканалу, які, за словами сабарівчан, знаходяться не надто глибоко і мають поганий технічний стан.

«Вінницяоблводоканал» отримає 40 мільйонів доларів від Світового банку на реконструкцію мереж

Місць для поховань у Вінниці лишилося на два тижні: мешканці Сабарова продовжують блокувати будівництво нового кладовища 

Наразі у Вінниці вісім кладовищ, більшість з яких вже закриті для поховань: “Підлісне”, “П’ятничанське”, “Київське”, на Тяжилові, Старому місті, Луці Мелешківській та два на Сабарові. Їх місце розташування та умовну кількість вільних місць можна побачити на інтерактивній мапі ТУТ.

І хоча під цими кладовищами немає труб та очисних споруд, але поряд мешкають вінничани. При чому в окремих випадках їх розділяє лише дорога завширшки у пару метрів. Тож Vежа вирішила поцікавитися, а як до такого сусідства ставляться вінничани в інших районах міста.

Польова блокада: мешканці Сабарова не пішли на діалог з мерією і вигнали з поля екскаватор 

Ми поспілкувалися із містянами, що мешкають біля кладовищ «Підлісне» та «П’ятничанське», щоправда, не всі виявили бажання назвати хоча б ім’я, але розповіли про своє незвичне сусідство.

Як розповіли Vежі в адміністрації кладовища «Підлісне», поховання тут розпочались у 1944 році. Спочатку це було єврейське кладовище, яке потім розширили, а на місці церкви раніше знаходились масові захоронення. Закрили цвинтар у 2003-му році.

Вінничанка Олена мешкає навпроти цвинтаря і навіть її робота пов’язана із місцем проживання – жінка продає вінки. Мабуть тому, вона ставиться до цього дещо філософськи.

• Мені абсолютно без різниці – є тут це кладовище чи його немає. Мешкаю тут давно, ще пам’ятаю, коли тут будували церкву і відбувалися процесії. Ну, а куди його подіти, як воно є? Хтось живе, хтось помирає і потрібно десь ховати людей. Ось і все.

Олена розповіла, що у неї навіть не виникало бажання змінити місце проживання і до всього з часом можна звикнути. Цікавимося, чи є у неї криниця і чи не було страху, що все з-під землі потрапить до води.

• Зараз біля нас немає ніяких нових поховань, тому що немає місця. Хоча, думаю, є ймовірність того, що могло бути забруднення води. Але у нас тут централізоване водопостачання і вода така ж, як і в усіх.

А ось колега Олени, яка однак, попросила не називати її імені, розповіла, що декілька років мешкала поряд із «Підлісним» і їй не надто це подобалось.

• Ну, а вам би сподобалося жити поряд із кладовищем? – посміхається до нас жінка. – Я скажу, що навіть коли просто повз проходити, то якийсь холодок по шкірі йде. Я декілька років знімала житло поряд із цвинтарем і пам’ятаю, як обідаємо і тут звучить музика. То ми відкладемо ложки в сторону і просто сидимо, чекаємо.

Жінка розповіла, що раніше у дворі будинку, де вона жила була криниця і воду з неї можна було пити. А ось загальну для всіх криницю, яка була просто посеред вулиці, з часом засипали та прибрали.

• Але он у сусідки залишився колодязь, його добре видно. Пили воду, нічого з нами не сталося. Але, звичайно, краще, аби кладовища поряд не було.

Звичайно, не всі вінничани висловили бажання поспілкуватися і деякі навіть стверджували, що не живуть у будинках, біля яких ми їх зустріли.

Інший вінничанин Василь – продає зібрані букети із живих квітів.

• Ми всі, хто тут працює, живемо поряд. Мені нормально, я ще в селі коло цвинтаря ріс. Зараз ось у мене будинок, за ним сарай, а далі – вже могили. Ще й досі хоронять і все чути. Зайшов у кімнату – і видно, де саме ховають. Але ми не боїмося цього. Людина до всього звикає, а що ж робити? Треба жити. Нам зробили паркан, щоб люди не бачили поховань і ось такий риночок тут, аби люди торгували. І на П’ятничанах люди так само живуть, – розповідає пан Василь.

За «рекомендацією» вінничанина, ми поїхали на інше міське кладовище, на П’ятничани, де живих від мертвих місцевих мешканців розділяє лише декілька метрів та біла огорожа.

Місцевий мешканець Євген розповів нам про те, що ставиться до такого сусідства «нормально», тим паче, що живе тут з дитинства і зараз поховань не відбувається. Однак хрести з вікон будинку видно.

Інші місцеві вінничани, які також продають квіти на території кладовища, не побажали називати своїх імен та розповіли нам дещо про своє ставлення до кладовища «попід вікнами».

• Ой, ви таке спитали… Ми тут все життя мешкаємо через дорогу від кладовища. Мої батьки все життя тут прожили і ми живемо, де ж нам діватися? До кладовища не можна повністю звикнути, ви ж розумієте… Щодо похоронних процесій та музики, знаєте, хто прислухається, то може й чує, а я звикла до цього всього, я понад 50 років тут живу. Раніше тут було маленьке кладовище, лише для місцевих. З’явилось на місці великого садка, але нас тоді, мабуть, ніхто не питав. Влада вирішила, що тут буде кладовище і чи питали тоді когось я не знаю. Але припустімо, якби я жила, де зараз кладовища немає, але його захотіли зробити на тому місці, то я б теж була проти.

