МІКРОрайони Вінниці: історія вінницького сходу. ВІДЕО/ФОТО

20:50
Автор: Микола Геркалюк

Оновлено: 28 Лютого 2021, в 11:50

Мікрорайони у східній частині Вінниці формувались у різні періоди часу та за різних обставин. Єдине, що їх усіх об’єднує – це сільське та індустріальне минуле. 

У Вінниці близько 30 мікрорайонів та місцевостей. Всі вони мають свою унікальну історію та свої особливості. Про існування окремих з них знають мало не всі вінничани, про інші багато хто ніколи й не чув. Для того, аби дослідити історію цих частин міста, дізнатись про те, чим вони живуть, чому так називаються і де пролягають їхні умовні межі, Vежа започаткувала новий проект під назвою “МІКРОрайони Вінниці”.  

В статті використані матеріали з книги “Вінниця у спогадах” та книги Валентина Отамановського “Вінниця у XIV-XVII століттях”. Текстовий матеріал внизу – це скорочена версія інформації, поданої у відео. Тому для повноти сприйняття радимо дивитись відео. 

Об’єктом нашого дослідження цього разу стала східна частина міста. Якщо точніше, то вся та Вінниця, що розташована на схід від залізничної колії. Тут є цілих п’ять мікрорайонів та місцевостей: Тяжилів, Друге військове містечко, Вінниця Вантажна, Олієжир та Малі Хутори.

Найбільш давніми є, безумовно, Хутори. Згадки про поселення над річкою Вінничкою датуються ще XVI-XVII століттями. Наступним поселенням, про яке нам відомо став Тяжилів. Вважається, що його заснував староста Чосновський у другій половині XVIII століття, орієнтовно в 1760 році. Спершу це була слобода, яка належала старості. А в подальшому Тяжилів став селом, яке міська влада періодично здавала в оренду або віддавала під заставу. 

І вже в ХХ столітті утворились Друге військове містечко, Олієжир та Вінниця Вантажна. 

 

Тяжилів

Один з найбільш давніх описів Тяжилова міститься у Топографічному описі Подільської губернії 1797 року:

“Село Тяжилів має місце розташування низьке і лежить на правому боці струмка Безіменного. У вказаному селі стара дерев’яна корчма з винокурнею… Усе це перебуває у євреїв в оренді за 800 польських злотих. Селянські будинки розташовані за звичаєм не регулярно і дещо просторо. Кряж землі чорний, це село оточене з трьох боків орними полями, а з четвертого — Безіменними струмком.”

З цього ж опису дізнаємось, що в тогочасному Тяжилові є 36 дворів, де проживає 159 чоловік. Приблизно половина з них це піддані, тобто кріпаки. 

Вже після Другої світової війни поруч з Тяжиловом створюють Вінницький інструментальний завод. І це, ймовірно, варто вважати одним з головних факторів приєднання Тяжилова до міста у 1950 році. 

В 60-х роках поруч з інструментальним починає працювати радіоламповий завод. Саме ці два підприємства найбільше займались розбудовою Тяжилова. У наш час лампового заводу як такого вже не існує – його ліквідували в 2010 році. А від інструментального залишилась діючою лише маленька частина. 

Сам Тяжилів це суміш приватного сектору та багатоповерхового спального району. Тут є прогулянкові зони біля озер і парк Інтеграл, який у випадку реконструкції може стати центром тяжіння району. А переосмислення територій закритих заводів і відкриття там чогось нового могло би вдихнути в район нове життя.  

 

Вінниця Вантажна

В 1974 році на північ від Тяжилова відкрили залізничний зупинний пункт Вінниця Вантажна. Завдяки цьому місцевість поруч з цим пунктом з часом теж почали називати Вінницею Вантажною.

Наразі це невеликий приватний сектор поруч із залізницею, який можна вважати сполучною ланкою між Хутором Шевченка та Тяжиловом. Хоча, багато хто вважає це безпосередньо Тяжиловом, Вінниця Вантажна відокремлена від його житлової частини промзоною. 

 

Друге військове містечко

Історія Військового містечка розпочинається в 30-х роках ХХ століття. Тоді орієнтовно на місці сучасної військової частини розташували кавалерійську дивізію. Для військових одразу почали будувати казарми та комплекс житлових будівель. Дві з них збереглись до наших днів – це будинки за адресою вулиця Чехова, 14 та 11. 

В той же час в районі з’являються приміщення сучасної школи № 13. 

Район назвали саме другим Військовим містечком на противагу першому – казармам на сучасній вулиці Стрілецькій. Межі Військового містечка в ті часи: сучасна вулиця Максима Шимка, старий аеродром, вулиця Залізнична, а також умовна лінія на північ від сучасної вулиці Олега Антонова. 

Наступний етап в історії району це Друга світова війна і шталаг № 329. Спершу це був збірний пункт для військовополонених, створений у липні 1941 року. У вересні це місце перетворюють на так званий фронтовий табір для військовополонених, а з жовтня він стає шталагом № 329 – табором для військовополонених раядового та сержантського складу. В одній з казарм (будинок № 14 на вулиці Чехова) в 1943 році був лазарет для військовополонених, їдальня та кухня для охорони, а також казарма для охорони. Більш детальну розповідь про шталаг № 329 очікуйте невдовзі на нашому Ютуб-каналі.

В повоєнні роки на місці кавалерійської дивізії розмістили військову частину повітряних сил. Містечко поступово відбудовувалось і розбудовувалось. Новим поштовхом для його розвитку стала поява авіаремонтного заводу в 60-х роках. 

Сучасне Військове містечко або ж “городок”, як кажуть місцеві, це мікрорайон, розташований між Тяжиловом, Замостям та Олієжиром. Тут переважає радянська забудова різних типів. Цікаво, що тут можна простежити різноманітні стилі радянських житлових будинків: від сталінок та військових казарм 30-х років до хрущовок та висотної забудови 80-90-х. А поруч з цим всім є і сучасні житлові комплекси. 

 

Олієжир

Місцевість Олієжир виникла довкола Вінницького олійножирового комбінату, який заснували у 1951 році. Спершу це було робітниче поселення. Наразі ж це щось середнє між мікрорайоном та місцевістю. Умовно її можна обмежити Немирівським шосе на півночі, ставками на півдні та вулицею Чехова на сході. На заході район межує з лінією залізниці. На Олієжирі є і приватний сектор, і висотна забудова. Сам район досить спокійний і затишний. 

Головною відпочинковою зоною району однозначно варто вважати ставки, які відділяють його від Малих Хуторів.

 

Малі Хутори

Як уже було згадано раніше, Малі Хутори виникли ще у XVI-XVII століттях. Історик Валентин Отамановський згадував про них у контексті того, що хтось комусь передав “хутір над річкою Вінничкою” або хтось володів “хуторами і ставками на Вінничці”. 

Згодом ці хутори перетворились на повноцінні села Малі та Великі Хутори. Перші, зрештою, стали частиною Вінниці, а другі перетворились на Вінницькі Хутори. 

Відео, фото Миколи Геркалюка і Марини Сербінович

Зйомка з дрона Андрія Качора

 

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.