Її колега безапеляційно зазначив, що їм «нормально тут», теж аргументуючи тим, що з дитинства жив поряд із цвинтарем і нічого незвичного у цьому не бачить.

• А зараз вже й музики немає, нічого не чути. Так що можна жити. Та й як це без кладовища? В місті немає більше кладовищ. Два тижні лишилось і все – місць немає.

Думки колег та сусідів дещо розділилися. Вінничанка скаржилася, що по вулиці не лишилося жодної криниці, адже «ну, куди ж воно все з-під землі йде?».

• Навіть робили аналізи води, то пити її не можна. А ось по іншу сторону у людей городи, і коли йде дощ, то вся ця вода з кладовища летить до людей в огороди. І тут раніше навіть забору не було. Хто б такого хотів? Якби я мала вибір, то теж не хотіла, щоб коло мене було кладовище, я чесно кажу. Але який у нас вихід? Я ж тут родилася. Зрозуміло, що вже немає де ховати людей. Але ж треба десь знайти місце, тому я навіть не знаю, який вихід.

Її колега відповідав, що причина поганого стану води не лише в кладовищі, а ще й в тому, що поряд із криницями поробили вигрібні ями, тому вода звідти непригодна для пиття.

Ще один місцевий мешканець пан Федір розповів, що теж з дитинства прожив поряд із п’ятничанським цвинтарем.

• Зараз хоча б ця музика не грає. А колись тільки почну щось робити – і чую як звучить похоронний марш. То я вже сиджу, бо не можна було нічого робити. По 2-3 чоловіки щодня хоронили і я цю музику чув постійно. Потім переїхав на вулицю Богуна, то там вже трохи легше. Але тоді, знаєте, люди якось і не задумувались за те, що поряд кладовище. Я ще розкажу, що раніше будинки від кладовища були далі, це вже з часом першу лінію, яка ближча до цвинтаря, добудували. І хто ж порушив цю санітарну зону?

Ось тільки він розповів, що криниць немає, тому що люди стали «ледачі» і кому ж хочеться носити відра, якщо є центральне водопостачання? Хоча декілька криниць поряд з кладовищем все ж є. І з них досі можна пити воду.

• А з Бугу зараз яка вода? Вона нічим не краща, ніж та, що з криниць, – стверджує чоловік.

Щоправда, вінничани дещо насторожилися чи не будуть у них ховати інших людей через протести на Сабарові, адже місця на всіх міських кладовищах якщо вже не закінчились, то дуже близькі до цього.

• У нас тут місця немає. Лишилося зовсім небагато для своїх: на дохоронення родичів по двоє у могилу, та для місцевих старожилів, які народилися на П’ятничанах і які старші за 60 років. Всі інші «їдуть на Луку», – розповідає доглядач кладовища Сергій Дроздов, – У нас тут вже і на дорогах кладовища ховали людей, так само як на Луці вже виходять.

За словами доглядача, територія П’ятничанського кладовища близько 20 гектарів, на яких поховано приблизно 47 тисяч вінничан. Розпочали кладовище у 1933, а у 1966 почали привозити людей з інших районів міста. Повністю кладовище закрили у 2008-2009 роках.

До речі, доглядач та квартальний комітет розповіли нам, що на П’ятничанах розгорілися справжні сусідські баталії, щодо дохоронення місцевих жителів на фактично закритий цвинтар.

• У нас є 500 підписів «за» і лише двоє «проти». Вони аргументують це тим, що має бути санітарна зона у 300 метрів. Але ці двоє мешканців навіть не вважаються місцевими старожилами, до того ж у нас все відбувається офіційно, з усіма документами. Куди ж дівати людей, які все життя тут прожили? Та й тут всі їх родини… – розповів член квартального комітету Микола Іванович.

Думки вінничан, з якими ми поспілкувалися, також розділилися: одні підтримують сабарівчан та розуміють ситуацію, в якій люди опинилися, інші ж – переконують, що в кладовищах немає нічого загрозливого ні для екології, ні для психіки людей, що мешкатимуть неподалік. Власне, поки на Сабарові тривають протестні акції місцевих мешканців, а тим часом, місця на міських кладовищах закінчуються і з кожним днем часу на вирішення ситуації все менше. Міська влада запевняє, що іншого місця немає.

На Сабарові невдовзі зменшиться сморід від очисних споруд: “Водоканал” розкрив деталі реконструкції. ФОТО

Сабарівчани ж стверджують, що намагаються захистити свою землю, очисні споруди та Південний Буг від можливого забруднення. Як врахувати інтереси всієї громади: сабарівчан та мешканців усієї Вінниці, живих та мертвих? Наразі продуктивного діалогу між місцевими та владою досі немає. А часу з кожним днем стає все менше і, ймовірно, вже за тиждень жодне із кладовищ не матиме місця, аби з гідністю поховати та вшанувати пам’ять вінничан.

Фото Андрія Завертаного

Дар'я Гоц

See Full Bio